Здійснення правосуддя в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра АГПФЕБ

Курсова робота

З дисципліни: “Організація судових та правоохоронних органів”

Здійснення правосуддя в Україні

Аллахвердієв Расул Імран огли

1-й курс, група Ю-51

Науковий керівник:

доктор юр. наук, доц.

Бурбика М.М.

Суми 2015



Зміст

Вступ

1. Поняття правосуддя, його відмінності від інших форм державної діяльності

2. Роль судової влади у правовій державі

3. Форми та види правосуддя

4. Співвідношення понять правосуддя і судочинство

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми: Актуальність даної теми полягає у тому, що законодавцем не було закріплено та розкрито сутність поняття судової влади, а встановлено лише форму її реалізації. Крім того, багатьма науковцями в правовій літературі було висвітлено особливості устрою розвитку судової влади, а також метод її реалізації, але все ж таки питання визначення сутності поняття судової влади, на жаль, залишається відкритим. Таким чином, у зв'язку з відсутністю на законодавчому рівні закріплення сутності поняття судової влади, дане питання потребує науково обґрунтованого аналізу, що надасть можливість розмежувати поняття «судова влада» від пов'язаного з ним терміну «правосуддя». Необхідно зазначити, що досить багато науковців дотримуються думки, що суть судової влади становить система судів, які здійснюють правосуддя. Інші вчені дають визначення судової влади беручи за основу метод її реалізації. Таким методом є правосуддя.

Мета курсової роботи: Метою наукового дослідження є дослідження сутності теорії і практики, що відіграє важливу роль в управлінні суспільними процесами, досягнення загального блага та забезпечення прав і свобод громадянина.

Об'єктом дослідження є законодавство України в галузі регулювання органів правосуддя в Україні, зокрема судової та правоохоронної системи.

Предметом дослідження є основи правосуддя в Україні, як основний спосіб захисту і гарантування прав і свобод громадян, спеціальна література, що стосується даної проблеми, наукові статті провідних спеціалістів.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є система методів і прийомів наукового пізнання. Теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація, порівняння.

Загальний обсяг роботи складає 31 сторінка комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел з 12 найменування.



1. Поняття правосуддя, його відмінність від інших форм державної діяльності

судовий влада правовий держава

Правосуддя -- особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань і кримінальних справ, і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Згідно з Конституцією України, кожному громадянинові гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод. Правосуддя в Україні регулюється Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», а також законами України про конституційне, цивільне, кримінальне і господарське судочинство. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, які відповідно до ст. 6 Конституції України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Завданнями правосуддя є: всебічне зміцнення законності й правопорядку; запобігання злочинам та іншим правопорушенням; охорона від будь-яких посягань закріплених у Конституції України основних засад суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань; виховання громадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законів України, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян; виправлення й перевиховання осіб, які порушили закон.

До основних ознак правосуддя слід віднести: здійснення правосуддя виключно спеціальними державними органами -- судами (суддями), які у своїй діяльності є незалежними і підкоряються тільки закону; розгляд будь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованого процесуальним законом, -- порядку судочинства; загальнообов'язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуються ім'ям України і мають силу закону.

Принципи здійснення правосуддя -- це закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ.

Принципи здійснення правосуддя визначаються ст. 129 Конституції України, Законом України «Про судоустрій України», кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України. Порушення принципів здійснення правосуддя є підставою для скасування судового рішення у справі. Розглянемо ці принципи детальніше.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, притягуються до передбаченої законом відповідальності. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

Законність. Правосуддя в Україні здійснюється у точній відповідності з законодавством України. У випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленого цими угодами.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Правова допомога при вирішенні справ у суді. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно. Підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному гарантується право на захист. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Рішення судів з усіх категорій справ проголошуються публічно. Перебіг судового процесу фіксується з допомогою магнітозапису та відеозйомки. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду в порядку, встановленому процесуальним законом. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, установлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства.

Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, -- також судом присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи в порядку повторної касації розглядаються складом суддів відповідної судової палати (Військової судової колегії) Верховного Суду України згідно з вимогами процесуального закону.

Державна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Участь у судочинстві представників громадських організацій і трудових колективів. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.

