Проблеми співіснування правової і політичної культури в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.13

Миколаївський інститут права Національного університету «Одеська юридична академія»

Проблеми співіснування правової і політичної культури в сучасній Україні

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Україна сьогодні знаходиться в складній економічній і нолітичній ситуації, що, звичайно, не може не нозначатися на розвитку громадянського суснільства, а відтак і на нра- вовій та нолітичній культурі. Зазначені різновиди культури є явищем соціальним, що охонлює матеріальну та духовну сторони буття суснільст- ва, відображає його якісний стан у сфері нравового та нолітичного життя на кожному етані розвитку сусні- льства і країни в цілому. Тому нро- блеми снівіснування нравової і нолі- тичної культури віддзеркалюють нроблеми в середовищі громадянського суснільства, на які необхідно гнучко реагувати. Особливо в часи масштабних соціальних трансформацій.

Дослідженням цієї нроблематики займалися такі вчені як О. Скакун, В. Конєйчиков, Ю. Шемшученко, Г. Горак, О. Данильянта інші. Але, оскільки ситуація в Україні ностійно нродукує нові й ночасти неснодівані нроблеми в сфері снівіснування двох тинів культур, варто не винускати з ноля дослідницької уваги цей на- нрям. Відновідно метою цієї статті є визначення і систематизація актуальних нроблем нравової і нолітичної культури, а також визначення можливостей нодолання існуючих негативних явищ.

Почнемо з дослідження нравової культури України. Поняття нравової культури досліджується багатьма вченими вже дуже довгий час. Визначаються її різні зовнішні та внутрішні ознаки. Походження нравової культури нов'язується з таким загально соціальним феноменом як «культура» взагалі. Г. Горак визначає культуру не нросто як надбання людства, а як сносіб буття людини, індивіда, що дає можливість особистості жити й творити у цьому світі, реалізовувати свободу вибору, за власним нереконанням ставитися до надіндивідуального: нриродного чи суснільного буття [2; с. 494].

Культура, на думку З. Фрейда, демонструє дві сторони. З одного боку, вона охоплює всі набуті людьми знання та вміння, що відкривають людині можливості опановувати сили природи й отримувати від неї матеріальні блага для задоволення власних потреб. З другого боку, до неї входять всі ті норми, які потрібні для впорядкування взаємовідносин між людьми, особливо для розподілу отриманих матеріальних благ [11; с. 291]. В контексті переходу від визначення «культури» до розуміння поняття «правова культура» досить влучними є слова академіка Ю. Ше- мшученка: «Право і культура є взаємопов'язаними, взаємодіючими між собою категоріями. Це зумовлено тим, що право є елементом культури суспільства, його соціальною цінністю. Цей зв'язок і взаємодія простежуються по багатьох напрямах» [13; с. 4-5].

В. Копєйчиков правову культуру визначає як систему правових цінностей, що відповідають рівню правового прогресу, досягнутого суспільством і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності [6; с. 234].

О.Скакун відзначає: «Правова культура тісно пов'язана із загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культур - політичної, моральної, естетичної» [10; с. 435]. Автор вважає, що правова культура становить собою певну сукупність правових цінностей, знань та норм, що є результатом правового прогресу досягнутого суспільством за певний період часу.

Враховуючи вищезазначене логічним буде запитання, а що таке правове безкультур'я? Чи може бути взагалі визнане таке поняття? Якщо дати на поставлені запитання позитивну відповідь, тоді постає ще одне запитання - а як з цим боротися? На наш погляд варто погодитися з О.

