Відшкодування моральної шкоди за наявності професійного захворювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відшкодування моральної шкоди за наявності професійного захворювання

О.С. Боєва

Розглянуто сучасний стан трудового законодавства та судової практики стосовно отримання постраждалими на виробництві належної сатисфакції - у вигляді відшкодування моральної шкоди. Зазначено, що працівники практично позбавлені гарантій на отримання зазначеного відшкодування в безумовному порядку, тому є необхідність законодавчого вирішення цієї проблеми.

Ключові слова: захист права, відшкодування, моральна шкода, професійне захворювання.

Рассмотрено современное состояние трудового законодательства и судебной практики относительно возмещения пострадавшими на производстве надлежащей сатисфакции - в виде морального вреда. Указано, что работники практически лишены гарантий на получение указанного возмещения в безусловном порядке, в связи с этим необходимо законодательное разрешение этой проблемы.

Ключевые слова: защита права, возмещение, моральный вред, профессиональное заболевание.

The current state of labor legislation and judicial practice concerning amendment of proper redress to persons affected at the place of employment production by the way of compensation for moral damages is covered in the article. It is mentioned that nowadays employees are mostly deprived of guarantee to receive the designated compensation in the absolute order therefore there is a need to solve the existing problems in terms of legislation.

Key words: protection of right, compensation, moral damages, professional disease

Конституційне право працівників на здорові й безпечні умови праці встановлено Законом України «Про охорону праці»1, а КЗпП України передбачено комплекс гарантій та заходів щодо реалізації права на безпечні та здорові умови праці. Цими актами імплементовано основні положення Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого 1973 р., щодо обов'язку держав-учасниць визнавати право кожного на справедливі й сприятливі умови праці.

Проблема захисту прав особи в разі недотримання безпечних умов праці була предметом дослідження таких учених, як В.М. Скобелкін, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, П.А. Бущенко, І.М. Сирота та ін.

Актуальність цього питання полягає в тому, що за сучасних умов дуже важливий всебічний захист прав і свобод особи, зокрема у сфері реалізації права на безпечні й здорові умови праці та, у разі порушення такого права, на відшкодування моральної шкоди за наявності професійного захворювання, яке призвело до часткової або повної втрати працездатності особи. Дане питання вирішується судами загальної юрисдикції по-різному, незважаючи на те, що проблемі відшкодування моральної шкоди загалом присвячено достатньо уваги.

До 1 квітня 2001 р. питання відшкодування шкоди, заподіяної особі ушкодженням здоров'я на виробництві, зокрема, регулювалися ст. 11 і 12 Закону України від 14 жовтня 1992р. «Про охорону праці», а також приведеною у відповідність до цього Закону ст. 456 ЦК (в редакції 1963 р.) та затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 «Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків». Відповідальним за таку шкоду визнавався власник підприємства або уповноважений ним орган. На нього було покладено обов'язок відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виробництвом, у овному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу без урахування при проведенні відшкодування шкоди пенсії та інших доходів, одержуваних працівником. Передбачалося, що розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті потерпілим працездатності одноразова допомога не могла бути меншою від суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен відсоток втрати ним працездатності, а в разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен був бути не меншим, ніж п'ятирічний заробіток останнього на його сім'ю і, крім того, не меншим, ніж річний заробіток на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилася після його смерті. Якщо небезпечними або шкідливими умовами праці потерпілому заподіяно моральну шкоду, обов'язок з її відшкодування також покладався на роботодавця.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності (за винятком окремих норм) 1 квітня 2001 р., визначено новий механізм відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків. Основу цього механізму становить страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, завданням якого поряд із відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаних умовами праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань. Ці заходи здійснюються не роботодавцем, як це було до введення в дію цього Закону, а Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд). Закон визначає сферу його дії та законодавство, яким регулюється страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання.

Згідно зі ст. 2 Закону його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності, у фізичних осіб, та на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Встановлено також, що особи, право яких на одержання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

За сучасних умов важливі питання, пов'язані із судовим розглядом справ за позовами про відшкодування моральної шкоди в зв'язку з отриманням професійного захворювання. Професійне захворювання - це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності особи та зумовлено виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт, ніж інших факторів, пов'язаних із роботою. Перелік професійних захворювань затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1662. В окремих випадках Фонд може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до цього переліку, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

За наявності факту нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання (тобто страхового випадку) і викликаної ними втрати працівником працездатності у відповідних страхових виплатах та наданні соціальних послуг може бути відмовлено лише у випадках, передбачених ст. 37 Закону, тобто коли мали місце: умисні дії потерпілого, спрямовані на настання умов страхового випадку; подання до Фонду роботодавцем або потерпілим неправдивих відомостей про страховий випадок і вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку. Фонд може відмовити у зазначених виплатах та послугах, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним із виробництвом.

