Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра галузевого права

Курсова робота

Розбудова правового інституту особистих немайнових правовідносин подружжя

Виконавець:студент 421 групи заочної форми навчання

Напрям підготовки 6.030401 Правознавство

Кузнецов А.С

Перевірив: ст. викладач Алябов Ю.В

Херсон - 2017



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика особистостних правовідносин за участю подружжя

Розділ 2. Особистісті немайнові правовідносини подружжя

2.1 Характеристика немайнових правовідносин подружжя

2.2 Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

правовідносини подружжя немайновий сім'я

Одним з природних прав людини є право на сім'ю. Сім'я це окремий суспільний осередок; нікого не можна примушувати до створення сім'ї чи тримати у ній всупереч його волі. Сім'я була і залишається природним та основним осередком суспільства. Намагання радянської ідеологічної машини утвердити у свідомості громадян переконання, що таким осередком є трудовий колектив, виявилися марними.

Сімейно - правовий статус людини - це її обличчя в суспільстві, пов'язане зі станом сім'ї цієї людини. Сім'я як соціальний феномен, що склався в суспільстві, має для кожної окремої людини велике значення і в самому суспільстві становить загальновизнану соціальну цінність. Тому нормативне регулювання сімейних відносин відображає і соціальну значущість тих видів сімейних відносин, які підлягають правовому регулюванню, та індивідуальну цінність певних видів сімейних відносин для кожної людини зокрема. Від якості та обгрунтованості - правової та соціальної - цього регулювання залежить стан сімейних відносин у суспільстві, визначеність поведінки окремих осіб, які є учасниками сімейних та суспільних відносин, їх соціальне становище і правовий стан, навіть їхнє сприйняття світу і життя взагалі.

Питання особистих та майнових відносин подружжя були предметом дослідження вчених-науковців на протязі не одного десятиріччя. Але у світлі останніх історичних, економічних та політичних реформ вони потребують сучасного наукового вивчення та аналізу. В умовах формування нових суспільних відносин проблеми сім'ї безумовно набувають нового звучання.

Актуальність теми полягає у тому, що відносини подружжя є актуальною проблемою сьогодення та не тільки.

Мета дослідження Основна мета праці полягає у тому, щоб базуючись на комплексному вивченні та аналізі наукової літератури та історичних джерел обраного періоду, чинного законодавства та існуючих альтернативних проектів Цивільного та Сімейного кодексів з питань правового регулювання особистих та майнових відносин подружжя, практиці його застосування визначити тенденції, характерні риси та особливості правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин подружжяв ( стосовно належного їм майна) в світлі сучасної кодифікації цивільного та сімейного законодавства, а також виробити рекомендації для правозастосовчих органів та вступаючих до шлюбу осіб

Об'єкт дослідження складає процес правового регулювання та правозастосування норм з питань особистих немайнових відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна на протязі останнього сторіччя, тенденції, характерні риси та особливості їх розвитку в сучасних умовах.

Предметом дослідження є система правових норм сімейного та цивільного законодавства останнього сторіччя, а також проектів нових Цивільного (книга 6) та Сімейного кодексів України, присвячених регулюванню особистих відносин подружжя та відносин подружжя стосовно їх майна.



Розділ 1. Поняття та загальна характеристика особистостних правовідносин за участю подружжя

З усього розмаїття відносин, що виникають у сім'ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім'ї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1).

Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їх сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, в основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.

Необхідно також звернути увагу на те, що широка царина особистих немайнових відносин подружжя лежить поза межами права. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак - і правовому регулюванню. Закон може захистити того, кого скривдили, але не може повернути дружину чоловікові чи чоловіка дружині. Закон не в змозі повернути щастя в дім. До особистих немайнових прав подружжя СК відносить:

право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і зміні його, перебуваючи у шлюбі; право на розподіл обов'язків та сімейне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Кожен із подружжя зобов'язаний турбуватись про сім'ю.