Забезпечення доведеності вини. Особа, яка скоїла правопорушення, може бути притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в судовому засіданні. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинуватості). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може базуватися на доказах, одержаних незаконним способом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Сторони в процесі здійснення судочинства мають рівні права. Обвинувальний ухил у процесі розгляду кримінальних справ є неприпустимим.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Тільки представник спеціального державного органу -- прокуратури -- має право здійснювати цю функцію в процесі кримінального судочинства. При цьому прокурор керується лише вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка має право переглянути справу за сутністю, та касаційне, тобто оскарження рішення або вироку у справі, що не набрали законної сили, у вищу судову інстанцію, яка перевіряє їх законність та обґрунтованість і затверджує рішення або вирок у справі чи скасовує його та повертає справу на повторний розгляд до суду першої інстанції, оскарження судового рішення. Рішення, вироки та ухвали, винесені судовими колегіями Верховного Суду України, а також постанови суддів Верховного Суду України є остаточними і не підлягають апеляційному чи касаційному оскарженню. Вони можуть бути переглянуті лише після набрання ними чинності в порядку судового нагляду.

Обов'язковість судових рішень. Судові рішення у справі ухвалюються іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановлених законом; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Недоторканність суддів. Недоторканність суддів гарантується Конституцією України, законом про статус суддів та іншими законами.

Незмінюваність суддів. Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними 65 років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише за підстав, зазначених у п. 3--9 ч. 5 ст. 126 Конституції України. Суддівське самоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів у межах, визначених законодавством, діє суддівське самоврядування.

Законом можуть бути визначені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Відмінність правосуддя від інших форм державної діяльності:

Перша відмінність: «Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом». Таким чином, перша відмітною властивістю правосуддя є його здійснення тільки судом.

Правосуддя має право здійснювати тільки зазначені в Конституції і федеральних конституційних законах суди, що повинно виключити можливість присвоєння його функцій іншими державними органами та суспільними об'єднаннями. А втілювати в життя правосуддя має право лише судді, наділені в конституційному порядку повноваженнями і виконують свої обов'язки на професійній основі а також, як зазначалося, у встановлених законом випадках представники населення.

Правосуддя являє собою провідну форму реалізації судової влади й здійснюється за допомогою дотримання строго регламентованого законом порядку і норм судочинства. Правосуддя будується так, щоб по кожній справі була встановлена об'єктивна істина, забезпечені гарантії для всіх учасників процесу, тріумфували справедливість і право. Цьому сприяє і статус судів як незалежних, що займають високе положення серед правоохоронних органів, зокрема, і державних органів взагалі, що володіють функціями самостійної гілки влади. Крім того, в правосудді, на відміну від інших судової форм діяльності (див. § 1 цієї глави), з найбільшою повнотою виражаються демократичні загальноправових і спеціальні процесуальні принципи організації та діяльності судової влади.

Другою відмінною властивістю правосуддя є розгляд справ у певній формі, відповідно до встановлених законом правил. Воно відбувається у формі судових засідань безупинно, усно і відкрито. У ньому беруть участь сторони, наділені рівними правами для захисту своїх iнтересiв. Завершується судове засідання вирішенням (з цивільних справ) або вироком (у кримінальних). Вони мусять бути законними і обґрунтованими, інакше можуть бути скасовані касаційної або наглядової інстанціями, діяльність яких теж є правосуддям.

Третьою відмінною властивістю правосуддя є те, що воно може здійснюватися тільки визначеними законом засобами, саме а шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ.

Кримінальне судочинство має найбільш формалізований характер. Воно являє собою встановлений законом порядок збудження, що розслідування, розгляду, вирішення справ про злочини та виконання вироку (ухвал, постанов) суду. У розгляді у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом покарань та інших заходів кримінально-правового характеру через вчинення злочинів або виправдання невинних полягає сутність правосуддя у кримінальних справах. Розгляд цієї категорії справ є діяльністю надзвичайно відповідальною, оскільки судові помилки часом можуть мати невідворотний характер (у разі засудження до виняткової міри покарання невинної людини). Саме тому відправлення правосуддя в кримінальному судочинстві, як в жодному іншому, дотримання його процедури, а може бути і більш важливо, ніж дотримання норм матеріального права.

Четвертою відмінною ознакою правосуддя тісно пов'язаним з попереднім, є те, що цей вид державної діяльності може здійснюватися тільки з дотриманням особливого порядку (процедури), який детально визначений процесуальним законодавством.