Системний аналіз судової практики показує, що цивільні справи за позовами осіб, які отримали професійні захворювання, до відповідних відділень виконавчої дирекції Фонду або до підприємств (роботодавців), про відшкодування моральної шкоди, розглядаються судами загальної юрисдикції за умов неоднакового застосування норм матеріального права.

Розглянемо такий приклад.

У серпні 2014 р. ОСОБА-1 звернулася до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Мелітополі Запорізької області про відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначала, що з Південним філіалом Інституту механізації та електрифікації сільського господарства вона перебувала у трудових відносинах з 1995р. до 27.02.2003 р ., остання професія на вказаному підприємстві - доярка ферми. Звільнена була за ст. 38 КЗпП України, а саме за станом здоров'я, що підтверджується копією трудової книжки. Починаючи з 2003 р. вона хворіє, неодноразово зверталася за медичною допомогою. У 2003р. її стан здоров'я погіршився, у неї сталося загострення періарт- розу та почала відчувати сильні болі в хребті, тому перебувала на лікуванні, однак стан її здоров'я не покращився. Згідно з п. 17 акту П-4 причиною професійного захворювання у неї є: «недотримання проведень лабораторно-інструментальних досліджень стану зовнішнього середовища на робочих місцях господарства. Незабезпечення здорових умов праці, недотримання температурного режиму на робочому місці доярки. Невпровадження засобів малої механізації транспортування вантажів». У квітні 2004 р. їй вперше було встановлено професійне захворювання з 50% втратою професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності.За результатами висновку останнього обстеження Медико-соціальної експертної комісії № 005146 від 11.07.2011 р. у результаті професійного захворювання, пов'язаного з виробництвом, їй було встановлено третю групу інвалідності із 50% стійкої та професійної працездатності - безстроково. При цьому визначена потреба у додаткових видах допомоги. трудове законодавство сатисфакція професійний

Позивач вказувала, що внаслідок цього захворювання вона змушена тривалий час перебувати на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. У зв'язку з професійним захворюванням було порушено її нормальні життєві зв'язки, вона була позбавлена можливості реалізувати свої звички та бажання, в неї постійно виникають труднощі у зв'язку із загальною слабкістю, втомою, сильним болем в голові, головокружінням, болях у ногах, хребті та задуха. Всі ці фактори позначилися на її здоровому сні, за останні роки вона погано спить у зв'язку з частим загостренням болю в голові, болях в серці та кашлі. Через стан здоров'я вона позбавлена можливості працювати. Це поставило її у скрутне становище, оскільки не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, коли працювала. Вона відчуває себе втраченою для суспільства та родини людиною. Тривале лікування позначилось не тільки на її здоров'ї, а й на психіці. Відносини в родині погіршилися, вона стала інвалідом, позбавленим можливості повноцінно виконувати обов'язки по господарству. Усі ці фактори викликають негативні емоції і переживання. Порушено її нормальні життєві зв'язки, їй доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Посилаючись на ці обставини, позивач просила стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2014 р. відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА-1 подала апеляційну скаргу. При апеляційному розгляді справи судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного:

Суд першої інстанції, дійшовши висновку, що законодавством не передбачено обов'язку відповідача - Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Мелітополі Запорізької області - відшкодовувати моральну шкоду (як вид страхової виплати) застрахованим та членам їх сімей, допустив неправильне застосування норм матеріального права. Так, суд посилався на ст.21, 28, 34 Закону України № 1105-XIVвід 23.09.1999року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зі змісту яких Законом України № 717-Vвід 23.02.2007р. «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було виключено відшкодування моральної шкоди як вид страхової виплати. Також суд посилався на абзац 3 п. 3 Прикінцевих положень Закону України № 1105-XIV, за яким відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 р.

Проте поза увагою суду лишилося рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004р. (№ 1-рп/2004), в якому вказано: «1. В аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, , 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності».

Зі змісту даного рішення вбачається, що позовні вимоги ОСОБА-1 про стягнення з Фонду соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди є законними та обґрунтованими.

Посилання суду на відсутність зазначення про наявність моральної шкоди у висновку МСЕК безпідставні, оскільки таке посилання обов'язкове у разі здійснення Фондом страхової виплати в рахунок відшкодування моральної шкоди добровільно - шляхом призначення до виплати згідно постанови Фонду «Про призначення страхової виплати», а не в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач внаслідок професійного захворювання зазнала стійкої втрати професійної працездатності, у працездатному віці стала інвалідом третьої групи - це саме по собі свідчить про наявність моральної шкоди, а суд в силу ст. 23 ЦК України наділений правом визначати наявність спричинення моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, незалежно від наявності або відсутності будь-якого медичного висновку щодо такої шкоди.

Крім того, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА-1, суд у мотивувальній частині рішення також посилався на відсутність доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, спричиненої позивачеві.

