Співвідношення документування й доказування

У сучасних умовах реформування кримінального судочинства й органів кримінальної юстиції, максимального поєднання оперативно-розшукового та кримінально-процесуального видів державно-правових функцій з особливою гостротою порушуються питання удосконалення роботи слідчих та оперативних підрозділів, що неможливо зробити без наукового опрацювання таких центральних категорій, як доказування й документування.

Проблема оперативно-розшукового документування є центральною в практиці ОРД, активно й послідовно вивчається її теорією [1]. Дослідженнями цієї тематики відзначилися В. Г Бобров, Б. В. Бойцов, В. М. Бурикін, А. Ф. Возний, В. І. Медушевський, В. Г. Самойлов, Г. К. Синілов та ін. З урахуванням новел Кримінального процесуального кодексу України до проблеми визначення поняття, змісту та структури доказування у кримінальному процесі зверталися Ю. П. Аленін, В. Д. Берназ, Ю. А. Комісарчук, Т В. Лукашкина, М. А. Погорецький. Водночас, проблема співвідношення оперативно-розшукового документування й кримінально-процесуального доказування в умовах дії чинного кримінального процесуального і оперативно-розшукового законодавства досі ще не знайшла свого наукового вирішення.

Завданням статті є формулювання понять оперативно-розшукового документування й кримінально-процесуального доказування та визначення співвідношення між зазначеними категоріями.

Ще на початку 70-х років минулого сторіччя А. Ф. Возний зазначив, що документування тісно пов'язано з доказуванням у кримінальній справі, оскільки і перше, і друге мають єдину мету - «розкрити» злочин [2, с. 26]. Таким чином, документування складає основу доказування. Під час доказування документування виконує функцію фіксації в процесуальних документах відомостей, що потім використовуються в доказуванні у кримінальному провадженні. З цього приводу також відзначають єдність документування і доказування, яка полягає не тільки в тому, що вони використовують однакові пізнавальні методи, але й у єдиному для них пізнавальному процесі - збирання, фіксація, дослідження, оцінка інформації, загальність мети, додержання критерію належності, забезпечення її достовірності. По суті, оперативно-розшукова інформація за змістом повинна відповідати тим самим вимогам, що і доказова. Різниця між ними - в засобах і методах збирання й дослідження інформації (фактичних даних), а також у значимості отриманих результатів [3, с. 36].

Нажаль, оперативно-розшукове законодавство України не наводить визначення терміну «документування». Інший підхід продемонстровано законодавцями Російської Федерації, які у ст. 10 Федерального закону «Про оперативно-розшукову діяльність» визначають документування як здійснюваний за матеріалами справ оперативного обліку процес збирання й систематизації відомостей, перевірки та оцінки результатів ОРД, а також прийняття на їх основі відповідних рішень оперативно-розшуковими підрозділами. слідчий документування доказування інформація

У вітчизняному законодавстві розглядуваний термін був застосований лише в Законі України «Про інформацію» [4], де визначено, що інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, а джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень. Ми вважаємо, що підхід, обраний російським законодавцем, є більш виправданим, та існує безперечна необхідність закріплення такої центральної категорії ОРД як «документування» у вітчизняному Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність».

У теорії ОРД під документуванням зазвичай розуміють:

а) процес пізнання, тобто збирання (виявлення), вивчення (перевірки), оцінки та фіксації в документах фактичних даних про обставини вчиненого злочину;

б) діяльність, що забезпечує можливість використання даних, отриманих оперативно-розшуковим шляхом, у кримінальному судочинстві [5, с. 422].

Документування в ОРД не тільки призначено для фіксування відомостей, отриманих у результаті здійснення оперативно-розшукових заходів. Воно передбачає регламентований відомчими нормативними актами процес збирання документованої інформації, її перевірки, оцінки та використання у вирішенні завдань ОРД, а в кримінальному провадженні - у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом [5, с. 423-424]. Отже документування в ОРД може розглядатися як процес відбиття у службовій документації фактичних даних, отриманих у результаті оперативно-розшукових заходів, а також як процес пізнання, що має особливу правову природу та здійснюється з метою вирішення завдань цієї діяльності, зокрема такого центрального її завдання як фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб і груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

У цьому зв'язку особливо актуалізується питання встановлення об'єктивної істини під час документування. Зміст цієї категорії визначається колом усіх обставин, встановлення яких забезпечує виконання завдань, покладених на ОРД. У зв'язку з пізнанням події будь-яких злочинів зміст об'єктивної істини визначається колом обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні [6, с. 191; 7, с. 10-41]. Кримінальний процесуальний кодекс України [8] у ст. 91 «Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні» надає такий їх перелік:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Водночас, на думку фахівців, в окремих методиках повинні бути відбиті і допоміжні обставини (доказові факти), типові для даної категорії злочинів, за допомогою яких і через з'ясування яких встановлюються основні обставини злочину - предмет доказування [9, с. 91-92; 10, с. 67-69]. Так, зокрема, на наш погляд, за справами про організовану злочинну діяльність до предмету документування обов'язково також необхідно включати всі елементи її оперативно-розшукової характеристики - систему відомостей про:

1) структурно-функціональну побудову угруповань;

2) соціально-психологічні особливості їх учасників;

3) її субкультурні та інфраструктурні елементи;

4) технологію відповідної злочинної діяльності.

