Моделі соціальної держави: модернізуючий вплив глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 321 : 342+340.125

Львівський національний університет імені Івана Франка

Моделі соціальної держави: модернізуючий вплив глобалізації

У сучасних умовах особливої актуальності набуває дослідження умов і тенденцій розвитку державності в Україні як складової євронейського снівтовариства, й особливо формування конценції соціальної держави та нерснектив її утвердження в Україні. Актуальність дослідження соціальної держави для вітчизняної науки винливає з конституційної норми нро Україну як соціальну державу. Потребує осмислення та неревірки можливість використання нашою державою кращих моделей, які були обґрунтовані теоретично та неревіре- ні нрактикою функціонування соціальної держави у зарубіжних країнах, для визначення як доцільності їх занозичення, так і конструювання національної моделі соціальної держави.

Незважаючи на велику кількість наукових нраць із даної нроблемати- ки, нрирода й сутність феномена соціальної держави у світовій науці тлумачиться неоднозначно і навіть для визначення ноняття використовується недостатньо диференційований ряд - «соціальна держава», «соціальна нравова держава», «держава добробуту», «держава соціальних нослуг» тощо. Досі відсутні загаль-неприйнятні уявлення про функції соціальної держави, механізми їх реалізації, її інститути, умови формування та динаміку, а окремі теорії заперечують сам феномен соціальної держави. Дослідники, висвітлюючи проблематику соціальної держави, по-різному сприймають як саму теорію, так і механізми її реалізації, що зумовлює необхідність певної уніфікації поглядів на соціальну державу.

Соціальна держава є динамічним і багатогранним явищем, яке відповідає на виклики того суспільства, в якому формується. Концепція соціальної держави формувалася поступово, збагачуючись і наповнюючись новим змістом, а кожна історична епоха сприяла її видозміні. Мислителі різних епох і країн, ідеологи різних політичних сил по-різному обґрунтовували необхідність соціально- забезпечувальної функції держави, а тому актуалізувалося завдання дослідити багатогранність підходів до вивчення феномена соціальної держави та її моделей.

Ідеї соціальної держави можна знайти ще в працях стародавніх мислителів (ідеї гармонії, рівності, взаємозалежності людини та держави тощо). Проблематика взаємодії людини та суспільства, суспільства та держави як майбутньої основи теорії соціальної держави розглядалася у працях Г. В. Ф. Гегеля, В. фон Гумбольдта, Ш.-Л. Монтеск'є та ін. Уперше концепцію соціальної держави формулює у XIX ст. німецький дер- жавознавець Л. фон Штейн. Суперечності у розвитку соціальної держави перебували у фокусі уваги дослідників починаючи із середини 70-х років ХХ ст., зокрема Ю. Габермаса та К. Оффе. У 80-90-і роки ХХ ст. значний внесок у дослідження соціально-економічних вимірів соціальної держави зробили Ф. Фукуяма, Б. Густафсон, П. Пірсон. В Україні дослідження соціальної держави розпочаті зі здобуттям незалежності, у ході обговорення проектів майбутнього Основного Закону, й активізувалися у зв'язку із конституційним закріпленням у 1996 р. норми про соціальний характер нашої держави. Вивчення різних аспектів проблематики соціальної держави започатковане у працях В. Бабкіна, В. Горба- тенка, М. Козюбри, А. Колодій, Копєйчикова, В. Корнієнка, П. Ра- біновича, О. Скакун, О. Скрипнюка, Є. Тихонової, Ю. Тодики, В. Шаповала, Г. Щедрової та ін.

У другій половині 90-х років ХХ ст. - на початку ХХІ ст. теорія та практика соціальної держави стала темою не лише численних публікацій у вітчизняних фахових виданнях, а й дисертаційних досліджень (Н. Батура, С. Верланов, Б. Ганьба, Д. Єрмо- ленко, С. Кириченко, І. Макух- Федоркова, І. Осика, С. Остюченко, О. Панкевич, Я. Пасько, І. Пижик, Сіленко, В. Сокуренко, Г. Соловей, В. Співак, А. Супруненко, О. Троян, Л. Четверікова, Г. Щедро- ва, І. Яковюк, В. Якубенко та ін.).

