Включення до медичного критерію неосудності соматичних захворювань

О.В. Зайцев

Постановка проблеми. Кримінальний кодекс України у ч. 2 ст. 19 передбачає визначення неосудності. Поняття неосудності за останні 50 років вирізнялося достатньою догматичністю, а її формула фактично не змінилася з часів КК УРСР 1960 року. У науці кримінального права наведену в законі сукупність ознак неосудності, що її характеризують, розглядають як її формулу [1, с. 26-47.]. Зазначимо, що критерії неосудності, їх зміст фундаментально розглядалися радянською наукою кримінального права. Більшість із досягнутих положень й досі використовуються при визначені формули неосудності. Традиційним і фактично загальноприйнятим, як для науки кримінального нрава, так і для законодавства, є визнання як медичного критерію неосудності психічного розладу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Водночас у сучасній науковій літературі висловлені пропозиції суттєвого розширення причин неосудності для врахування впливу різного роду чинників, крім психічних розладів, на інтелектуально-вольову діяльність особи.

Однією з таких пропозиліДй є включення соматичних захворювань до медичного критерію неосудності. Зокрема, у 2011 році В.М. Бурдіним за- хилцено докторську дисерталіДю «Осудність та неосудність у кримінальному праві України» [2]. Наукова громадкість могла ознайомитись із результатами цього дослідження у монографії науковця [3].

Формування цілей. Метою статті є дослідження проблемних питань, пов'язаних із медичним критерієм неосудності в кримінальному праві України та обгрунтування розширення медичного критерію неосудності шляхом включення до нього соматичних захворювань.

Виклад основного матеріалу. Отже, у своїй роботі В.М. Бурдін вказує на те, лцо соматичним захворюванням характерна наявність різного роду фізіологічних порушень. Автор звертає увагу, лцо такі захворюванлля можуть суттєво вллливати Й навіть виключати можливість особи забезллечувати свідомо-вольовий контроль за своєю лловеділлкою так само, як і ллсихічні розлади. Зокрема, наллриклад, травма голови може зумовити тимчасову втрату свідомості, лцо буде виключати можливість особи усвідомлювати свою лловедінку. Діля аргументапії своєї позиції наводяться витяги з висновків судово- ллсихіатричних ексллертиз, рішень суду, коли виянлеллі в осіб, визнаних неосудними, ллсихічні розлади стали результатом череллно-мозкових травм, перенесенім соматичних захворювань (енцефаліт) тощо [3, с. 363].

У результаті В.М. Бурдін доходить висновку, що соматичні розпади можуть виключати можливість особи «забезллечувати свідомо-вольовий контроль за своєю лловеділлкою». Це дозволило науковцеві ллроллонувати розширити перелік причин неосудності вказівкою на соматичні розпади [3, с. 366].

Зазначимо, що хоча сам автор вказує на різний за ллриродою влллив ллсихічних розладів і соматичних захворювань, однак не враховує абсолютно різний за інтенсивністю характер впливу. Фізіологічні порушенім можуть впливати на лловедінку .людини, знижуючи інтелектуально-вольові здатності особи. Для того, щоб відлловісти на ллитанлм обгрунтованості розширенім медичного критерію неосудності шмхом включенім до нього соматичних захворювань, необхідно звернутися до спеціальної літератури.

Відомо, що влллив соматичного стану на психіку людини може бути як патогенним, так і саногенним (оздоровлюючим). В умовах соматичного захворювання може відбуватися порушення психічної діяльності. Фахівці визнають, що інтоксикаційні вшіиви на центральну нервову систему спостерігаються тільки при деяких соматичних захворюваннях, тяжкій їх течії та не є специфічними для клініки внутрішніх хвороб. Основною формою впливу соматичного захворювання на психіку людини є психологічна реакція особи на сам факт хвороби та її наслідки, що мають місце при хворобі, астенію, хворобливі сприйняття та порушення загального самопочуття. Хвороба утворює складну для хворого життєво-психологічну ситуацію.

Ця ситуація включає в себе множинність різнорідних моментів: процедури, прийом ліків, спілкування з лікарями, перебудова відносин із близькими та колегами по роботі. Ці та деякі інші моменти справляють відбиток на власну оцінку хвороби й формують кінцеве ставлення до свого захворювання [4, с. 251].

В.В. Ніко.лаєва зазначає, що практично кожне соматичне захворювання закінчується стенічннм станом, а «основною формою впливу соматичного захворювання на психіку людини виступає пснхогенія - тяжка психологічна реакція особи на хворобу та її наслідки» [5, с. 31]. Автор наводить результати клінічної практики. Наприклад, при соматичних захворюваннях із хронічною течією, порушенням обміну, інтоксикацією іноді спостерігаються пснхопатоподібні явища: виникають стійкі розлади настрою, поряд з неврозо- та пснхопатоподібннмн станами прослідковується психо- тнчна симптоматика.

