Становлення інституту медіації в умовах євроінтеграційних процесів України

Становлення інституту медіації в умовах євроінтеграційних процесів України

Українське суспільство давно прагне суттєвих змін в державному управлінні та утвердження європейської системи цінностей у всіх сферах життєдіяльності. Тож, реформування українського законодавства практично в усіх сферах права, задля справедливого й однозначного здійснення правосуддя, якісного й злагодженого державного управління, подолання проявів корупції та заанга- жованості державних службовців, забезпечення належної правової допомоги в контексті інтеграційних процесів повинно бути пріоритетним завданням законотворчих органів держави.

Переходом на якісно новий рівень партнерства та співробітництва стала угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Ця угода є новим якісним кроком до політичної асоціації та економічної інтеграції з Європою. Мається на увазі пошук у розв'язанні важливих питань за допомогою інноваційних підходів.

На сьогоднішній день судова система України працює неефективно та потребує розумного вдосконалення. Поширеною проблемою є відсутність механізмів та способів фактичного виконання судових рішень. Часто буває так, що суди виносять рішення, якими не задоволена жодна зі сторін судового процесу, або ж які виконати неможливо. Тому вважаємо, що впровадження процедури медіації вирішить багато таких справ та зменшить надходження скарг до Європейського суду з прав людини про невиконання судового рішення. Як наслідок, зменшаться і штрафні санкції, які виплачуються з бюджету України.

Вимоги європейського права, створені Радою Європи та ЄС щодо цивілізованих та демократичних способів вирішення спорів є дуже важливими для життєдіяльності суспільства України. Альтернативні методи розв'язання спорів становлять один із п'яти тематичних напрямів Спільної програми Європейської Комісії та Ради Європи із покращення діяльності судової гілки влади в Україні.

Зокрема, Рада Європи, віддаючи належне встановленню істини та справедливості у судовому порядку, підтримує ініціативи держав-членів стосовно вироблення та прийняття загальноєвропейських норм щодо запровадження альтернативних заходів, а саме - примирення, медіації та відновного правосуддя, для досягнення балансу інтересів сторін, що конфліктують. Вона сприяє розгортанню практики застосування медіації в європейських країнах, навіть там, де відсутні законодавчі норми щодо медіації (наприклад, в Україні), або де вони є дуже загальними [1, с. 140].

Сьогодні багато говоримо про європейські стандарти щодо справедливого судочинства. Значущим є те, що таким стандартом у ЄС є медіація як спосіб позасудового врегулювання спору, та відповідні вимоги до дер- жав-членів щодо її впровадження.

Метою статті є аналіз проблематики щодо створення інституту медіації в Україні, визначення ролі медіації в сучасних умовах євроінтеграції на основі досвіду зарубіжних країн та нормативно - правових актів Євро- союзу, дослідження вітчизняного законодавства, формування висновків, яким чином застосування медіації може покращити українську правову систему.

Сьогодні питання медіації в Україні розглядаються різними науковцями у таких галузях права, як міжнародне, адміністративне, сімейне, кримінальне, цивільне, фінансове, господарське тощо. Також вивченню поняття «медіація» присвячені розділи підручників з конфліктології [2] [3], політології [4], психології [5] тощо.

Дослідженням питань щодо функціонування інституту медіації в Україні присвячено ряд праць наступних вітчизняних науковців: Г. С. Гончарова, П. С. Прибутько, Р. В. Михайленко, Л. М. Дубчак, А. М. Гірник, Ю. Д. Притика, Г. В. Єрьоменко, І. Г. Терещенко, В. Д. Каневська, Б. А. Леко, В. Чуйко та інші.