Процесуальний порядок судового розгляду покликаний створити оптимальні умови для встановлення істини, забезпечувати обґрунтованість і законність, об'єктивність і справедливість судових рішень, недопущення і усунення помилок (система оскарження, перегляд справи за нововиявленими обставинами, в порядку нагляду та ін.), є важливою гарантією захисту прав та інтересів учасниць процесу. При здійсненні правосуддя судді зобов'язані бути неупередженими і справедливими. Правова регламентація судочинства не вичерпується процесуальним законодавством. Ряд організаційних інститутів, судових дій, що входять в коло судової діяльності та забезпечують відправлення правосуддя, регулюється також іншими законами та підзаконними актами: Федеральним законом від 21 липня 1997 «Про виконавче провадження» 2, інструкціями з діловодства, інструкціями про порядок зберігання речових доказів і т.п.

Узагальнюючи відмічені відмінні ознаки правосуддя, його можна було б визначити як здійснювати в процесуальному порядку правозастосовну діяльність суду з розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ, а також економічних суперечок з метою охорони прав та інтересів громадян, організацій і держави.

Відправлення правосуддя здійснюється на основі принципів незалежності суддів та підкорення їх лише закону, незмінюваність суддів, їх недоторканності, відкритості судочинства, змагальності та рівноправності сторін.

2. Роль судової влади у правовій державі

У сучасній конституційній державі суд має головне призначення - зберігати діюче право, але, здійснюючи правосуддя, він продовжує бути і творцем права. Ця думка видатного філософа та правознавця Б. Кістяковського залишається актуальною кожного разу, коли оцінюється здатність судової влади реалізувати надані повноваження в розв'язанні спорів, забезпеченні відповідальності учасників правовідносин, котрі беруть участь у судових процесах, виконанні судових рішень. Юридична наука вже визначила своє ставлення до змісту й обсягу такої категорії, як «судова влада», при цьому прийнято аксіоматичне ставлення вчених до існування постулату: «Єдиною формою реалізації судової влади в правовій державі є правосуддя».

Одним із основоположних принципів демократичного суспільства, беззаперечною цінністю людського буття є справедливість, її забезпеченню й дотриманню у демократичних державах має слугувати судова влада -- специфічна гілка державної влади, що чинить правосуддя уповноваженими на те державними органами (судами) шляхом справедливого розв'язання правових конфліктів між громадянами, між громадянами та органами влади й організаціями. Захист громадянських прав і свобод -- визначальна характеристика судочинства у правовому суспільстві.

Перші згадки про діяльність судів на теренах теперішньої України належать до княжої доби (X-XIV ст.). Обов'язок чинити суд, розсуджувати підданих вважався головною місією володаря.

Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних, часто-густо конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами громадян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадянином та державою. Винятковість судової влади характеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади й управління не має права брати на себе повноваження судової влади. По-друге, винесення рішення у конкретній справі є прерогативою суду і це положення підкреслює винятковість судових рішень. Держава тільки суду надає право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі, визнавати особу винною у скоєнні злочину та призначати покарання у кримінальній справі. По-третє, винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування суддівського корпусу і за потреби притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю специфічні і чітко окреслені у законах. По-четверте, зазначена ознака стосується й особливого правового становища учасників судового процесу. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями.

Наприклад, громадянин вважається невинним у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

Судова система та захист прав людини. Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист. Залежно від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства.

Питання захисту прав людини тісно пов'язане з обсягом повноважень суду -- єдиного органу в державі, до компетенції якого Конституцією віднесено здійснення правосуддя.

Європейська спільнота, заклавши фундаментальні основи прав людини, постійно вдосконалює і розширює теоретичні засади та механізми практичної реалізації, які стають обов'язковими і для України. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., що стала складовою частиною правової системи. Таким чином, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим виникла потреба звернути більшу увагу на ті аспекти діяльності національної судової системи, які можуть викликати негативні рішення Європейського суду з прав людини щодо державних органів.

Новелізація принципів правосуддя передбачає доктринальне формування нового мислення з позицій концепції судового права як науки й навчальної дисципліни. До нових принципів правосуддя, на мій погляд, слід віднести такі:

Перший принцип - обов'язкове дотримання територіальної завершеності в розгляді судових справ з визначенням вичерпної предметної підсудності. (Це означає, що всі обставини у справах мають бути встановлені територіальними судами, виключаючи можливість їх окремого розгляду, якщо виникають додаткові недосліджені раніше обставини (факти) в апеляційній і касаційній інстанціях. Хіба прийнятною є самостійна судова підсудність - постановляти в апеляційних судах нові рішення, отримуючи факти, докази, які не були предметом розгляду в першій інстанції? Прикладів більш ніж досить).

