Релятивність базисних категорій сучасного конституційного права (конституційний лад)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релятивність базисних категорій сучасного конституційного права (конституційний лад)

І. Сліденко доктор юридичних наук, суддя Конституційного Суду України

У статті аналізується відносний характер категорії«конституційний лад», досліджуються її генеза та практика застосування. На основі компаративного аналізу викладено пропозиції щодо удосконалення конституційного регулювання у цій сфері.

Ключові слова: релятивізм у праві, конституція, конституційні принципи, громадянське суспільство, конституційний лад, суспільний лад, державний устрій, політичний режим, форма держави.

конституція категорія генеза лад

Сучасне конституційне право, незважаючи на бурхливий його розвиток і модернізацію, містить багато проблем прикладного і теоретичного характеру. Перші є логічним наслідком останніх, і вже хоча б з огляду на це важливість якісної теорії як базису практики ніким і ніде не заперечується. Однією з основних проблем доктринального характеру, особливо в державах, що здійснюють трансформаційний перехід до демократії, є коректне визначення категорії деяких базисних категорій, що мають відверто релятивний характер. З усією впевненістю до їх числа можна віднести «конституційний лад» та його базові характеристики. Причому пов'язана ця проблематика з характеристикою конституції і породженими нею відносинами як однією з категорій конституціоналізму та конституційного права і полягає в тому, що сама по собі вона є втіленням певного доктринального підходу до вивчення держави, права, громадянського суспільства і самої конституції. Цей підхід, за великим рахунком, характерний тільки для пострадянських держав. По суті, на сьогодні він є атавізмом, що дістався у спадок від надмірної етатизації і своєрідної теорії та моделі радянської держави і суспільства, зрештою -- своєрідністю архітектоніки радянських конституцій, які практично не розрізняли сферу держави і сферу суспільства (в західному їх розумінні). З позицій сьогодення такі методологічні підходи як мінімум вносять сум'яття і заплутують вивчення й дослідження конституційного права, а як максимум -- гальмують їх розвиток і трансформацію. У справедливості цього твердження неважко переконатися, порівнявши теорію і практику цього питання в посткомуністичних державах і тих, де демократія набула усталених та більш-менш завершених форм. У США, Франції, ФРН (цей список можна продовжувати досить довго) важко знайти дослідників, які вивчають власне «конституційний лад», та й в нормативних актах подібна смислова і лінгвістична конструкція не використовується.

Демократичні конституції, на кшталт іспанської або фінської, лише мають на увазі те, що розуміється під конституційним ладом, скажімо, в Україні. «Основні закони» останнього часу, зазвичай, містять частини, поіменовані як «загальні положення», які врегульовують суспільні відносини, що охоплюються поняттям «конституційний лад». Це свідчить про виключно сутнісну сторону норм, що містяться у них. Таким чином, конструкція «конституційний лад» є певною мірою віртуальною і, безумовно, має штучну природу з обмеженою сферою застосування. Чому ж так сталося і з чим це пов'язано?

Простежити історію появи категорії «конституційний лад» на сьогодні уявляється досить непростим завданням, тим більше, що спеціальних досліджень з цього питання практично немає. Складність завдання полягає ще й у тому, що практично одночасно на початку 90-х років у державах, що здійснюють демократичні перетворення, склалися два методологічні підходи, які умовно можна назвати західний і пострадянський. У рамках першого аналізується теорія демократії та конституціоналізму, їх складові та похідні. У рамках другого -- конституційний лад, причому, як правило, в авторському розумінні.

