Законодавче підґрунтя і реалії ґендерних аспектів соціального виключення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНЗ «Національна академія управління»

Законодавче підґрунтя і реалії ґендерних аспектів соціального виключення в Україні

М.В. Рапаєва

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри суспільних наук

Анотація

ґендерний законодавство баланс рівновага

Рапаєва М.В. Законодавче підгрунтя і реалії тендерних аспектів соціального виключення в Україні

У статті здійснено розгляд питань, пов'язаних з ґендерним законодавством і його практичною реалізацією, а також проаналізовано особливості ґендерних аспектів соціального виключення і перспективи досягнення ґендерного балансу в Україні.

Ключові слова: ґендерне законодавство, ґендер, соціальне виключення, ґендер- ні стереотипи, ґендерна нерівність, ґендерний баланс.

Аннотация

Рапаева М.В. Законодательная база и реалии гендерных аспектов социального исключения в Украине

В статье осуществлено рассмотрение вопросов, связанных с гендерным законодательством и его практической реализацией, а также проанализированы особенности гендерных аспектов социального исключения и перспективы достижения гендерного баланса в Украине.

Ключевые слова: гендерное законодательство, гендер, социальное исключение, гендерные стереотипы, гендерное неравенство, гендерный баланс.

Annotation

Rapaieva M.V. Legislative base and realities of gender aspects of social exception in Ukraine

In the article consideration of questions is carried out in relation to a gender legislation and him practical realization, and also the features of gender aspects of social exception and prospect of achievement of gender balance are analysed in Ukraine.

Keywords: gender legislation, gender, social exception, gender stereotypes, gender inequality, gender balance.

Постановка проблеми. Необхідною умовою розвитку сучасного демократичного суспільства вважається рівноправна участь чоловіків і жінок у всіх сферах життя. У ХХІ ст. провідні демократичні країни світу з максимальною швидкістю здійснюють практичні заходи щодо встановлення ґендерної рівноваги як соціальної рівності чоловіків і жінок. Адаптуючись до суспільних трансформацій, зумовлених глобалізаційними процесами, прямуючи до подальшої демократизації і європейських стандартів, Україна не може оминути цей напрям розвитку. Стаття 24 Конституції України гарантує, що «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» [10].

Термін «ґендер» використовується для характеристики психологічних, соціальних та культурних відмінностей у поведінці чоловіків і жінок [4, с. 119]. Поняття «соціальне виключення» пов'язано з проблемою нерівних можливостей певних груп населення в суспільстві (інвалідів, людей похилого віку, національних меншин та ін.). Також до детермінант нерівних можливостей відносять ґендерну нерівність, що має прояв у доступі до структур влади, сфер зайнятості, доходу і власності чоловіків і жінок.

Аналізуючи ґендерні аспекти соціального виключення, потрібно звернутися до законодавства України, згідно з яким визнано «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у житті суспільства» [7, с. 56]. Це зазначається в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що фактично вважається первинним практичним втіленням основних принципів рівності статей у спеціальному законодавчому акті, де закріплюються їх рівні права і можливості, ліквідуючи будь-яку дискримінацію за ознаками статі з метою надання можливості реалізувати права, надані Конституцією і законами України. Проте реалії життя не завжди відповідають цьому Закону. За умов майже повної відсутності ґендерних відмінностей в освітньому рівні населення України спостерігаються значні викривлення в сфері зайнятості, у прийнятті політичних та суспільно значимих рішень, у доступі до ресурсів, навіть у приватному житті [13, с. 296]. Це зумовлює актуальність дослідження відповідності законодавчої бази щодо ґендерної рівноваги в українському суспільстві реаліям її практичної реалізації, що надасть можливість визначити специфіку ґендерних аспектів соціального виключення і визначити шляхи подолання таких викривлень у нашій країні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Висвітлення законодавчої бази щодо ґендерних проблем було здійснено М.Ратушним, проте основна увага в його роботі зосереджувалась на характеристиці ґендерних аспектів соціального виключення у засобах масової інформації, не торкаючись специфіки інших сфер суспільного життя [16]. Ґендерні аспекти соціального виключення в різних сферах суспільного життя України досліджені Е.Лібановою та колективом авторів [13, с. 296-317], але ними не аналізується динаміка формування законодавчої бази щодо ґендерної рівності і ступінь її реалізації. Ґрунтовно схарактеризували ґендерні стереотипи та ставлення до них українського суспільства Ю.Саєнко, М.Васильчук, Л.Амджадін, Г.Герасименко та ін. [3], однак протягом наступних років після здійснення їх дослідження було створено законодавчі напрацювання, що розширювали і закріплювали нові вимоги щодо дотримання ґендерної рівноваги. Значна кількість статистичної інформації і висновків щодо проявів ґендерних аспектів соціального виключення у вищій освіті нашої країни представлена роботою І.Когут [8], але в ній висвітлено тільки частину проблем одного з соціальних інститутів - інституту освіти, не торкаючись інших (економічного, політичного тощо). Ґендерні дослідження різних сфер життєдіяльності українського суспільства були здійснені такими науковцями, як: Р.Ануфрієва, О.Балакірєва, О.Бойко, О.Волкова, В.Довженко, О.Забужко, О.Іваненко, К.Карпенко, Н.Лавріненко, О.Макарова, І.Мироненко, М.Скорик, В.Фесенко та ін. Проте всі вони тільки частково тією або іншою мірою торкались деяких аспектів досліджуваної нами проблеми.

