Вплив політичних партій на формування якісного державного управління та місцевого самоврядування після подій "Революції гідності"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив політичних партій на формування якісного державного управління та місцевого самоврядування після подій «Революції гідності»

І. Кіянка

Проаналізовано проблематику впливу політичних партій на державне управління та місцеве самоврядування після подій “Революції гідності”. До уваги беруться стратегічні кроки щодо подолання пострадянського синдрому серед громадськості та проактивності їх дій у громадському секторі. Важливим прикладом є реформи у грузинському суспільстві, які принесли позитивні зміни на пострадянському просторі і можуть бути вдалими взірцями для України, зокрема: електронне врядування, європеїзація цінностей в українському просторі, освітні проекти та інновації, громадянська активність спільнот.

Ключові слова: державне управління, популістські гасла, вибори, політична партія, місцеве самоврядування.

Стратегічна мета державного будівництва та управління полягає в розбудові громадянського суспільства. Останнє, як важливе соціальне явище, має багатогранне спрямування і передбачає різноманітність якісно нових комунікативних, виробничих, інтелектуальних, політичних, економічних, правових, культурних та духовних форм взаємодії соціальних суб'єктів і громадських інститутів. Тобто, розбудова громадянського суспільства передбачає прийняття управлінських рішень на всіх ієрархічних рівнях держави, регіонів та організацій і має складатися передусім із аналізу ситуацій та тенденцій суспільного розвитку, виявлення проблем і цілей, рівня участі й спрямованості діяльності наявних соціальних сил [1].

Таке демократичне перетворення нашого суспільства має бути пов'язане із модернізацією системи місцевого самоврядування в Україні. Аналіз стану місцевого самоврядування в Україні свідчить, що стабільність у країні ще й на сьогодні підтримується за рахунок командно-адміністративних методів регулювання з використанням примусу та насаджування згори тих чи інших управлінських рішень, які тривалий час нагромаджувалися за радянських часів.

Тому громадські очікування в суспільстві глибокі демократичні перетворення в усіх сферах суспільного життя потребують активного пошуку альтернативних підходів до створення нової моделі не тільки державного управління, а й місцевого самоврядування в Україні. Одним із ефективних напрямів реформування системи державного управління є застосування системної властивості взаємодії як визначального принципу державного управління.

Необхідно відзначити праці Л. Гонюкової, І. Драган, А. Колодій, А. Романюк, Ю. Шведа та інших науковців.

Не викликає сумніву той факт, що використання принципу взаємодії сприяє переходу від адміністративно-командних до демократичних методів управління на всіх рівнях. Власне категорія “взаємодія” використовується в науковому пізнанні як узагальнене відображення сутнісної властивості об'єктивного світу і є змістовною частиною у гносеологічному контексті різних галузей науки.

Однак як теоретична абстракція вона не може розроблятися конкретними науками, а є предметом філософського дослідження, що підпорядковується загальнонауковій методології, тобто правилам, які обумовлюють принципи сприймання та інтерпретації дійсності [2].

Особливого значення в реалізації прав та інтересів громадян набуває участь політичних партій у формуванні органів влади різного рівня, враховуючи й систему органів влади місцевого самоврядування. Не випадково політичні системи країн Західної Європи називають партійними демократіями, в яких партії відіграють ключову роль. Вдалий приклад для України ілюструє грузинське суспільство, яке зробило великий прорив у сфері реформації державного управління та місцевого самоврядування, електронного документообігу [3].

Зокрема, у парламентських демократіях Західної Європи політичні партії займають особливе положення у межах так званої проміжної (посередницької) системи, бо тільки вони закріпилися як у суспільстві, так і в системі влади. За цього суспільне закріплення здійснюється через членські осередки партій, а в системі влади - через представників партій у парламенті й уряді. Завдяки своєму ключовому положенню партії відіграють істотну роль з усіх важливих питань, що повинні вирішуватися в межах політичної системи, а саме:

- пов'язувати громадян з політичною системою, виражати їхні політичні інтереси і зводити воєдино інтереси різних груп громадян у формі політичних програм;

- впливати на громадську думку і формувати волевиявлення громадян;

- домінувати при наборі керівного політичного персоналу;

- через своїх представників в органах влади перетворювати свої програми в політичні рішення.

Оптимізації системи державного управління в Україні з використанням принципу взаємодії політичних партій та органів влади на рівні центральних органів влади має сприяти введення в дію Закону України “Про внесення змін до Конституції України”. На рівні місцевого самоврядування участь політичних партій у взаємодії з органами влади також має змінити сутність взаємодіючих сторін та призвести до якісно нового сукупного результату [4].

Як свідчить перебіг виборчих кампаній в Україні, серед населення все ще панує ставлення до представницьких органів як до органів, де має забезпечуватися рівномірне представництво і участь усіх суспільних (соціальних, територіальних, галузевих, кланових та інших) угруповань із метою самостійного представлення і захисту своїх особливих інтересів, а не ставка на політичні сили з програмно-ідеологічними платформами [5].