Зауважимо, що стосовно другої групи досліджень склалася досить парадоксальна ситуація, коли в російсько-, українськомовній та іншій літературі існують сотні дефініцій, десятки спеціальних досліджень, причому жоден підручник національного конституційного права не обходиться без розділу «Конституційний лад», та попри це більш-менш адекватне доктринальне обґрунтування цієї категорії практично відсутнє. Автори констатують її як даність, не вдаючись особливо в подробиці її генези, ігноруючи той факт, що практично ніде в цивілізованому демократичному світі така нормативно-семантична конструкція не використовується. Цікаво, що той самий російсько- та українськомовний інтернет рясніє заголовками «конституційний лад», і навіть такий ресурс, як «Wikipedia» містить подібне словосполучення, не кажучи вже про різні юридичні словники. Правда, іншими мовами, на відміну від переважної більшості інших термінів і категорій, «конституційний лад» теж чомусь не перекладається. Складається враження, що ніде більше, окрім як на пострадянській території, «конституційного ладу» немає. Але чи це так? Саме тому первісною проблемою в дослідженні та вивченні цього питання є казус з генезою і доктринальною адекватністю категорії «конституційний лад».

У дореволюційних російських дослідженнях конституційного чи, як воно тоді називалося, державного права категорія «лад» в будь-яких позиціях практично не застосовувалася. У цьому неважко переконатися -- варто лише переглянути підручники найвідоміших авторів у цій галузі того часу: Б. Чичеріна, П. Новгородцева, Н. Коркунова, В. Гессена або М. Ковалевського Коркунов Н. М. Русское государственное право. Т. 1 : Введение и общая часть. -- СПб., 1901.-- 573 с.; КовалевскийМ. М. Конституционное право : лекции / М. М. Ковалевский. -- СПб., 1909. -- 194 с.; Гессен В. М. Основы конституционного права / В. М. Гессен. -- 2-е изд. -- Петроград, 1918. -- 437 с.; Чичерин Б. Н. Общее государственное право / Б. Н. Чичерин. -- М. : Зерцало, 2006. -- 505 с.. Навіть назва галузі права -- державне, або конституційне -- була предметом дискусії, а тим більше будь-які похідні від неї терміни. Разом з тим деякі видання, що перекладалися, використовували подібні чи схожі конструкції. Як приклад можна навести дослідження кінця ХІХ століття найвідомішого на той час знавця конституційного права Г Єллінека «Загальне вчення про державу». Перекладачі формально транскрибують з німецької на російську категорію «Staatsform» як «державний устрій», що, безумовно, не є аналогом досліджуваної категорії, хоч і схоже на неї, а є її частиною, судячи з робіт того ж Б. Чичеріна. Виходячи з численних сучасних досліджень можна констатувати, що вона є складовою того, що в деяких правових системах прийнято називати «конституційним ладом». До слова, подібне ставлення до цієї категорії в німецькій науці державного права збереглося і до сьогодні.

Інший підхід, але те саме ставлення до «конституційного ладу» знаходимо в перекладі початку ХХ століття Л. Дюгі. Правда, на відміну від Г Єллінека, навіть щось подібне до конструкції «конституційний лад» у своїх дослідженнях він не використовує. Водночас інший французький дослідник конституційного права А. Есмен одним із перших відобразив у назві сутнісну сторону досліджуваного предмета -- загальні підстави або начала. Хоча заради справедливості слід зазначити, що схожа на «конституційний лад» конструкція в дореволюційній Росії застосовувалася. Варто згадати найвідоміший переклад В. Беджгота «Державний лад Англії» Беджгот В. Государственный строй Англии / В. Беджгот ; пер. Е. Прейс ; под ред. Н. Никольского. -- М., 1905. -- 359 с.. Зауважимо, що російські «лад» і «устрій» по суті одне й те саме, у всякому разі в даному контексті, а використовувана В. Беджготом термінологія -- та сама, що і в Г Єллінека. Втім, у сучасної концепції «конституційного ладу» і використовуваної конструкції мало спільного. У різних працях з конституційного/ державного права того часу, від США до Австро-Угорщини, також уникають подібних конструкцій.