Метою статті є аналіз динаміки формування законодавчої бази щодо ґендерної рівноваги в Україні і визначення ступеня її практичної реалізації за допомогою характеристики ґендерних аспектів соціального виключення та здійснення пошуку практичних рекомендацій щодо подолання цих негативних проявів в українському суспільстві.

Основні результати дослідження. Основним нормативно-правовим актом, спрямованим на реалізацію жінками і чоловіками своїх рівних прав і можливостей, є Конституція України (стаття 24) [10], наведена нами вище.

Окрім Конституції України тією або іншою мірою ґендерне законодавство відображається у таких законодавчих актах, як: Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України [18, 21, 11], Кодекс законів про працю України, закони України про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім'ям з дітьми, охорону праці, Основи законодавства України про охорону здоров'я тощо.

Незважаючи на значну кількість законодавчих актів, що містили в собі ґендерні аспекти, існувала необхідність у створенні і прийнятті спеціального основоположного закону з ґендерної проблематики, яким став Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», прийнятий Верховною Радою України 8 вересня 2005 р. на розвиток вказаних положень Конституції України [7, с.56]. В цьому законі вперше було запроваджено визначення таких термінів як «дискримінація за ознакою статі», «ґендерна рівність», «ґендерно-правова експертиза» тощо. Також у вказаному Законі визначаються основні напрямки державної політики у сфері забезпечення рівності між статями; зазначаються механізми й основні принципи забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі, у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, у соціально-економічній сфері (сфері праці та одержанні винагороди за неї, сфері підприємництва, соціального захисту), сфері освіти тощо. Цим Законом також передбачено проведення ґендерно-правової експертизи законодавчих нормативно-правових актів, що було покладено на Кабінет Міністрів України. Тому такою експертизою займається Міністерство юстиції України (постанова КМУ від 12.04.2006р.), згідно з якою ґендерно-правову експертизу чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів у всіх сферах законодавства, що стосуються прав і свобод людини, проводить Міністерство юстиції, а гендерно-правова експертиза проектів нормативно-правових актів здійснюється як складова частина гендерної експертизи.

У грудні 2006 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1834 була затверджена «Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року»[15].

Проте міжнародна спільнота здійснила аналіз практичної реалізації ґен- дерної політики і ґендерних аспектів соціального виключення в Україні, згідно з яким на засіданні Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (45 сесія 2010 р.) було зроблено такі висновки: в українському суспільстві сильними залишаються стереотипи щодо ролей та обов'язків жінок і чоловіків; недостатньою є представленість жінок у парламенті; у вищих ешелонах виконавчої та державної влади; відсутня практика застосування компенсаційних заходів, зокрема, введення квот; значними є відмінності у заробітній платі жінок і чоловіків, усе ще існує професійна сегрегація та ґендерно-зумовлене дискримінаційне ставлення роботодавців у державному та приватному секторах тощо. Особливий наголос робився на відсутності статистичної інформації про становище жінок відповідно до всіх напрямків, що їх охоплює Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), та на необхідності підвищення ґендерної культури в суспільстві та проведенні заходів з підвищення обізнаності державних службовців з положеннями ґендерного законодавства[16].

