Захист інтересів держави в адміністративному судочинстві як об'єкт адміністративно-правової науки

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Захист інтересів держави в адміністративному судочинстві як об'єкт адміністративно-правової науки

Віталій Шавінський,

кандидат юридичних наук, суддя Київського окружного адміністративного суду

В Україні взято курс на побудову демократичної, соціальної правової держави. У цьому зв'язку важливим є створення умов для повноцінного розвитку інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, удосконалення державно-правових механізмів забезпечення законності у різних сферах суспільного життя, охорони та захисту прав людини. Не останнє місце у вказаних пріоритетах повинно займати забезпечення та захист загальнодержавних інтересів, оскільки саме держава уособлює у собі владні повноваження, реалізація на практиці яких фактично робить можливим існування держави та забезпечення прав людини.

Актуальність розгляду захисту інтересів держави в адміністративному судочинстві як об'єкту адміністративно-правової науки обумовлена низкою факторів, ключовими із яких можуть вважатись наступні:

- попри певну термінологічно- сутнісну незвичність, у рамках адміністративного судочинства захищають ся не лише інтереси особи, але і інтереси держави;

перенасиченість проблематикою забезпечення та захисту інтересів людини в адміністративному судочинстві та брак системних досліджень у цій царині, присвячених інтересам держави;

необхідність усвідомлення тієї обставини, що захищаючи інтереси держави, значною мірою захищаються інтереси окремо взятої особи: як фізичної, так і юридичної. Керуючись необхідністю показу теоретико- методологічної важливості дослідження адміністративного судочинства, наведемо наше бачення визначення важливих понять. Виходячи з інтересів здійснення адекватного пошуку визначення адміністративного процесу, адміністративної юстиції та адміністративного судочинства, ураховуючи проблематику нашого наукового пошуку:

адміністративним процесом розуміти об'єднавчу категорію, котра включає у себе порядок здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної адміністрації, а також розгляду адміністративних справ і справ нро притягнення до адміністративної відновдальності у рамках діяльності судових органів;

адміністративним судочинством розуміти процесуальну форму діяльності адміністративних судів із розгляду публічно-правових спорів, де хоча б однією із сторін є орган публічної адміністрації;

адміністративною юстицією розуміти особливий норядок вирішення публічно-правових спорів за допомогою системи адміністративних судів, створених з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Проблематика взаємин (пріоритетів) людини та держави є вагомим об'єктом правової науки. Тим більше у публічно-правовій сфері, яка, у свою чергу, є об'єктом адміністративної юстиції. У цьому зв'язку, на думку Я. В. Лазура, правовідносини між громадянами, що наділені правами та обов'язками у сфері державного управління, з одного боку, та органами держави (їхніми посадовими особами), наділеними владними повноваженнями, - з іншого, можуть виникати тільки на визначених законом підставах, а саме:

у зв'язку з реалізацією громадянами належних їм за законом прав і свобод у сфері функціонування органів державної влади;

у зв'язку з виконанням громадянами покладених на них обов'язків у зазначеній сфері;

за вчинення громадянами порушень їхніх обов'язків, передбачених відповідними правовими нормами;

за порушення органами державної влади або їхніх посадових осіб прав та охоронюваних законом інтересів громадян [1, с. 34].

Варто вказати на деякі цікаві наукові публікації, присвячені проблематиці судової влади, корисні у плані розкриття судової влади у якості першооснови розуміння призначення адміністративної юстиції. Та, зокрема, С. В. Прилуцький, автор низки цікавих наукових розвідок, присвячених судовій владі, задається питанням: чи насправді такі аксіоматичні твердження (що суд - це дітище держави, що суду без держави не буває. - В. Щ.) є безспірими? Чи насправді суд - це дітище держави? Чи, можливо, навпаки, суд - це первинне соціальне явище, яке в умовах дикої, первородної боротьби « всіх проти всіх» вплинуло на консолідацію людей та формування тісних соціальних зв'язків, а з часом і тісних союзів політичної влади? До таких роздумів спонукає усвідомлення унікальності природи людини, яка, вийшовши з лона дикої природи, протиставила себе їй та виступила мірилом оточуючого світу. Рушійною ж силою та основою людини стала її внутрішня боротьба та дух заперечення [2, с. 6-7]. Своєю чергою, В. В. Мовчан пропонує наступну наукову конценцію: право - міра «дозволеного егоїзму», мораль - міра «необхідного альтруїзму» у державно-правових відносинах. Якщо законодавча влада в державно- правовій системі є «повноцінним» нормо творцем «дозволеного егоїзму», то судова влада - «необхідного альтруїзму» задля забезпечення урівноваженого співвідношення моралі і права як умов ефективної реалізації соціального капіталу та поступального розвитку суспільства [3, с. 17].