Тут слід акцентувати, що сучасна західна наука конституційного права, як і законодавець, повністю відкидають категорію «конституційний лад» . Для прикладу варто лише переглянути основні дослідження з конституційного права. Для позначення аналогічних за значенням термінів, наприклад, в США, Великобританії та інших англомовних державах, використовуються конструкції, хоча й досить рідко, типу constitutional system1, але при цьому суспільний лад розуміється як social order, а соціальний лад -- social structure. У Франції традиційно використовується категорія приблизно однакова за змістом з «державним ладом» -- regime politique2. Однак слід мати на увазі, що капіталістичний лад -- це regime capitaliste, а суспільний лад -- ordre social. В іспаномовних країнах простежується те саме: державний лад -- regimen estatal, sistema politico3, суспільний лад -- regimen social, але, наприклад, первісний лад -- sociedad primitiva. Іноді зустрічається і американізований варіант -- El sistema constitutional4. Лише в Німеччині та державах, що сприйняли німецьку традицію -- Швеції, Данії та інших, ситуація дещо відрізняється. Державний лад, точніше, устрій -- це Staatsform5 , але іноді зустрічається конструкція типу «конституційний лад», а точніше, «порядок» -- Die Verfassungsmafiige Ordnung. Проте суспільний лад -- це ніщо інше, як Gesellschaftsordnung. І нарешті, класичне розуміння форми правління для цих держав -- Regerinsformen.

Тож загальний висновок щодо вживання конструкцій, аналогічних «конституційному ладу», такий. У країнах загального права традиційно такі конструкції не застосовуються, але для країн романо-германської правової сім'ї характерним є поділ цієї категорії та виокремлення сфер держави і громадянського суспільства в рамках різних термінів. При цьому комплексною категорією, за аналогією з конституційним ладом, є застосування конструкції «конституційні принципи». Принагідно зауважимо, що цей екскурс у лінгвістично-правову сферу не є марним, бо ще Конфуцій зазначав, що суть речей відкривається саме в їх назві.

Безумовно, такий підхід вчених і законодавців пов'язаний з відповідною методико-філософською концепцією, характерною для західної науки взагалі і науки права зокрема. Відкидаючи філософський погляд на «лад» як такий, західна наука використовує подібні за значенням, але інші за природою категорії як то «страта», «сегмент», «група». З огляду на «радянське» походження категорії «лад» застосовується вона переважно в колишніх або нинішніх державах радянського типу. Щоб переконатися у справедливості цього судження, досить подивитися у формально концептуально різні конституції РФ, Білорусі, Куби або Китаю. З огляду на це потрібно розглянути етапи становлення категорії «лад» в радянський період, оскільки саме тоді вона знайшла як доктринальне, так і нормативне закріплення.

На сьогодні безумовним є той факт, що витоки категорії «лад» слід шукати в політико-економічних теоріях К. Маркса і Ф. Енгельса, взятих на озброєння в інтерпретації В. Леніна, І. Сталіна. В будь-якому випадку радянська загально-наукова доктрина виходила з марксистської концепції «ладу» як економіко-соціального феномену в контексті його поступового розвитку, аж до найбільш розвиненого комуністичного.

Парадоксально, але факт -- радянська держава практично з моменту виникнення використовувала термін «конституція» для позначення документів вищої юридичної сили. Нагадаємо, що перша Конституція РРФСР датована 1918 роком. Хоча між нею, як і всіма подальшими, і конституціями західної демократії небагато спільного -- мабуть, лише назва. Але при цьому і наука державного права СРСР, і законодавець всіляко уникали конструкції «конституційний лад». Єдиний виняток -- дискусія 70-х років ХХ століття, що відбулася з ініціативи ленінградських учених, які не виключали наявності в соціалістичній державі чогось схожого на конституційний лад. Втім, її було швидко припинено, очевидно, з ідеологічних мотивів. У ті часи ідея про те, що існують речі більш значущі, ніж «загальнонародна» держава, вже здавалися б блюзнірством.

Основна риса радянської держави -- примат ідеології над усіма іншими сферами, в тому числі й над правом. Однією з ключових субстанцій радянської держави була ідея К. Маркса про класи, боротьбу між ними та перехід до безкласового суспільства і, таким чином, зникнення як самої держави, так і права. В основу вчення про класи, як вже зазначалося, покладено категорію «лад», тобто суспільно-економічну формацію. Саме в цьому значенні вона й використовувалася в радянський період. Причому поняття суспільний лад мало нормативний характер, що випливає, наприклад, з розділу 1 Конституції СРСР 1977 року1. Виходячи з радянського розуміння категорії «суспільний лад» вона охоплювала сфери економіки, внутрішньої та зовнішньої політики, основ соціуму і культури. Своєрідність такого підходу полягала в тому, що особистий статус виводився із зони його дії. Саме тому ця категорія є суто специфічним породженням радянського погляду на державу, право і суспільство, тож проводити паралелі зі схожими західними конструкціями немає сенсу.