Аналізуючи перелічені в главі 6 СК права та обов'язки подружжя, можна дійти висновку, що законодавець при їх визначенні враховує як загальні цивільно-правові положення щодо визначення особистих немайнових прав громадян незалежно від шлюбу, так і закріплює порядок виникнення, здійснення та припинення таких прав та обов'язків у осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це можна пояснити тим, що кожному громадянинові від народження або за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обов'язків. Більшістю з таких прав особа володіє довічно. Вступ до шлюбу суттєво не впливає на ці права. Вони продовжують належати кожному з подружжя як громадянинові.

До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та деякі інші особисті права.

Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян і охороняються не сімейним правом, а цивільно-правовим законодавством. Водночас неможливо провести чітку лінію поділу особистих немайнових прав, що регулюються сімейним правом та іншими галузями права. Як приклад візьмімо право громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На перший погляд, це особисте право громадян не належить до особистого права подружжя, але якщо буде встановлено, що один із подружжя створював умови, які негативно впливали на стан здоров'я іншого подружжя (примушування вживати наркотичні засоби, алкогольні напої тощо), то це може зумовити певні правові наслідки для порушника і стати підставою для розірвання з ним шлюбу. У зв'язку з наведеним викликає інтерес ст. 8 СК, у якій мова йде про застосування норм Цивільного кодексу (ЦК) до регулювання сімейних відносин. Виходячи зі змісту цієї статті, застосування норм ЦК можливе тільки щодо регулювання майнових відносин між подружжям за умови, якщо такі відносини не врегульовані СК і не суперечать суті сімейних відносин. Як видно, про особисті немайнові права і обов'язки подружжя в ст. 8 СК мова не йде, але це не означає, що перелік особистих немайнових прав подружжя, передбачених у СК, є виключним. При вирішенні спорів, що виникають між подружжям з приводу порушених їх особистих немайнових прав, у багатьох випадках потрібно враховувати законодавчі норми інших галузей права (конституційного, цивільного тощо). Це пояснюється тим, що кожен із подружжя, перебуваючи у шлюбі, одночасно є правоздатним громадянином і носієм тих прав, що становлять зміст його правоздатності.

Характерним для особистих немайнових прав, у тому числі й для особистих немайнових прав подружжя, є те, що вони не мають економічного змісту. Іншими словами, вони не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншого подружжя. Ці права належать кожному з подружжя незалежно від його особистого майнового стану.

Особисті немайнові права пов'язані з особою і є невід'ємними від неї. Їх неможливо продати, подарувати, передати будь-яким іншим чином.

Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості порівняно з особистими немайновими правами, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв'язку зі вступом у шлюб, зареєстрований в установленому порядку. Вони діють лише в сімейних відносинах.

По-друге, особисті немайнові права подружжя є не абсолютними, як у цивільному праві, а відносними. Вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим із подружжя. Тому особистим правам одного із подружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешкоджати їх здійсненню, не порушувати їх.

По-третє, особисті немайнові права подружжя є визначальними в сімейних правовідносинах. Саме з цих прав виникають УСІ інші права подружжя. В їх основі лежать одвічні духовні Цінності, без яких неможливо створити міцну, щасливу сім'ю.

По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому (дітей, батьків, інших її членів).

По-п'яте, припинення особистих немайнових прав відбувається разом із припиненням шлюбу. Припинення шлюбу може відбутись не тільки з настанням смерті одного з подружжя, а й з інших підстав. Тому особисті немайнові права подружжя на відміну від особистих немайнових прав інших громадян припиняються як природним шляхом, так і з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розірвання шлюбу.

Підсумовуючи викладене, можна дати наступне визначення поняття особистих немайнових правовідносин з участю подружжя: це - врегульовані нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають у шлюбі. В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливість набуття та реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцнення сім'ї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.

Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім'ї.

Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і обов'язки. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус - це особисті немайнові права і обов'язки подружжя.



