Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Правова інтуїція як елемент професійної правосвідомості

О.В. Волошенюк

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри загальноправових дисциплін факультету права та масових комунікацій

Анотація

Досліджено наукові підходи до розуміння інтуїції та доцільності використання інтуїтивного знання у професійній діяльності. Систематизовано переваги використання правової інтуїції в роботі органів внутрішніх справ та суду. Зроблено висновок, що правова інтуїція є важливою складовою професійної правосвідомості, вона є проявом професійної кмітливості та гнучкості мислення осіб, які застосовують право.

Ключові слова: правосвідомість, правова психологія, інтуїція, правозастосування, органи внутрішніх справ.

Постановка проблеми

Серед юридичних явищ, які в сукупності і взаємодії утворюють правову систему суспільства, надають їй рис завершеності й самобутності, чи не найскладнішим об'єктом наукового пізнання є правосвідомість. Розкриття її природи вимагає не лише знання закономірностей розвитку права в цілому та його окремих елементів, але й потребує проникнення у глибини людської психології, опанування механізмами відображення юридичної дійсності в індивідуальній і колективній свідомості. Досить важко при цьому врахувати увесь комплекс процесів мислення і внутрішнього реагування, повний набір уявлень, умовиводів, почуттів, емоцій, стереотипів, переживань, поведінкових реакцій, інших раціональних та ірраціональних компонентів людської психіки, що задіяні в процесі формування правосвідомості. Втім, оскільки представники теорії права (як і будь-якої іншої науки) прагнуть створити чітку, не перенасичену надмірними подробицями систему категорій і понять, вони вимушені абстрагуватися від певних проявів і окремих елементів досліджуваних явищ. Таким чином, юриспруденція отримує більш-менш придатний інструментарій, який дозволяє вирішувати поточні теоретичні і практичні проблеми, але водночас це призводить до дещо спрощеного розуміння окремих елементів правової реальності. Зокрема, це стосується і правосвідомості, при дослідженні якої досить часто ігноруються підсвідомі явища, до яких слід віднести і правову інтуїцію.

Аналіз досліджень і публікацій

Слід зазначити, що у переважній більшості випадків при дослідженні правосвідомості науковці акцентують увагу на її раціональних компонентах. Щоправда, представники історичної школи права (Ф. Савіньї, Г. Пухта та ін.) у своїх теоретичних побудовах використовують поняття «народний дух», що об'єктивно не підлягає раціоналізації, а Л. Й. Петражицький будує свою теорію на категорії «правові емоції», які являють собою «імпульси з вищим ореолом та авторитетом, що виходять немов з невідомого, відмінного від нашого повсякденного «я» таємничого джерела» [1, с. 34], однак це є скоріше винятком, ніж правилом. Зазвичай, характеризуючи структурні елементи правосвідомості, вітчизняні та зарубіжні вчені або взагалі не згадують про інтуїцію, або ж просто включають її у перелік компонентів правосвідомості, не розкриваючи її природу. Лише в останні роки з'являються публікації (Г.Ф. Алієвої, В.С. Бреднєвої, Ю.Ю. Калиновського, А.В. Хворостянкіної та ін.), присвячені вказаному феномену. Таким чином, виникає об'єктивна потреба у теоретико-правовому дослідженні правової інтуїції як прихованого, але важливого елемента правової свідомості.

Метою статті є розкриття природи правової інтуїції як складової професійної правосвідомості, встановлення ролі і місця інтуїтивного знання у правозастосовній діяльності (на прикладі діяльності працівників слідства та суду).

Виклад основного матеріалу

Перш за все слід визначитися з поняттям інтуїції. Енциклопедичний словник вказує, що інтуїція (від лат. mtueri - пильно, уважно дивитися) - це здатність [миттєвого чуттєвого] осягнення істини шляхом безпосереднього її розуміння без обґрунтування за допомогою доказу; суб'єктивна здатність виходити за межі досвіду, шляхом мисленого схоплювання або узагальнення в образній формі непізнаних зв'язків, закономірностей [2, с. 454]. Рисами інтуїції є підсвідомість, несподіваність, швидкість реагування, неможливість виокремлення етапів розумової діяльності, що дозволяє охарактеризувати її як інсайт (з англ. insight - осяяння).