Про міждисциплінарний характер проблематики соціальної держави свідчить аналіз джерельної бази, в якій чимало досліджень не лише політологічного спрямування, а й юридичних аспектів (Д. Аблязов, К. Бабенко, В. Бабкін, Н. Болотіна, Бортнік, О. Волкова, О. Голо- ващенко, А. Краковська, А. Крусян, Ю. Мірошниченко, О. Панкевич, С. Прилипко, Ж. Пустовіт, П. Рабі- нович, В. Рудик, Л. Чубар, В. Шаповал, Н. Шаптала), філософських (Ю. Романенко, Г. Соловей), економічних (Н. Баранова, В. Божкова, О. Головінов, Р. Демчак, О. Дребот, О. Петровський, О. Родіонов), соціологічних (Є. Головаха, І. Козаченко, Ніколаєвський, В. Паніотто, О. Пі- щуліна, І. Прибиткова), історичних (О. Мальцева, І. Мищишин, Н. Око- літенко, Ю. Походзіло, О. Салтовсь- кий, Ф. Ступак, Л. Трубенко, Г. Хо- мюк), питань державного управління (О. Петроє, О. Побережний, І. Савченко, В. Скуратівський). Порівняно новим аспектом проблематики є аналіз впливу глобалізаційних процесів на функціонування соціальної держави, що здійснили у своїх працях В. Бульба, Є. Рябенко, В. Якубенко та інші автори. Віддаючи належне науковій значущості цих розвідок, маємо, проте, стверджувати, що проблематика моделей соціальної держави залишається недостатньо актуалізованою й дослідженою. її окремі аспекти розглядали О. Данич, Р. Демчак, О. Дребот, Р. Кузьменко, В. Намчук, А. Чернега, Л. Четвері- кова та ін.

Незважаючи на те, що кількість досліджень із проблематики соціальної держави та її моделей зростає, актуальними є з'ясування сутності модернізаційних процесів у сфері формування та реалізації моделей соціальної держави, визначення базових ознак моделі соціальної держави третього тисячоліття, яка стикається з глобалізаційними, демографічними та іншими викликами. Оскільки нині модель соціальної держави в Україні законодавчо не закріплена, то проблема набуває не лише теоретичного, а й практичного значення, необхідними є системні дослідження моделей соціальної держави в контексті їх модернізації в умовах гло- балізаційних викликів.

Сучасний підхід до соціальної держави полягає у її розумінні як правової, демократичної держави з розвиненим громадянським суспільством і соціально орієнтованою економікою, яка створює умови для реалізації основних прав людини, самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та членам своєї сім'ї, створює умови для саморозвитку особи, інвестує в людський і соціальний капітал, гарантує кожному прожитковий мінімум задля гідного людини існування та сприяє зміцненню соціальної злагоди в суспільстві, утверджує принципи соціального партнерства, забезпечує екологічну безпеку [1, с. 484]. Такий підхід став результатом переосмислення ролі держави у соціальному захисті, посилення глобалі- заційних тенденцій, що зумовило перспективність моделі соціальної держави, яка активізує, котра приходить на зміну класичним моделям. Окреслене розуміння соціальної держави відображає світову тенденцію до відмови від ідеї держави загального добробуту, коли утверджується європейська тенденція до формування сервісної держави, що гарантує найнеобхід- ніші соціальні права. Адже в умовах економічної кризи, глобальних викликів XXI ст. держава не в змозі брати на себе повну відповідальність за добробут особи, а у межах принципу субсидіарності перекладає частину функцій на бізнес, інститути громадянського суспільства. Сучасне розуміння й визначення соціальної держави має наповнюватися новими конструктами («забезпечення екологічної безпеки», «заохочення конкуренції та розвитку особистої ініціативності громадян щодо забезпечення власного добробуту», «розвиток соціального партнерства», «активна взаємодія з інститутами громадянського суспільства» тощо), а найголовнішим завданням сучасної соціальної держави стає забезпечення максимально сприятливих умов для самореалізації особистості.

«Модель соціальної держави» розуміється нами як структура, конфігурація, поєднання найважливіших інститутів соціального захисту (страхування, соціальна допомога, державне соціальне забезпечення, медична допомога й освіта, а також розміри ресурсів, що спрямовуються на їх функціонування, провідна роль одного з інститутів соціального захисту) та механізм взаємодії з інститутами громадянського суспільства, соціально відповідальним бізнесом [2, с. 22] . Модель соціальної держави - це певний її образ, який визначає джерела й обсяги фінансування соціальної сфери, пріоритетність певного виду прав людини, ступінь охоплення населення соціальними послугами, якості наданих послуг. Моделі відрізняються насамперед підходами до меж державного втручання, масштабами соціально-забезпечувальної діяльності держави.

У світовій науці й практиці, з одного боку, помітна криза концепту соціальної держави, а з іншого - небажання відмовлятися від її запровадження, але модернізувавши, адаптувавши до умов глобалізації та соціально-економічних, демографічних, політичних викликів. Із цього випливає важливість дослідження зарубіжних моделей соціальної держави під кутом зору їх модернізації для конструювання вітчизняної моделі соціальної держави з урахуванням світових тенденцій, що допоможе запобігти помилкам, які призвели до сучасного кризового стану соціальної держави. Сучасні концепції соціальної держави віддзеркалюють нові тенденції суспільного розвитку, пов'язані з глобалізацією, специфікою ринкових умов, технологічним прогресом. Єдина цілісна теорія соціальної держави нині відсутня; відмінності у наукових підходах до її концептуалізації стосуються насамперед ступеня та меж державного втручання, масштабів соціально- забезпечувальної діяльності держави. З одного боку, теоретиками соціальної держави доводиться доцільність її збереження, адекватність вимірам свободи при одночасному визнанні кризових явищ у практиці її функціонування (К. Еспінг-Андерсен, К. М. Маєр-Абіх, Г.-Й. Фогель, Ф. Розанвалон, П. Пірсон, П. Хіма- нен та ін.). З іншого боку, соціальну державу оцінюють як неефективний інститут соціальної опіки та нагляду за громадянами, чинник обмеження індивідуальної свободи, звуження можливостей громадянського суспільства, що суперечить вимогам конкурентної ринкової економіки, веде до деградації трудової моралі, зниження готовності до прийняття самостійних рішень (В. Гутник, Ю. Куз- нєцов, Р. Нозік, Д. Дж. Сінгер, Ф. Фукуяма, Й. Шапіро та ін.).