Успішне виявлення та закріплення фактичних даних оперативно-розшуковим шляхом визначається, насамперед, дотриманням вимог, що висувають до документування: законність, своєчасність, повнота, конспіративність.

Отже, незважаючи на певну різницю в окремих формулюваннях документування, на сьогодні зазначену категорію визначено як комплекс оперативно-розшукових заходів, здебільшого негласного характеру, спрямованих на встановлення фактичних даних про подію злочину й осіб, причетних до його вчинення, перевірку їх достовірності й забезпечення в подальшому можливості використання їх як доказів (у значені ч. 1 ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України) у кримінальному провадженні.

На відміну від кримінально-процесуального доказування, документування в ОРД забезпечує пізнання як обставин, що мали місце в минулому, так і тих явищ, що підготовлюються і відбуваються в теперішній час, а також таких, що можуть відбутися в майбутньому. Більше того, виходячи із чинного формулювання підстав для проведення ОРД, відповідно до ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», остання набула яскраво вираженого превентивного характеру. Учасники підготовлюваних і таких, що відбуваються, процесів мають можливість безпосередньо спостерігати сам факт злочину, стаючи його очевидцем, у наслідок чого можуть бути допитаними як свідки у кримінальному провадженні.

У цьому випадку безпосереднє спостереження учасниками документування досліджуваної події стає способом пізнання обставин об'єктивної дійсності. Документування забезпечує пізнання досліджуваної події шляхом фіксування фактичних даних, що відбилися в пам'яті потерпілих, очевидців, а також слідів, залишених на предметах та інших матеріальних носіях. Остання теза достатньо повно розроблена в теорії ОРД на рівні трьох основних напрямів документування злочинної діяльності розроблюваних:

1) виявлення осіб, яким відомі фактичні дані про злочинну діяльність, та забезпечення можливості їх наступної участі у кримінальному провадженні як свідків;

2) негласне виявлення предметів, документів, речовин, що можуть містити інформацію про протиправну діяльність, та забезпечення можливості їх майбутнього використання як речових доказів; негласна фіксація дій розроблюваних осіб із застосуванням технічних засобів з метою наступного використання отриманих даних у розслідуванні.

Поряд із неналежним нормативно-правовим закріпленням поняття «документування», чинне законодавство у ч. 2 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України визначає доказування як процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Водночас, у літературі неодноразово зазначалося, що схема доказування, яка складається лише з одних традиційних компонентів (збирання, перевірка, оцінка доказів), не має універсального характеру. З її допомогою добре ілюструється рух окремо взятого доказу, але при цьому не беруться до уваги суб'єкти доказування [1, с. 19]. Враховуючи ці позиції, а також здійснений аналіз досліджуваних понять, ми можемо констатувати, що за законодавчим розумінням поняття «доказування» останнє майже збігається із поняттям «документування», принаймні у частині «збирання та перевірки доказів» (фактичних даних).

У свою чергу, в сучасних дослідженнях поняття «доказування» уявляють як поліструктурне утворення пізнавально-практичної та логічної діяльності уповноважених на те законом суб'єктів. Пізнавально-практична діяльність на досудовому розслідуванні проявляється у конкретній діяльності уповноважених на те суб'єктів кримінального процесу, яка полягає у пізнанні в рамках закону кримінальних подій, яка складається із виявлення, вивчення та аналізу інформації про кримінальне правопорушення, внесення виявлених даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань, висунення версій та визначення напрямів розслідування і відповідно до професійного потенціалу конкретного слідчого із вибору засобів і методів діяльності з послідуючою реалізацією відповідних комплексів процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів з метою виявлення, фіксації, збирання, вилучення, закріплення фактичних даних про обставини, що мають значення для кримінального провадження [1, с. 16].

Оскільки, як засвічують провідні фахівці, доказування є основним змістом кримінального процесу, його універсальною структурою міг би стати поділ на два етапи, що становлять єдиний процес:

1) отримання доказів;

2) використання доказів для обґрунтування рішень у кримінальному провадженні [1, с. 19].

Проведений аналіз дозволяє сформулювати висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

За сучасним кримінально-процесуальним та оперативно-розшуковим законодавством в умовах максимального поєднання оперативно-розшукового та кримінально-процесуального видів державно-правових функцій поняття «доказування» та «документування» співвідносяться один з одним як загальне та окреме, де загальним є доказування, у якому документуванням, виходячи із завдань ОРД, охоплюється, переважно негласне та конспіративне, збирання та перевірка доказів.

За цих обставин можна запропонувати таке визначення документування - це здійснюваний за оперативно-розшуковою справою або в кримінальному провадженні з дотриманням вимог законності, своєчасності, повноти й конспіративності процес переважно негласного збирання, фіксації, систематизації, перевірки та оцінювання фактичних даних про подію злочину й осіб, причетних до його підготовки або вчинення, забезпечення можливості їх використання як доказів у кримінальному провадженні, а також прийняття на їх основі відповідних процесуальних рішень.

Перспективою подальших розвідок у цьому напрямі є, зокрема, обґрунтування «негласного розслідування» як окремої форми досудового розслідування.

Аннотация