Як видається, позиція С. В. Прилуцького заслуговує на певну підтримку, проте із застереженнями. Мова йде про те, що все ж таки говорити нро суд як орган, котрий історично передував державі, не зовсім коректно. Адже судова влада - це влада, тобто це різновид державної влади. Яким же чином вона могла виникнути перед родовим поняттям - державою? Інша справа, і в цьому цитований автор абсолютно правий, що в умовах дикої, первородної боротьби «всіх проти всіх» вплинув на консолідацію людей та формування тісних соціальних зв'язків, а з часом і тісних союзів політичної влади. Виборчі перегони в Україні останніх 5-10 років засвідчили, що адміністративний суд завдяки своїм рішенням дійсно здатен стати (а нерідко і стає) консолідуючим фактором позитивного змісту. Що ж торкається позиції В. В. Мовчана, то роль суду як автора «необхідного альтруїзму» задля забезпечення урівноваженого співвідношення моралі і права має право на існування, проте не абсолютне. Належним чином оцінюючи авторський підхід до короткої, проте змістовної характеристики законодавчої та судової влади, все ж таки варто зауважити, що адміністративна юстиція як система адміністративних судів не повною мірою відповідає принципу «необхідного альтруїзму». Радше можна говорити рро свободу суддівського розсуду при прийняття того чи іншого рішення, проте констатувати, що мораль (а саме це В. В. Мовчан обрав як еквівалент «необхідного альтруїзму») домінує над правом при прийнятті суддівського рішення, не видається за можливе.

Говорячи про судову владу як першоджерело сприйняття адміністративної юстиції, ми не можемо не вказати про її тісний зв'язок із конвенцією самообмеження влади. Остання є однією із ключових засад демократичного розвитку держави. І саме адміністративна юстиція фактично забезпечує дію одного із «приводних ременів» демократії, - здійснюючи судовий контроль за діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень. «Основою сучасного конституціоналізму є раціональна побудова публічної влади, що заснована на принципах її легітимації народом, поділу влади та забезпечення гарантій прав людини, і яка має на меті недопущення надмірної концентрації влади та зловживання нею. Серед основних інституціональних гарантій сучасного конституціоналізму є парламентаризм і судовий конституційний контроль» [4, с. 93]. Дійсно, надмірна концентрація влади та зловживання владою є вадами, котрі потенційно можуть мати у будь-якій державі. Проте там, де є адміністративна юстиція, де діє система адміністративних судів, подібні явища зустрічаються рідше. Як зазначає Ю. М. Старілов, адміністративна юстиція виконує функцію стримування і урівноваження адміністративних заходів та дій, гарантує режим законності у сфері організації та функціонування як законодавчої, так і виконавчої гілки державної влади. Формування адміністративних судів відповідає потребам будівництва правової держави, в якій чітко встановлені і забезпечені публічні інтереси, що означають в даному випадку необхідність турботи держави про судово-правовий захист суб'єктивних публічних прав і свобод громадян та юридичних осіб [5, с. 16].

Які ж можна виокремити проблеми судової влади у якості першооснови розуміння призначення адміністративної юстиції? На думку автора, їх є багато, вкажу декілька основних:

по-перше, це низька довіра суспільства до судів, судової гілки влади, суддів;

по-друге, це невирішені питання розмежування компетенції між різними видами судочинства (зокрема, між адміністративним та господарським), що не сприяє як вирішенню даних проблемних практичних питань, так і забезпеченню єдності судової практики;

по-третє, це не завершення на загальнодержавному рівні проведення судової реформи, що гальмує розвиток як судової влади узагалі, так і адміністративної юстиції зокрема.