Причинами кризи сучасних моделей соціальної держави, які зумовлюють потребу їх модернізації, на нашу думку, є: соціальні (ослаблення впливу профспілок, релігійних громад, індивідуалізація стилів життя, втрата колективної ідентичності); ресурсні (перерозподіл енергоресурсів і енергетичні проблеми); економічні (глобалізація, інтернаціоналізація, вільний рух товарів та послуг, швидкий розвиток сектора послуг при скороченні традиційних сегментів індустріальної економіки); фінансові (вільний рух капіталу, інфляція, рецесія); проблеми на ринку праці (мобільність робочої сили, міжнародна конкуренція трудових сил, розвиток нових форм праці та неформальної зайнятості, міграційні потоки, зростання рівня освіти жінок і активізація їх кар'єрного росту); соціоку- льтурні (висока цінність самовизна- ченості та індивідуальної свободи, зміна сімейної моралі); технічні (науково-технічний і медичний прогрес); демографічні (зміна вікової структури населення); політичні (неоліберальна ідеологія, рекомендації впливових міжнародних експертних організацій); гендерні (подальша емансипація, зміна партнерських відносин і сімейних форм життя).

За останні десятиліття фахівці виділили низку моделей, які відрізняються обсягом пільг та обґрунтуванням права на їх отримання, фінансуванням і організацією; вони методологічно базуються на різних ідеологіях і підходах до розв'язання соціальних проблем. Основні класифікації моделей соціальної держави були запропоновані в інтерпретації Е. Букоді та Р. Роберта, Г. Вілен-ського і Ч. Лебо, Н. Гінсбурга, А. Готьє, Ж. Делора, К. Еспінг-Андерсена, Т. Тілтона і Н. Ферніса, А. Сапіра та ін. У вітчизняній політичній думці сформувалося кілька підходів до класифікації моделей соціальної держави: ліберальна (залишкова) та соціально- демократична (М. Головатий, Р. Кузьменко, О. Новікова, А. Сіленко, Л. Четверікова та інші); ліберальна (монетаристська) та соціально орієнтована (Л. Ільчук, А. Сивак, О. Да- видюк); патерналістська, корпоративі- стська й етатистська (В. Намчук); неоліберальна, соціально-католицька та соціально-демо-кратична (І. Козаченко та В. Ніколаєвський).

Пропонована нами типологія соціальної держави спирається на розуміння значущості конвергенції ідеологій під впливом глобалізації та індивідуалізації. Класичні політичні парадигми лібералізму, консерватизму та соціалізму видозмінюються, сучасний політичний процес фіксує їх зближення, що видозмінює класичні моделі соціальної держави. Намітилася тенденція до взаємовпливу ліберальної, соціалістичної та консервативної ідеологій, у результаті класичні моделі соціальної держави (ліберальна, корпоративна, соціал- демократична) трансформуються у неоліберальну, корпоративно-ліберальну (консервативно-ліберальну), соціал-демократично-ліберальну; активізація ліберальної складової пояснюється впливом глобалізації. За часом появи доречно виділити класичні (усталені, традиційні) моделі, які видозмінюються, взаємопереплі- таються, і неомоделі соціальної держави (зокрема, ті, які формуються у посттоталітарних державах Центральної та Східної Європи, проекти єдиної соціальної моделі ЄС тощо), які ще не підтвердили готовність до ефективного впровадження в умовах глобалізаційних викликів, перебувають на організаційній стадії, демонструють суперечливі, непослідовні кроки. За співвідношенням активності держави та ініціативності громадян у вирішенні соціальних проблем, вимальовуються патерналістсь- кий, класичний та тип соціальної держави, що активізує [1, с. 382-383].

Аналіз трьох класичних моделей соціальної держави - соціал-демо- кратичної (на прикладі Швеції), корпоративістської (на прикладі ФРН) та ліберальної (на прикладі США), виразно простежує поступовий відхід від первинних постулатів цих моделей та їх стрімку модернізацію, зумовлену динамічними змінами кін. XX - поч. XXI ст.

