Здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги

Постановка проблеми. Питання, що стосуються здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи мають важливе значення для з'ясування об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемою здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи певною мірою на фрагментарному рівні займалися В.І. Тютюгін, В.І. Борисов, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк та ін. Проте ці питання до цього часу не знайшли свого належного розв'язання.

Мета статті полягає у з'ясуванні проблеми здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги.

Основні результати дослідження. Стаття 59 Конституції України проголосила право кожного на правову допомогу і встановила, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура [1]. Проте, як це слідує із змісту ч. 1 ст. 397 КК України така дія захисника чи представника особи по наданню правової допомоги має бути правомірною [2]. Можливість забезпечення правової допомоги передбачена законодавством на всіх стадіях кримінального, цивільного, господарського та адміністративного процесів [3, с. 766].

Слід погодитися з думкою, що є в юридичній літературі з цієї проблеми, що будь-які законні заходи захисника чи представника, спрямовані на захист прав і законних інтересів осіб, від імені або за дорученням яких вони діють у кримінальному, цивільному, господарському чи адміністративному процесі мають бути віднесені до діяльності по наданню правової допомоги [3, с. 766].

Важливо акцентувати увагу на тому, що кримінальну відповідальність тягне вчинення перешкод тільки правомірній діяльності вказаних осіб, тобто такій, яка здійснюється у встановленому законом порядку і не забороненими законом засобами [3, с. 766-767]. В.В. Сміх зазначає, що у ч. 1 ст. 397 КК України передбачено кримінально-правовий захист тільки правомірної діяльності захисника та представника особи з надання правової допомоги, предметом якої є надання правової допомоги за допомогою таких форм і методів, які не суперечать відповідним нормативним актам (законодавець вимагає, щоб ця діяльність була правомірною, тобто такою, яка здійснюється у передбаченому законом порядку і не забороненими законом засобами) [4, с. 77]. В.І. Тютюгін, В.І. Борисов, Ю.В. Гродецький, В.А. Козак, Р.С. Орловський, О.Е. Радутний,

Є.В. Шевченко стверджують, що правомірна діяльність з надання правової допомоги - це будь-які законні юридичні заходи захисника чи представника щодо захисту прав та інтересів осіб, від імені або за дорученням яких вони діють у кримінальному, адміністративному, цивільному або господарському процесах [5, с. 40]. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк наполягають на тому, що правомірною є така діяльність захисника чи представника особи в процесі досудового розслідування справи чи її судового розгляду, чи представництва її інтересів у суді, яка здійснюється у передбаченому законом порядку і не забороненими законом способами [6, с. 1142-1143].

Аналіз запропонованих визначень дозволяє виокремити позитивні положення стосовно правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги. Такими позитивними положеннями стосовно правомірної діяльності зазначених осіб, на наш погляд, є: 1) що вона є такою, яка здійснюється у встановленому законом порядку і не забороненими законом засобами (Ю.В. Александров); 2) що предметом такої правової допомоги є її надання за допомогою таких форм і методів, які не суперечать відповідним нормативним актам (В.В. Сміх); 3) це будь-які законні юридичні заходи захисника чи представника особи щодо захисту прав та інтересів осіб, від імені або за дорученням яких вони діють у кримінальному, адміністративному, цивільному або господарському процесах (В.І. Тютюгін, В.І. Борисов, Ю.В. Гродецький, В.А. Козак, Р.С. Орловський, О.Е. Радутний, Є.В. Шевченко); 4) це діяльність захисника чи представника особи в процесі досудового розслідування справи чи її судового розгляду, чи представництва її інтересів у суді, яка здійснюється у передбаченому законом порядку і не забороненими законом способами (М.І. Мельник, М.І. Хавронюк).

Спільним для цих визначень є наступне: 1) що така діяльність здійснюється у встановленому (передбаченому) законом порядку і не забороненими законом засобами (способами); 2) з використанням більш широкої сфери, а саме - це будь-які законні юридичні заходи захисника чи представника особи щодо захисту прав та інтересів осіб від імені або за дорученням яких вони діють у кримінальному, адміністративному, цивільному або господарському процесах.