На Саміті ООН (2010), присвяченому узгодженню програми дій для прогресу досягнення Цілей розвитку тисячоліття, Україна зобов'язалася до 2015 р.: 1) забезпечити ґендерне співвідношення (30% жінок до 70% чоловіків) у ВРУ, серед депутатів місцевих органів влади, серед вищих державних службовців у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади; 2) наполовину скоротити розрив у доходах жінок і чоловіків (співвідношення середнього рівня зарплат, %) [16].

Тому наступним кроком відповідно до доручення Прем'єр-міністра України від 29.03.2010 р. №13806/1/1-10 був розроблений проект «Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2013 р. № 717. Програма була створена з метою «впровадження ґендерних підходів в усі сфери життєдіяльності суспільства»[5], яку пропонувалось здійснити за допомогою комплексного підходу шляхом: 1) удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема, шляхом приведення його у відповідність з міжнародними стандартами та законодавством Європейського Союзу; 2) здійснення заходів щодо виконання положень Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, зокрема, в частині забезпечення ґендерної рівності; 3) проведення серед роботодавців інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань запровадження європейських стандартів рівності працівників у сфері праці; 4) здійснення заходів щодо скорочення ґендерного розриву в рівні заробітної плати жінок і чоловіків; 5) проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань необхідності рівного розподілу сімейних обов'язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини; 6) здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності, приділяючи особливу увагу жінкам із сільської місцевості, представникам національних меншин та жінкам з особливими потребами; 7) підвищення рівня компетенції фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 8) виконання на постійній основі робіт із впровадження ґендерних підходів у систему освіти; 9) проведення інформаційних кампаній за участю засобів масової інформації, закладів культури та навчальних закладів з метою подолання стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка; 10) розроблення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та вжиття необхідних заходів за результатами розгляду випадків такої дискримінації; 11) виконання договірних та інших міжнародних зобов'язань у частині забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 12) залучення до виконання завдань, передбачених Програмою, міжнародних організацій та громадських об'єднань, діяльність яких спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків [5].

Таким чином, розвиток ґендерного законодавства в Україні здійснюється швидкими темпами.

Незважаючи на законодавчі напрацювання, практична реалізація і діючі механізми та інструментарії забезпечення ґендерної рівності залишаються недосконалими. Актуальною є недоступність статистичної інформації щодо ґендерної рівноваги та ґендерних аспектів соціального виключення в Україні, що ускладнює аналіз досліджуваної нами проблеми.

Ґендерні аспекти соціального виключення в Україні переважною мірою мають прояв у доступі до структур влади, сфер зайнятості, доходу і власності чоловіків і жінок.

Сфера політичних і суспільно значимих рішень охоплює політичну систему суспільства й управління (не тільки державного, а й вищі щаблі управління комерційних організацій), проте жінки переважно залишаються за її межами, не зважаючи на те, що їх рівноправна участь є вимогою елементарної справедливості і демократії, умовою сталого розвитку суспільства. Хоч Україні властивий високий освітній і професійний потенціал жінок (серед усіх країн світу рівень освіти українських жінок визнаний дуже високим, його індекс становить - 1.000 - це максимальне значення, а 91,5% дорослих жінок мають як мінімум середню освіту [1, 19] ) та наявність законодавства, що проголошує ґендерну рівність, реальне представництво жінок у складі Верховної Ради України за часи незалежності впродовж років залишається дуже низьким. Якщо за часів СРСР жінки стабільно складали понад 30% депутатів Верховної Ради завдяки системі штучно встановлених квот, то з моменту здобуття незалежності їх відсоток різко скоротився і мав невисоку динаміку зростання (протягом 1991 - 1993 років чисельність жінок не перевищувала 3%, у 1998 склала 8,1%, у 2004 - 5,6%, 2006 -2010 - 8,7%). Ці показники надзвичайно далекі не тільки від європейських, а й від середньосвітових (за даними Міжпарламентського Союзу станом на 31.05.2009 р. середній показник представництва жінок у національних парламентах країн світу складав 18,4%). За своїми показниками Україна поступилась навіть окремим ісламським державам з фундаменталістськими традиціями щодо обмеження ролі жінок у суспільстві сферою приватного життя. Так, за даними Міжпарламентського союзу того ж року середній регіональний показник представництва жінок в національних парламентах арабських держав світу складав 9,1%, перевищуючи відповідний показник України [13, с. 301]. У сьомому скликанні (2012 - 2014 рр.) депутатські мандати отримали вже 43 жінки, тобто 9,7% від загальної кількості парламентарів. Не зважаючи на це, позиція нашої країни за участю ролі жінок у політиці з 2006 до 2013 року різко знизилась з 97 до 119 місця (зі 136 місць), що вказує на різке падіння показників України за глобальним ґендерним індексом [1].