Наприклад, для хворих атонічним дерматитом характерні страхи, депресії, необгрунтована ворожість, агресивність, недостатня емоційна самостійність, знижена витривалість до стресу, підвищений еротизм, а для тих, хто страждає ендогенною екземою н нейродермітом - високий рівень де- пресїї, труднощі в спілкуванні з оточуючими, нетерплячість, упертість, претензії на панування або патологічна поступлнвість, неможливість відстояти свою точку зору. Дослідник доходить висновку, що в патології «виявляється значно менша відповідність між зовнішнім впливом та внутрішніми умовами. З одного боку, зовнішній вплив, який часто є значним, набагато легше розладнує цілеспрямованість, з іншого - коливання, що виникли, можуть продовжуватися довго вже незалежно від зовнішніх умов» [5, с. 17].

Хронічне соматичне захворювання так здатне вплинути на психіку, що здійснює розлад цільових установок індивіда, змінює його характер, емоційну реакцію на подразники, створюючи дисбаланс між процесами збудження та гальмування.

Так, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює всю соціальну ситуацію розвитку людини. Воно змінює його можливості в здійсненні різного виду діяльності, призводить до обмеження кола контактів із довколишніми, призводить до зміни займаного в житті місця. Через це спостерігається зниження вольової активності, обмеження кола інтересів, в'ялість, апатичність, порушення цілеспрямованої діяльності з падінням працездатності, збідненням всього психічного лику [6, с. 462].

Отже, вплив соматичного захворювання на психічний стан хворого може призводити до розвитку переважно соматогенних або переважно психогенних психічних розладів. Зокрема, соматогенні психічні розлади розвиваються внаслідок безпосереднього впливу на діяльність центральної нервової системи та проявляються переважно у вигляді неврозоподіб- ної симптоматики, однак у низці випадків на фоні тяжкої органічної патології можливий розвиток психотичних станів, а також суттєве порушення вищих психічних функцій аж до деменції [7].

У Міжнародній статистичний класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду, що застосовується в Україні, соматогенні розпади наведені переважно у Розділі F00-F09 (F0 - органічні, включаючи симптоматичні психічні розпади) [8, с. 84-87].

Таким чином, психічні розлади виникають через вплив на центральну нервову систему тяжкого соматичного захворювання. В таких випадках соматичний розпад виступає як органічний фактор, що справляє пошкоджуючий вплив на центральну нервову систему. Це тяжкі соматичні захворювання (судинні, ендокринні, інфекційні) з метаболічними порушеннями, інтоксикаціями, що здійснюють біологічний вплив на нервову систему та викликають пошкодження й загибель нейронів і формування органічних психічних розладів [9].

Ураховуючи викладене, соматичні захворювання й психічні розлади можуть співвідноситися як причина і наслідок. Отже, визнання соматичного розладу медичним критерієм неосудності не є обгрунтовним саме тому, що порушення психіки викликають не соматичні захворювання, а психічні розпади, що можуть виникнути в результаті тяжкого їх перебігу. Таким чином, медичним критерієм (причиною) неосудності виступає саме психічний розлад.

У згаданій роботі В.М. Бурдін наполягає на визнанні різного роду травм причиною неосудності. Наприклад, ушкодження кінцівок можуть призвести до випадків, коли особа не матиме можливості виконати дію, потрібну в певній ситуації, що може свідчити про відсутність вольової ознаки осудності. Також наводяться приклади потрапляння в око людини стороннього предмету, коли вона може на певний час втратити можливість сприймати інформацію про зовнішні обставини, адекватно орієнтуватися, а отже, усвідомлювати свої діяння та передбачати їхні наслідки. Такі випадки, на думку автора, свідчать про «тимчасовий соматичний розпад не хворобливого характеру», що зумовлює необхідність враховувати такі розлади саме в рамках неосудності [3, с. 364, 366].

Ураховуючи викладені пропозиції, слід зауважити, лцо наявність свідомості та волі в діянні є ознаками об'єктивної сторони, і це на сьогодні в науці кримінального права є аксіоматичним положенням. Із точки зору загальної психології воля - це здатність людини визначити свідоме ставлення до тих чи інших явилц природи або суспільства, здатність діяти свідомо в напрямі обраної волі. Тільки той вчинок визнається вольовим, який вчиняється із свідомими нулями. Слід погодитися з Т.І. Нагаєвою, лцо здатність усвідомлювати не має відношення до об'єктивних ознак поведінкового акту як реального життєвого акту і діяння як юридичного акту. Відповідно характеристика вольової та свідомої поведінки не має нічого спільного із здатністю усвідомлювати, яка визначає можливість суб'єкта підлягати кримінальній відповідальності, виступати її суб'єктом [10, с. 143].

Фактично у викладених В.М. Бурдіним випадках можна ставити питання про непереборну силу. У теорії кримінального права визнається, що джерело непереборної сипи виникає незалежно від волі особи та здійснює на цю особу вплив, якого вона не може уникнути. Тобто, зміст непереборної сипи передбачає такої сипи вплив на особу, за якого вона позбавляється можливості виконати необхідну дію. Для неї це стає об'єктивним фактом дійсності, з яким необхідно примиритися, оскільки шляхів для його здолання немає [11].