Отже, на сьогодні ідеологічна складова не є пріоритетною для політичної партії в Україні з погляду на виборця. Втім, наявність ідеології є обов'язковою для політичної партії, про що зазначається у Законі України “Про політичні партії в Україні”. Так, політична партія - це “зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах” [6].

У даному випадку взаємодія політичних партій та органів місцевого самоврядування має сприяти, по-перше, підвищенню управлінської здатності органів місцевого самоврядування та розвитку політичних партій не тільки в центрі, але й у регіонах. По-друге, легітимація суб'єкта, групових інтересів, більше того, участь у діяльності місцевого самоврядування парламентських партій призводить до формування консолідованої доктрини суспільного розвитку, яка була підтримана більшістю населення. По-третє, політичні партії зацікавлені в розвитку громадської ініціативи, а громадські в розвитку партій, готових співробітничати з ними при відстоюванні відповідних інтересів [7].

Державний апарат - зміна всієї філософії державного менеджменту на заміну державному патерналізмові. Атестація чиновників на предмет лояльності до держави, знання української мови, професійних навичок. Запровадження “вузької” спеціалізації чиновників. Створення за балтійським зразком антикорупційного бюро, не залежно від державних органів влади, підзвітного парламенту.

Правоохоронна та судова система - створення правоохоронних органів “з нуля” (за грузинським зразком). Відокремлення прокуратури від процесу слідства. Законодавче забезпечення захисту прокурорів і суддів від політичного втручання в їхню роботу. Запровадження інституту суду присяжних.

Безпека - створення спецслужб “з нуля” при підтримці західних союзників на кадровій основі. Очищення безпекового сектору від військових кадрів колишнього СРСР. Реформування збройних сил може відбутися тільки в спосіб інтеграції до НАТО та європейських безпекових структур [8].

Освіта і наука - кардинальна зміна підходу до освіти, перетворення її на головний об'єкт інвестицій держави у власне майбутнє. Відмежування від радянської системи освіти, проведення її дерусифікації, адаптація середніх навчальних закладів нацменшин до українського освітнього процессу.

Інформаційний простір - запровадження прозорої системи власності приватних каналів та друкованих ЗМІ. Встановлення певного ліміту збитковості телекомпаній та обмеження кількості каналів у руках одного власника. Забезпечення контролю над прозорістю вимірювання телевізійної аудиторії та ринку друкованих ЗМІ [9].

Шоу-бізнес - введення норми щодо дотримання квоти 2/3 ефіру та ТБ та радіо на україномовний музичний продукт. Залучення до державних концертів лише україномовних виконавців.

Кіно - відкриття за польським зразком Інституту кіно. Держава дає 80% коштів на проект, ідучи на ризик, але забирає в разі успіху свої гроші, а прибуток залишається авторам фільму. Дублювання всіх іноземних фільмів у кінотеатрах та на телебаченні українською мовою.

Книжковий ринок - жорстке антимонопольне регулювання ринку. Створення за польським зразком Інституту книжки з менеджерськими функціями в цій галузі. Забезпечення доступу до україномовного продукту на всій території України через заповнення до 70% полиць книгарень україномовною продукцією [10].

Своєю чергою, експерти Інституту світової політики у ході підготовки подібного дослідження, виявили деякі спільні риси пострадянськості у Грузії, Україні та Молдові. Водночас були виокремленні певні досягнення тих чи інших країн, їхні історії успіху, які б могли стати корисними в процесі подолання пострадянськості для країн. На основі аналізу цих чинників вони розробили десять рекомендацій як подолати пострадянськість:

- європеїзація і соціалізація;

- деміфологізація радянської спадщини;

- громадянська активність;

- ключова роль мас-медіа;

- впровадження електронного врядування;

- обміни між регіонами;

- конкурси на зайняття державних посад;

- боротьба з корупцією;

- дебюрократизація;

- поліпшення освітніх стандартів.

Візьмемо до уваги три основні чинники, які стали актуальними після “Революції Гідності”, а саме: європеїзація і соціалізація громадянських цінностей, деміфологізацію радянської спадщини і громадянську активність.

Європеїзація розглядається як визначальний процес, який спроможний втілити якісні зміни в політичній системі та суспільному житті. Сам процес враховує два аспекти: інституційної європеїзації та соціалізації.

Інституційна європеїзація, зосереджена насамперед на органах державного управління та їхніх інституціях, має здійснюватись на основі нормативного підходу шляхом прийняття aquis communitaire Європейського Союзу, сукупності спільних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання країнами, які прагнуть стати членами ЄС. Грузія, Молдова та Україна вже почали впроваджувати законодавство ЄС у різних сферах із урахуванням зобов'язань, узятих на себе в цілях реалізації умов щодо лібералізації візового режиму, впровадження зони вільної торгівлі і процесу асоціації загалом. Важливо скористатись інструментами, запропонованими Європейським Союзом, із метою зміцнення інституційного потенціалу та приведення засад діяльності інститутів відповідно до європейських стандартів [11].