На нашу думку, керуючись наведеним у статті визначенням адміністративної юстиції, основними її рисами можна запропонувати наступні:

Виключно судовий порядок вирішення публічно-правових спорів.

Базування на створеній системі адміністративних судів.

Певна предметна конкуренція із конституційною юстицією;

Подвійний характер публічно- правових спорів, де у якості позивачів можуть бути як звичайні фізичні чи юридичні особи, так і органи публічної адміністрації.

Верховенство права як засадничий принцип адміністративної юстиції.

Говорячи про захист інтересів держави у рамках адміністративного судочинства, важливо зупинитись на функціях адміністративної юстиції. Це питання видається актуальним за низкою причин, вкажемо лише основні:

під функціями розуміються основні напрями діяльності, відповідно під функціями адміністративної юстиції розуміються основні напрями діяльності (впливу, розвитку) адміністративної юстиції по відношенню до суб'єктів суспільних відносин;

через функції розкривається основний регулюючий вплив адміністративної юстиції, особливості діяльності на тому чи іншому напрямі діяльності;

розуміння функцій дозволятиме чітко усвідомлювати соціально- юридичний потенціал адміністративної юстиції;

різні прояви тих чи інших функцій адміністративної юстиції дозволятимуть як науковцям, так законодавцям і практикам активізувати роботи на тих чи інших напрямах застосування потужного потенціалу адміністративної юстиції.

На підставі опрацьованих літературних джерел, керуючись комплексним сприйняттям адміністративної юстиції, вважаю, що її функціями можуть вважатись наступні:

Зовнішньоконтрольна - контроль, який носить зовнішній характер та здійснюється за правомірністю діяльності органів публічної адміністрації при здійсненні ними владних управлінських функцій в контексті захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Суспільно-державно збалансовуюча - полягає у тому, що адміністративна юстиція сприяє дотриманню балансу інтересів між суспільством та державою шляхом того, що взаємно стримує можливості реалізації владних повноважень держави (мінімізуючи зловживання владою чи використання її у неправомірному напрямі) та проявів свободи окремо взятого громадянина (групи людей) як членів суспільства (право на мирні зібрання, проходження державної служби, податкові спори тощо).

Людиноцентристська - акцентуація, домінування адміністративної юстиції стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів людини, яка в суспільному уявленні не має владних повноважень та потребує захисту у взаєминах із органами публічної адміністрації.

Продержавницька - менш виражена, ніж попередня, проте теж притаманна адміністративній юстиції функція, котра зводиться до захисту певних інтересів держави у публічно- правових спорах (про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)).

Правоохоронна - забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб ще до того, як вони порушені та потребують захисту.

Правовиховна - дана функція адміністративної юстиції полягає у тому, що вона сприяє підвищенню рівню правової культури всіх учасників публічно-правових спорів, стимулює виховання громадян у дусі поваги до закону, дотримання його положень, верховенства права.

Правотворча - полягає у тому, що практика адміністративних судів, узагальнення практики, що здійснюється Вищим адміністративним судом України сприяє внесенню змін до чинного законодавства, що здійснюється суб'єктами законодавчої ініціативи. Е випадковим тут видається використання модифікованої форми вислову, що саме практика (у нашому випадку судова практика) є кращим оцінювачем ефективності теорії (у нашому випадку норм чинного законодавства).

Наукова - гана функція адміністративної юстиції зводиться до стимулювання здійснення наукових досліджень як у царині самої адміністративної юстиції, так у більш широко, - рамках наукової спеціальності адміністративного права та у межах юридичної науки взагалі.

Правовідновлююча - вказана функція полягає у відновленні порушених прав у публічно-правовій сфері. Це торкається як фізичних та юридичних осіб, так і суб'єктів владних повноважень.

Ще одна обставина:показ захисту інтересів держави в адміністративному судочинстві буде більш ілюстративним через аналіз ролі адміністративної юстиції у забезпеченні законності в публічному управлінні. У вузькому розумінні законність - це стан, при якому всі суб'єкти правових відносин дотримуються вимог законів. У широкому, це комплексне суспільно- політичне та правове явище, яке характеризується переходом кількісних змін (дотримання всіма суб'єктами правових відносин приписів законів) у якісні - прогнозований стан суспільства та держави, їх розвиток із основною метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів пересічних громадян.