Проаналізувати ґендерний склад високопосадовців комерційних організацій України важко за умов відсутності відповідних моніторингів, проте статистика вибіркових обстежень і ситуативних досліджень населення, проведених Держкомстатом України показує, що частка жінок на вищих управлінських посадах в промисловості не перевищує 20%, у сільському господарстві - 9,5%. У невиробничих галузях економіки (навіть у роздрібній торгівлі, готельному та ресторанному бізнесі) частка жінок на вищих керівних посадах не перевищує 25%. Переважна більшість жінок зосереджена на нижчих сходинках службової ієрархії. Наприклад, у державній службі на посадах нижчого рівня їх 79,4 %, тоді як із просуванням до управлінських посад спостерігається скорочення до 14,6% [13, с.303].

Тобто амплітуда висхідної соціальної мобільності для жінок є надзвичайно вузькою, оскільки чим вища посада, тим менший до неї доступ.

Розбіжність у заробітній платі чоловіків і жінок часто зумовлена дискримінаційною практикою на ринку праці, проявом якої є нарахування більших премій, надбавок до заробітної плати, надання бонусів чоловікам, а також від початку призначення різної заробітної плати при наймі на однакові посади на підприємствах приватної форми власності, не зважаючи на однаковий рівень освіти і досвід роботи чоловіків і жінок. Дані вибіркових обстежень українських домогосподарств стверджують, що середні доходи жінок від підприємницької діяльності протягом останніх десяти років складають із незначними коливаннями приблизно 34,3% відповідної статті доходів чоловіків, а середні доходи самостійної трудової діяльності жінок - відповідно 39,5% чоловічого показника [13, с.313].

Повністю розкрити викривлення в приватному житті не дозволяють межі нашого дослідження. Як приклад можна навести, що українські чоловіки у вихованні дітей часто займають відсторонену позицію спостерігачів, будучи постійно зайнятими на роботі тощо. Законодавство України дозволяє чоловікам на рівні з жінками брати відпустку по догляду за дитиною. У країнах ЄС приблизно 15% чоловіків (зарплата яких менша, ніж у дружини або за інших обставин) використовують цю відпустку [13, с.306], тоді як такі одиничні випадки в Україні сприймаються на рівні національного героїзму.

Зазначені у дослідженні прояви ґендерних аспектів соціального виключення мають як пряме, так і опосередковане відображення у засобах масової інформації, бо саме вони вважаються одним із основних агентів соціалізації. Інтернет, фільми, телебачення, газети, журнали не тільки наочно, а й на підсвідомому рівні демонструють моделі поведінки чоловіків і жінок в усіх сферах життя. Образ жінки у засобах масової інформації (ЗМІ) є проекцією реального становища її прав у суспільстві, тому ЗМІ мають відігравати вагому роль у подоланні ґендерної асиметрії. Враховуючи за результатами опитувань українського населення те, що найпопулярніший спосіб проведення ним дозвілля - це перегляд телепередач (77% у 2002, 87% у 2007 р. тощо) [3, с. 119], неможливо не розуміти, наскільки сильно ЗМІ впливають на свідомість і поведінку людини в суспільстві. Дослідити аспекти ґендерної нерівності, що мають прояв у всіх засобах масової інформації не дозволяє обсяг нашого дослідження, тому спробуємо проаналізувати деякі з них.