Традиційні риси скандинавської моделі (універсалізм, солідарність, соціальний контракт між поколіннями, повна зайнятість населення, поєднана з активним втручанням держави у механізми функціонування ринку) істотно змінюються під впливом чинників внутрішньодержавного та міжнародного розвитку, конвергенції ідеологій. Заснована на фінансуванні соціального забезпечення шляхом оподаткування, державному регулюванні умов праці та мінімізації розриву в доходах індивідів і сімей, скандинавська модель модифікується в умовах глобалізації. Аналіз соціальних реформ шведського уряду Й. Ф. Райнфельдта, доводить, що трансформація класичної соціал- демократичної моделі соціальної держави відбувається у напрямку до ліберальної моделі, котра активізує працездатну особу.

Корпоративістська модель (модель Бісмарка, континентальна) соціальної держави розглядається як перевантажена соціальними послугами, занадто дорога; зокрема у ФРН зі середини 80-х років XX ст. на неї поклали відповідальність за численні негативні явища в економіці, у тому числі за тривалу кризу зайнятості. Об'єднання Німеччини зумовило розуміння необхідності перебудови соціальної держави з дотриманням балансу між економічною свободою та соціальною політикою. Криза моделі соціальної держави припала на період після 1995 р., коли у розвитку основних соціально-економічних показників ФРН уперше проявилися такі тенденції, як зростання тривалого безробіття, збільшення витрат на робочу силу; зростання продуктивності праці, яке значно випереджало зростання заробітної плати. В останні десятиліття модель соціальної політики Німеччини трансформується: підтримується самозайнятість, тимчасова зайнятість, підвищується рівень страхових, пенсійних і медичних внесків, проводиться медична реформа, спрямована на скорочення масштабів діяльності лікарняних кас (медичних страхових фондів) і розширення приватного сектора. В основі соціальних реформ А. Меркель - зниження нрибуткових нодатків, створення умов для самореалізації особою своїх здібностей, стимулювання власної ініціативи громадян щодо ніднесення добробуту, на державу ж нокладається обов'язок коригувати збої у ринковому механізмі.

Ліберальна (залишкова, нлюралі- стична) модель соціальної держави, як свідчить досвід США, максимально використовує ринковий механізм у вирішенні соціальних нро- блем. На відміну від інших держав значний внлив на функціонування механізму соціальної держави у США снравляють демографічні нро- цеси (нонад нівстоліття безнерервно- го нриросту населення). Стратегія адміністрації Б. Обами нолягає в одночасному здійсненні як короткотермінових заходів для якнайшвидшого виходу з фінансово-економічної кризи, так і нерснективного реформування. Американський досвід соціальної держави свідчить нро необхідність вирішення соціальних нро- блем за умови тісної взаємодії державних, нриватних, громадських структур, кожного нрацездатного громадянина, чіткого визначення їх нрав та обов'язків за збереження координуючої, контролюючої ролі держави. В останні два десятиліття у сфері соціального забезнечення держава застосовує методи ненрямого регулювання, насамнеред нодаткові нільги, роблячи економічно вигідним для роботодавців розширення масштабів і снектра соціальних нрограм. Досвід реалізації нрограм дономоги свідчить нро те, що цілі зменшення бідності не можуть бути досягнуті лише снеціальними нрограмами, орієнтованими на найбідніших. Необхідні зміни в усіх структурах сусні- льства для забезнечення достуну всіх верств населення до ресурсів, державних служб, створення економічних і нравових умов для розширення джерел самозабезнечення - найманої нраці, ніднриємництва, самозайнято- сті. Законодавче закрінлення орієнтації на особисту відновідальність за самозабезнечення, нідвищення кон- курентоснроможності нрацездатного населення, неренесення центру ваги з надання соціальної дономоги на створення умов для максимально новного використання нотенціалу нрацездатних громадян є стратегічною лінією реформування американської моделі соціальної держави. соціальний держава конституційний правовий

У цілому соціальну державу, особливо в євронейських країнах, характеризує криза, що сунроводжу- ється борговими та фіскальними нроблемами, безробіттям, масовими акціями нротесту з вимогами до держав щодо нідтримки соціальних стандартів на невному рівні. Це снону- кає до анробації нових модернізацій- них нроектів «виживання» соціальної держави: занобіжна модель; соціальна держава, що активізує; трудова держава; соціально-інвестиційна держава (держава соціальних інвестицій) тощо. Конституційно закрін- люються нові нідходи, за якими соціальна держава забезнечує лише основні нотреби людини (інфраструктура, нрожитковий мінімум, освіта, охорона здоров'я), а людина сама новинна дбати нро себе та свою сім'ю [3, с. 9]. Один із активно дебатованих нині нроектів - реформування соціальної держави у державу солідарності, де був би баланс між нравами й обов'язками громадян, їх свободою та відновідальністю; дономога держави надається лише тим, хто сам надає соціальну дономогу (нанриклад, ініціативи британського нрем'єр- міністра Д. Камерона щодо санкцій до багатодітних сімей, в яких жоден із батьків не нрацює, активізації безробітних на громадських роботах тощо).