Для законності, на думку С. Г. Стеценка, є характерними такі основні риси: юстиція адміністративний законність

універсальність, тобто положення законів регулюють суспільні відносини незалежно від місця і часу виникнення суспільних відносин;

загальнообов'язковість - у цій рисі проявляється вища юридична сила законів, оскільки приписи норм права обов'язкові для всіх суб'єктів права, незалежно від майнового статусу, належності до державної влади тощо;

обґрунтованість - положення законів мають об'єктивний характер, вони насправді спрямовують суспільні відносини у вигідні для суспільства напрями, коли досягається баланс інтересів людини та держави;

- наявність у державі органів, які забезпечують дотримання законності. Йдеться, насамперед, про правоохоронні органи, прокуратуру, суд, правозахисні громадські організації тощо [6, с. 189-190].

Остання із вказаних рис свідчить про те, що суд узагалі та адміністративний зокрема, може обгрунтовано вважатись органом, який забезпечує дотримання законності. Додамо до цього, законності узагалі, і у публічному управлінні зокрема.

Таким чином, варто вказати на ту важливу роль, яку відіграє адміністративна юстиція у справі забезпечення законності у публічному управлінні. Чим більш розвиненою буде адміністративна юстиція (якісна та зрозуміла судова практика, що характеризується єдністю, якість та доступність до адміністративних судів, вирішення проблем компетенційної підсудності, забезпечення втілення у життя рішень адміністративних судів тощо) тим більш збалансованим буде публічне управління. Тим більш комфортніше буде у державі почувати себе окремо взятий громадянин. Тим більш якісно та продуктивно розвиватиметься держава та суспільство.

І, насамкінець зазначимо, що раніше ми наводили аргументи на корист ь того, що захист інтересів держави існує поряд із захистом інтересів людини у якості завдань адміністративного судочинства України. Іншими словами, захист інтересів держави такий же повноправний учасник серед завдань адміністративного судочинства, як і захист інтересів людини у взаєминах із суб'єктами владних повноважень [7, с. 49-50]. Такий підхід, на наше переконання, не суперечить вимогам чинного законодавства, проте акцентує увагу представників адміністративно-правової науки на тій обставині, що держава - це теж суб'єкт правових відносин, який потребує захисту у рамках адміністративного судочинства.

Список використаних джерел

Лазур Я. В. Загальні проблеми дослідження правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян / Я. В. Лазур // Публічне право. - 2011. - № 2. - С. 33-39

Прилуцький С. В. Соціальний феномен суду як цивілізаційної основи розвитку людства / С. В. Прилуцький // Судова апеляція. - 2011. - № 3(24). - С. 6-15

Мовчан В. В. До проблемних питань проявів судової влади у сферах правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності / В. В. Мовчан // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2013. - № 4. - С. 16-23

Оніщук М. В. Система стримувань і противаг в українській моделі організації влади: проблеми і шляхи вдосконалення / М. В. Оніщук // Часопис Київського університету права - 2012. - № 3. - С. 91-95

Административная юстиция: Конец XIX - начало ХХ века: Хрестоматия. - Ч. 1. / Сост. и вступит.ст. Ю. Н. Старилова. - Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2004. - 720 с.

Стеценко С. Г. Адміністративне право України: навч. посіб. / С. Г. Стецен- ко. - Вид. 3-тє, перероб. та доп. - К.: Атіка, 2011. - 624 с.

Щавінський В. Р. До проблеми завдань адміністративного судочинства в Україні крізь призму захисту інтересів держави / В. Р. Щавінський // Публічне право. - 2014. - № 2. - С. 45-51

Щавінський В. Р. Захист інтересів держави в адміністративному судочинстві як об' єкта дміністративно-правової науки

Статті присвячена проблемам захисту інтересів держави в адміністративному судочинстві. Основна увага приділена понятійному апарату, аналізу характерних особливостей та функцій адміністративної юстиції. Проаналізовано роль адміністративної юстиції у забезпеченні законності в публічному управлінні.

Размещено на Allbest.ru