Новий погляд на проблему правовідносин соціального забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новий погляд на проблему правовідносин соціального забезпечення

К.Ю. Мельник

На сьогодні потреба у формуванні нових наукових підходів щодо поняття та структурних елементів правовідносин соціального забезпечення є особливо гострою з огляду на необхідність системного реформування усієї сфери правовідносин соціального забезпечення. Цей процес повинен мати міцну теоретичну основу, якою є наукові положення про поняття правовідносин соціального забезпечення, їх ознаки та структуру. Зважаючи на постійні зміни, що відбуваються у цій сфері, правовідносини соціального забезпечення є одним із найбільш складних системних утворень, яке забезпечує реалізацію одного із найбільш важливих прав людини. Як наслідок у науці права соціального забезпечення ще не вироблено єдиних підходів до поняття та видів галузевих правовідносин, що у свою чергу зумовлює відсутність визначеності у питанні сфери правового регулювання відповідної галузі права. У світлі зазначеного глибокий інтерес викликає монографічне дослідження Cвітлани Міколаївни Синчук "Правовідносини соціального забезпечення: суб'єкти, зміст, об'єкти"*, присвячене поняттю та структурі правовідносин соціального забезпечення.

Складність проведеного дослідження зумовлена декількома обставинами. З одного боку, постійні зміни, що вносяться до соціально-забезпечувального законодавства, не сприяють стабільності поняття правовідносин соціального забезпечення. З іншого, у науці права соціального забезпечення тривають спроби пристосувати класичні підходи теорії правовідносин соціального забезпечення до сучасних умов. Незважаючи на те, що на зміну планово-розподільчій системі матеріального забезпечення осіб прийшли нові, більш сучасні форми соціального забезпечення осіб, основною з яких стало соціальне страхування, у науці права соціального забезпечення все ще триває дискусія з приводу аліментарного характеру правовідносин соціального забезпечення. Однак усвідомлення необхідності активної участі у фінансуванні соціальних виплат не лише держави, а й роботодавців та самих найманих працівників зумовила переосмислення правової природи правовідносин соціального забезпечення. Більше того, воно призвело до розширення сфери останніх, адже в сучасних умовах розвитку суспільства особливе місце у механізмі забезпечення права особи на соціальне забезпечення посідають недержавні форми реалізації цього права. Автор наводить переконливі аргументи на користь часткової зміни правової приналежності відносин недержавного соціального забезпечення, доводячи, що відносини щодо задоволення соціальних потреб фізичної особи, зумовлених соціальним ризиком у рамках недержавних організаційно-правових форм, є соціально-забезпечувальними.

Обумовлюючими факторами додаткової характеристики правовідносин у сфері соціального забезпечення є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин. Автор спрямував проведене дослідження в напрямку вироблення єдиних підходів до поняття та видів суб'єктів правовідносин соціального забезпечення. На цій підставі вперше у науці права соціального забезпечення запропоновано використовувати єдині терміни для позначення суб'єктів правовідносин соціального забезпечення. Без сумніву, можна дискутувати з приводу запропонованих автором термінів, однак беззаперечною є необхідність уніфікації терміно-понять, якими оперує галузева наука. соціальний фінансування правовідносини

Однією із дискусійних у теорії суб'єктів правовідносин соціального забезпечення є проблема визнання (чи невизнання) сім'ї суб'єктом галузевих правовідносин. І незважаючи на чималу активність учених задекларувати власну позицію з окресленої проблеми, у доктрині вітчизняного права соціального забезпечення все ще не сформувалось єдиного висновку. Одним із завдань, які намагається реалізувати автор у рецензованій роботі, стало обґрунтування власного погляду щодо галузевої дискусії про сім'ю як колективний суб'єкт правовідносин соціального забезпечення та досліджено ознаки її правосуб'єктності як передумови цих правовідносин.

Донедавна в Україні соціальне забезпечення здійснювалось лише за рахунок бюджетних коштів, що давало підстави розглядати його як винятково державний вид діяльності. Однак в умовах ринкових відносин суспільства перспективним є розвиток недержавної сфери реалізації права особи на соціальне забезпечення. Актуалізуються наукові дослідження можливої участі недержавних органів та організацій як суб'єктів правовідносин соціального забезпечення.

