Спірні страхові правовідносини: цивільний процесуальний аспект

Страхові правовідносини на території України мають досить ґрунтовну систему нормативно-правових джерел, є матеріали судової практики, а також окремим питанням присвячені дисертаційні та монографічні роботи. Разом із тим питання щодо правового регулювання та реалізації права особи на звернення до суду за захистом у сфері страхових відносин не були предметом окремого наукового дослідження. Специфіка зазначеного предмету дослідження зумовлює необхідність здійснити аналіз процесуальної форми судового захисту страхових прав, а також кола осіб, які беруть участь у страхових правовідносинах та спорах. Також важливе значення відіграє юридичний факт, що впливає на підстави виникнення відповідних форм страхових правовідносин, а також на підставу виникнення страхового зобов'язання. Все це зумовлює актуальність обраної теми та необхідність проведення цілого комплексу досліджень з метою визначення специфіки здійснення судового захисту страхових прав.

Відмітимо, що сучасна наука цивільного процесуального права містить наукові праці відомих вчених, присвячені процедурі здійснення цивільного судочинства, а також дослідженню процесуальної форми судового захисту, зокрема: А.О. Беляневича, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, Г.З. Лазько, В.В. Луця, О.М. Клименко, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана та ін. Разом із тим досліджень позовної форми захисту страхових прав та законних інтересів, що включає принципи цивільного процесуального врегулювання спірних страхових відносин, що входять до її суті та впливають на розвиток, зміну і припинення цивільних процесуальних правовідносин, окремо не здійснювались.

Сучасна держава Україна знаходиться на шляху реформувань та перетворень. Останнім часом ми стали свідками проведення цілої низки реформ, зокрема: політичної, економічної, судової, земельної та ін. Так, спори, що виникають із страхових правовідносин, є актуальними, а також проблемними, з урахуванням відсутності окремих наукових досліджень та необхідністю удосконалення як норм матеріального (не лише цивільного права), так і норм цивільного процесуального права України щодо врегулювання зазначеного кола спірних правовідносин. Не применшуючи ролі впливу норм матеріального права на процес розгляду та вирішення страхових спорів, відмітимо саме про позовну форму їх врегулювання, а тому особлива увага нашого дисертаційного дослідження звернута на процесуальні аспекти розгляду та вирішення зазначеної категорії справ.

Характеризуючи страхові правовідносини, зазначимо, що вони традиційно є ризикованими (алеаторними), оскільки обов'язок страховика сплатити страхову виплату на користь страхувальника чи іншої особи (вигодонабувача) поставлено в залежність від визначеного договором випадку (страхового випадку). Таким чином, ризик є невід'ємною частиною договорів страхування, виступає одним із його елементів. Так, страховий ризик окремий вид ризику, специфіка якого зумовлена сутністю страхових зобов'язань. Також відмітимо: це обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки.^, с. 533] Крім того, страховий ризик зумовлює страховий інтерес особи, яка виявила намір застрахувати свій майновий інтерес, що полягає в об'єктивній потребі забезпечити об'єкт стразової охорони в силу ймовірності заподіяння шкоди при настанні певної події [2, с. 4]. Ми підтримуємо позицію Волосенко І., яка визначила, що страховий ризик є обов'язковим елементом страхового правовідношення, оскільки ризик породжує потребу як об'єктивно необхідну й обумовлену матеріальним життям суспільства категорією, яка відображається у соціальному інтересі, здійснюється в об'єктивному праві та виступає об'єктивною основою виникнення суб'єктивного права [3, с. 122].