Реклама несе в собі явний (інформація про товари або послуги) і латентний, прихований зміст (демонстрація ієрархії взаємодії людей у суспільстві тощо). З одного боку дається характеристика чудового миючого засобу, а з іншого показується, хто має його використовувати. Латентний бік реклами показує, хто повинний в сім'ї і взагалі в суспільстві готувати їжу, поратися по господарству, а хто - приймати стратегічно важливі рішення тощо. Для сучасної української реклами є властивою демонстрація ролі чоловіків як прогресивних реформаторів, тоді як компетенції жінок не виходять за межі домашнього господарства. За результатами досліджень на це звертають увагу 42% експертів-жінок і 21% експертів-чоловіків [3, с. 25]. Якщо жінка постає у ролі експерта в рекламі - то переважно щодо косметичної продукції, ліків для членів родини, проблем виховання дітей, особливостей ведення домашнього господарства тощо.

Слід констатувати, що сучасні телевізійні програми, фільми, Інтернет - ресурси все більше уваги акцентують на зовнішньому вигляді жінок як запоруці щастя в особистому житті. З екранів телевізорів на латентному рівні постійно чуємо: головне для жінки - її дорогий модний і стильний вигляд, що допоможе їй знайти перспективного чоловіка, який забезпечить їй багате і безтурботне існування протягом усього життя. Модельна зовнішність і параметри фігури постають стартовим капіталом для подальшого особистого щастя. На жаль, в Україні такі дослідження не здійснюються. Але, наприклад, англійські соціологи в своїх дослідженнях виявили: більше 20% жінок у Великій Британії мають серйозні проблеми з розладом харчування (анорексія, булімія тощо); з тринадцятирічного віку 60% британських дівчат починають дотримуватись дієти, а серед вісімнадцятирічних таких нараховують вже 80% [4, с. 150]. В Україні з екранів телевізорів пропагується, що для жінки не мають серйозного значення освіта, компетентність, професійний рівень, кар'єрне зростання, оскільки першочерговим постає зваблення чоловіка, подальше одруження і життя щасливої домогосподарки за рахунок чоловіка.

Підсумовуючи загальні статистичні характеристики ґендерних аспектів соціального виключення, слід зазначити, що станом на 2013 рік за індексом ґендерної нерівності Україна посіла 61 місце серед 149 країн. Наприклад, Казахстан і Російська Федерація відповідно зайняли 59 та 52 позиції. Щодо даних рейтингу ґендерної рівності The Global Gender Gap Report 2014 року, опублікованих Всесвітнім економічним форумом і представленим 142 країнами світу, перше місце за показниками ґендерної рівності посіла Ісландія, тоді як Україна розташувалась на 56-му місці, випередивши Росію (75) та Польщу (57), поступившись Білорусі (32) і Молдові (25). Це дало ОБСЄ підставу знову дати Україні пораду розширити представництво жінок у політичному процесі [20].

Висновки

Розвиток ґендерного законодавства в Україні здійснюється швидкими темпами, тоді як його практична реалізація, діючі механізми та інструментарії забезпечення ґендерної рівноваги залишаються недосконалими. Державні соціальні гарантії ґендерної рівності в Україні не відповідають їх реальному стану, складаючи лише законодавче підґрунтя для подальшої реалізації. Проблематичним лишається пошук статистичної інформації щодо ґен- дерних аспектів соціального виключення, тоді як у країні триває поширення ґендерної нерівності, що полягає у непропорційному представленні жіночої статі на вищих посадах, доступі до прийняття управлінських рішень, різній оплаті праці чоловіків та жінок, існуванні сталих патріархальних стереотипів тощо. Вагоме місце у формуванні стереотипів, що сприяють ґендерному викривленню, посідають засоби масової інформації (ЗМІ). Переоцінка таких стереотипів має бути здійснена в усіх сферах життя нашої країни, починаючи з мікрорівня, тобто кожної особистості. З цією метою доцільно для всіх верств населення країни здійснювати системну інформаційно-просвітницьку діяльність з питань ґендерної рівності. Потрібно активізувати у засобах масової інформації висвітлення законодавчої бази та ініціатив, що забезпечують в Україні ґендерну рівновагу. Необхідно втілювати подальшу розробку системи заходів з підвищення рівня ґендерної свідомості керівників в усіх сферах життя на підприємствах усіх форм власності, стимулюючи їх до реалізації засад ґендерної рівноваги. Доцільно розробити систему заходів для ЗМІ, спрямовану на встановлення ґендерного балансу щодо трансляції їх продукції, запровадити системні дослідження матеріалів ЗМІ стосовно порушення ними ґендерної рівноваги, що мають прояв у рекламі, негативних висловлюваннях тощо. Для нашої країни існує потреба у забезпеченні державою механізму фінансування й алгоритмів та інструментаріїв подальшого впровадження ґен- дерної політики.