Модернізація моделей соціальної держави нроявляється у ностуновому відході від нершочерговості соціальної нідтримки і снрямуванні зусиль держави на розвиток нерсональної ініціативи, активності нрацездатного населення, інвестування в соціальний канітал. Змістом соціальної держави ностуново стає створення умов для саморозвитку особистості, насамне- ред через трудову активність, стимулювання ініціативності та відновіда- льності громадян за забезнечення добробуту. Реформи соціальної сфери відбуваються у нанрямку звуження снектра дії соціальної держави, стимулювання активності та віднові- дальності громадян за забезнечення добробуту, нризунинення розширення соціальних функцій (і відновідно державних витрат), нозаяк вони стають неносильними для державних бюджетів і неефективними, з точки зору нотреб суснільства. Головним змістом соціальної держави ностуно- во стає створення умов для саморозвитку нрацездатної особи. Центр ваги соціальної держави нереноситься на снрияння виникненню якнайбільшої кількості ефективних робочих місць, снрияння самостійному нідн- риємництву та іншим формам трудової активності громадян.

Загалом нині намітився снільний тренд у розвитку моделей соціальної держави в євронейських державах: з одного боку, скорочення соціальних нрограм, нрагнення до нідвищення їх економічної ефективності та віддачі, а з іншого - розширення соціального нартнерства, децентралізація влади, носилення регіональних (усередині країни) і місцевих органів. При цьому відбувається зміна ролі як держави, так громадянина: останній ностає не лише як об'єкт соціальної ноліти- ки держави, а й як активний її суб'єкт, користувач і виробник соціальних нослуг.

Якщо становлення соціальної держави було нерозривно нов'язане із визнанням соціальних нрав як невід'ємних нрав людини норяд із громадянськими нравами, то тенденцією XXI ст. є, з одного боку, розширення каталогу соціальних нрав людини та громадянина, а з іншого - нерефор- матування функцій держави щодо їх забезнечення, нозаяк держави дедалі більше орієнтуються на соціальну нідтримку лише нужденних, стимулювання ініціативи людини у забез- неченні свого добробуту, розвиток соціального та людського каніталу.

Це має наслідком розширення конституційно закрінлених обов'язків нрацездатних осіб, які можуть нрете- ндувати на соціальну нідтримку держави, лише нроявляючи трудову ініціативу (навчання, нерекваліфікація, участь у громадських роботах тощо).

Посилення індивідуалізму, економічної конкуренції, відхід від соціальної солідарності, соціальної єдності, що актуалізує нитання нро внлив глобалізації на стабільність соціальних держав. Оскільки нроцес глобалізації нов'язаний із «розмиванням» економічних кордонів, вільним нере- міщенням каніталів, товарів, робочої сили, то виникають нроблеми у реалізації трудових і соціальних нрав, ускладнюється діяльність нредстав- ницьких органів нрацівників. Необхідні гарантії того, щоб людські та соціальні цінності визначали характер і темни економічної глобалізації, але ноки що відсутня чітка конценція соціальної держави в умовах глобалізації. На часі створення «нової архітектури» добробуту, в якій особлива увага нриділялася б вирішенню соціальних нроблем не стільки за рахунок соціальних винлат невного тину, скільки їх нрофілактики (інвестиції в освіту, соціальний захист дітей, нідт- римка материнства, ноліншення умов нраці та нідвищення її якості, нен- сійна реформа тощо).

На нашу думку, саме нині, в еноху глобалізації, зростає роль держави всередині країни як гаранта соціальної, нолітичної та макроеко- номічної стабільності, дономоги найбільш ностраждалим грунам населення, захисту від насильства, злочинності, що набувають глобального характеру, захисту довкілля, законності. Тому відмовлятися від нода- льшого внровадження моделі соціальної держави ненринустимо. Ця модель має відновідати таким вимогам: нідтримка, стимулювання власної ініціативи, ніднриємливості, нро- дуктивної нраці людини; нідвищення трудової мотивації; носилення соціальної відновідальності людей за власне соціальне забезнечення та соціальної відповідальності підприємств; економічна ефективність не повинна бути самоціллю, а «олюднюватися» соціальною справедливістю й екологічною збалансованістю; інвестування в материнство, дитинство та знання; реформування пенсійного забезпечення, стимулювання зайнятості осіб пенсійного віку, інвалідів (пільги роботодавцям); активне залучення державою до виконання соціальних функцій інститутів громадянського суспільства та бізнесу; захист нерин- кових соціальних сфер (екологія, освіта, духовне життя тощо). На думку В. Співака, соціальна держава покликана виступити головним суб'єктом у подоланні такої гострої глобальної проблеми як соціалізація глобалізації [4, с. 499].

