Сучасні механізми розвитку вищих навчальних закладів та ефективне використання їх економічного потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні механізми розвитку вищих навчальних закладів та ефективне використання їх економічного потенціалу

А.В. Ромін,

к.т.н., доц.,

проректор-начальник факультету цивільного захисту Національного університету цивільного захисту України, м. Харків

Проаналізовано сучасний розвиток вищих навчальних закладів з метою підвищення їх діяльності на ринку освітніх послуг. Доведено необхідність реалізації стратегічного підходу в діяльності ВНЗ з виділенням і детальною розробкою фінансової стратегії навчального закладу. Проаналізовано сучасний стан розвитку системи вищої освіти, зроблено висновок про невідповідність кількісних і якісних параметрів задоволення потреб в освітніх послугах.

Ключові слова: вища освіта, система якості, атестація навчальних закладів.

навчальний вищий освітній стратегічний

У процесі зміни вищої школи багато вищих навчальних закладів розробляють свої моделі структурно-функціональної організації навчального процесу, що орієнтовані на активізацію управління процесами сегментації та позиціювання ВНЗ з метою підвищення ефективності своєї діяльності на ринку освітніх послуг.

Для цього треба розглянути ідею “підприємницького університету” в рамках макроекономічних трансформацій економіки, коли до складу організаційних функцій включаються також функції управління процесами сегментації й позиціювання ВНЗ як необхідні передумови повномасштабного та ефективного використання їх економічного потенціалу.

В останні роки фахівці багатьох галузей гуманітарного та соціального знання - економісти, політологи, соціологи, філософи, історики, педагоги - активно займаються вирішенням різних проблем вищої освіти. Пошук ефективних механізмів державного управління вдосконалення вищої освіти, оптимального розподілу повноважень між різними рівнями управління є предметом для наукового аналізу як теоретиків так і науковців-практиків [1 - 4].

Метою статті є дослідити сучасні механізми розвитку вищих навчальних закладів та ефективне використання їх економічного потенціалу

У позначеному контексті університет підприємницького типу - це університет, в якому забезпечуються:

адміністративно-структурна, нормативно-правова, науково-методична, фінансово-економічна й матеріально-технічна єдність наукової та освітньої діяльності на основі інноваційних принципів і організації управління;

адекватний зовнішнім умовам розвиток структури й інфраструктури інноваційної діяльності у сфері науки і освіти;

виконання фундаментальних і прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок за пріоритетними напрямами розвитку науки й техніки;

збалансованість і взаємозв'язок етапів фундаментальних та пошукових досліджень, прикладних розробок, затребуваність результатів НДДКР і їх упровадження у виробництво, кадрове забезпечення, маркетинговий і технічний супровід просування кінцевої продукції на ринок;

прогнозування й активне формування в регіоні або в галузі ринків праці, освітніх послуг і наукоємних технологій з метою випереджального кадрового та науково-технічного забезпечення національної економіки і пріоритетних галузей промисловості;

надання широкого спектра варіативних освітніх програм і послуг різних рівнів, форм і змісту, включаючи навчання через участь студентів у дослідженнях і розробках;

кооперація і реалізація різних освітніх програм з профільними установами вищої освіти різних рівнів (ВНЗ, коледжі, центри довузівської підготовки, гімназії);

глибока інтеграція науково-технічної, навчальної та інноваційної діяльності з профільними підприємствами промисловості й науковими організаціями;

участь представників виробничої, галузевої і академічної науки в колегіальних і експертно-аналітичних органах управління вузом;

наявність довгострокових договірних відносин із стратегічними партнерами ВНЗ за основними науково-освітніми напрямами діяльності (цільова підготовка фахівців і кадрів вищої кваліфікації, виконання НДДКР і подальший їх супровід на підприємстві, включаючи випереджальну підготовку кадрів для освоєння нових зразків виробів або нових технологій, створення спільних структур науково-освітнього або інноваційного профілю, матеріально-технічна підтримка наукового й навчального процесів);

захист прав на об'єкти інтелектуальної власності у сфері науки та освіти, їх комерційно вигідне використання для всіх учасників наукової, освітньої й інноваційної діяльності.

У контексті вирішення сукупності стратегічних завдань, а також ефективної реалізації перелічених вище переваг і особливостей університету підприємницького типу запропонована нами модель функціонально-структурної організації університетського комплексу (рисунок) за своїми функціональними можливостями зводить і узгоджує на єдиній методологічній основі інтереси різних учасників (як безпосередніх, так і непрямих) науково-освітнього процесу [2, с. 17].

Центральним блоком представленої на рисунку схеми функціонально-структурної організації університетського комплексу є рівень структурних наукових, навчальних і обслуговуючих підрозділів університету. Основними завданнями першого рівня є:

просування нових знань і фіксація результатів на кожному етапі наукової діяльності;

розробка та впровадження нових методів підготовки фахівців, заснованих на поєднанні проектної діяльності і традиційних освітніх програм;

створення організаційних основ підготовки студентів до проведення самостійної науково-дослідної й конструкторської роботи;

адресна підготовка фахівців для підприємств різних галузей;

розробка системи управління якістю науково-дослідної діяльності у вищому навчальному закладі;

оптимізація структури і функцій адміністративних підрозділів, що забезпечують ефективне управління науково-інноваційною та освітньою діяльністю у ВНЗ;

організація взаємодії структурних підрозділів ВНЗ з підприємствами малого і середнього бізнесу, що входять до технопарків, інноваційно-технологічних і науково-виробничих центрів;

нормативно-правовий і методичний супровід науково-інноваційної діяльності;

правова охорона об'єктів інтелектуальної власності у сфері науки і освіти;

пошук потенційних інвесторів і залучення інвестицій до вищого навчального закладу;

сприяння реалізації науково-технічних програм, спрямованих на створення наукоємних технологій і конкурентоспроможної продукції;

сприяння трансферу технологій на російський і зарубіжний ринки;

взаємодія з фондами підтримки наукової, освітньої й інноваційної діяльності;

створення банків даних інноваційних проектів.