Другий принцип - застосування в усіх справах судового розгляду (крім конституційних і кримінальних) скорочених процедур за принципом судового самообмеження. Інакше принцип прямої дії норм Конституції, застосування міжнародних конвенцій залишається без судового сприйняття як безпосередньо діюче право.

Третій принцип - досудовий розгляд переговорного залагодження спорів, включаючи умови встановлення відповідальності (з визначенням вини) в адміністративних і кримінальних правопорушеннях. Особливо це стосується вирішення в такий спосіб господарських спорів, коли суддя може виступати в досудовому розв'язанні економічних спорів як особа, котрій цілком довіряють обидві сторони та треті залучені особи.

Четвертий принцип - застосування судової визначеності (реальної перспективи) щодо забезпечення виконання правосудних рішень способами їх виконання, вказаними в судових рішеннях.

П'ятий принцип - суддівська доброчинність. Він означає позбавлення суддів права самостійно вирішувати в процесі заявлені їм відводи, оскільки на всіх рівнях судової системи це право має бути закріплено лише за головами судів. Потрібно законом надати головам судів право процесуального контролю над проходженням у судах справ, при цьому вирішальне значення в оцінках правомірності дій суддів мають відігравати строки розгляду справ і скарг учасників процесу. До цього повинні бути залучені й органи прокуратури (у змінах до законів слід передбачити право прокурорського реагування на порушення принципу доступного правосуддя).

Шостий принцип - професійна суддівська бездоганність (самообмеження суддів як ідеологічна аксіома професійного статусу), оскільки цей вид державної служби пов'язаний із суспільною довірою до судової влади.

Сьомий принцип - безперервність судового процесу й право судді розпочинати ведення нової справи, коли завершено провадження попередньої. Важливо в законах доктринально змінити регулюючий механізм стадій судочинства, надавши судді повноваження реалізувати власну правосуб'єктність як єдино обумовленого суб'єкта здійснення правосуддя.

Восьмий принцип - встановлення процесуальної активності прокурора, що означає надання йому нових повноважень представляти функцію держави - реагування на кожне процесуальне порушення законності з боку суддів, оскільки конституційно закріплена функція представництва інтересів держави та громадянина нині фактично паралізована.

Дев'ятий принцип - розширення повноважень судів усіх рівнів щодо застосування конституційного нормоконтролю з метою виявлення порушень конституційних принципів у сфері публічно-правових відносин.

Доктринальний підхід до визначення нових принципів у системі правосуддя дає змогу продовжувати концептуальну модель судової реформи, яка відображена у нових законах, підготовлених під патронатом так званої робочої групи, затвердженої Президентом України. «Вибір варіанта судової реформи це справа політиків, а не суддів, адже судова система не здатна сама себе реформувати…»

Підсумовуючи викладене вище, можемо констатувати таке. По-перше, судова влада є самостійною гілкою влади в системі поділу влади. Ця самостійність - необхідна запорука функціонування правової держави. По-друге, оскільки судова влада є частиною системи влади, необхідне правове регламентування владних повноважень органів судової влади з метою як наділення їх такою владою (й певними повноваженнями), так і забезпечення незалежності. По-третє, гарантії незалежності судової влади поширюються на суддів, які здійснюють, відповідно до повноважень, специфічну владну діяльність. Недоречно допускати зниження рівня гарантій незалежності й недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. По-четверте, положення ч. 2 ст. 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» слід розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону будь-яких дій щодо суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

3. Форми та види правосуддя

Види судочинства:

Правосуддя -- самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Стаття 124. Конституції України Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Судочинство здійснюється у наступних формах: конституційне судочинство; кримінальне судочинство; судочинство у справах про адміністративні правопорушення; цивільне судочинство; господарське судочинство; адміністративне судочинство.

Конституційне судочинство -- процесуальна діяльність уповноважених судових органів з розгляду конституційно-правових конфліктів. Конституційно-правовий конфлікт визначається або як спір про право, що випливає з конституційно-правових норм держави, або спір про конституційне правопорушення.