Список використаних джерел

1. Аналіз ґендерного індексу, роль жінок в Україні та світі (сучасний стан та динаміка процесів). - Режим доступу: http://infolight.org.ua/content/analiz- gendernogo-indeksu-rol-zhinok-v-ukrayini-ta sviti- suchasniy-stan-ta-dinamika-procesiv

2. Ґендерна дискримінація на ринку праці. - Режим доступу: http://www.hrd. com.ua/index.php/news/642-2012-09-17-08-44-59

3. Ґендерні стереотипи та ставлення громадськості до ґендерних проблем в українському суспільстві / Ю. Саєнко, Л. Амджадін, М. Васильчук, Г. Герасименко та ін. - К. : Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2007. - 144 с.

4. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник. - К. : Основи, 1999. - 726 с.

5. Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Постанова кабінету Міністрів України від 26 вересня 2013 р. № 717. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/717-2013- %D0%BF

6. Досвід реалізації місцевих ґендерних ініціатив. Кращі практики місцевого самоврядування. Збірка 29. - К. : 2014. - 21 с.

7. Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8.09. 2005 р. № 2866-15 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - № 52 - 2005. - С.56.

8. Когут І. Чим відрізняються жінки і чоловіки: про ґендерну (не)рівність у вищій освіті. - Режим доступу: http://www.cedos.org.ua/uk/discrimination/chym- vidrizniaiutsia-zhinky-i-choloviky-pro-hendernu-ne-rivnist-u-vyshchii-osviti

9. Коментар до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (колектив авторів) / [Е. Ламах, К. Левченко, Т. Макійчук, О. Суслова, А. Чигирин]. Режим доступу: http://wu.cn.ua/articles/Comments.pdf

10. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/constitution.html

11. Кримінальний кодекс України. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/ doc/?code=2341-14

12. Людський розвиток в Україні: соціальні та демографічні чинники модернізації національної економіки (колективна монографія)/ [Лібанова Е.М., Макарова О.В. та ін.]; за ред. Е.М. Лібанової. - К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2012. - 320 с.

13. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків (колективна науково-аналітична монографія); за ред. Е.М. Лібанової. - К. : Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. - 496 с.

14. Молодіжна сімейна політика в Україні / Ничипоренко С.В. - Умань : Видавець «Сочінський», 2011. - 217 с.

15. Про затвердження Державної програми з утвердження тендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України № 1834 від 27 грудня 2006 р. // Офіційний вісник України. - 2007. - № 1. - С.91.

16. Ратушний М. Ґендер в Україні: юридичний аналіз і рекомендації для ЗМІ. Режим доступу: http://imi.org.ua/medialaw/47490-gender-v-ukrajini-yuridichniy- analiz-i-rekomendatsiji-dlya-zmi.html

17. Розвиток тендерного законодавства. - Режим доступу: http://www. minjust.gov.ua/11921

18. Сімейний кодекс України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2947-14

19. Україна за індексом людського розвитку посіла 83 місце з 187 країн. Режим доступу: http://time-ua.com/novini/ukraina-i-svit/3205-proon-ukrana-za- ndeksom-lyudskogo-rozvitku-posla-83-msce-z-187-kran

20. У рейтингу ґендерної рівності Україна на 56 місці. Режим доступу: http:// tyzhden.ua/News/122408

21. Цивільний кодекс України. Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV (Редакція станом на 27.09.2014). - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15

Стаття надійшла до редакції 12.12.2014.

Размещено на Allbest.ru