Рівень розвитку інноваційної інфраструктури є також значним чинником впливу на процеси сегментації й позиціювання ВНЗ [1, с. 115]. Основними завданнями цього рівня структури ВНЗ є:

інтеграція підприємств малого та середнього бізнесу, що мають договірні відносини з ВНЗ;

створення наукоємної науково-технічної продукції та конкурентоспроможних зразків нової техніки й матеріалів, орієнтованих на ринок високих технологій;

сприяння розвитку інформаційної інфраструктури підтримки науково-інноваційної діяльності у ВНЗ;

вироблення механізму участі представників ВНЗ у діяльності підприємств і акціонерних компаній, співзасновником яких виступає ВНЗ.

Рівень стратегічного партнерства реалізує процеси довгострокової взаємодії ВНЗ на договірній основі з підприємствами, організаціями і установами, включаючи зарубіжні фірми. Унаслідок цього оперативно вирішується низка завдань, значущих для позиціювання ВНЗ як надійного і стабільного партнера по бізнесу, в тому числі:

розвиток мережі стратегічного партнерства;

розробка моделей інтеграції науково-технічної, навчальної й інноваційної діяльності з профільними підприємствами промисловості та науковими організаціями;

розробка міжвузівських програм цільової підготовки фахівців для промислових підприємств і організацій;

розробка підходів випереджального планування підготовки висококваліфікованих фахівців;

створення центрів підготовки перепідготовки фахівців і перспективних наукових досліджень за сприяння міністерств, відомств, агентств;

створення регіонального міжвузівського центру взаємодії з ринком праці;

створення регіонального центру системних інновацій вищої школи;

аналіз затребуваності та працевлаштування випускників і аспірантів;

розробка та впровадження ефективних механізмів прогнозування ринку праці в пріоритетних науково-освітніх напрямах;

створення ефективних механізмів незалежної суспільно-колегіальної експертизи якості підготовки фахівців, а також освітніх програм основного і додаткового профілю;

проведення маркетингових досліджень у сфері аналізу й перспектив підготовки висококваліфікованих кадрів і розвитку інноваційних наукоємних технологій [3, с. 209].

Дефіцит фінансування вищої школи на сучасному етапі висуває на перший план завдання оптимізації потоків матеріальних ресурсів на рівні кожного ВНЗ з метою підвищення ефективності використання його економічного потенціалу на ринку освітніх послуг. При цьому стає очевидним, що характеристики ресурсів ВНЗ є базовою основою його економічного потенціалу.

Ресурси, що використовуються у вищому навчальному закладі, слід класифікувати залежно від особливостей їх впливу на процес його функціонування. Зокрема, вищі навчальні заклади можуть ефективно використовувати обмежене фінансування і неефективно - повноцінне.

Таким чином, проблема підвищення ефективності використання потенціалу ВНЗ є багатогранною, вона пов'язана з різними аспектами його діяльності, такими як: організація навчального процесу, формування фонду оплати праці, соціальний захист студентів, аспірантів, докторантів тощо. У даному контексті стратегія вищого навчального закладу може вважатися ефективною, якщо вона сприяє позитивним кількісним і якісним змінам усіх видів ресурсів.

Учасникам процесу інноваційного розвитку має бути зрозуміло, наскільки поліпшується кадровий потенціал ВНЗ як за формальними показниками (захист дисертацій, збільшення кількості викладачів вищої кваліфікації, персональні нагороди і заохочення), так і за неформальними (авторські програми і наукові розробки, інноваційні технології, робота тимчасових творчих груп і колективів); наскільки в науковій діяльності й освітньому процесі освоєні нові інформаційні технології покращали навчально-методичне забезпечення та технічну базу закладу вищої освіти, чи спостерігається кількісне і якісне зростання ресурсів ВНЗ, посилення їх мобільності і продуктивності.

Література

Теоретико-прикладні аспекти управління закладами освіти : наук-метод. посіб. - К. : Актуал. освіта, 2002. - 312 с.

Управління вищими навчальними закладами : монографія / С. Салига, О. Яришко. - Запоріжжя : ЗЦНТІ, 2005. - 194 с.

Ходикіна І. Ю. Трансформація університетської системи в концепції університету ХХІ сторіччя / І. Ю. Ходикіна // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Конкурентний потенціал і євроінтеграція (регіональні аспекти) : зб. наук. пр. - Львів, 2006. - Вип. 1 (57). - С. 207-215.

Щербань М. Як модернізувати університет? : [досвід кращих ВНЗ України має слугувати особистості й державі] / М. Щербань // Освіта. - 2012. - N° 22/23. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru