Проблемні аспекти договороздатності фізичної особи, дієздатність якої обмежена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні аспекти договороздатності фізичної особи, дієздатність якої обмежена

правовий дієздатність договороздатність фізичний

Питання стабільності цивільного обороту є одним з найважливіших для повноцінного функціонування та розвитку ринкових відносин. Здатність фізичної особи до укладання договорів та відповідність волевиявлення особи її дійсній волі є тим чинником, який забезпечує стабільність цивільного обороту, впевненість контрагента за договором про його дійсність та можливість виконання. Зважаючи на те, що за період існування незалежної України, саме договір набув особливого правового значення не тільки в доктрині права, ай на практиці, вважаємо, що він є найдоцільнішою правовою формою реалізації правосуб'єктнос - ті фізичних осіб. Обмежена дієздатність не дає можливості фізичній особі у повній мірі самостійно розпорядитися своїми правами та обов'язками у зв'язку з дефектом волі такої особи, спричиненого різними чинниками.

Серед науковців, дослідження яких присвячені питанню обмеженої дієздатності та договірної дієздатності фізичної особи, можна назвати М.С. Бойко, Н.В. Волкову, О.І. Зозуляк, М.О. Стефанчука, С. Слободяна, І.В. Удальцову, Т.В. Шепель та ін.

Психічна хвороба, змінюючи характер відносин людини з її соціальним середовищем, тією чи іншою мірою впливає на її здатність розумно вести справи. Занурення в світ своїх переживань, гротескна переоцінка обставин, що не мають значення з точки зору розсудливої людини, підвищена залежність від оточуючих, які можуть переслідувати свої низькі цілі, чи, навпаки, повний розрив соціальних зв'язків зі сприятливим середовищем - усе це створює велику кількість конкретних ситуацій, коли суспільство повинно взяти на себе піклування про життєвий статус хворого, причому в формі, що гарантує особі збереженість її прав.

Якщо психічний стан особи такий, що вона взагалі не розуміє суті того, що відбувається, ситуація вимагає визнання її недієздатною. Якщо ж особа здатна розуміти свої дії, але частково чи періодично, чи неповною мірою, чи не в змозі протистояти впливу обставин, своїх поривів, тиску з боку інших осіб тощо, у зв'язку з чим стає уразливою, то це підстава для визнання особи обмежено дієздатною.

Вирішуючи питання про недієздатність (обмежену дієздатність), як зазначає А. Коротенко, важливо не лише встановити існування психічної аномалії, а й визначити глибину психічного розладу, тобто як саме ця аномалія психіки впливає на здатність розуміти або усвідомлювати значення своїх дій і можливість керувати ними.

Законодавство України не враховує специфіки перебігу психічної хвороби. Адже відомі випадки, коли психічно хворий у певні періоди може розуміти наслідки своїх дій, ставитися до них так, як це притаманно здоровій людині. В такі періоди він міг би укласти заповіт, інші угоди, але законом це ігнорується. Такі хворі або зовсім не визнаються недієздатними, або суд не враховує такого їх стану.

На думку Т.В. Шепель, норми про обмеження дієздатності хворих, психічний розлад яких не виключає здатності до усвідомлення своїх дій, але значно зменшує її, призводить до суттєвого порушення їх прав та законних інтересів, у тому числі при визнанні таких осіб недієздатними.

До осіб, що страждають на психічні захворювання, зловживають алкогольними, наркотичними, токсичними речовинами, азартними іграми, повинен застосовуватись індивідуальний, диференційований підхід, оскільки встановлення жорстких правових рамок меж дієздатності не враховує індивідуальних особливостей таких осіб. Психічно хворий у періоди просвітлення свідомості може виявитися досить здатним самостійно приймати значимі для нього правові рішення, слабоумні нерідко в змозі укладати і здійснювати дрібні побутові й деякі інші правочини; залежно від багатьох обставин повинні вирішуватися питання про дієздатність осіб, що зловживають алкогольними чи наркотичним речовинами.

Під обмеженням цивільної дієздатності розуміється позбавлення судом права розпоряджатися майном (продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, купувати) та вчиняти інші правочини, що виходить за межі дрібних побутових, а також самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Цивільним кодексом України передбачено обмеження цивільної дієздатності як повнолітнього, так і неповнолітнього. Відповідно до п. 5 ст. 32 ЦК України за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Ст. 36 ЦК України передбачено можливість обмеження судом повної цивільної дієздатності фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також у випадку, коли вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю та інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Підстави для обмеження цивільної дієздатності особи З.В. Ромовська пропонує поділити на дві групи: 1) ті, що залежать від волі особи - зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, в результаті чого вона, її сім'я чи інші особи, яких вона за законом повинна утримувати, поставлені у скрутне матеріальне становище; 2) ті, що не залежать від волі особи - психічний розлад здоров'я, який істотно вплинув на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Виходячи зі ст. 36 ЦК України та ст. 238 ЦПК України перелік підстав для обмеження дієздатності фізичної особи не є вичерпним, що дозволяє суду на власний розсуд визначати альтернативні підстави обмеження дієздатності фізичної особи. М. Доманська вважає, що до розширеного тлумачення «тощо» законодавець намагається все ж таки віднести психологічну залежність - зловживання певними видами діяльності, що не схвалюються суспільством та мають вольовий дефект, наприклад, неконтрольоване колекціонування речей, укладання ризикових угод або втягнення в економічно невигідну діяльність, благодійництво, комп'ютерні ігри, шопінг та інші можливі прояви нерозумної витрати коштів. Крім того, в науковій літературі висловлюється думка і про таку підставу обмеження цивільної дієздатності, як адикція (надмірна сексуальна активність, переїдання чи голодування, тривале прослуховування ритмічної музики), оскільки вони викликають психологічну залежність та, в свою чергу, витрачання надмірних коштів для сексуального задоволення, купівлі надто дорогої їжі, придбання великої кількості препаратів і кремів для схуднення чи різноманітних тренажерів, безлічі музичних дисків, що може призвести до скрутного матеріального становища особи та членів її сім'ї.

Слушною видається думка М.О. Стефанчука про те, що до підстав обмеження фізичної особи слід відносити лише факт психічного розладу незалежно від того, чи ставить він у скрутне становище, інших осіб, чи ні, оскільки саме така позиція законодавця дасть змогу найбільш повно захистити права та інтереси фізичної особи, яка страждає чи від «класичної» психічної хвороби, чи від «адиктивної поведінки». Адже відповідно до Міжнародного класифікатора хвороб і алкоголізм, і наркоманія, і лудоманія входять до переліку психічних захворювань.

На думку В.Р. Іллейко, в деяких статтях ЦК України опосередковано передбачається обмеження дієздатності за певних умов - її відсутність стосовно конкретної юридичної угоди, дії на певний період часу, з її збереженням в цілому. При цьому до уваги беруть ступінь здатності громадянина розуміти значення своїх дій або керувати ними на період укладання юридичної угоди, якість сприйняття ним дійсності, певних явищ, обставин при укладанні договорів. Тобто

непсихотичні, психічні розлади, що не досягають рівня психічної хвороби або недоумства, що впливали (могли вплинути) на здатність особи усвідомлювати свої дії у повному обсязі й цілком свідомо керувати ними.

Так, за ст. 229 ЦК України, якщо особа, котра вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, зокрема, істотне значення має помилка щодо природи правочину. Помилкою вважається неправильне сприйняття дійсності. Сприймання особою явищ, обставин не такими, якими вони є, можливе через наявність у цієї особи психічних розладів у тих чи інших психічних сферах, особливостей їх функціонування, при яких порушуються процеси сприйняття, переробки та фіксації інформації тощо.

Слід зазначити, що за зарубіжним законодавством підставою для визнання особи обмежено дієздатною можуть бути й фізичні вади, такі, як сліпота, глухота (ст. 936 Французького цивільного кодексу). Серед українських науковців також висловлювалися пропозиції щодо встановлення підстав визнання особи обмежено дієздатною при наявності фізичних вад.

Цивільно-правовий статус обмежено дієздатних та недієздатних визначається їх специфічними цивільними суб'єктивними правами та обов'язками, що виражається в законодавчому закріпленні за такими особами можливостей бути учасниками цивільних правовідносин, суб'єктами правової охорони та заступництва, виступати в ролі володарів спеціальних прав та обов'язків.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, поліпшення її психічного стану, припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

Зважаючи на те, що обмеження цивільної дієздатності може поширюватися лише на майбутнє, Т.В. Шепель вказує на те, що обмежена дієздатність - це триваючий цивільно-правовий стан нездатності внаслідок психічного розладу здійснювати юридичні дії без згоди піклувальника. На нашу думку, в межах обсягу цивільної правочиноздатності фізичних осіб слід розуміти й здатність укладати договори - договороздатність.

Під договороздатністю прийнято розуміти здатність укладати не тільки дво - та багатосторонні договори, а й здатність до укладення односторонніх правочинів. Більше того, договороздатність фізичної особи є поняттям видовим відносно правочиноздатності, що й випливає із ч. 2 ст. 202 ЦК України.

В юридичній літературі для чіткого розуміння змісту договороздатності пропонується характеризувати її в двох різних площинах: 1) функціональної спрямованості дій; 2) вольової спрямованості дій. З точки зору функціональної спрямованості дій, пропонується поєднувати такі здатності: 1) правонабувальна здатність - здатність набувати цивільних прав за договором; 2) правореалізаційна здатність - здатність своїми діями реалізовувати цивільні права за договором; 3) правовиконувальна здатність - здатність виконувати цивільні обов'язки, що випливають із договору. Саме через усі ці здатності договороздатність особи можна охарактеризувати як здатність до вступу (зміни та припинення) в договірні зобов'язання та їх виконання. З точки зору вольової спрямованості дії, договороздатність, на думку О. І. Зозуляк, включає здатність нести відповідальність за договором¹⁵. На нашу думку, внутрішній зміст поняття «договороздатність» у цілому й договороздатність фізичної особи зокрема включає здатність особи вступати (змінювати чи розривати) та виконувати договори, а також нести відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання.

Відповідно до ст. 37 ЦК України особа, визнана судом обмежено дієздатною, може самостійно укладати лише ті договори, які містять ознаки дрібного побутового правочину. Ці положення слід співвідносити з ознаками дрібного побутового правочину, визначеними в ч. 1 ст. 31 ЦК України. Самостійність в укладанні вказаних договорів означає, що на їх вчинення не потрібно згоди піклувальника та органу опіки та піклування. Особа, дієздатність якої обмежена, не може укладати договори, які суперечать її інтересам.

Якщо фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, уклала договір за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, він може бути згодом схвалений. Він вважається таким, якщо піклувальник, дізнавшись про його укладання, протягом одного місяця не заявив претензії другій стороні (ст. 223 ЦК України). У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.

У свою чергу, право розпорядження майном та укладання інших договорів, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Таким чином, обмежено дієздатний може укладати за згодою піклувальника дві групи договорів - договори щодо розпорядження майном та інші договори, що виходять за межі дрібних побутових. До перших належать ті, наслідком яких є припинення права власності або інших майнових прав обмежено дієздатної особи на майно, тобто речі, сукупність речей, майнові права та обов'язки. До другої можна віднести, наприклад, договір позики, який, хоч і не є розпорядженням майном, проте накладає на підопічного певні зобов'язання. Саме тому в законодавстві слід передбачити право обмежено дієздатної особи самостійно укладати договори особистого характеру, в яких не допускається представництво.

Згідно із ст. 71 ЦК України піклувальник має право дати згоду на вчинення певних договорів лише з дозволу органу опіки та піклування. До них законодавець відносить такі договори: які передбачають відмову від майнових прав підопічного; письмові зобов'язання; договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири та договори щодо іншого цінного майна.

Цивільне законодавство не встановлює форми згоди піклувальника на вчинення підопічним правочинів. У разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Слід зазначити, що цивільним законодавством не визначено моменту, коли повинна бути отримана згода піклувальника - до укладення договору чи після. Очевидним є лише те, що для укладення договору, який вимагає нотаріального посвідчення, така згода повинна бути отримана до його укладення, а в інших випадках можливе й наступне схвалення піклувальником договору. Відмова піклувальника дати згоду на укладення договору, що виходить за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Відповідно до ст. 224 ЦК України договір, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним. Проте на вимогу заінтересованої особи такий договір може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Договір вчинений обмежено недієздатним без згоди піклувальника є оспорюваним лише за позовом піклувальника (ст. 223 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 37 ЦК України особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника.

Отже, обмеження дієздатності фізичної особи значною мірою впливає на її здатність укладати договори. Адже договороздатність обмеженоздатної фізичної особи відповідає ступеню неможливості належним чином вести справи та розпоряджатися своїм майном.

Размещено на Allbest.ru