Слово «медіація» зустрічається в багатьох мовах і походить від латинського «mediare», що означає «бути посередником». В англійській та французькій мовах «mediation» звучить як посередництво, клопотання, заступництво. У ст. 1 Типового закону ЮНСіТРАЛ (Комісії ООН з міжнародного торгового права) від 2002 р. щодо міжнародних комерційних арбітражних процедур, міститься формальне визначення медіації, під якою розуміється «процес, коли сторони залучають третю особу або осіб з метою надання ними допомоги у мирному врегулюванні спорів, що виникають із приводу контрактних чи інших правових відносин, або пов'язані з ними. Мировий посередник не має права нав'язувати сторонам способи врегулювання спору». Основними ознаками медіації, згідно даного визначення, є те, що третю сторону можна залучати лише з дозволу двох сторін спору з метою мирного врегулювання. Спосіб врегулювання конфлікту, запропонований медіатором, жодним чином не є обов'язковим для виконання сторонами.

Щодо історії медіації, то перші програми примирення відновного правосуддя з'явилися в США та Канаді (кінець 70-х рр.), та у Великобританії (початок 80-х рр.). На сьогоднішній день програми медіації закріплені на рівні національного законодавства у Норвегії, Фінляндії, Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії. А такі країни як Данія, Швеція, Нідерланди, Ірландія, Іспанія, Італія зробили перші кроки на цьому напрямку, започаткувавши пілотні проекти медіації. У Східній Європі, зокрема в Польші та Чехії, після експериментального періоду, програми м ед і ації були також закріплені законодавчо. У Росії з 1 січня 2011 р. н а брав чинності Федеральний закон від № 193-ФЗ «Про альтернативну п роцедуру врегулювання спорів за уча с т ю посередника (процедуру медіації)».

Загалом у країнах ЄС 80 % спорів, що знаходяться у судових інстанціях і передаються на медіацію, вирішуються за взаємною згодою, без судового розгляду, завдяки процесу медіації, що свідчить про її високу ефективність.

За кордоном медіація виникла як результат усвідомленої суспільством необхідності, а не за ініціативою суддів чи осіб, які бажають заробляти на посередництві. Відсутність спеціального законодавства про медіацію не є перепоною для її розвитку. Таке законодавство почало з'являтись пізніше, як результат узагальнення реального і, перш за все, свого, а не чужого досвіду. На сьогодні, наприклад, до фінансових судів Німеччини доходить лише 5% конфліктних ситуацій, а у Франції - 2%. У Росії ж, навпаки, - приблизно 3% арбітражних спорів закінчуються мировою угодою і близько 6% інших спорів з цивільно-правових відносин. Не краща ситуація і в Україні [6, с. 160].

Серйозний аналіз надбань провідних країн світу в галузі медіації дозволив Раді Європи запропонувати Україні реформувати її нормативно- правову базу, яка б відповідала як національному законодавству, так і законодавству ЄС. Це узгоджується із загальною позицією України щодо гармонізації національного законодавства з законодавством Європейського Союзу. Йдеться про керівні принципи та рекомендації, які викладені в наступних документах:

- Рекомендації щодо медіації в кримінальних справах Rec (99)19 від 15 вересня 1999 року, які є одним з основних документів Ради Європи щодо реалізації програм відновного правосуддя;

- Рекомендації щодо медіації в сімейних справах Rec (98);

- Рекомендації щодо медіації в цивільних справах Rec (2002)10 від 18.09.2002 р., в яких ідеться про принципи медіації у цивільних справах, що базуються на основних принципах раніше прийнятих актів РЄ, звертаються до запровадження медіації у комерційних і трудових спорах, справах про захист прав споживачів.

Розробники рекомендацій прагнули запровадити медіацію і в сферу бізнесу, адже вона здатна забезпечити добровільне знаходження компромісного, прийнятного для обох сторін конфіденційного рішення. Ними ставилися такі важливі завдання, як впровадження вимог до держав- членів Ради Європи стосовно організації та здійснення медіації, підготовки медіаторів та їх професійної відповідальності, порядку оформлення та якості угод, що укладаються за результатами медіації, розповсюдження інформації про метод медіації, визначення механізмів використання медіації у спорах міжнародного характеру. При цьому Комітет міністрів Ради Європи заохочує дер- жави-члени запроваджувати медіацію в цивільних справах у найбільш з ручний для них спосіб в державному та публічному секторах. Треба окремо наголосити, що за вибором кожної держави медіація може застосовуватися як у позасудовому порядку, так і бути частиною судових процесів.

- Рекомендації щодо альтернативного судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами - приватними особами (адміністративні справи) Rec (2001)9;

- Положення про медіацію знайшли місце також і в конвенційних документах, зокрема, в ст.13 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (СЕД № 1б0);

- Рішення Ради Європейського союзу від 15 березня 2001 року «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/JHA), які наголошують на необхідності розвитку та впровадження програм відновного правосуддя в національні системи права;

- «Зелена книга» щодо альтернативного врегулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Європейських Співтовариств;

- типовий закон ЮНСІТРАЛ Про міжнародну комерційну прими- рювальну процедуру з настановами щодо її впровадження й застосування (2002) тощо.

Хоча рекомендації Комітету міністрів Ради Європине є юридично обов'язковими актами, вкрай важливим є те, що вони приймаються і розповсюджуються за переконливою згодою усіх держав-членів організації.

Як бачимо, рекомендації РЄ поступово, без формальних і тривалих процедур ратифікації (на відміну від положень конвенцій та угод) стають нормами національного законодавства і практикуються великою кількістю європейських держав. медіація стандарт судочинство спір

Рекомендації Ради Європи активно підтримуються рішеннями Європейського Союзу, який 2008р. увів у дію Директиву з медіації, що вважається інструментом до скорочення витрат і часу на розгляд цивільних спорів, особливо комерційних спорів транскордонного характеру. Як відомо, директива є законодавчим актом, що є обов'язковим до виконання в аспекті досягнення конкретного результату. При цьому держави-члени ЄС мають право обирати форму та спосіб її імплементації з урахуванням особливостей національної правової системи та правових традицій.

Директива з медіації формалізує визнання важливості медіації у контексті забезпечення доступу до правосуддя; наділяє суди правом пропонувати сторонам спору процедуру медіації, зберігаючи за ними право відмовитися від медіації без будь- яких санкцій та звертатися до суду; дозволяє сторонам ухвалювати рішення, що виконуються безпосередньо в суді; захищає медіаторів від вимоги виступати в ролі свідків (за виключенням справ значної суспільної ваги) тощо. Крім цього директива заохочує держави-члени ЄС забезпечити навчання та перепідготовку медіаторів, розробити та прийняти етичні кодекси медіаторів і заходи із контролю за якістю медіаційних послуг, усіляко поширювати інформацію про послуги медіаторів та агенції, які такі послуги надають. Принагідно варто зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора був прийнятий на конференції, організованій Директоратом Європейської Комісії з питань юстиції 02.07.2004 р. у м. Брюссель. [1, с. 141].

За нечисленними винятками медіація не отримала незалежного статусу і була додатком до інших великих програм в царині верховенства права та реформи правосуддя. Відтак, не варто дивуватися тому, що більшість проектів з медіації зосереджувались навколо судів. Наприклад, з восьми проектів, що фінансуються донорами і зазначені на вебсайті Українського центру Порозуміння, шість проектів реалізовувалися в рамках більш широких програм з верховенства права та концентрувалися на співробітництві із судами, органами охорони правопорядку та прокуратурою [7].

Перший великий проект з медіації, ініційований в Україні та профі- нансований USIAD в 1997-1999 роках, був спрямований на створення місцевих центрів медіації по всій Україні, підготовку медіаторів, реєстрацію Української асоціації медіаторів та надання послуг медіації для населення. Проте дані проекти не спромоглися продукувати масову хвилю справ, вирішених через медіацію.

Гранти, виділені Європейською комісією та Радою Європи - «Процедура відбору та призначення суддів, їх підготовки, притягнення до дисциплінарної відповідальності, розподілу справ та альтернативного розв'язання спорів» (2006 - 2007) та «Прозорість та ефективність системи правосуддя в Україні» (2008 - 2011) започаткували масштабне запровадження медіації в системі українського судочинства. Експерти з Нідерландів та Німеччини пропагували в рамках цих проектів експорт європейської моделі судової медіації. Вони проводили тренінги із суддями українських судів, які здійснили снроби медіації в снравах нротягом тижнів медіації, що нроводилися з травня 2010 року но грудень 2011 року.

В межах нрограми «Прозорість та ефективність судової системи», занровадженої нід егідою Ради Євро- ни, відбувалося здійснення нілотних нроектів щодо розвитку медіації в Україні. Для участі у нрограмі були обрані чотири суди (Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, Вінницький окружний адміністративний суд, Донецький анеляційний адміністративний суд, Івано- Франківський міський суд) на базі яких відбувалося віднрацювання ме- діаційних технологій. За неріод з 05.07.2010 року но 15.11.2010 року 83 снрави були нередані на медіацію, у 50 снравах медіація відбулася, у 36 снравах медіація закінчилась усніш- но, і у 33 снравах укладена медіацій- на угода. Сторонами нроцесу медіації у цих снравах стали такі суб'єкти владних новноважень, як нодаткова адміністрація, унравління внутрішніх снрав, державні адміністрації та інші. У Вінницькому окружному адміністративному суді, за досить невеликий нроміжок часу (з 5 линня 2010 р. но 15 листонада 2010 р.) на медіацію було нередано 28 снрав, у 26 снравах було нроведено медіацію, з них 18 снрав закінчились уснішно [8, с. 3].

Інститут законодавства Верховної Ради України у снівнраці з Мюнхенським Інститутом східноєвроней- ського нрава здійснив нроект «Медіація як нроцедура врегулювання сно- рів шляхом досягнення консенсусу» в рамках нрограми «Підтримка демократії в Україні».

Проблеми та навики внроваджен- ня медіації в Україні обговорювалися на багатьох конференціях, за круглими столами та в рамках інших заходів (нанриклад, конференція на тему «Матеріальне та нроцесуальне визначення медіації у норівняльному асне- кті нравових систем Польщі та вибраних євронейських держав», яка відбулася в Окружному Суді у Тарноб- жегу 26 жовтня 2012 р.; навчальний курс «Медіація: нравові основи, методи та нрактика здійснення», - нрове- дений 12-15 жовтня 2010 р. на базі Української школи законотворчості Інституту законодавства, за участю німецьких та українських фахівців; круглий стіл «Медіація як сносіб розвитку громадянського суснільства: українські та німецькі нерснективи», який відбувся 13 жовтня 2010 р. у Посольстві Федеративної Реснубліки Німеччина в Україні та ін.).

Підводячи нідсумок, хочемо акцентувати увагу на необхідності гармонізації нрава України з євронейськи- ми тенденціями розвитку медіації. Зокрема, саме цим зумовлена така нрискінлива увага до розвитку ADR - альтернативних снособів вирішення снорів (конфліктів), а саме до медіації.

В Україні державою гарантуєтся можливість кожному будь-якими не забороненими законом снособами захищати свої нрава (ч. 4 ст. 55 Конституції України). Отже, можемо стверджувати, що в Україні є конституційне нідґрунтя здійснення медіації! Ст. 175 Цивільного нроце- суального кодексу України та ст. 78 Госнодарського нроцесуального кодексу України безносередньо нрисвячені регулюванню нравових засад укладання мирової угоди. Крім того, сьогодні діють і ст.ст. 145- 146 Кримінального кодексу України, які снрямовані на визначення нідстав і умов звільнення від кримінальної відновідальності у зв'язку з дієвим каяттям та нримиренням винного з нотернілим.

Отже, на даний момент не існує жодної формальної заборони з боку держави сторонам здійснювати медіацію, нроте, в Україні, станом на січень 2015 року, не існує і снеціального формалізованого законодавства, що снрияє та регулює її здійснення. Жоден з нроектів законів «Про медіацію» (від 17.12.2010 р. № 7481, відр. № 10301-1, від р. № 2425а-1) так і не набрав юридичної сили, а нісля нрини- нення дії та фінансування нілотних проектів Європейської комісії та Ради Європи в 2011 р. жодний з пілотних судів не став продовжувати медіацію в справах.