Розділ 2. Особистісті немайнові правовідносини подружжя

2.1 Характеристика немайнових правовідносин подружжя

Реєстрація шлюбу породжує виникнення різноманітних за своїм змістом особистих прав та обов'язків подружжя. Оскільки відносини між подружжям мають, насамперед, глибоко особистий характер, то й правовому регулюванню особистих немайнових відносин у сімейному праві надається особливе значення. Суспільні зв'язки, що складаються в сім'ї, є глибоко особистими, багато в чому інтимними і ґрунтуються на почуттях любові та взаємної прихильності1. В новому Сімейному кодексі, порівняно з КЗпШС, збільшена кількість норм, які регулюють особисті немайнові відносини подружжя. Проте велика кількість особистих відносин між подружжям знаходиться поза сферою правового регулювання. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, що вказує на їх особливий характер. Як підкреслено в ч. 3 ст. 7 СК, особисті немайнові відносини под: ружжя регулюються лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання особистих немайнових відносин назване як одне з завдань, що стоять перед Сімейним кодексом України. Згідно зі ст. 1 СК метою регулювання особистих немайнових відносин є зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки у повсякденному житті.

До особистих немайнових прав подружжя СК відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права. Це право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов 'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Зазначені права характеризуються тим, що для їх здійснення не потрібно ні згоди, ні виконання активних дій з боку іншого з подружжя. Отже їхня сутність полягає головним чином у можливості обумовленої поведінки самої управомоченої особи у встановлених законом межах1.

В основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків кожним із подружжя. Рівність чоловіка і дружини -- основний принцип шлюбних відносин, заснований на визнанні однакової соціальної цінності особистості чоловіка і жінки. Це означає, що використання своїх законних прав кожним із подружжя і застосування закону при вирішенні різних спорів між ними повинно здійснюватися з неодмінним дотриманням рівності прав і обов'язків чоловіка і дружини. Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; здійснення прав та обов'язків кожним із подружжя на рівних засадах. Цей принцип базується на загальних положеннях ст. 24 Конституції України й означає право кожного з подружжя на особисту свободу; спільне вирішення питань материнства, бать: ківства, виховання й освіти дітей, інших питань життя сім'ї; право кожного з подружжя на повагу до своєї індивідуальності; обо: в'язок подружжя щодо побудови сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, спільної турботи про матеріальне забезпечення сім'ї та розвиток дітей.

При розгляді особливостей положень сімейного кодексу, що визначають своєрідність регулювання немайнових відносин подружжя, звертає на себе особливу увагу насиченість законодавства положеннями морального характеру. Норми моралі охоплюють буквально усі аспекти шлюбних відносин, міцність яких значною мірою залежить від моральних уявлень людини. Наприклад, слід чесно ставитися до сімейних прав і обов'язків, поважати одне одного, рахуватися з інтересами кожного з подружжя, з повагою ставитися до його індивідуальності, звичок та уподобань, піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (статті 51,55 СК).

Органічний зв'язок норм сімейного права та моралі, їх взаємодія в процесі реалізації є відмінною рисою особистих немайнових відносин подружжя. У переважній більшості правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з укладенням, розірванням шлюбу, присвячені немайновим правам і обов'язкам подружжя, мають морально-правовий зміст. Сімейне законодавство містить найрізноманітніше поєднання моральних і правових вимог, норми права і моралі доповнюють і збагачують одна одну, мають єдину кінцеву мету1.

Багато що у формуванні відносин між подружжям визначається національною культурою, історичними традиціями, соціально-економічними умовами, особистими чинниками. Можливості права у сфері особистих немайнових відносин між подружжям обмежені. Це -- та сфера, де забезпечити реалізацію кожним з подружжя своїх можливостей правовими методами найбільш складно. Разом із тим, саме в сім'ї складаються ті моделі відносин між чоловіком та жінкою, які потім переносяться на інші сфери громадського життя. Велике значення має закріплення в сім'ї ідеї гендерної рівності й забезпечення механізму її реального втілення в життя.

Особисті немайнові права подружжя, на відміну від майно: вих, не мають економічного змісту та майнового характеру. В той же час вони є вкрай важливими, що зумовлено сутністю шлюбу як сімейного союзу жінки та чоловіка, заснованого на принципах рівності подружжя. Ці права належать кожному з подружжя не: залежно від його майнового стану. Їх здійснення не супрово: джується майновим еквівалентом з боку іншого з подружжя. Вони не можуть бути виражені в грошовій формі.