Інсайт як психологічний феномен являє собою раптове цілісне, системне розуміння сутності питання, коли з розрізнених, фрагментарних гносеологічних одиниць змістоконструювання ідеальних моделей реального об'єкта складається комплексне бачення проблеми [3, с. 97]. Інтуїція (інсайт) може виявлятись у: 1) миттєвому віднайдені оптимального вирішення завдання, яке тривалий час не піддавалось логічним зусиллям; 2) майже неусвідомленому, але своєчасному уникненні людиною небезпеки; 3) швидкому і правильному передбаченні поведінки окремих людей; 4) вгадуванні чуттям майбутніх дій суб'єктів на основі ледь помітних ознак тощо [4, с. 78].

Щодо розуміння джерела та механізму виникнення інтуїтивного знання існують розбіжні позиції. Деякі автори та наукові школи сприймають інтуїцію як прояв біологічного інстинкту, форму чуттєвого пізнання, вроджені ідеї, «вище осяяння», надлюдське явище. Приміром, у більшості релігійних систем Сходу інтуїцію вважають виявленням вищого знання, якістю, даною «зверху» надприродними силами. Водночас існує значна група науковців, які пов'язують інтуїцію з попередньою розумовою діяльністю, життєвим та професійним досвідом.

Так, деякі дослідники визначають такі загальні риси інтуїтивного знання: безпосередність інтуїтивного розуміння, тобто відсутність первинних умовиводів; незалежність від доказів і висновків; віра в істинність висновків (які ґрунтуються на підсвідомих моментах); значущість попередніх знань і досвіду (виділено нами. - О. В.) [5, с. 9]. Зокрема, О. А. Івакін досить образно зазначає, що «інтуїція - це за своєю яскравістю та несподіваністю подібна до блискавки здатність побачити та усвідомити щось, раніше ще ніким не бачене та не усвідомлене. І ця унікальна здатність народжується саме з міцного сплаву високорозвинених чуттєвої та раціональної форм пізнання» [6, с. 147].

Розумові операції в результаті багаторазового повторення набувають властивості скорочуватися, згортатися, автоматизуватися, причому така властивість іноді «вислизає» від самоспостереження. На цій основі і виробляється інтуїція [4, с. 77]. Таке розуміння інтуїції було започатковане ще у ХУІІ ст. Так, Г. Лейбніц розглядає інтуїтивне знання як результат тривалої попередньої пізнавальної діяльності, а на думку Б. Спінози, інтуїція являє собою вищий прояв раціональних здібностей людини, своєрідний прискорений умовивід, виражений в особливій формі, що відображає необхідну нам інформацію про сам предмет дослідження [7, с. 103-104].

Інтуїція відіграє важливу роль у будь-якій професійній діяльності. Д. Пойа вказує, що з інтуїції завжди починається орієнтування при зустрічі з новою ситуацією, навіть коли йдеться про таку доказову науку, як математика. «Результат творчої роботи математика - доказове міркування, доказ, однак доказ відкривають за допомогою правдоподібних міркувань, за допомогою здогадки... Нам слід вчити і доводити, і здогадуватися» [8, с. 119]. Розглядаючи гносеологічні основи лікарської інтуїції,

І.М. Осипов та П. В. Копнін зазначають: «Інтуїтивний діагноз полягає в тому, що лікар, маючи великий клінічний досвід і добру спостережливість, з одного погляду помічає весь комплекс симптомів, іноді стертих, ледь помітних» [9, с. 97]. Що стосується використання інтуїтивного знання в юридичній діяльності, то, за словами професора Б. Хорвата, інтуїція у справжнього юриста «увійшла в кров», це юридична логіка високої культури, поглиблена до підсвідомого рефлексу [10, с. 127].