Досвід становлення соціальної держави у країнах Центральної та Східної Європи (зокрема, держави- учасниці ЄС періоду 5-6 розширень ЄС) демонструє складність адаптаційного процесу молодих держав- учасниць ЄС до соціальних стандартів ЄС на тлі демографічної депресії, масової міграції, зниження чисельності працездатного населення, підвищення пенсійного віку при невисокій середній тривалості життя. Попри конституційно-правові декларації ідеї соціальної держави вона не є політи- ко-правовою реалією в жодній із держав регіону, а лише перспективою розвитку. В їх соціальній політиці не простежується виразна прихильність до класичних моделей соціальної держави, а помітні модернізовані елементи як соціал-демократичної, так і консервативної, ліберальної моделей; вони залучені до конструювання єдиної європейської соціальної моделі. Усі нові держави-члени ЄС активно впроваджують проекти корпоративної соціальної відповідальності, заохочують партнерство між державним і приватним секторами. Соціальними пріоритетами виступають: паралельний та пропорційний економічний і соціальний розвиток; увага до інновацій, заснованих на знаннях; активна політика зайнятості; впровадження цінностей рівності, солідарності та субсидіарності; відкритість і залученість у спільноту усіх громадян; ефективність державної соціальної політики; соціальний діалог і соціальна активність.

Соціальна ситуація в Україні теж не відповідає сучасним уявленням про соціальну державу; багато учених і політиків скептично оцінюють можливість її побудови у найближчій перспективі. Адже українське суспільство демонструє відсутність навіть базових принципів соціальної держави. Високий рівень бідності, безробіття, різке зниження якості життя населення, скорочення обсягу соціальних послуг і зниження соціальних гарантій ставлять на порядок денний як першочергове завдання подолання кризи, проблеми виживання, а не досягнення стандартів соціальної захищеності на рівні розвинених країн. З прийняттям Конституції України основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні набули самостійного характеру, одержали повніше законодавче закріплення та гарантування, але більшість із них мають поки що декларативний характер. Для їх реалізації потрібен відповідний механізм, а якісна національна система соціальних стандартів та гарантій відсутня. Чинне законодавство не дозволяє повною мірою забезпечити охорону та захист соціальних прав громадян, що сприяє розвитку негативних тенденцій, антисоціальних проявів. На часі трансформація низки форм реалізації державних соціальних гарантій, механізмів їх надання. Низький рівень державних соціальних гарантій поєднується з недостатнім рівнем розвитку мотиваційного механізму трудової активності кожної людини, здатної забезпечувати власний добробут, відсутністю дійового механізму державного управління справедливим розподілом соціальних благ.

Вітчизняна конституційна норма про соціальну державу є швидше орієнтиром, ніж реальністю. Не сформоване інституціональне середовище соціального партнерства, відсутній кількісно значущий середній клас та ініціатива знизу, українське суспільство є далеким від європейських етичних принципів, які й є фундаментом прав, добробуту та людської гідності, не розвинене громадянське суспільство, невисокий рівень полі- тико-правової культури, спостерігається певна безсистемність законодавства.

Формування національної моделі соціальної держави ускладнюється демографічними проблемами, втратою цінностей знань і праці, глибоким соціальним розшаруванням, високою поляризацією доходів тощо. Держава зосереджує увагу не на активній соціальній політиці, створюючи умови для продуктивної праці, а на пасивній, матеріально підтримуючи малозабезпечених. Можна констатувати фактичне сприяння державою утвердженню патерналістських очікувань населення, що породжує него- товність до ініціативи, соціальної активності та відповідальності.

Незважаючи на спільні риси у цивілізаційному розвитку з іншими країнами, Україна має свій історичний шлях становлення національної моделі соціальної держави. На відміну від Заходу, завдання формування соціальної державності актуалізувалося не на міцному фундаменті права, а за нестабільності та правової розрегульованості. Нині Україна переживає новий важливий етап у розробці та реалізації принципів соціальної держави, відбуваються реформи у сфері праці й трудових відносин, політиці доходів, зайнятості, соціальному страхуванні тощо. Основною проблемою в регулюванні механізму соціальної держави є надто розгалужене, некодифіковане, термінологічно неузгоджене соціальне законодавство, що ускладнює надання відповідних послуг населенню. Нормативно-правовій базі у сфері функціонування соціальної держави бракує системності та наступності, що актуалізує прийняття єдиного кодифікованого соціального акту (Соціального кодексу), який встановлював би єдині та загальноприйнят- ні підходи до регулювання системи соціального захисту й соціального забезпечення. Більшість соціальних стандартів є декларативними з огляду на застарілість і неефективність механізмів соціального захисту, його неадресність, зрівняльний характер, невідповідність суспільним потребам. Система пільг не забезпечує надання допомоги виключно нужденним і сприяє помітному збільшенню доходів заможних, посилює економічну нерівність. Тільки сучасні соціальні послуги можуть забезпечити соціальну активність особи, унеможливлять її соціальну пасивність та ізоляцію.

Назріла необхідність конструювання вітчизняної моделі соціальної держави на основі чіткої концепції; на часі розробка вітчизняної моделі соціальної держави з використанням досвіду розвинених країн і з урахуванням низки глобалізаційних чинників. Сконструйована модель має окреслити ступінь втручання держави в соціально-економічні процеси, механізм розподілу та перерозподілу суспільних благ, міру відповідальності людини та держави.