З метою подальшого більш поглибленого розуміння правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги звернемося до довідкових джерел. Так, Б.Л. Назаров під терміном «правомірність» розуміє «…відповідність явищ соціального життя (діяльності або результатів діяльності суб'єктів права) вимогам і дозволам, що містяться в нормах права державної волі. Втілюються не тільки безпосередньо у поведінці суб'єктів права, але і в таких юридичних документах, як нормативні акти, акти застосування права (наприклад, судове рішення або вирок). П. виключає яке б то не було відхилення від приписів права, антипод її - протиправність.

П. як головна юридична властивість. суспільних відносин передбачає високий рівень правосвідомості суб'єктів права, а також їх загальної і особливо правової культури. П. у всіх сферах правової діяльності - правотворчій і правореалізуючій - відтворює собою реальність принципу законності, юрид.

гарантій прав людини і міцності правопорядку в цілому. П. у поведінці (або в результатах поведінки) суб'єкта права є вираженням єдності зовнішньої (об'єктивної) сторони його діяльності і внутр., духовної (суб'єктивної) сторони, що характеризує психічний стан особи, його відношення до своєї поведінки, оцінку своєї діяльності. П. у поведінці суб'єктів права у механізмі правового регулювання виступає як їх позитивна реакція і усвідомлене відношення до вимог і дозволів держ. волі, як правило, дякуючи високій індивідуальній, в т.ч. юридичній, позитивній, відповідальності…» [7, с. 277]. О.В. Батанов, О.Д. Тихомиров термін «правомірна поведінка» визначають як «.поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Є видом соціальної поведінки і визначальною умовою забезпечення законності та правопорядку, прав і свобод гр-н, побудови прав. д-ви. До соціальної сторони П.п. належать такі її якості, як позитивність, свідомість, добровільність, здатність задовольняти сусп. та особисті інтереси, соціальна значущість, зовн. вияв у вигляді дій чи бездіяльності, схвалення або допустимість з огляду на сусп. інтереси тощо. Необхід. властивістю П.п. є її вияв, підконтрольність свідомості й волі. Комплекс цих властивостей окреслює межі того масиву факт., соціальних поведінкових актів, які потребують прав. опосередкування, здатні сприймати регулюючий вплив прав. засобів і регулюються правом. Антиподом П.п. є протиправна поведінка» [8, с. 46]. «Словарь русского языка С.И. Ожегова» трактує термін «правомерный» як «. Внутренне оправдываемый, закономерный, основанный на праве П. поступок» [9, с. 468].

Із запропонованих тлумачень термінів «правомірність» та «правомірна поведінка» слід виокремити важливі для нашого визначення положення. Серед таких можуть бути наступні: 1) відповідність діяльності або результатів діяльності суб'єктів права вимогам і дозволам, що містяться у нормах права; 2) заснований на праві правомірний поступок; 3) визначальна умова забезпечення законності та правопорядку, прав і свобод громадян, побудови правової держави.

Отже, на підставі викладеного вище під здійсненням правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги слід розуміти будь-які законні юридичні заходи захисника чи представника особи щодо захисту прав та інтересів осіб від імені або за дорученням яких вони діють у кримінальному, адміністративному, цивільному, господарському процесах, які здійснюються у передбаченому законом порядку і не забороненими законом засобами і способами.

Враховуючи те, що ст. 397 КК України передбачає захист правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги та те, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, то така діяльність не повинна суперечити чинному законодавству [10]. Так, адвокату забороняється: 1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; 2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; 3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; 4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом [10]. Крім того, згідно ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» «під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь які дії, незаборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги» [10]. Крім того, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися присяги адвоката України та адвокатської етики [10].

Беручи за основу, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту [10], то він має право займатися такими видами адвокатської діяльності, як: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснення з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне порушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань (крім того, адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності не заборонені законом) [10].

Проте, виходячи з положень ст. 45 КПК України слід знати, що захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю [11]. Отже, діяльність такого захисника буде неправомірною у кримінальному та адміністративному процесах.

Згідно зі ст. 47 КПК України захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого[11].