Втім, у юридичній науці питання використання інтуїції в процесі прийняття юридично значущих рішень викликає неоднозначну реакцію. Ще у 1958 р. О. Р. Ратінов опублікував статтю «Про слідчу інтуїцію», в якій він охарактеризував останню як основану на досвіді і знаннях здатність безпосереднього вирішення слідчих завдань при обмежених вихідних даних. Автор також вказав, що інтуїтивні уявлення близькі до припущення. Різниця між ними полягає не в мірі доказовості - і те й інше носять імовірний характер, - а в тому, що припущення є результатом логічної діяльності, продуктом свідомих розумових побудов, у той час як інтуїція являє собою неусвідомлене осягнення окремого положення, яке не виведене логічним шляхом. На переконання науковця, слідчий не повинен відкидати інтуїтивний шлях отримання доказів. Завдання полягає у тому, щоб слідчий осмислив свої інтуїтивні враження, усвідомив ті ознаки, за якими доказ переконує або вселяє сумнів, і, відшукавши нові докази, встановив правильність або помилковість того, що підказала інтуїція. Незважаючи на те, що О. Р. Ратінов підкреслив, що інтуїція відіграє в розслідуванні лише допоміжну роль і не має ніякого процесуального значення, з різкою критикою цієї статті виступив М. С. Строгович. На його думку, інтуїція - це шлях до омани, до підміни логічних аргументів фантазуванням. Не факти повинні відповідати побудованій за допомогою інтуїції «моделі розслідуваної події», що є не чим іншим, як версією, а версія повинна відповідати фактам. Якщо інтуїція не має процесуального значення, то і не варто процесуальну діяльність ускладнювати, затемнювати тим, що процесуального значення не має, але що здатне внести у виконання слідчим, прокурором, суддями своїх завдань елемент невизначеності, генералізувати неусвідомлені спонукання і враження, бо нічого, крім збільшення судових помилок, від цього не вийде [8, с. 115-116].

Слід зазначити, що ця дискусія, у різних варіаціях, точиться в юридичній науці й понині. Існують як відверті прибічники, так і суворі противники використання інтуїції в діяльності слідчих, суддів, працівників інших правоохоронних органів. Кожна зі сторін має свої аргументи, примирення яких, на нашу думку, малоймовірне внаслідок наявності принципових розходжень у вихідних світоглядних позиціях опонентів. Відкидають інтуїцію як інструмент професійної юридичної діяльності, як правило, представники традиційного позитивістського підходу, для яких на першому місці стоїть суворе дотримання букви закону. У цьому випадку, приміром, судова аргументація зводиться до суто формального, логіко-дедуктивного умовиводу (формального силогізму), а застосування норми перетворюється на автоматичну операцію підведення фактів під офіційно встановлені юридичні приписи. На противагу цьому, представники різних напрямів соціологічної юриспруденції (школи вільного права, правового прагматизму, правового реалізму) принципово по-іншому розставляють акценти. Суддя у процесі своєї діяльності в першу чергу має захистити базові соціальні цінності, досягти довгострокового соціально виправданого результату. При такому підході суддя швидше за все на основі «відчуття» права робить певний висновок і лише потім знаходить його обґрунтування, ніж доходить такого висновку шляхом побудови ланцюжка логічних силогізмів. І в цьому випадку інтуїція відіграє досить помітне місце в діяльності судді. Так, наприклад, згідно з позицією представників німецького руху вільного права, у процесі ухвалення рішень важливу роль відіграє правова інтуїція і відчуття справедливості (Rechtsgefuhl) та розуміння цінностей, що превалюють у суспільстві (Wertfuhlen) [11, с. 9-10]. Американський суддя Б. Кардозо, аналізуючи різноманітні фактори, що стосуються розсуду судді у справах, де існує конфлікт цінностей, говорив: «Він (суддівський розсуд) буде формуватися досвідом його життя, його розумінням панівних канонів справедливості і моралі, його вивченням суспільних наук, а іноді в кінцевому рахунку його інтуїцією, його здогадками» [12, р. 26]. Теоретики правового прагматизму рекомендують суддям під час розгляду справи дотримуватися певної процедури: проаналізувати й ідентифікувати конкуруючі інтереси, цінності і форми поведінки, представлені в даній судовій справі, і вибрати відповідну суспільну мету, зваживши та зрівнявши ціннісні характеристики інтересів і претензій; розглянути варіанти альтернативних підходів до вирішення правового конфлікту; зважити ймовірні наслідки застосування кожного з підходів, обміркувати їхні можливі результати і значення не тільки для сторін, зайнятих у судовому процесі, але й для інших людей, котрі стикаються зі схожими правовими проблемами; обрати рішення, що забезпечить найбільш тривалий результат у процесі застосування закону. При цьому суддя має звернутися до здорового глузду, емпатії, аналогії, прецеденту, звичаю, пам'яті, життєвого досвіду, інтуїції [13, с. 54-55].