Середою, яка вважає, що «...не можна вести мову про підвищення рівня правової культури, не розвиваючи рівень культури загальної. Правова культура не залежить від права (в цьому контексті під правом розуміють насамперед юридичне право). Жодні закони не зможуть підняти її рівень шляхом декларування окремих норм» [9]. Правова культура з'являється не з документів - її там бути не може. Правова культура з'являється із жит- т я. Процес її становлення характеризується формуванням певних культурно-правових цінностей, сформованих національною часово-просторовою дійсністю [4; с. 106]. Тобто проблеми правової культури від початку закладені соціумом на стадії формування даної культури. В цьому контексті цілком виправданим є бачення професора О. Данильяна, який зазначає, що сама постановка питання про цілеспрямоване підвищення рівня правової культури в конкретний термін у певному суспільстві не зовсім коректна, оскільки її розвиток є природним процесом, що визначається безліччю об'єктивних факторів, які не залежать від інтересів, планів і намірів соціального суб'єкта. Тому даний процес не може бути вирішений «кавалерійським наскоком», прискорений президентським указом або зупинений рішенням парламенту. Якщо говорити про формування правової культури, тоді мова повинна йти про певну систему заходів, які для цього мають застосовуватись [3; с. 19]. Відсутність систематичних заходів з розвитку правової культури призводить до поглиблення її проблем. Але перш ніж переходити до системи заходів, необхідних для підняття рівня правової культури доцільним залишається визначення і чітка постановка тих проблем, які пов'язані з її формуванням. Сьогодні на тлі пройденої «революції гідності» та неоголошеної війни наше суспільство проходить певну стадію очищення, тому проблеми правової культури стають яскраво вираженими. Фактично їх можна розбити на декілька блоків.

Перший блок складають проблеми суто юридичні. До них можна віднести низький рівень нормотвор- чості та юридичної техніки в нашій державі. За більш ніж двадцять років незалежності наш нарламент ночасти нриймав нормативно-нравові акти за нринцином «чим більше - тим краще», не аналізуючи навіть наскільки той чи інший нормативно-нравовий акт є необхідним для суснільства, скільки раз за час свого «життя» він був використаний. Це, своєю чергою, нризвело до того, що в нас досі є чинними нормативно-нравові акти, які сунеречать Конституції України (нанриклад, Закон України «Про колективне сільськогоснодарське ніднриємство»), але вони не скасовані і не змінені. Великий масив нор- мативно-нравових актів, норми в яких дублюють одна одну, або ще гірше нротирічать одна одній, нри тому, що дані нормативно-нравові акти мають однакову юридичну силу. Наше законодавство налічує величезний масив нормативно-нравових актів, які досі не є систематизованими, що нризводить до складнощів нри їх застосуванні. Нанриклад, застосування екологічного або аграрного законодавства на нрактиці виявляється доволі складним саме через відсутність систематизації, хоча необхідність нрийняття Екологічного і Аграрного кодексів неодноразово відзначалась науковцями і нрактиками.

Дуже гостро стоїть нитання юридичної техніки, а саме усвідомлення нересічним громадянином тексту та вимог закону, адже, всім відомо, що незнання закону не звільняє від від- новідальності. Таким чином, кожен громадянин нашої держави новинен розуміти, що той чи інший закон дозволяє або забороняє робити. Перенасичення нормативно-нравових актів складними лінгвістичними конструкціями нризводить до того, що нодекуди люди не те що усвідомити, адекватно нрочитати і зрозуміти не можуть, що нронисано в тому чи іншому нормативно-нравовому акті. Зазначені фактори в кінцевому винадку нризводять до того, що люди нросто не бажають знати і усвідомлювати вимоги законодавства, а відтак і добровільно їх дотримуватись та виконувати. Звідси ми отримуємо нерехід до другого(нсихологічного) блоку нроблем, які зумовлюють низький рівень нравової культури, що виявляється в деформації нравової свідомості як особистості так і всього соціуму. Результатом даної деформації є маргінальність суснільства та нравовий нігілізм, які на жаль все більше нрогресують у нашій державі, хоча останнім часом і намітилися нозитивні зрушення в суснільстві.

Правовий нігілізм сьогодні є чи не найноширенішим соціальним явищем, оскільки люди нросто зневірилися в судовій та нравоохоронній системі держави. І нотрібні не один десяток років, і не одна «революція гідності», щоб цю довіру відродити. Крім того, наші судді та нравоохоро- нці нросто не готові нрацювати чесно і незалежно, оскільки за всі нрийняті ними рішення і скоєнні вчинки їм точно доведеться відновідати самим. Також не додає авторитету нашій судовій та нравоохоронній системі і факт виявлених сьогодні корунцій- них схем, «замовних снрав і судових рішень», за які ноки що жодна носа- дова особа не була нокарана. Як наслідок нігілізму ми отримуємо маргі- нальність у суснільстві, яка нід тиском невних чинників може неретіка- ти в революційну активність, що й відбулося взимку 2013-2014 років. Але як нерший факт, так і другий означає крайнощі, за наявності яких сказати нро нормальний розвиток нравової культури ми не можемо, оскільки на реалізацію і нанрацю- вання невної системи заходів з нід- вищення рівня нравової культури нотрібна ще й воля держави.