Вказівка науковця на неосудність при такій травмі, як ушкодження кінцівок, взагалі не може свідчити про втрату особи можливості здійснювати усвідомпено-вольову поведінку. Осудність людини як юридично значима ознака складу злочину є наслідок свободи волі. За словами Г.М. Борзенкова, «злочин вчинюється під впливом цілого комплексу зовнішніх обставин, які грають роль причин та умов злочинного діяння. Але жодна з них не впливає на людину, оминаючи її свідомість. Як істота, котра мислить, людина з нормальною психікою здатна оцінювати обставини, у яких вона діє, та з їх урахуванням обирати варіант поведінки, що відповідає її меті. ... Неосудний не може нести кримінальну відповідальність за свої об'єктивно небезпечні для суспільства вчинки перш за все через те, що в них не бралили участь його свідомість та (або) воля» [12, с. 279].

Висновки

Уважаємо, що порушувати питання про відсутність здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними без вказівки причини, що її викликає - неправильно. Водночас надавати єдине юридичне значення у формулі неосудності причинам психічної нестабільності, не пов'язаним із психічним захворюванням, і психічним розладам недостатньо обгрунтовано. Зазначені фактори характеризуються якісно різним впливом на усвідомлену регуляцію поведінки. Унаслідок різної природи та ступеня впливу на людину психічні розлади, на відміну від психофізіологічних порушень, можуть не тільки суттєво обмежити інтелектуально-вольові здатності особи під час вчинення злочину (при обмеженій осудності), а й позбавити її такої здатності при досягненні ступеня тяжкого розладу (при неосудності). неосудність кримінальний соматичний психічний

Убачається, що в рамках формули неосудності при розгляді медичного критерію повинно йтися про єдину причину - психічний розлад. Психічні розлади - це результат складних і різноманітних порушень діяльності різних систем організму людини із переважною поразкою головного мозку, особливо його вищих відділів [13, с. 92]. Розлад настільки розвинений, що позбавляє її повноцінних психічних властивостей, причому ця повнота, у більшості випадків, не може бути якось компенсована або поповнена без проведення спеціалізованого лікування.

Конструювання формули неосудності, медичним критерієм якої є психічний розлад, ураховує також історичні традиції виникнення й розвитку понять осудності та неосудності. Адже медичним критерієм неосудності є тільки психічний розлад, що вперше передбачено в КК Франції 1810 р. й на сьогодні визнається переважною більшістю законодавств країн [14, с. 21-39] різних правових систем.

Використані джерела

1. Трахтеров В. С. Формула невменяемости в советском уголовном праве / В. С. Трахтеров / / Уч. зал. Харьковского юрид. ин-та. - 1939. - Вьш. 1. - С. 29-47.

2. Бурдін В. М. Осудність та неосудність у кримінальному праві України: автореф. дис. ... док-pa юрцц. наук : 12.00.08 / Бурдін В. М. ; Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів. - 2011. - 38 с.

3. Бурдін В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) : [монографія] / В. М. Бурдін, - J Іьвів: JІНУ ім. Івана Франка, 2010. - 780 с.

4. Сидоров П. VI. Введение в клиническую психологию : Т. II. : [учебник для студентов медицинских вузов] / П. И. Сидоров, А. В. Парняков. - М. : Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с..

5. Николаева В.В. Влияние хронической болезни на психику / В. В. Николаева. - М. : БІзд-во Моек, ун-та, 1987. - 167 с.

6. Клиническая психология : [учебник для вузов] / Под ред. Б. Д. Карва- сарского. - СПб : Питер, 2011. - 864 с.

7. Петрюк П. T. МКБ-9 и МКБ-10: сходство, различие и трудности понимания / П. Т. Петрюк, В. Н. Шевелёв, В. П. Емельянов, А. П. Петрюк // Таврил. журн. психиатрии. - 2005. - Т. 9. - № 3. - С. 84-87.

8. Нагаева T. PI. Осознанности и волимоств как признаки деяния в объективной стороне состава преступления / Т. PI. Нагаева / / Актуальные проблемы экономики и права. - 2009. - № 2 (10). - С. 142-145.

9. Курс уголовного права. Общая часть : [ученик] : Т. 1. Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, PI. М. Тяжковой. - М.: Зерцало, 1999. - 592 с.

10. Георгадзе 3. О., Царгасова Э. Б. Судебная психиатрия : [учебное пособие для вузов] / 3. О. Георгадзе, Э. Б. Царгасова ; [под ред. 3.0. Георгадзе]. - М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2002. - 293 с.

11. Руководство по судебной психиатрии / Под ред. Т. Б. Дмитриевой, Б. В. Шостаковича, А. А. Ткаченко. - М. : Медицина, 2004. - 592 с.

Анотація

У статті висвітлено коло проблемних питань, пов'язаних із медичним критерієм неосудності в криміналвному праві України. На підставі результатів досліджень у галузі медицини та права піддано аналізу обгрунтованість розширення медичного критерію неосудності шляхом включення до нього соматичних захворювань.

Ключові слова: неосудність, медичний критерій, соматичні захворювання, психічний розлад, психіатрія.