Демократичні процеси другої половини 80-х років, більш відомі як «перебудова», актуалізували питання про значну реорганізацію радянської держави, насамперед з погляду відмови від ортодоксальної ідеології. Почали говорити навіть про соціалістичну правову державу і примат особи над державою, а права -- над останніми2. Як саме собою зрозуміле стало використання конструкції «конституційний лад»: спочатку на рівні публіцистики, а потім -- і на нормативному. Вперше вона зустрічається в новій редакції Конституції РРФСР 1978 року Конституция (Основной закон) РСФСР : принята на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета РСФСР девятого созыва 12 апреля 1978 года, с изменениями и допол-нениями, внесенными Законами РСФСР от 27 октября 1989 года, от 31 мая, 16 июня и 15 декабря 1990 года, от 24 мая и 1 ноября 1991 года и законами РФ от 21 апреля, 9 и 10 декабря 1992 года.-- М., 1993.. I З'їзд народних депутатів РРФСР приймає нову редакцію статті 7 Основного закону, яка не допускала створення партій, організацій та рухів, що ставили за мету насильницьку зміну «радянського конституційного ладу». І вже потім, практично без додаткового обґрунтування, вона увійшла і до наукового, і до практичного «обігу», хоча, як уже зазначалося, тільки на пострадянських територіях.

До речі, поява категорії «конституційний лад» додала ще більше плутанини у використання термінів, що вживалися в радянський період і продовжують подекуди використовуватися зараз у різних варіантах і комбінаціях. Йдеться про часто вживані в навчальній літературі поняття «суспільний лад», «державний лад», «суспільний устрій» і, нарешті, «конституційний лад». У зв'язку з цим постає питання якщо не про співвідношення цих понять, то у всякому разі про їх можливий взаємозв'язок.

Поняття «суспільний устрій» уперше було введено в радянську доктрину так званою сталінською конституцією СРСР 1936 року. Саме так називалася перша глава, що містила принципи організації радянської держави і соціуму від політичних до економічних. Відповідно ця конструкція була продубльована конституціями республік СРСР Наступний конституційний акт, Конституція СРСР 1977 року, як уже зазначалося, дещо змінила формулювання -- тепер це «суспільний лад». Але як і в першому, так і в другому значеннях йдеться про типову ідеологему, породжену специфікою радянської доктрини. Природно, що в задекларованих нових умовах переходу до демократії подібна ідеологічна спрямованість стала недоречною, тому, не особливо змінюючи зміст поняття, змінили його назву. «Конституційний лад» більше відповідає західній моделі конституції, ніж попередні конструкції. Адже, приміром, поняття «суспільний лад» і «громадянське суспільство» перебувають в очевидній антиномії. Логічною стала зміна пріоритетів і смислів елементів, що наповнюють категорію «конституційний лад». Йдеться насамперед про економічну складову, права людини тощо. Очевидним також є і той факт, що сама по собі конструкція «суспільний лад», з погляду семантики, є надзвичайно недосконалою. Якщо йдеться про державу, то вийде нісенітниця, якщо ж про суспільство -- тавтологія. Вважаємо, що невикористання в радянський час категорії «конституційний» можна пояснити тими самими ідеологічними обмеженнями. Натомість категорія «суспільний лад» тоді відрізнялася чіткою структурою, що було наслідком марксистсько-ленінської доктрини, та включала в себе базис -- економічні відносини, і надбудову -- політичні, правові, соціальні. Вже з огляду на це вона не може бути застосована до держави і соціуму, які функціонують на принципах західної демократії, адже це була суттєва риса саме радянської держави.