Законний представник підозрюваного, обвинуваченого (як законні представники підозрюваного, обвинуваченого можуть бути залучені батьки, усиновлювачі, а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний) [11]. Такий законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої представляє, крім тих, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику [11]. Виходячи з цього, його правомірна діяльність не може охоплювати меж процесуальних прав, які можуть здійснюватися лише обвинуваченим чи підозрюваним.

Виходячи з приписів ст. 58 КПК України потерпілого у кримінальному провадженні може представляти особа, яка має право бути захисником (представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні) [11]. Слід звернути увагу на те, що представник потерпілого користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику [11]. Важливо звернути увагу на те, що якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається і законний представник (питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положенням ст. 44 цього Кодексу) [11]. Такий представник користується правами потерпілого.

Згідно ст. 63 КПК України представником цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному процесі може бути: особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа (такий представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє) [11]. Для цивільного позивача - ці права, передбачені ч. 3 ст. 61 КПК України, а для цивільного відповідача - ч. 3 ст. 62 КПК України.

На наш погляд, важливо, при вирішенні питання стосовно надання захисником чи представником особи у кримінальному процесі з надання правової допомоги, з'ясувати чи був забезпечений процесуальний порядок допуску до цих обов'язків захисника чи представника особи у цьому процесі, а також чи були належним чином оформлені при цьому їх повноваження стосовно захисту чи представництва з надання правової допомоги.

Згідно ст. 40 ЦПК України у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцять років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених ст. 41 ЦПК (крім того одна й та особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні) [12]. У відповідності зі ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа [12]. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності [12].

У відповідності зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України «справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника…

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені представництва, організації…» [13].

Громадяни можуть вести свої справи особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються належно оформленою довіреністю.

На підставі проведеного дослідження можна дійти до наступного, що під здійсненням правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги слід розуміти будь-які законні юридичні заходи захисника чи представника особи, оформлені в установленому законом порядку і належно посвідчені, щодо захисту або представництва стосовно прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від імені або за дорученням яких вони діють у судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного та конституційного судочинства, а також інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, які здійснюються у передбаченому чинним законодавством порядку і не забороненими законом засобами і способами.

Список використаних джерел

адвокатура суд законодавство кримінальний

1. Конституція України 1966 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1966. - №30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. №2341 // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26. - Ст. 131.

3. Александров Ю.В. Злочини проти правосуддя / Ю.В. Александров // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - [4-те вид., переробл. та доповн.]; [відп. ред. С.С. Яценко]. - К.: А.С.К., 2006. - С. 734-768.

4. Сміх В.В. Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу: [монографія]; за заг. ред. М.І. Мельника, В.В. Сміх. - К.: Атіка / В.В. Сміх. - Н, 2012. - 200 с.

5. Злочини проти правосуддя: [навч. посібник] / В.І. Тютюгін, В.І. Борисов, Ю.В. Гродецький, В.А. Козак, Р.С. Орловський, О.Е. Радутний, Є.В. Шевченко; за заг. ред. проф. В.І. Борисова, проф. В.І. Тютюгина. - Х.: Нац. ун-т «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2011. - 160 с.

6. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини проти правосуддя / М.І. Мельник, М.І. Хавронюк // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [9-те вид. переробл. та допов.] - К.: Юридична думка, 2012. - С. 1093-1147.

7. Назаров Б.Л. Правомерность / Б.Л. Назаров // Юридический энциклопедический словарь. / Гл. ред. А.Я. Сухарев; [ред. кол.: М.М. Богуславский, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др.] - М.: Сов. Энциклопедия, 1984. - 415 с.

8. Батанов О.В., Тихомиров О.Д. Правомірна поведінка / О.В. Батанов, О.Д. Тихомиров // Юридична енциклопедія: В 6 т. / [редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.). та ін.] - К.: Укр. енциклоп., 2003. - Т.5: (П-С). - С. 46.

9. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - [19 изд. испр.] - М.: Рус. яз., 1987. - 750 с.

10. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 р. №5076-VI // Відомості Верховної Ради України - 2013. - №27. - Ст. 282.

11. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 р. №4657-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - №9-10. - №11-12, №13. - Ст. 88.

12. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 №1618-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2004. - №40-41, 42. - Ст. 492.

13. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 №1798-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - №6. - Ст. 56.

Размещено на Allbest.ru