У відновідності з вищезазначеним третій блок нроблем нравової культури знаходиться в загальнодержавній нлощині. До нроблем цієї сфери можна віднести відсутність єдиної загальнодержавної і нравової нолітики, снрямованої на «реальне», а не декларативне нідвищення рівня нравової культури суснільства. Ця нолітика новинна бути розроблена з урахуванням наявних нотреб і можливостей суснільства сьогодні, й ґрунтуватися не на «нанеровій» стратегії, а на реальній теоретичній і нрактичній базі, активно ноширюватись через ЗМІ та Інтернет. Вирішення даної нроблеми можливе нри відновідному рівні нра- вового виховання населення. Нинішня ситуація, яка існує в даній царині, нагадує «театр абсурду», адже за статистикою в нашій державі готують доволі значну кількість юристів, нро- водяться носилені курси вивчення основ нравознавства у всіх навчальних закладах, але на нрактиці чомусь не тільки нересічні громадяни не знають і не вміють користуватися своїми нравами, але нодекуди й самі юристи є нрофненридатними нонри динлом нро вищу юридичну освіту. Тому й ностає нитання в ефективності загальнодержавної нолітики у сфері нравового виховання суснільства, адже рівень нравової культури нації ночне нідвищуватись тільки тоді, коли кожен громадянин буде дотримуватись законів не тому, що «за рогом» його сніймає, нанриклад, інснектор ДАІ, а тому, що він нросто інакше не може уявити собі цивілізоване існування. І хоча дана теза може бути снрийнята як ідеальний шаблон нове- дінки, але ж є нриклади де вона нра- цює - Австрія, Німеччина, Норвегія і т.д. Ще однією нроблемою є відсутність невного об'єднуючого чинника у суснільстві, який наразі нризвів до можливості сналахів штучного сена- ратизму в нашій державі і до агресії Російської Федерації нроти України. Ця нроблема є снільною не тільки для нравової, а й для нолітичної культури.

Тенер розглянемо нроблеми формування і функціонування нолітич- ної культури в нинішній Україні. Політична культура, як і нравова, є різновидами культури взагалі, тому цілком нрироднім є той факт, що формуються вони нід тиском історичних нроцесів і неретворень, які нро- ходить суснільство. Наша держава нройшла складні історичні нроцеси становлення державності, винробову- вання на міцність державного механізму який не завжди снрацьовував безвідмовно. Як вірно зазначає Б. Цимбалістий, нолітична культура - це «нродукт історичного розвитку та досвіду народу». У винадку України цей досвід був гірким. Для того, щоб зрозуміти нолітичну культуру українців, треба звернути увагу на джерела внливу, які унродовж історичного шляху стимулювали чи сниняли розвиток української нолітичної культури. Б. Цимбалістий виокремлює нев- ні особливості історії України, які снравили важливий внлив на розвиток української нолітичної культури.

1. Багатовікова бездержавність, тобто відсутність нагоди здобувати досвід влади, бути нарівні у стосунках з іншими народами й ночуватися вільним госнодарем на своїй землі.

2. Розчленування української території та включення її частин у різні держави з різними культурами, нолі- тичними системами, що нризвело до нсихологічного, нобутового й нолі- тичного відчуження між різними частинами українського народу.

3. Багатократна денаціоналізація нровідної верстви України. Так, у 1617 ст. наша боярська і шляхетська верстви снольщилися. У 18-19 ст. нащадки козацьких старшин зросій- щилися. У 20 ст. нролетарська нрові- дна верства була знищена або здебільшого нішла на службу інтересів радянсько-російської імнерії [12; с. 78].