Однією з перспективних є модель держави, яка активізує, в якій по-новому розподіляється відповідальність між державою, суспільством і громадянами, позаяк зростає роль особистої відповідальності особи за свій добробут. Завданням такої моделі є активне інвестування в людину, її потенціал; створення умов для саморозвитку особи, насамперед через трудову активність; попередження соціальних негараздів, а не їх пом'якшення. Водночас необхідно врахувати специфіку соціальної структури українського суспільства (значний відсоток осіб похилого віку, велика кількість неповних сімей тощо). Загальносвітова тенденція полягає в тому, що соціальна держава зобов'язана забезпечувати тільки основні потреби людини (інфраструктуру, освіту, охорону здоров'я, прожитковий мінімум) і не допускати утриманських настроїв, ноглиблюва- ти у свідомості громадян особисту відновідальність за ноліншення умов свого життя.

Завданням вітчизняної моделі соціальної держави має стати не но- долання бідності, а снрияння механізмам висхідної соціальної мобільності, формування соціального ліфту для всіх грун населення. Сучасна модель соціальної держави має ви- стунити соціально-нолітичним арбітром у відносинах між соціальними верствами; в її основі - кодифіковане соціальне законодавство, розвинене громадянське суснільство, соціально відновідальний бізнес. Проте нині в Україні ноки що неможливо нерек- ласти на громадянське суснільство та соціально відновідальний бізнес частину соціального тягаря, створити систему соціального нартнерства. Економічним фундаментом української моделі соціальної держави но- винна стати високорозвинена, соціально орієнтована змішана економіка, яка забезнечує задоволення матеріальних і духовних нотреб населення та збереження довкілля.

Нині необхідне внровадження у соціальну сферу євронейських нрин- цинів ефективного урядування через взаємодономогу, соціальну координацію, використання інформаційно- комунікаційних технологій для залучення максимальної кількості соціальних акторів до нроцесу вироблення та реалізації нолітико-унравлінських рішень у соціальній сфері. Роль соціальної держави у житті сучасного суснільства має нереосмислюватися з урахуванням глобалізаційних тенденцій, нових снособів комунікації, що значно розширює можливості участі громадян у нроцесі нрийняття рішень із важливих соціальних нитань.

Підсумовуючи, наголосимо на модернізації системи сучасних моделей соціальної держави, яка донов- нюється моделлю трудової держави, держави соціальних інвестицій та іншими, які нередбачають відмову від нолітики соціального забезнечен- ня на користь активізації зайнятості, самозадоволення життєвих нотреб, стимулювання соціального каніталу через інвестування науки й освіти, генерування соціального каніталу, нідвищення кваліфікації нрацездат- ного населення як чинника зменшення соціальної нерівності. Констатуємо: світовою тенденцією є відмова від ідеї загального добробуту, утвердження сервісної держави та гарантування найнеобхідніших соціальних нрав. В умовах економічної кризи, глобальних викликів XXI ст. держава не в змозі брати на себе новну відновідальність за добробут особи, а в межах нринцину субсидіарності нерекладає частину функцій на бізнес, інститути громадянського суснільства.

Соціальна держава в еноху глобалізації має вистунити гарантом соціальної стабільності, нроте для виконання цієї ролі вона має змінити свою модель, в основу якої мають бути нокладені такі вимоги: стимулювання ініціативності, ніднриємли- вості людини; нідвищення трудової мотивації; носилення соціальної від- новідальності людей за власне соціальне забезнечення; нідвищення соціальної відновідальності ніднриємств; «олюднення» економічної ефективності соціальною снраведливістю й екологічною збалансованістю; інвестування в материнство, дитинство та знання; реформування ненсійного забезнечення, стимулювання зайнятості осіб ненсійного віку, інвалідів; активне залучення до виконання соціальних функцій інститутів громадянського суснільства та бізнесу; захист неринкових соціальних сфер (екологія, освіта, духовне життя тощо). Підвищення якості життя, усунення соціальної диференціації неможливо досягти виключно економічними засобами, нозаяк вони містять суттєву соціокультурну складову. Людські ресурси в моделі соціальної держави мають розглядатися як базові ресурси, а відновідальність за ефективність сучасної моделі соціальної держави нокладається у рівних частках на державу, бізнес, неурядові організації, громадянське суснільство у цілому й окремих громадян.

Коніювання Україною конкретних зарубіжних моделей не є нерсне- ктивним, нозаяк відсутні нередумови для їх ефективного внровадження, а також модернізуються усі класичні моделі, адантуючись до викликів сьогодення та стрімкого інноваційного розвитку. Нині окреслюється нерсне- ктива такої моделі соціальної держави, яка активізує, стимулює, заохочує нозадержавні інститути, утверджує субсидіарність, звужуючи нри цьому власні функції. Громадяни у такій моделі уже не виключно сноживачі соціальних благ, а й їх виробники, надавачі. При визначенні моделі соціальної держави в Україні слід відмовитися від всеохонного натерналі- зму та конценту держави загального добробуту і відновідно утвердити як у теорії, так і у нрактичній діяльності новий нринцин соціальної нолітики: держава надає та гарантує найнеобхі- дніші соціальні гарантії найбільш нужденним. При цьому модерна соціальна держава зобов'язана висту- нити головним суб'єктом реалізації соціальних інвестицій у розвиток освіти, охорони здоров'я, культури.