Що стосується категорії «державний лад», то нічого спільного з ладом «суспільним» у ній немає, а у співвідношенні з «конституційним» лад представляється як частина і ціле, тобто одна зі складових останнього. У цьому сенсі найближчою категорією до поняття «державний лад» є французьке regime politique і німецьке Staatsform, тобто внутрішня структура держави, без громадянського суспільства. У будь-якому випадку те, що розуміється під «конституційним ладом» або аналогічними конструкціями, є первісною визначальною категорією.

У зв'язку з цим варто підкреслити, що, по суті, простежується певна логіка в поступовій заміні терміна «суспільний лад», нормативно і доктринально пов'язаного з радянським типом держави, багато в чому аналогічним за значенням «конституційному ладу». Останній більш повно відповідає західному типу конституції, що була прийнята як своєрідний зразок для копіювання в пострадянських державах. Системна природа цих понять у чомусь подібна.

Як уже зазначалося, у спеціальній літературі можна знайти десятки визначень категорії «конституційний лад», як і десятки, якщо не сотні досліджень, присвячених останньому Колодий А. Основы конституционного строя Украины / А. Колодий, В. Копейчиков, С. Лысенков. -- К., 1998; Дзидзоев Р. М. Образование и развитие конституционного строя России / Р. М. Дзидзоев. -- Владикавказ, 1996; Боброва Н. А. О понятии «конституционный строй» / Н. А. Боброва // Закон и право. -- 2003. -- № 10; Каягин А. Б. Конституционный строй как государственно правовая категория / А. Б. Каягин // Вестник Челябинского уни-верситета. Серия «Право». -- 2003. -- № 2; Прієшкіна О. В. Конституційний лад України: актуальні питання становлення, інституціоналізації та розвитку / О. В. Прієшкіна. -- Одеса, 2008. -- 278 с., однак знайти його обґрунтування -- річ марна. Автори презюмують цю обставину як щось само собою зрозуміле, ігноруючи той факт, що зона поширення цієї категорії в різних варіантах обмежена західними кордонами РФ, України і Білорусі. Але ще більш парадоксальна ситуація складається у сфері компаративно-правових досліджень, там, де виникає необхідність поєднувати непоєднуване. У загальному огляді важко писати і про конституційний лад США, Великобританії, і, скажімо, РФ, Білорусі чи Туркменистану. Як не дивно, знаходяться автори, які примудряються проводити подібні дослідження Енгибарян Р. В. Сравнительное конституционное право / Р В. Енгибарян. -- М. : Юристъ, 2005.. З іншого боку, в дослідженнях, що наближаються до західних стандартів у цій сфері, глави на кшталт «Конституційний лад» відсутні взагалі і, відповідно, структура компаративно-правових досліджень є зовсім іншою Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / А. А. Мишин. -- М., 2003; Конституционное (государственное) право зарубежных стран : в 4 т. Т 1-2. Часть общая : учебник / отв. ред. проф. Б. А. Страшун. -- 3-е изд., обновл. и дораб. -- М., 1999. -- 784 с.. У зв'язку з цим слід зазначити, що ефект від використання не зовсім адекватної логічної структури має далекосяжні наслідки аж до впливу на систему і системність предмета, а тим більше на методологію його дослідження.

Наприклад, однією з ключових проблем функціонування категорії «конституційний лад» в Україні є її своєрідна нормативна невизначеність, на відміну, скажімо, від Росії, де 1 розділ Конституції 1993 року має назву «Основи конституційного ладу». В принципі, вже із назви і змісту цілком зрозуміло, про що йдеться. В Україні «конституційний лад» здебільшого є предметом наукових дискусій, хоча іноді ця категорія зустрічається і на нормативному рівні. У Конституції України її можна знайти тричі -- у 5, 17 і 37 статтях, де законодавець побіжно згадує про існування в Україні конституційного ладу. Правда, далі згадки справа не йде, а визначити, що ж таке конституційний лад із суті цих статей, практично неможливо. З іншого боку, категорія «конституційний лад» використовується і на практиці. Конституційний Суд України неодноразово застосовував цю конструкцію, хоча також на рівні констатації і без особливої конкретизації Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. ред. канд. юрид. наук П. Б. Євграфов. -- К. : Юрінком Інтер, 2001. -- С. 41-43, 43-44.. Така ситуація, безумовно, не додає чіткості в розумінні конституційного ладу -- скоріше, навпаки. Вважаємо, це є прямим наслідком доктринальної невизначеності поняття «конституційний лад».