За даних умов годі й говорити нро можливість створення монолітної нації на базі якої створюється громадянське суснільство насичене відновідною нолітичною культурою. Всю нолітичну історію України можна уявити як картину ностійного нротиборства ліберальних і натріар- хально-традиційних цінностей: з одного боку - нриватна ініціатива, нот- реба самоствердження індивіда у змаганні з рівними, свобода власності й нрацелюбність, максимальне обмеження ролі держави в суснільстві; з іншого - соборність, общинність, колективізм з одночасною схильністю до авторитаризму, потреба сильного лідера харизматичного типу [1; с. 48]. Конфліктна політична культура, сформована під впливом зазначених факторів, постійно давалася взнаки впродовж усієї української історії: різним політичним силам не вистачало толерантності, політичної етики, злагоди. Адже діалогове підґрунтя в культурі позначається й на характері політичного спілкування між різними політичними силами, партіями, фракціями, соціальними групами [7]. Всі ці явища породжували певні протиріччя в суспільстві, підбурювались відповідними політичними силами. В рамках церковних конфесій парафіяни Заходу протиставлялися парафіянам Сходу. До цього слід додати неконтрольоване політиканство і обман збоку представників різних рівнів влади, що в кінцевому рахунку призвело до так званої революції гідності, а потім і до штучно створеного іноземною державою сепаратизму на теренах України. Тому першою і основною проблемою сучасної політичної культури слід вважати конфліктність політичних еліт між собою та громадянським суспільством, небажання політиків нести відповідальність за свої дії. І якщо раніше це призводило лише до маргінальності в суспільстві, то сьогодні це призвело до війни.

Можна погодитись з М. Дмитре- нком, який вважає, що полі- суб'єктність політичної культури, яка присутня сьогодні в нашому суспільстві, є позитивом [5; с. 136], але при цьому слід враховувати насамперед якісну складову політичного плюралізму. Нажаль, сьогодні політична еліта не має об'єднуючого чинника. Вона, в основному, ґуртується навколо фінансових, кланово-олігархічних інтересів, а повинна була б єднатися довкола загально державницьких ідей. Все це призводить до того, що в українського населення зберігається циклічність активності у політичному житті держави. Оскільки політична культура - явище рухливе і мінливе, на яке впливає багато чинників, перша хвиля політичної активності суспільства відбулася у 1991 році, другою хвилею політичного піднесення нації можна вважати Помаранчеву революцію [5; с. 136], а третю хвилю ми спостерігаємо сьогодні й розпочалася вона «революцією гідності», а зараз перейшла в активну конфліктогенну фазу. Звичайно, нео- голошена війна Україні несе в собі не тільки негативні явища, а й дає позитивний урок суспільству, який полягає в тому, що кожен громадянин нашої держави повинен навчитися її цінувати, обирати лідерів не за харизматичністю і «силою руки», а за їх реальними діями. У відповідності з цим друга проблема політичної культури полягає в тому, що нашим громадянам властивий своєрідний синдром невиправданих сподівань у політиці, який і призводить до циклічних проявів участі громадянського суспільства в політичних процесах держави, а відтак і до підйомів та спадів у розвитку політичної культури.

Третя проблема у процесі формування політичної культури українського суспільства носить дещо суб'єктивний характер, оскільки виявляється в емоційній складовій, що переважає над раціонально- прагматичним мисленням при вирішенні суспільно-політичних питань. Особливістю української політичної культури є персоніфікація влади. Подібне явище існує і в демократичних суспільствах, однак там громадяни мають уявлення про програму політичної сили, яку очолює лідер. В Україні багато громадян очікують дива і рятівника, який вирішить всі існуючі проблеми. В українській політиці і в її сприйнятті громадянами занадто багато емоційних та експресивних аспектів політики. Саме вони, як і в будь-якій іншій державі, заважають розв'язувати проблеми суспільного життя [8; с. 208]. Нині значна частина українців все ще віддані у своїх уподобаннях лідерам-харизма- тикам і останні вибори до парламент у цьому є підтвердженням. нормативний акт правовий культура

Четвертою суттєвою проблемою політичної культури є велика кількість політичної інформації. Сьогодні ЗМІ наввипередки змагаються у гонитві за «смаженими» політичними фактами, нерідко не перевіряючи їх відповідність дійсності. Все це призводить до того, що пересічні громадяни формують своє ставлення до того чи іншого політичного гравця не за рахунок його політичної діяльності, а згідно фактів, поданих репортерами. Журналістика наразі теж перетворилася на військову арену, особливо політичні ток-шоу, які формують політичну свідомість громадян, а значить і суспільну політичну свідомість. Враховуючи те, що громадське (незалежне) телебачення в нас тільки починає формуватись, всі інші ЗМІ не завжди є достовірним джерелом політичної інформації і на виході ми отримуємо продукт, який може протиставити одну частину країни іншій, відновити забуті штампи - «бандерівець», «фашист» і т. д.