Водночас, соціалізація є одним із найбільш важливих інструментів для роз'яснення змісту і суті реформ, які призведуть до європеїзації і зміни моделей поведінки. Соціалізація розглядається як процес, який “викликає зміни ідентичності та поведінки через взаємодію з партнером на будь-якому рівні (наприклад, із державою, бізнесом, громадянським суспільством), що призводить до соціального навчання та напрацювання моделей для наслідування”. У випадку з Грузією, Молдовою і Україною, соціалізація здійснюється за допомогою таких програм, як Erasmus, Молодь дії (Youth in Action), програм, призначених для поїздок із метою підвищення кваліфікації, EUBAM (Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні) тощо. Утім, ніщо не може бути більш потужним із погляду підвищення соціалізації, ніж впровадження безвізового режиму з ЄС (звичайно, за умови виконання усіх зобов'язань) та інвестицій у підвищення контактів між громадянами, що призвело б до поглинання європейських моделей поведінки.

Деміфологізація радянської спадщини. Задля викорінення пострадянськості повинна відбутися ефективна деміфологізація радянських норм поведінки, явищ, символів. Сакралізація “радянського” є помітним трендом особливо в Україні, до певної міри - в Молдові. Найбільше в контексті деміфологізації просунулась Грузія. Так, в Україні понад 50% назв вулиць мають радянську генеалогію. Ледве не в кожному населеному пункті збереглися монументи героям радянської епохи - найбільш поширеними є пам'ятники Владіміру Леніну. Водночас у Грузії радянські символи були знищені ще на початку 1990-х рр. У травні 2011 р. грузинський парламент прийняв закон про заборону радянських символів.

Громадянська активність. Важливим акцентом на трансформаційному шляху є готовність громадян до самоорганізації, до вияву громадянської активності на місцевому рівні. Значним викликом пострадянськості є саме патерналізм - віра громадян у всемогутність держави; упевненість, що саме держава повинна вирішувати усі їхні проблеми. Така громадянська пасивність, як наслідок, дозволяє владним структурам “грати” на патерналістських схильностях виборця (політикам легше вдається “підкупити” громадян своїми обіцянками).

Така індиферентність призводить до застою, відсутності реформ або їх кволого впровадження. Ця ж пасивність провокує зниження рівня підзвітності політикуму від локального до центрального рівнів. Чим активнішими будуть громадяни у відстоюванні власних інтересів, тим відповідальнішим стане політикум; чим більшою буде громадянська активність, тим сильнішими ставатимуть демократичні традиції в соціумі. У ліберальних демократіях помітне намагання зміщувати важіль прийняття рішень в бік регіонів, у бік наділення більшими правами громадян (empowerment) (табл. 1).

самоврядування політичний громадський революція

Таблиця 1. Середні оцінки програм партій

Напевно, найбільше серед результатів аналізу всіх партійних кампаній впадає в око, що, незважаючи на всі відмінності, виявлені експертами, програми партій доволі схожі між собою [12].

Таким чином, виборці можуть обирати з усього строкатого розмаїття політичних партій. Раціональний виборець повинен вибрати програму, яка тримає баланс між амбіціями й реалізмом. Довіра як імператив легітимності авторитету формується “не словом, а ділом”, тому не треба говорити про чесність, а просто необхідно діяти чесно, однак очевидно, що це не просто. Очевидно, що “польові командири” не витримали іспиту на щирість цінностей Майдану. Іншими словами, ми не хочемо обирати партію, яка нічого не обіцяє, але так само ми не хочемо партій із фантастичними обіцянками. Ідеальна партія - між цими крайнощами і тому, зважаючи на схожість і низьку якість програм основних політичних сил, доведеться знову голосувати за особистості.

Література

1. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядуванн в Україні [Текст] : кол. моногр. / [В. О. Антоненко, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов та ін. ; за ред. : В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова К. : Атіка, 2007. -- 864 с.

2. Богошева Н. Проблеми інституціналізації політичних партій в Україні / Н. Богошева, Ю. Ключковський // Вибори та демократія [Текст]. -- 2008. -- № 2(16). -- С. 31--36.

3. Буракова Л. Чому Грузії вдалося [Текст] / Л. Буракова. -- К. : Дух і Літера, 2014. -- 256 с.

4. Гонюкова Л. Політичні партії як інститут державної політики та управління:теоретико-методологічний аналіз [Текст] : монографія / Лілія Гонюкова ; за наук. ред. д-р політ. н. Л. Є. Шкляра. -- К. : НАДУ, 2009. -- 392 с.

5. Гонюкова Л. Політичні партії як суб'єкти державної політики в сучасній Україні [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д. держ. упр. / Л. Гонюкова. -- К. : [б. в.], 2010. -- 36 с.

6. Драган І. Сучасний стан взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування з громадськістю / І. Драган // Держава та регіони [Текст]. -- 2007. -- № 3. -- С. 67--72. -- (Серія “Державнеуправління”).

7. Ключковський Ю. Пропорційні вибори і розвиток партійної системи в Україні / Ю. Ключковський // Вибори та демократія [Текст]. -- 2006. -- № 3 9 -- С. 11--19.

8. Максимець Б. М. Політичні партії як чинники формування та реалізації стратегії державної політики [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. к. держ. упр. / Б. М. Максимець. -- К. : [б. в.], 2006. -- 20 с.

Размещено на Allbest.ur