На нашу думку, не слід недооцінювати можливості використання інтуїції, інтуїтивного знання в діяльності правоохоронних органів України. В одному зі своїх виступів І.Л. Самсін зазначив, що однією з умов забезпечення високого професійного рівня правосуддя в Україні є перехід від інтуїтивного до раціонального тлумачення актів законодавства [14]. Очевидно, голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України мав тут на увазі необхідність підвищення професійного рівня суддів, покращення їх уміння системно інтерпретувати законодавчі приписи та ефективно застосовувати напрацьовані юридичною теорією і практикою прийоми і способи професійного тлумачення норм права, а не повну відмову від інтуїції як елементу професійної правосвідомості. До того ж в Україні, правова система якої належить до романо-германського типу, інтуїтивне тлумачення актів законодавства ніколи не визнавалося пріоритетним.

Вважаємо, що можна виокремити кілька переваг використання правової інтуїції в роботі органів розслідування, суду та інших суб'єктів правоохоронної діяльності.

По-перше, правова інтуїція є проявом гнучкості мислення особи, наділеної владними повноваженнями, вона дозволяє уникати схематичного та стереотипного сприйняття складних життєвих ситуацій. Попри наявність стандартизованих процедур прийняття правозастосовних рішень, кожне з них є унікальним та не піддається абсолютній алгоритмізації, оскільки відображає об'єктивні особливості кожної справи та суб'єктивне розуміння компетентною особою всіх її обставин. Зокрема, А. В. Чопенко вірно вказує на те, що інертність мислення, коли оцінюється не існуюча на даний момент ситуація, а аналогічна, яка мала місце раніше, призводить до прийняття упереджених управлінських рішень [15, с. 417], що суттєво знижує їх ефективність. Професійна правосвідомість має бути динамічною, забезпечувати швидку пристосовуваність її носія до реальної обстановки.

По-друге, правова інтуїція відіграє важливу роль в умовах браку часу, коли в інтересах справи необхідно миттєво прийняти рішення, вибудувати стратегію і тактику розслідування, зосередитись на найбільш реальних версіях скоєного правопорушення. Це дозволяє не втратити ініціативу в розкритті всіх обставин злочину, дає змогу йти на крок попереду суб'єктів скоєння правопорушення, які намагаються уникнути юридичної відповідальності. Породжені професійним чуттям, інтуїтивні підказки звільняють слідчого від проведення марної роботи і скорочують час розслідування, дозволяють більш ефективно проводити певні слідчі дії. Скажімо, під час проведення обшуку інтуїція може підказати слідчому, де шукати певну річ або документ, що можливо завдяки поєднанню спостережливості, наявних результатів іншої пошукової діяльності, відчуття психологічного стану підозрюваного, його реакції на дії працівника органів внутрішніх справ тощо.