Особисті права й обов'язки подружжя виникають щодо ви: значених нематеріальних благ. Вони тісно пов'язані з особистістю кожного із подружжя, невіддільні від неї і не можуть відчужуватися, як і самі блага, стосовно яких виникають особисті права й обов'язки. На них не впливає факт спільного чи роздільного проживання подружжя, кожний з подружжя може користуватися особистими правами на свій власний розсуд.

Дуже важливо, що особисті права й обов'язки подружжя не можуть бути припинені чи змінені домовленістю між подружжям. Не можуть бути вони і предметом шлюбного договору, інших угод. Це забезпечує неухильне дотримання основного принципу рівності подружжя в сім'ї і виключає можливість прийняття рішень, які посягають на права та гідність одного з подружжя.

Велика кількість серед закріплених у Сімейному кодексі осо: бистих немайнових прав подружжя належить їм як громадянам і до взяття шлюбу. Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості1.

Особисті немайнові правовідносини подружжя -- це врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім'ї.

Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права й обов'язки. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус - це особисті немайнові права і обов'язки подружжя.

До особистих немайнових прав подружжя СК України відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права:

1. Материнство та батьківство. Дружина має право на материнство, чоловік має право на батьківство (ст. 49, 50 СК України).

Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини, відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження можуть бути причинами розірвання шлюбу.

Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) або можливості чоловіка здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням нею (ним) конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (нього) є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Вагітній дружині мають бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

Дружині-матері мають бути створені в сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків.

2. Право на повагу до своєї індивідуальності. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК України).

3. Право на духовний розвиток. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК України).

4. Право на зміну прізвища. Якщо під час реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя (ст. 53 СК України).

У разі зміни прізвища орган ДРАЦС видає нове свідоцтво про шлюб.

5. Право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися відстороненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя (ст. 54 СК України).

Ці права виникають із закріпленого у ст. 51 Конституції України принципу рівності прав та обов'язків подружжя. Деякі з цих положень є нормами-деклараціями. Так, дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Це не означає, що вони повинні виконувати рівні обов'язки. Дружина, чоловік мають розподіляти свої обов'язки за взаємною згодою.

Водночас якщо один із подружжя не згодний з розподілом обов'язків у сім'ї, другий з подружжя не може примусити його до виконання якихось сімейних обов'язків, за винятком обов'язків, пов'язаних з вихованням дітей та сплатою аліментів. Якщо один із подружжя не виконує своїх обов'язків з виховання дитини, він може бути позбавлений батьківських прав. Інші ж питання розподілу обов'язків подружжя в сім'ї не можуть вирішуватися у примусовому порядку. Отже, в інших випадках розподіл обов'язків не забезпечений правовою санкцією.

Також не забезпечене правовою санкцією положення, згідно з яким дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка виконується в інтересах сім'ї. Повага - це моральна категорія. Домогтися поваги правовими засобами неможливо. Правові норми можуть лише сприяти становленню, розвитку та збереженню між подружжям поважного ставлення до праці, яка виконується в інтересах сім'ї.

Якщо дружина і чоловік не досягнуть взаємної згоди з питання про розподіл обов'язків у сім'ї або не будуть утверджувати повагу до будь-якої праці, що виконується в інтересах сім'ї, це може бути підставою для розірвання шлюбу.

Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Подружнє життя не зводиться лише до особистої сфери, воно поширюється і на майнові відносини. Питання, пов'язані з особистими відносинами подружжя, не можуть вирішуватись у примусовому порядку. Важливе значення для регулювання відносин між подружжям має встановлена законодавством презумпція згоди одного з подружжя на здійснення другим з подружжя дій стосовно життя сім'ї. Ця презумпція виходить з припущення про єдність інтересів подружжя. Вона має велике значення для укладання подружжям угод щодо майна, яке є об'єктом права їхньої спільної сумісної власності.

2.2 Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька (ст. 55 СК України).

Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Вирішення протиріч усередині сім'ї, які пов'язані з веденням домашнього господарства і вихованням дітей, значною мірою залежить від суб'єктивних факторів, і перш за все - від свідомості членів сім'ї. Там, де чоловік знаходить час, щоб полегшити домашню працю дружини, розходжень і розбіжностей немає.