Таким чином, на сьогодні з упевненістю можна стверджувати, що категорія «конституційний лад» є значною мірою компілятивною аналогією категорії «суспільний лад», яка була базисом як для нормотворення, так і для доктрини радянських держави і права. У справедливості цього твердження неважко переконатися -- варто лише подивитися і порівняти форму та структуру радянських досліджень, що стосуються суспільного ладу, і пострадянських, які аналізують лад конституційний Кутафин О. Е. Конституционные основы общественного строя и политики СССР / О. Е. Кутафин. -- М. : Изд-во МГУ, 1985; Румянцев О. Г. Основы конституционного строя России / О. Г Румянцев. -- М. : Юристъ, 1994; Тодика Ю. Н. Основы конституционного строя Украины / Ю. Н. Тодика. -- Х. : Факт, 2000..

У цілому суть того, що розуміють різні дослідники під категорією «конституційний лад» полягає у системі і певному типі відносин, що встановлюються конституцією. Причому йдеться про сукупність усіх відносин, інституйованих конституцією. У зв'язку з цим слід підкреслити, що така конституція повинна відповідати певним критеріям. В принципі, ці критерії були визначені статтею 16 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, тобто така конституція повинна містити гарантії особи і захист від всевладдя держави. У більш загальному плані, з позицій сьогодення, можна конкретизувати це питання. Акт вищої юридичної сили повинен, по-перше, розмежовувати сфери держави і громадянського суспільства, по-друге, встановлювати якісні гарантії цих сфер. Такий підхід має комбінований характер і в цілому відображає проблематику українських дослідників конституціоналізму В. Погорілка Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України : підручник / за заг ред. проф. В. Ф. Погорілка. -- К. : Наукова думка ; Прецедент, 2006. -- С. 100-104. і Ю. Шемшученка Конституційне право України : акад. курс : підручник : у 2 т. Т. 2 / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К. : ТОВ Юридична думка, 2008. -- С. 11-13.. В цілому можна констатувати, що конституція такого типу повинна відповідати вимогам конституціоналізму.

Якщо підходити до дослідження «конституційного ладу» з погляду його структури, то потрібно зазначити: ця категорія, який би сенс у неї не вкладали, має комплексну структуру, тобто складається з декількох взаємопов'язаних елементів, об'єднаних конституцією. Конкретний склад цієї системи -- питання проблемне, але можна припустити, що категорії, які використовуються західною наукою конституційного права, типу «політичний режим» або «державний лад», входять до неї повністю, але не заповнюють її, оскільки межі конституційного ладу є дещо ширші. З цього погляду, конституційний лад є найбільш ємним з усіх суміжних понять, оскільки охоплює всі відносини, які інституціоналізуються конституцією, причому незалежно від змісту її норм загального чи спеціального характеру, тобто навіть принципами. Власне кажучи, саме дослідження обсягу категорії «конституційний лад» свідчить, наскільки відрізняється методологічний підхід західної науки від пострадянської в плані розподілу сфер держави і громадянського суспільства. Так би мовити, «радянський» характер конституційного ладу саме в тому і виявляється, що в рамках одного поняття об'єднуються перше і друге, хоч і на основі одного базису -- конституції.

Питання про конституційний лад, як уже зазначалося, є найбільш заплутаним. Його складність є наслідком доктринальної недосконалості, обумовленої спробою знайти компроміс між своєрідними радянськими уявленнями про право і західним правом, що врешті зумовило особливий, специфічний доктринальний підхід.

Поняття «основи конституційного ладу», крім суто теоретичного, проблемного аспекту, має і практичний, оскільки ця конструкція знайшла відображення в деяких нормативних актах вищого рівня, наприклад, у конституціях Вірменії, РФ, Республіки Білорусь або такого специфічного об'єднання, як Придністровська Молдавська Республіка.