Страховий спір, що став підставою для звернення до суду із позовом зумовлює перехід від страхових правовідносин до цивільних процесуальних правовідносин. Так, звертаючись до суду із позовом, суб'єкт страхових правовідносин набуває статус позивача, права та обов'язки якого чітко врегульовані вже нормами цивільного процесуального законодавства. Як відомо, захист прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави здійснюється різними юрисдикційними органами у межах наданих законом компетенцій. Такими органами є суди загальної юрисдикції, третейські суди, органи реєстрації актів цивільного стану, комісія по трудових спорах, органи нотаріату, органи прокуратури та ін. Найбільш дієвим, на наш погляд, виступає саме судовий захист прав та законних інтересів. Це обумовлюється різними факторами, зокрема: суд є єдиним органом, що здійснює правосуддя; рішення суду є загальнообов'язковим щодо його виконання; судовий захист передбачає справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд справи з метою з'ясування обставин справи для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Також слід зазначити, що саме судом кваліфікуються правовідносини як за нормами матеріального, так і процесуального права, а також неупереджено вимагається дотримуватись процедури розгляду справ у суді. Разом із тим сьогодні ми маємо чітко відмежовувати поняття «спосіб захисту прав» від «форми захисту права». страховий спір цивільний правовий

Так, спосіб захисту права є категорією матеріального права, зокрема, ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено наступні: визнання права; відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права; присудження до виконання обов'язку в натурі; припинення або зміну правовідношення; компенсацію моральної шкоди; стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойки та ін. Зазначимо, що перелік регламентованих у законі способів захисту прав та інтересів судом не є вичерпним, адже законодавство передбачає й інші. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства розглядають спори, що виникають і із цивільних правовідносин. А тому страхові спори підвідомчі розгляду судам у порядку цивільного судочинства.

У свою чергу, форма захисту права є процесуальною категорією. Відомий вчений Треушніков М.К. розкриваючи її, зазначає, що під формою захисту права слід розуміти встановлену законом діяльність компетентних органів щодо захисту права, тобто встановлення фактичних обставин, застосування до них норм права, визначення способу захисту права, винесення рішення і здійснення контролю за його виконанням.[4, с. 23] Безспірним виступає факт, що серед різних форм захисту прав, у тому числі, що виникають із страхових правовідносин, найбільш популярною є судова форма універсальна, детально регламентована нормами цивільного процесуального права. Так, право на судовий захист це конституційне право кожного, що регламентовано та захищено Конституцією України, зокрема ст.ст. 55, 124.

Серед усіх форм захисту, судова форма, як нами вже зазначалось, є найбільш ефективною в силу її конституційної гарантії. Суть такої форми захисту полягає у наступному: особа, яка вважає, що її права і (або) законні інтереси порушені, звертається до суду як до єдиного органу влади, що здійснює правосуддя з метою захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу. Також зазначимо, що ефективного правосуддя неможливо досягти без наукового фундаменту, постійного аналізу і осмислення практики розгляду, вирішення та перегляду судових справ. Спори, що виникають із страхових правовідносин, підлягають розгляду у позовній формі, тобто здійснюється саме у позовному провадженні на зальноцивільних підставах. Тут забезпечуються правові гарантії суб'єктів страхових відносин, діють загальні та спеціальні принципи цивільного процесу, що дають змогу його учасникам використовувати у повному обсязі коло своїх процесуальних прав та процесуальних заходів. Безумовно, мова йде про положення, що виражають сутність та специфіку процесу, зокрема, що закріплені у Конституції України і закріплені законодавством про судочинство [5, с. 40].

Як відомо, залежно від правової природи спірних правовідносин та вимог позивача (заявника, іншої заінтересованої особи, яка є ініціатором відкриття провадження у справі) визначається специфічний порядок розгляду та вирішення справ, які йменуються провадженнями. У порядку цивільного судочинства виділяється три види провадження, зокрема: позовне, наказне і окреме. У свою чергу, позовне провадження виступає найбільш поширеною формою захисту прав та законних інтересів і характеризується наявністю спору про право цивільне. Класично у літературі позовне провадження розуміють як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду з розгляду та вирішення спорів про порушене, невизнане або оспорюване право суб'єктивне, що виникає із цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Загалом, це провадження, що має багатовікову історію становлення та сформувало основні принципи здійснення сучасного цивільного правосуддя у порядку, визначеному у законі. Зазначимо, що у класичному римському праві позов є не що інше, як право домагатися через суд того, що тобі належить. [6, с. 81] Сучасна концепція цивільного процесу, у загальному визначає позов як форму звернення до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та законних інтересів. У юридичній літературі маємо множинну кількість авторських визначень поняття позову, а в окремих випадках і поняття позову з урахуванням специфіки (предмету) спору. Так, позов це акт вираження волевиявлення особи, зазначає Хандурин Н.І., який містить вимогу до суду про захист порушеного суб'єктивного права. [7, с. 9]