Тож, можна стверджувати, що інститут медіації в Україні функціонує дуже слабо, і то в основному «на громадських засадах». Загальна кількість конфліктів, які було вирішено із застосуванням ADR-процедур незрівнянно менша, ніж кількість спорів вирішених у традиційному, судовому порядку. Для покращення даної ситуації в Україні необхідно створити загальнонаціональний попит на послуги медіації, підвищити можливість для закордонних інвесторів, сприяти розбудові громад, підвищенню культури мирного вирішення конфліктів, забезпечити підтримку з боку місцевих органів влади, зокрема - мерів тих міст, в яких розташовані зазначені центри, суддів, адвокатів, психологів, соціальних працівників та працівників міліції тощо.

Для подальшого розвитку інституту медіації в Україні необхідно створити тісний взаємозв'язок між громадськими організаціями, професійними товариствами та законодавцями з питань розробки впровадження нормативно-правового регулювання медіації, інформування та популяризація медіації серед різних суспільних та професійних верств населення, створення стимулів використання медіації в якості альтернати зверненню в державні суди; надання угодам, які досягнуті шляхом медіації, самостійної виконавчої сили, а також інші способи та методи стимулювання державою застосування медіації.

Також слід звернути увагу на виключну підвідомчість корпоративних спорів, що закріплена в ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, та ряду аналогічних нормативно-правових актів, що унеможливлюють альтернативні запаси вирішення спорів та потребують внесу- ння відповідних змін до процесуальних та інших актів.

Україна сьогодні знаходиться в унікальній ситуації, коли практика використання процедури медіації, нехай і незначна, проте йде попереду нормативного регулювання. На жаль на сьогоднішній день Україна не достатньо впроваджує та популяризує інститут медіації на законодавчому рівні. Хоча в теорії держава повинна бути зацікавлена в зменшенні бюджетних витрат на судочинство, зниженні судового навантаження, відновленні правопорядку та згоди в суспільстві. На нашу думку, повільне впровадження інституту медіації в Україні пов'язане з можливою конкуренцією між суддями та медіаторами за сфери впливу. Це є також питанням вдосконалення існуючого судового законодавства. Закон повинен бути виписаний таким чином, щоб судді та медіатори мали підстави не конкурувати, а співпрацювати, що на даному етапі при відсутності чіткого законодавчого регулювання є неможливим. Проте, приймаючи новий закон слід врахувати і негативний досвід Румунії, де до прийняття відповідного закону медіатори розглядали більше 1500 справ на рік, а після - лише декілька десятків [8, с. 2]. Безперечно, Україна повинна виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо необхідності працювати в інтегрованому європейському просторі, в тому числі з питань медіації, тим більше, що це є вимога не лише ЄС, але й нагальна потреба всього українського народу і вимога сьогодення.

Список використаних джерел

1. Зайчук О. В. Медіація як демократичний та ефективний спосіб вирішення спорів: європейські норми і досвід та українська перспектива / О. В. Зайчук, А. Є. Санченко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 12. - С. 137141.

2. Гірник А. М. Основи конфліктології / А. М. Гірник. - К. : Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2010. - 222 с.

3. Прибутько П. С. Конфліктологія : навч. посіб. / П. С. Прибутько, Р. В. Михайленко, Л. М. Дубчак та ін. - К. : КНТ, 2010. - 136 с.

4. Ввівша М. М. Політологія : Підручник / За ред. М. М. Вегеша. - 3-тє вид., пе- рероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 384 с.

5. Долинська Л. В. Психологія конфлікту: Навч. посібн. / Л. В. Долинська, Л. П. Матяш-Заяц - К. : Каравела, 2010. - 304 с.

6. Бвлінська О. В. Медіація - альтернативне вирішення спорів. / О. В. Белінська // Вісник Вищої ради юстиції. - 2011. - № 1 (5). - С. 158-173.

7. Гайдук А. В. Проблеми законодавчого забезпечення медіації в Україні / А. В. Гайдук // Часопис Академії адвокатури України. - 2013. - № 2. - с. 1-4.