Емпіричний досвід створення конституцій протягом більш як двох століть свідчить, що виробився певний тип структуризації нормативних актів такого типу. Після Другої світової війни архітектоніка конституцій набула своєрідного стандартного вигляду, який передбачав виділення окремого розділу/глави як структурної частини конституції, де містилися б принципові засади держави і суспільства. Причому практика конституціоналізації подібних відносин, їх специфіка та своєрідність поступово призвели до того, що законодавець почав концентрувати домінанти держави і громадянського суспільства, природно, спочатку конституції, в тому випадку, якщо вона мала кодифікований характер. Або, як варіант, передбачалося прийняття окремого акта як частини конституції, наприклад «Regerinsformen» і Акт про свободу друку в Швеції, які, втім, містять норми однієї природи. Оскільки конституційні основи є наслідком функціонування конституції в цілому, то цілком логічно, що у строгій відповідності семантиці в кодифікованих конституціях перший розділ отримав назву «Загальні положення» (Австрія, Швейцарія, Естонія, Латвія, Україна), «Основні принципи» (Італія, Португалія), «Загальні принципи» (Румунія, Туреччина), «Основні начала» (Болгарія). Втім, така тенденція не має виняткового характеру, і в деяких конституціях виділяють важливіші, з погляду законодавця, категорії, як то «суверенітет» (Франція) чи «державний устрій» (Фінляндія). Однак загальну тенденцію це не применшує. У будь- якому разі національний законодавець здебільшого намагається згрупувати норми-принципи, що стосуються держави та соціуму, починаючи з основного закону. Природно, навіть назва відповідає логіці такого виокремлення.

Крім цього, західна наука конституційного права оперує терміном «конституційні принципи», розуміючи під ним основоположні засади організації і функціонування держави, суспільства і зв'язків між ними. Власне кажучи, початкові розділи і статті сучасних конституцій їх і містять, але назва, як правило, відображає особливості національної юридичної техніки і законотворення. Саме тому розрізняються як підходи до структурування норм, так і назви відповідних розділів.

Таким чином, цілком логічним є той факт, що держави, які використовують у своїх правових системах доктринальне поняття «конституційний лад», пішли шляхом виокремлення в конституції розділу «Основи конституційного ладу». В цілому така конструкція повністю відповідає поняттю «конституційні принципи». Логіка появи категорії «основи конституційного ладу» має суто практичний аспект, в якому значну роль відіграють особливості законотворчості в країнах романо-гер- манської правової сім'ї, що здійснюють демократичну трансформацію.

Співвідношення понять «конституційні основи/конституційний лад» і «основи конституційного ладу» визначається їх обсягом, тобто як ціле і частина. Якщо конституційні основи являють собою всю систему відносин засновуваних конституцій, то основи конституційного ладу -- тільки систему принципів. Взагалі, функціонування поняття «основи конституційного ладу» значною мірою обумовлено особливостями юридичної техніки, необхідністю виділення із сукупності норм конституції норм-принципів.

Структурування суспільних відносин за принципом виділення «конституційного ладу» є ніщо інше як злегка модернізований, з поправкою на демократичну конституцію, радянський підхід, причому як до розуміння конституції, так і до породжених нею відносин. Застосування поняття «лад», з його ідеологічним забарвленням, тільки підсилює цей ефект. У цьому плані, з погляду введення в науковий обіг більш загальної категорії, ніж, приміром, державний лад, і більш раціональної, з погляду сенсу та змісту, є конструкція типу «конституційні основи», з наступним уточненням та переліком чого саме: конституційні основи економічної системи, особистого статусу тощо, і, звичайно, з виокремленням блоків суспільних відносин: «державний лад», «громадянське суспільство», «політична система». Таким чином, як і у випадку з конституційним ладом, з'являється можливість об'єднати різнорідні категорії під однією загальною підставою -- конституцією, але з більш чітким і несуперечливим методологічним підходом, з погляду демократії та конституціоналізму.

Размещено на Allbest.ur