Разом із тим вплив принципів на процедуру розгляду та вирішення цивільних спорів виходить за межі нормативного регулювання, поширюючись на всі інститути та норми цивільного процесуального права, забезпечуючи характеристику даної галузі, зокрема це: принцип здійснення правосуддя виключно судом; принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону; принцип колегіального і одноособового розгляду справи; принцип рівності громадян перед законом та судом; принцип гласності судового розгляду; принцип публічності; принцип державної мови судочинства; принцип законності; принцип здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом; принцип диспозитивності; принцип змагальності; принцип забезпечення права на правову допомогу; принцип процесуальної рівностісторін; принцип без посередностітощо[8,с. 121,122] Сьогодні ж ми маємо складну природу спірних страхових правовідносин. Як наслідок, при розгляді страхових спорів мова йде про поєднання норм цивільного процесуального права із іншими галузями права, а тому і застосування цілої низки принципів цивільного, торговельного, повітряного та інших галузей права.

У цілому, цивільне судочинство здійснюється на підставі цілої низки принципів, що класифікуються за різними ознаками. Так, наприклад, на підставі загальної теорії держави і права виділяють загальноправові принципи, що відображають зміст цивільного процесуального права; міжгалузеві принципи; галузеві принципи; принципи правових інститутів, що розкривають зміст та особливості кожного інституту цивільного процесуального права.[9, с. 26] Професор М. Й. Штефан зазначає, що для виявлення специфічних властивостей принципів, їх класифікують на групи за різними ознаками: за дією у системі права; за формою нормативного закріплення; за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин; за предметом регулювання; за їх значимістю. [10, с.23]

Ще одним підходом, за яким класифікуються принципи цивільного судочинства, є правове закріплення. З урахуванням специфіки страхових правовідносин, це принципи, закріплені Конституцією України та законодавством у сфері страхування, зокрема: Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування»; Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 124 «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента»; Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 № 1523 «Про затвердження Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками»; Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 № 155 «Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України»; Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» тощо. Вони, безперечно, мають важливе значення, оскільки є необхідною умовою вдосконалення діяльності судових органів, їх суворе дотримання і реалізація є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. У принципах цивільного процесу концентруються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства щодо розгляду й вирішення судами цивільних справ.[11, с. 23] Таким чином, значно збільшується коло принципів щодо регулювання страхових правовідносин, що закріплені у Конституції України та системі джерел страхового права, визначеної нами вище.

З урахуванням специфіки нашого дослідження, звернемо увагу лише на окремі принципи, що найбільш точно демонструють специфіку позовної форми захисту прав та законних інтересів, що виникають із страхових правовідносин. Так, сьогодні ми маємо можливість стверджувати про стрімкий розвиток концепції змагальності у науці цивільного процесу. Слід погодитись із Тимченко Г.П., який зазначив, що змагальність є найбільш доцільною, справедливою та демократичною формою здійснення правосуддя [12, с. 291]. У свою чергу, принцип змагальності це основна ідея, що відображає конкуренцію осіб, які беруть участь у справі, та їхнє право самостійно вчиняти певні дії задля ефективного відстоювання своєї точки зору й обмеження можливості кожного з них односторонньо впливати на результат судового розгляду, при активній ролі суду, наділеного функціями щодо здійснення правосуддя та керування цивільним процесом з метою здійснення правосуддя [13, с. 4]. Також відмітимо, що позовна форма захисту носить змагальний характер [14, с. 150],тобто суб'єкти цивільного процесу наділені рівними процесуальними можливостями (процесуальними правами і обов'язками) щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Не менш важливим є і принцип диспозитивності, що регламентований ст. 11 ЦПК України і дослідженню якого присвячена ціла низка дисертаційних досліджень наукових праць.