Такий висновок суду першої інстанції суперечить змісту п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, згідно якого моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Доказом того, що позивачеві заподіяно моральну шкоду, є встановлення їй у 2004 р. (в працездатному віці - 44 роки) 50% втрати професійної працездатності та встановлення третьої групи інвалідності від професійного захворювання, наявність пов'язаних з цим захворюванням фізичного болю та страждань, які є хронічними, тривають протягом всього часу і не є такими, що можуть припинитися в зв'язку з лікуванням. Про такий стан здоров'я позивачки свідчать письмові докази: виписки з історії хвороби; виписки з медичної карти; перелік заходів реабілітації. За результатами висновку останнього обстеження МСЕК № 005146 від 11.07.2011 р. у результаті професійного захворювання, пов'язаного з виробництвом, ОСОБА-1 було встановлено третю групу інвалідності із 50% стійкої втрати професійної працездатності - безстроково. При цьому визначена потреба у додаткових видах допомоги - у зв'язку з незадовільним станом здоров'я.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА-1 про відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розмір належного позивачеві відшкодування, судова колегія враховувала роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», згідно з яким розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Судова колегія з урахуванням того, що ОСОБА-1 у віці 44роки стала інвалідом третьої групи, має 50% втрати професійної працездатності та стан її здоров'я продовжує погіршуватися, дійшла висновку, що відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА-1 в розмірі 10000 грн. відповідає як обставинам справи, так і засадам розумності, виваженості, справедливості та постановила відповідне рішення в цій справі.

Отже, в разі формального додержання судом норм матеріального права без урахування часу виникнення правовідносин, мало б місце порушення права потерпілої особи на соціальний захист та на справедливу сатисфакцію.

Досліджуючи питання про відшкодування моральної шкоди за наявності професійного захворювання, слід зазначити, що не у всіх випадках позовні вимоги потерпілого повинні задовольнятися. При розгляді таких цивільних справ слід брати до уваги те, чи взагалі існувало на час встановлення потерпілому втрати професійної працездатності у цивільному законодавстві поняття «моральна шкода» та чи були визначені підстави, критерії та порядок відшкодування такої шкоди.

Так, у справі за позовом ОСОБА-2 до Державного підприємства «Красно- армійськвугілля» (далі ДП «Красноармійськвугілля») ВП «Шахта ім. О.Г. Стаханова» про відшкодування моральної шкоди, позивач вказував: 02.10.1984 р. працюючи на «Шахті ім. О.Г. Стаханова» гірничим майстром дільниці дегазація, в І зміну при пробиванні отворів у бетонній стіні вакуум-насосної станції блоку № 4 від удару молотком по зубилу відскочившим чужорідним тілом йому було травмовано праве око. Після чого його було доставлено до Красноармійської ЦРБ, де встановлено діагноз «проникаюче ока чужорідне тіло та гипотанія правого ока». По даному факту на підприємстві складено акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 12.10.1984 р.№ 355. 01.12.1989 р. МСЕК встановила йому 50% втрати професійної працездатності і третю групу інвалідності безстроково. Позивач зазначав, що Димитровським відділенням Фонду ССНВВ йому сплачуються щомісячні страхові виплати. Моральна шкода йому не призначалася та не виплачувалася.

Проте він вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності йому заподіяна моральна шкода, оскільки погіршився стан здоров'я, мають місце душевні страждання, чисельні негативні наслідки в зв'язку з втратою зору. Заподіяну йому моральну шкоду він оцінює у 50000 грн., яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30.04. 2014 р. позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Красноармійськвугіл- ля» на користь ОСОБА-2 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ДП «Красноармійськвугілля» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА-2.

При апеляційному розгляді справи судова колегія дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Задовольняючи позов ОСОБА-3 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції безпідставно керувався нормами законів, які не були введені в дію на час встановлення МСЕК позивачу 50% втрати професійної працездатності. За змістом ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

01.12.1989 р. МСЕК встановила позивачу 50% втрати професійної працездатності й третю групу інвалідності без строку.

П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено: оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Станом на час встановлення МСЕК позивачу 50% втрати професійної працездатності, а саме 01.12.1989 р., акти цивільного законодаства не містили такої правової норми, як моральна шкода. Така норма (ст. 440-1) булла внесена до ЦК України (вредакції 1963р.) лише в 1993р. та введена в дію Правилами відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 472 лише 23.06. 1993р., а ст. 237-1 КЗпП України про відшкодування моральної шкоди з підприємства було введено в дію лише в 1999 р.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА-2, оскільки втрата професійної працездатності мала місце до 1993р. (до введення до цивільного законодавства поняття «моральна шкода»), а тому постановила рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА-2 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про відшкодування моральної шкоди.Бонтлаб В. В. Тенденції гармонізації цивільного процесуального законодавства...

Повне відшкодування шкоди полягає у праві особи на відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, а тому фактичне позбавлення позивача права на відшкодування моральної шкоди суперечить проголошеному принципу державної політики. Адже ст. 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У проекті Трудового кодексу України проблеми захисту прав працівників набували особливого значення. Ще не втрачена можливість законодавчого закріплення підстав забезпечення особі права на відшкодування моральної шкоди у разі отримання нею професійного захворювання чи каліцтва.

Размещено на Allbest.ru