З огляду на розвиток сучасних організаційно-правових форм соціального забезпечення та появу нових видів правовідносин автор ставить собі за мету сформувати у галузевій теорії єдину концепцію соціально зобов'язаних суб'єктів. Одним із напрямів у дослідженні обрано проблему забезпечення гідного рівня життя особи системою соціального забезпечення шляхом аналізу змісту прав обов'язків соціально зобов'язаних суб'єктів, забезпеченням реалізації яких стало б упровадження соціально-забезпечувальної відповідальності. З'ясування цього питання є особливо актуальним сьогодні, коли ми спостерігаємо тенденцію відмови від визнання абсолютного характеру права на соціальне забезпечення і переходу до визначення залежності обсягу цього права від фінансових можливостей держави.

Невід'ємною складовою теорії правовідносин соціального забезпечення є сукупність узагальнених положень про соціальні блага, з приводу яких вони виникають. У національному законодавстві активно використовуються різні терміни для позначення об'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин, однак досі легального визначення жодного з них не закріплено. Ті положення, які визначають поняття різних видів пенсій, допомог чи послуг, радше роз'яснюють, у якому значенні їх використовує законодавець. У монографії зроблено спробу виробити єдине поняття об'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин, а також розмежувати різні об'єкти цих правовідносин за їх видовими ознаками.

Впродовж усіх етапів розвитку науки права соціального забезпечення робились спроби сформулювати поняття та правові ознаки допомоги як одного з основних та поширених за суб'єктами видів соціального забезпечення. Проблему загострює та обставина, що в українському законодавстві відсутнє чітке розмежування понять, що позначають різні види соціальних виплат. Сучасне видове різноманіття соціальних допомог не впорядковане і не систематизоване. В роботі наводяться аргументи на користь групування соціальних допомог на види, запропоновано визначення кожного із виду та обґрунтовано можливість використання у правотворчій та правозастосувальній практиці.

Окремо досліджено питання об'єкта соціально-страхових правовідносин, яке не отримало однозначного обґрунтування у фаховій літературі, що зумовлено декількома чинниками. Передусім загальнотеоретичні дослідження все ще не містять уніфікованого визначення поняття об'єкта правовідносин як їхньої складової. По-друге, у науковій літературі галузевого спрямування немає єдиного висновку щодо поняття, правової природи, а отже, об'єкта та суб'єктів зазначених правовідносин.

У роботі читачеві запропоновано новий погляд на проблему визначення об'єкта соціально-страхових відносин, що дозволило авторові запропонувати науково обґрунтовані аргументи щодо галузевої природи цих правовідносин.

Цікавим не лише для науковців, а й для широкого кола читачів стане нове бачення зв'язків між суб'єктами правовідносин соціального забезпечення, що проявляється у їхніх взаємних правах та обов'язках.

Поряд із цим рецензована монографія як наукова робота не позбавлена окремих дискусійних моментів. Спірною, на нашу думку, в роботі є характеристика автором монографії соціальної пільги як натурального виду соціального забезпечення, що надається особам відповідно до законодавства України. Як видається, така ознака притаманна не усім соціальним пільгам. Для прикладу, пільгове зарахування інвалідів до вищих навчальних закладів чи пільги у сфері пенсійного забезпечення складно назвати натуральними видами соціального забезпечення.

Аналізуючи суб'єктів галузевих правовідносин, автор заперечує доцільність використання поняття "працівник" для позначення суб'єкта, що реалізує право на соціальне забезпечення. Водночас, обґрунтовуючи суб'єктів, які зобов'язані забезпечувати реалізацію такого права, автор ґрунтовно з'ясовує особливості галузевого правового статусу роботодавця.

Названі міркування мають дискусійний характер і не зменшують наукової цінності рецензованої роботи.

Рецензовану монографію можна охарактеризувати як приклад класичних наукових досліджень. Вона є важливим кроком на шляху побудови єдиної концепції правовідносин соціального забезпечення. Монографія С.М. Синчук становитиме інтерес не лише для науковців, а й для працівників соціальної сфери, викладачів юридичних факультетів, аспірантів, студентів та широкого кола читачів.

Размещено на Allbest.ru