Конституційне судочинство є складовою конституційного процесу в державі та є окремим видом юридичного процесу. Воно покликане забезпечувати верховенство конституції як основи національної правової системи, охорону конституційних прав і свобод, додержання принципу поділу влади у всіх його аспектах. Необхідним елементом конституційного судочинства є перевірка нормативних актів з погляду їх відповідності конституції. Саме це складає сутність конституційного судочинства.

Предмет, або ж основні питання компетенції органів конституційного судочинства, є наступними:

перевірка конституційності законів та інших нормативно-правових актів

перевірка конституційності міжнародних договорів

вирішення компетенційних спорів

захист прав і свобод людини і громадянина в окремих випадках

перевірка конституційності проведення референдумів і виборів, здійснення права народної ініціативи

конституційний контроль судових процедур у випадку порушення конституції главою держави

перевірка конституційності організації та діяльності політичних партій і громадських об'єднань

тлумачення конституції.

Конституційне правосуддя може відправлятися в цілях так званого попереднього конституційного контролю, тобто перевірки відповідності конституції законів та інших нормативних правових актів до їхнього вступу в силу. Так відбувається в Австрії, Угорщині, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Румунії та низці інших держав.

Кримінамльне судочинство -- врегульована кримінально-процесуальними нормами діяльність суду з відправлення правосуддя у кримінальних справах.

Кримінальне судочинство є основною і завершальною стадією кримінального процесу.

Кримінальне судочинство здійснюється загальними судами.

Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається.

Господарський процес -- установлений нормами господарського процесуального права порядок досудового врегулювання та судового розгляду господарських спорів. Основне завдання господарського процесу -- примирення сторін, а у разі неможливості його досягнення -- швидке вирішення спору.

Господарське судочинство -- це врегульована господарсько-процесуальними нормами діяльність суду з відправлення правосуддя у господарських справах. Адміністративне судочинство -- діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Змістом адміністративного судочинства є відправлення правосуддя в адміністративних справах шляхом розв'язання публічно-правових спорів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, за винятком окремо встановлених випадків.

Цивільне судочинство являє собою просування цивільної справи у суді, певну взаємопов'язану сукупність стадій її розгляду та вирішення.

Стадія цивільного процесу - це визначена в процесуальному законі сукупність процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою процесуальною метою.

Отже, цивільне судочинство - це процесуальний порядок здійснення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Важливе значення у ефективному здійсненні правосуддя відіграє незалежність та самодостатність суддів.

Тільки незалежний суд може ефективно здійснювати покладені на нього завдання, справедливо вирішувати судові справи. Це означає, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу та конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.

Форми здійснення правосуддя

Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних.

Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.

У суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються суддею одноособово, або колегією суддів, або судом у складі суддів і народних засідателів, або суддею і присяжними. Склад суду встановлюється відповідно до вимог процесуального законодавства з урахуванням тяжкості злочину, складності провадження у справі, розміру покарання, яке може бути призначено, а в установлених законом випадках і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом.

Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено призначення покарання: (а) не пов'язане з позбавленням волі або у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, розглядаються суддею одноособово; (б) на строк більше десяти років, розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи в такому складі; (в) у виді довічного ув'язнення, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (а після створення суду присяжних розглядатимуться колегіально суддею із залученням присяжних).

Професійні судді - особи, призначені і обрані відповідно до ст. 128 Конституції для здійснення правосуддя на професійній основі. Про порядок призначення і обрання професійних суддів див. ст. ст. 66 і 74 цього Закону і коментар до них. Народні засідателі і присяжні - це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями. Порядок залучення їх до участі у розгляді справ, вимоги, яким вони повинні відповідати, та інші питання щодо участі народних засідателів і присяжних у розгляді справи визначаються главою 3 розділу III цього Закону та процесуальним законодавством.

Стаття 124 Конституції України проголошує право народу безпосередньо брати участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Існують дві моделі суду присяжних: європейська (континентальна, франко-германська) і класична (англо-американська).

При класичній моделі судом присяжних є обрані представники суспільства, які утворюють відокремлену від професійного судді колегію і приймають рішення про винуватість чи невинуватість особи - вердикт. За континентальною моделлю присяжні (народні засідателі, шефени) виступають з тими ж правами, що й судді, беруть активну участь у дослідженні доказів, визначають наявність у діях особи всіх елементів складу злочину. Українське законодавство імплементувало європейську (континентальну) модель суду присяжних.

Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого може здійснюватися судом присяжних (два професійних судді та три присяжних.