По-третє, правова інтуїція сприяє прийняттю рішень в умовах як недостатньої, так і надлишкової інформації. У першому випадку вона дає необхідний поштовх для виявлення втраченої чи прихованої ланки, що надасть змогу відновити повну картину події, у другому - дозволяє зробити правильний вибір серед великої кількості суперечливих даних, які здатні спрямувати розслідування злочину або розгляд судової справи у різних, часом протилежних напрямах. Як зазначає А. Тамаш, у судовій діяльності випадковий епізод може стати суттєвим, а той, що вважався істотним, може скоротитися до епізоду. В даному випадку випадкове або несуттєве явище можуть допомогти судді в осягненні сутності справи асоціативним чи іншим шляхом [10, с. 124].

Безумовно, правова інтуїція, втім, як і інші психологічні компоненти професійної правосвідомості, не може бути покладена в основу рішення у конкретній справі. Їх роль у право-застосовному процесі полягає в тому, що вони збагачують можливість наближення до об'єктивної істини, дозволяють формулювати іноді вельми цінні здогадки та версії, допомагають виявити більш надійні джерела і шляхи збирання доказів. Судді та працівники органів внутрішніх справ використовують інтуїцію як орієнтир, здатний наводити на важливу думку. Інтуїція може допомогти і тоді, коли бракує спеціальних знань, а відповідний варіант дій підказується підсумованим досвідом, накопиченим в інших сферах практики [16, с. 65]. Однак інтуїтивні здогадки, не підтверджені реальними фактами, не можуть служити підставою для прийняття юридично значущих рішень, які мають бути мотивованими, бездоганно обґрунтованими й достовірними. Тому в процесі доказування інтуїтивне знання має бути перетворене в логічно та фактично аргументоване, достовірне знання. Реалізація права у будь-якому випадку передбачає обов'язок суб'єктів правозастосовної діяльності висвітлювати фактичні підстави і мотиви прийнятого рішення.

Слідчий, суддя зобов'язані продемонструвати, яким чином було визначено суть юридично значущих явищ і як вони пов'язані з відповідним рішенням. Рішення необхідно мотивувати взаємозв'язками, поєднаними в логічну систему таким чином, щоб не лише для суб'єкта правозастосування і для іншого юриста, а й взагалі для будь-якої особи була зрозуміла логіка рішення [10, с. 124]. Таким чином, інтуїція не виключає, а припускає свідоме дискурсивне мислення, здатне розгорнути гіпотезу в системі доказів, виявити її фактичні підстави, пояснити процес її формування і зрештою встановити її правильність або помилковість [17, с. 164].

Підсумовуючи, слід зазначити, що інтуїція - це невід'ємний елемент психіки людини, що має не лише побутове значення, але й знаходить свій прояв у багатьох сферах фахової діяльності. Правова інтуїція є важливою складовою професійної правосвідомості, яка, попри її прихований, підсвідомий характер, являє собою не містичне «осяяння», ніяк не пов'язане з об'єктивною реальністю, а має безпосередній зв'язок з юридичною практикою. Хоча механізм формування інтуїтивного знання остаточно не встановлений, не викликає сумнівів той факт, що його виникнення пов'язане з результатами попередньої роботи, професійним і життєвим досвідом суб'єкта правозастосування. Кожен професіонал має значний запас знань, життєвих спостережень, способів вирішення різних нестандартних ситуацій, які знаходяться у певних асоціативних взаємозв'язках та в необхідний момент створюють передумови для виникнення інтуїтивних здогадів і раптових підказок. У процесі подальшої перевірки отримані таким чином припущення підтверджуються або спростовуються, і хоча не мають жодного процесуального значення, вони дозволяють оптимізувати зусилля суб'єкта правозастосовної діяльності у процесі розгляду складних справ, оперативно реагувати на зміну обставин та приймати своєчасні рішення. Добре розвинена правова інтуїція є проявом професійної кмітливості та гнучкості мислення осіб, які застосовують право, у тому числі у сфері правоохоронної діяльності.

правова інтуїція професійна правосвідомість

Список використаних джерел