Таким чином, підводячи підсумок даного дослідження, хотілось би зазначити, що для підняття політичної і правової культури нашої держави важливе значення мають певні заходи з боку держави, але не менш важливе значення має й чітка постановка проблем, які призводять до занепаду та застою у розвитку політичної та правової культури України. їх усвідомлення повинно відбуватися не лише через визначення, а й через створення взаємопов'язаної системи усвідомлення проблем правової і політичної культури, оскільки вони взаємопов'язані і відділяти їх одну від одної - значить вирішувати дану проблему однобоко, що не призведе до очікуваного результату.

Список використаних джерел

1. Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в процесі державотворення / В. Буцевицький// Нова політика. - 1999. - № 1. - С. 48.

2. Горак Г. І. Індивідна взаємодія як основа суспільної організації / Г. І. Горак// Філософія: Курс лекцій. - К.: Наук. думка, 1993. - С. 492-503.

3. Данильян О. Г. Деякі проблеми формування правової культури в перехідному суспільстві / О. Г. Данильян// Державне будівництво та місцеве самоврядування. - №7. - 2004. - С. 14-25

4. Дмітрієнко І. В. Українська правова культура як нормативне небіологічне явище / І. В. Дмітрієнко // Держава і право: Зб. Наук. праць. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НаН України, 2009. - Вип. 44. - С. 105-110.

5. Дмитренко М. Особливості сучасної української політичної культури: проблема визначення / М. Дмитренко // Політичний менеджмент. - № 5 (14). - 2005. - С.134-138.

6. Загальна теорія держави і права/ За ред. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с.

7. Карнаух А. Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні / А. Карнаух // Персонал. - 2007. - № 9. - С. 38 - 43.

8. Кіндратець О. М. Політична культура як чинник демократичних перетворень / О. М. Кіндратець // Гуманітарний вісник ЗДІА. - вип. 39. - 2009. - С. 204 - 211.

9. Середа О. Правова культура в Україні: хто винен і що робити? / О. Середа // Віче. - 2010. - № 14. - С. 15 - 17.

10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / О. Ф. Скакун. - Харків: Консум, 2009. - 656 с.

11. Фрейд З. Будущее одной иллюзии / З. Фрейд // Философия: Учебн./ Под ред. В. Д. Губина, Т. Ю. Сидориной, В. П. Филатова. - М.: Тон, 1997. - С. 290-295.

12. Цимбалістий Б. Політична культура українців / Б. Цимбалістий // Сучасність. - 1994. - № 4. - С.70 - 95.

13. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади взаємодії нрава і культури// Право та культура: теорія і нрактика: Матеріали Міжнародної наук.-нракт. конф. - К.: МП «Леся», 1997. - С. 4-5.

Анотація

Минькович-Слободяник О. В. Проблеми співіснування правової і політичної культури в сучасній Україні

Здійснено спробу визначити і охарактеризувати основні проблеми правової і політичної культури України. Пропонується систематизація наявних проблем у цій сфері й визначення основних причин їх виникнення, а також авторське бачення шляхів їхнього вирішення.

Ключові слова: правова культура, політична культура, державний розвиток, громадянське суспільство.

Минькович-Слободяник Е. В. Проблемы сосуществования правовой и политической культуры в современной Украине

Предпринята попытка определить и охарактеризовать основные проблемы правовой и политической культуры Украины. Предлагается систематизация имеющихся проблем в этой сфере и определение основных причин их возникновения, а также авторское видение путей их решения.

Ключевые слова: правовая культура, политическая культура, государственное развитие, гражданское общество.

Mynkovych-Slobodyanyk E. Problem of coexistence of legal and political culture in modern Ukraine

An attempt was made to identify and describe the main problems of legal and political culture of Ukraine. It is proposed to systematize the existing problems in this area and determine the main reasons for their occurrence, and the author's vision of ways to address them.

Key words: legal culture, political culture, the development of the state, civil society.

Размещено на Allbest.ru