В Україні суд присяжних діє лише в місцевому загальному суді першої інстанції. В інших судах (наприклад, у спеціалізованому) або в апеляційній чи касаційній інстанціях суд присяжних не створюється і не діє.

Народні засідателі -- громадяни, які у випадках, визначених законом, вирішують судові справи спільно з професійним суддею.

Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Вони зобов'язані своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону та з дотриманням правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики та виявляти повагу до учасників процесу, не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі і таємницю нарадчої кімнати та закритого судового засідання.

На відміну від народних засідателів, які вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями та під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді, присяжні залучаються до здійснення правосуддя, але при цьому не наділені статусом судді.

Колегіальний розгляд справи є однією з гарантій повного, всебічного й об'єктивного розгляду справ, поновлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

Вільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособова А в справах щодо (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, (б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, (в) усиновлення, (г) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, (д) обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу - розгляд справ провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Перегляд цивільних справ у апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, а в касаційному - колегією у складі п'яти суддів.

Господарські справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Але будь-яка справа залежно від її категорії і складності може бути розглянута судом колегіально у складі трьох професійних суддів.

В апеляційній і касаційній інстанціях справи розглядаються судом тільки колегіально - у складі не менше трьох професійних суддів.

Верховний Суд України і Конституційний Суд України здійснюють судочинство колегіально - повним складом суду.

При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів.

Важливим фактором щодо здійснення правосуддя є те,що до його здійснення включають безпосередньо громадян(народні засідателі,присяжні). Це дає більше прозорості і довіри до судової системи.

4. Співвідношення понять правосуддя і судочинство

Суд - це орган держави, що розглядає цивільні, господарські, адміністративні і кримінальні справи на підставі чинного законодавства і відповідно до встановлених процесуальних правил шляхом здійснення правосуддя.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Специфіка діяльності судів полягає в тому, що сама їх діяльність по застосуванню законів при розгляді конкретних справ (судочинство) відбувається у певних процесуальних формах визначених законом.

Довід перший: правосуддя - це судочинство, судочинство - ще не правосуддя. Якщо правосуддя та судочинство є тотожними поняттями, то будь-яка судова діяльність може вважатися здійсненням правосуддя. Судова практика, утім, не підтверджує цю тезу й доводить зворотне в тому значенні, що рішення суду, прийняте всупереч закону, не вважається правосудним.

Судові рішення, прийняті відповідно до закону, але всупереч праву, теж не вважаються такими, що спрямовані на здійснення правосуддя. Як приклад, можна перечислити окремі рішення судів часів нацистської Німеччини щодо поводження із психічно хворими чи представниками певних етнічних груп.

Більше того, якщо припустити, що метою здійснення правосуддя є досягнення справедливості через прийняття судового рішення, то немає підстав вважати, що кожне судове рішення може вважатися таким, що відповідає цій меті. Рішення надалі оскаржуються, чимало з них - скасовуються чи змінюються, що, припускаємо, не траплялося б у разі, коли б суди приймали справедливі рішення. (Слушним контраргументом до зазначеної позиції є твердження про те, що справедливість є (суб'єктивним) почуттям і навіть рішення, прийняті згідно із законом, правом, можуть не відповідати суб'єктивним уявленням про справедливість, що формують такі почуття).

Водночас, вже з наведено можна зробити попередній висновок: правосуддя включає судочинство як діяльність суду, однак судочинство ще не є правосуддям.

Відтак детальніше з'ясовуватимемо зміст понять правосуддя і судочинство.

Довід другий: правосуддя і судочинство - не тотожні поняття.

Довід аргументується наявністю термінів, що позначають різний зміст понять.

По-перше, висловимо термінологічний аргумент. Термін, або фахове слово є словниковою одиницею, що позначає специфічний для певного фаху зміст. Отже, і для юридичного фаху наявність різних термінів (правосуддя і судочинство) означає наявність різного, специфічного змісту. Так, дослівно термін правосуддя означає “суд за правом”, а термін судочинство - “діяльність суду”. Тому, припускаємо, перший термін акцентує на змісті (за правом), другий - на формі діяльності (діяльність суду) як специфічному значенні термінів.

Доповнимо цей аргумент аксіологічним, телеологічним аспектом. Якщо у випадку судочинства йдеться про діяльність суду, то в випадку правосуддя йдеться про діяльність із розгляду справ із певною метою (досягнення справедливості, вирішення конфлікту, захисту прав та свобод людини, юридичних осіб, держави). Тобто, йдеться не про будь-яку діяльність суду, а таку, що відповідає певній меті.