Цивільне судочинство здійснюється з урахуванням і принципу процесуальної рівності сторін (відповідно до ч. І ст. 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки); принцип одноособового і колегіального розгляду справи (колегіальність чи одноособовість розгляду й вирішення справ є принципами судочинства. Колегіальність розгляду та вирішення справ зумовлена складністю, категорією справи, а також інстанцією суду, де вона розглядається.). Загалом, принципи, на підставі яких здійснюється цивільне судочинство, пов'язані між собою та утворюють самостійні галузеві системи, спрямовані на врегулювання конкретного кола суспільних відносин. До основних принципів здійснення цивільного судочинства також слід віднести наступні: здійснення правосуддя лише судом; право особи на судовий захист; незалежність суддів; гласність та відкритість судового розгляду; мова цивільного судочинства; обов'язковість судових рішень тощо. Ці та інші принципи будуть нами досліджені під час проведення даного дисертаційного дослідження.

Отже, потужний розвиток страхування на території України зумовлює здійснення детального аналізу спірних страхових правовідносин. Так, страховий спір, що став підставою для звернення до суду із позовом, зумовлює його розгляд та вирішення у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства. Позовне провадження, як нами встановлено, є найбільш поширеною формою захисту прав та законних інтересів, що характеризується наявністю спору, що виникає із цивільних правовідносин, у тому числі і страхових.

Література

1. Правознавство: словник термінів. За редакцією В.Г.Гончаренка. Навчальний посібник. К.: Юрисконсульт, КНТ. 2007. 636с.

2. Гринюк О.В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні. / Автореферат дис..канд.юрид.наук. за спеціальністю 12.00.03./ Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. 16с.

3. Волосенко І. Страховий ризик у страховому правовідношенні / Волосенко Ірини // Підприємництво, господарство і право. -№ 11,2005. С. 118-122

4. Гражданскиц процесс: Учебник / Под ред. М.К.Треущникова. 5-е изд., перераб. и доп. М. : Статут, 2014. 960 с.

5. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ.юрид.спец.вищ.навч.закл. К.: Концерн «Видавничий дім «ІнЮре», 2005. 624 с.

6. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студ. Юрид.спец.вищ. навч.закл.:Вид-во 3-є. К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. 440 с.

7. Хандурин Н.И. Проблемы теории и практики гражданского иска в уголовном процессе: Автореф.дис.к.ю.н.: 12.00.09 /Киевский государственный университет им. Тараса Шевченко. К., 1987. 23 с.

8. Цивільний процес України: академічний курс: [підручник для спуд.юрид.спец. навч.закл.]; [за ред.. С.Я.Фурси]. К.: Видавництво Фурса С.Я.: КНТ, 2009. 848 с.

9. Юдельсон К. С. Советский гражданский процесс. -- М.: Гос. Изд. Юрид. Литературы, 1956. -- 438 с

10. Штефан, М. Й. Цивільний процес / М. Й. Штефан, К.: Юрінком Інтер, 2001. 451с.

11. Харитонов Є.О. Цивільний процес України. -К., 2011. 536 с.

12. Тимченко Г.П. Розвиток концепції загальності у науці цивільного процесу / Збірник наукових праць «Держава і право».

- № 26, 2004. С. 291-296

13. Неклеса Ю.В. Принцип змагальності та диспозитивності в цивільному процесі України / Автореферат канд..юрид.наук., 2012. 18с.

- Гражданский процесс. Учебник для вузов// Под редакцией М.К. Треушникова. М.: ОАО «Издательский Дом «Городец», 2007. 783с.

Размещено на Allbest.ru