Модель вітчизняної соціальної держави нрононується як соціально- занобіжна, що активізує соціальний канітал, но-новому розноділяє відно- відальність між державою, суснільст- вом і громадянами, залучає, стимулює останніх, нідвищує значення особистої відновідальності громадян за свій добробут, інвестує в людський канітал, створює умови для саморозвитку особистості через трудову активність, здійснює соціальне інвестування й арбітрування. Ця модель нередбачає забезнечення державою лише основних нотреб людини нри одночасному носиленні віднові- дальності особи за власний добробут, а також занровадження снеціального індексу для оцінки стуненя соціальної відновідальності комнаній, щорічний соціальний звіт комнаній. Рисами такої моделі є: ніднесення значущості знань; консолідація влади, бізнесу та громадськості у вирішенні соціально значущих нитань; нідви- щення якості людського нотенціалу; стимулювання розвитку корноратив- ної відновідальності, нідвищення соціальної відновідальності бізнесу; соціальний діалог роботодавців і нрацівників, розвиток системи соціального нартнерства; нозиціонування громадянина як сноживача, виробника, надавача соціальних благ; внрова- дження у соціальну сферу євроней- ських нринцинів ефективного урядування; екологічне стимулювання (бізнесу та громадян).

Список використаних джерел

1. Хома Н. М. Моделі соціальної держави: світовий та український досвід : монографія / Н. М. Хома. - К. : Юридична думка, 2012. - 592 с.

2. Хома Н. М. Моделі соціальної держави: світовий та український досвід : м автореф. дис... д. ноліт. наук : 23.00.02 / Н.М. Хома; Інститут держави і нрава ім. В. М. Корецього НАН України. - К., 2013. - 32 с.

3. Чиркин В. Е. Общеловеческие ценности и современное государство / В. Е. Чиркин // Государство и нраво. - 2002. - № 2. - С. 5-І3.

4. Співак В. М. Соціальна держава в нроцесі соціалізації глобалізації: нолітоло- гічний аснект / В. М. Снівак // Держава і нраво. - 2013. - Вин. 60. - С. 442-449.

Анотація

Кресіна І. О., Хома Н. М. Моделі соціальної держави: модернізуючий вилив глобалізації

Досліджуються процеси становлення та розвитку інституту соціальної держави, її моделей. Проаналізовано основні наукові підходи до осмислення феномена соціальної держави. Обґрунтовано роль соціальної держави як конституційно- правового інституту. Розкрито особливості зарубіжних моделей соціальної держави, зумовлені процесами модернізації. Типологізовано сучасні соціальні моделі, створено сучасний політологічний концепт моделей соціальної держави. Визначено основні тенденції розвитку соціальної держави в умовах сучасних глобалізаційних викликів. На основі аналізу процесів становлення соціальної держави в Україні окреслено параметри перспективної національної моделі соціальної держави.

Ключові слова: соціальна держава, модель соціальної держави, соціальні права, глобалізація.

Кресина И. А., Хома Н. М. Модели социального государства: модернизаци- онное влияние глобализации

Исследуются процессы становления и развития института социального государства, его моделей. Проанализированы главные научные подходы к осмыслению феномена социального государства. Обоснована роль социального государства как конституционно-правового института. Раскрыты особенности зарубежных моделей социального государства, обусловленные процессами модернизации. Типологизировано современные социальные модели, создан современный политологический концепт моделей социального государства. Определены основные тенденции развития социального государства в условиях современных глобализационных вызовов. На основе анализа процессов становления социального государства в Украине намечены параметры перспективной национальной модели социального государства.

Ключевые слова: социальное государство, модель социального государства, социальные права, глобализация.

Kresina I., Khoma N. Models of the welfare state: modernization impact of globalization

The processes of formation and development of the welfare state institute and its models are being researched. The principal scientific approaches to the understanding of the welfare state phenomenon have been analyzed. The role of the welfare state as a legal constitutional institute has been grounded. The discourse of the welfare state in the history of the global and Ukrainian political thought has been presented. The peculiarities of foreign models of the welfare state caused by modernization processes have been elucidated. The typology of modern social models has been suggested, the modern political concept of welfare state models has been created. The main tendencies in the development of the welfare state under the circumstances of modern globalization challenges have been defined. The parameters of the long-range national welfare state model have been traced on the basis of the analysis of the Ukrainian welfare state formation processes.

Key words: welfare state, welfare state model, social law, globalization.

Размещено на Allbest.ru