По-друге наведемо, так би мовити, змістовний аргумент. Змістовну відмінність зазначених термінів відображено, зафіксовано в юридичній літературі та нормативно-правових актах. Так, у юридичній науці судочинство визначається як “процесуальна форма здійснення правосуддя, діяльність суду” . Утім, правосуддя визначається як “правозастосувальна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави” . Подібні визначення містить і чинне українське законодавство чи проекти нормативно-правових актів. Зазначені визначення підтверджують дійсність висновку про те, що правосуддя здійснюється через судочинство як форму діяльності.

Доповнимо зазначений аргумент філософсько-правовим аспектом: через з'ясування розуміння і значення терміна право у термінові правосуддя. Це є істотним з огляду на розуміння предмета філософії права як такого, що випливає із розрізнення понять право і закон (що, наприклад, на думку В. Нерсесянца, й становить предмет філософії права). У цьому зв'язку умовно, можна стверджувати: правосуддя не є законосуддям. Термін законосуддя, втім, не є поширеним, тоді як термін правосуддя дає прихильникам теорії чи принципу верховенства права, правовладдя - на відміну від, так би мовити, законників як прихильників верховенства закону - стверджувати про обов'язок суддів послуговуватися саме правом, а не законом, приймаючи судові рішення (інше істотне питання: як розуміється право і закон, які критерії їх розмежування?).

Додамо, що в юридичній літературі, нормативно-правових актах використовуються й інші терміни, подібні до термінів судочинство і правосуддя. Зокрема термін судівництво, який визначається “як єдина система судового устрою та судочинства” . За таким розумінням судівництво є поняттям ширшим за поняття судочинство, охоплює його.

Підсумовуючи цю частину викладу та представлені аргументи, відзначимо на основі термінологічного та змістовного аргументів наявність достатніх підстав для розмежування термінів судочинство і правосуддя. Те, що кожен суд може вважатися таким, що здійснює судочинство, але не кожен - таким, що здійснює правосуддя, є важливим дослідницьким аргументом, що зумовлює необхідність подальшого виявлення істотних змістовних відмінностей між правосуддям і судочинством, і є завданням подальшого філософсько-правового дослідження теми філософія правосуддя.



Висновки

Суд - це орган держави, що розглядає цивільні, господарські, адміністративні і кримінальні справи на підставі чинного законодавства і відповідно до встановлених процесуальних правил шляхом здійснення правосуддя.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Правосуддя -- самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та ін.

Конституція України присвячує спеціальний, VІІІ розділ, який називається “Правосуддя”, закріпленню правових основ організації судової влади в країні. Здійснення судової влади (правосуддя) в Україні покладається тільки на суди. Завданням правосуддя є вирішення спорів, що мають юридичне значення, визнання факту вчинення злочину й вини чи не винуватості певної особи у його вчинені та призначення відповідної міри покарання. Передавання цих повноважень судами до компетенції інших державних органів або самовільне привласнення їх іншими органами чи посадовими особами не допускається. Слід мати на увазі, що в нашій державі не існує відносин, які б не могли бути предметом судового розгляду.



Список використаних джерел

1. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008. -- 333 с. [Електронний ресурс] режим доступу http://pidruchniki.com/1584072014908/pravo/teoriya_derzhavi_i_prava.

2. Кісіль З.Р., Кісіль Р.В. Адміністративне право: навч. посів. - 3-те вид. - К. Алерта; ЦУЛ, 2011.

3. Кириченко В.М. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2010.

4. Коліушко І., Куйбіда Р. Пріоритети судової реформи на сучасному етапі // Право України. - 2010.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України.

6. Основи держави і права України: Підручник / За ред. 075 проф. В.Л. Ортинського, проф. В.К. Грищука, М.А. Мацька. -- К.: Знання, 2008. -- 583 с. [Електронний ресурс]режим доступу http://pidruchniki.com/1584072016370/pravo/osnovi_derzhavi_i_prava_ukrayini.

7. Офіційний сайт Білозерського районного управліня юстиції Херслнської області[Електронний ресурс]режим доступу http://www.belozerka.just.ks.ua/katalog-poslug-gromadyanam/rol-sudovoyi-vladi-v-derzhavi-ta-zahist-prav-i-svobod-lyudini.html.

...