Немає непорозуміння між чоловіком і дружиною і тоді, коли дружина бере на себе подвійний тягар: працю на виробництві і домашнє господарство. Але тут криється інша небезпека для дружини - перенапруження. У зв'язку з цим решта членів сім'ї мають взяти на себе частину обов'язків жінки-матері, жінки-дружини з ведення домашнього господарства. Ними можуть бути: чоловік, батьки, діти.

Іноді в сім'ях надто покладаються на обов'язок. Деякі жінки, чоловіки, які одружилися, вважають, що тепер можна покластися на закон і особливо не тривожитися про свої взаємовідносини.

Уміння жити в злагоді не виникає само по собі, його треба виховувати, спираючись на розумний підхід один до одного і на взаємопорозуміння, а це значить уміти не тільки бачити, що відбувається зараз в душі близької людини, але й передбачити, який напрям приймуть його думки через деякий час по тому, які виникнуть побажання. Крім подружньої необхідності, сім'я задовольняє також необхідність у спілкуванні батьків з дітьми.

Щоб цього не сталося, в сім'ї необхідно уміти своєчасно попросити вибачення за свою негативну поведінку відносно один одного, уміти прощати помилки другого, своєчасно змінити свою негативну поведінку в сім'ї, сказати хороші слова і та ін.

Якщо подружжя не віддає на волю стихії свої взаємовідносини, а своєчасно вирішує негаразди, непорозуміння і розбіжності, то в такому випадку суперечності не тільки не послаблять шлюб і сім'ю, а навпаки, підсилять їх стійкість і благополуччя.

Право на особисту свободу та недоторканність

Проблема особистих немайнових прав фізичної особи є однією з найважливіших у цивілістиці. Незалежно від статі кожна особа у правовій державі має відчувати свою соціальну захищеність. Повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання (ст. 56 СК України).

У системі особистих немайнових прав важливе місце належить правам на свободу і особисту недоторканність. На універсальності цих прав і їхньому природному характері наголошується у міжнародно-правових документах, визнаних усіма цивілізованими державами світу. Зокрема, у ст. З Загальної Декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право на життя, на свободу та особисту недоторканність. При цьому Декларація виходила не лише з того, що ніхто не може бути підданий свавільному арешту, затриманню чи вигнанню. Свобода, проголошувана Декларацією, виражається у найрізноманітніших формах. Так, ст. 4 закріплює свободу від рабства: ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх формах; у ст. 5 записано, що "ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, ставлення чи покарання".

Подальшого розвитку ці міжнародно-правові норми набули в Пакті про економічні, соціальні та культурні права та в Пакті про громадянські і політичні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. У ст. 9 Пакту про громадянські та політичні права закріплено: "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом".

Положення міжнародно-правових актів повною мірою відображені в Основному Законі України. Так, у ст. З Конституції України записано: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю", а у ст. 29 Конституції України наголошується, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Право на свободу належить кожній людині від народження і є одним із соціальних благ, яке не лише створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Свобода визнається як здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети. Більшість авторів одностайно схиляються до того, що свобода - це можливість безперешкодно, незалежно від кого-небудь (вільно) розпоряджатися собою, розпоряджатися своїми діями і вчинками, своїм часом. Право на свободу означає відповідну міру можливого і юридично дозволеного поводження громадянина розпоряджатися собою, своїми вчинками і часом. Як і будь-яке інше суб'єктивне право, право на свободу не існує поза обмеженнями. Однак останні можуть установлюватися лише законом і порядком, ним таки передбаченим. При цьому здійснення права на свободу не повинно порушувати прав і свобод інших осіб.

Про свободу можна говорити як тоді, коли людина обирає собі мету і засоби її досягнення, так і тоді, коли вона погоджується, змиряється із ситуацією, що склалася.

Право на свободу стосується всіх сфер життя людини, а не тільки сфери її приватного життя. Цивільно-правовий аспект свободи пов'язується з дієздатністю фізичної особи. Носієм цілковитої свободи є особа, яка досягла повноліття (18 років) або яка взяла шлюб.

Кожна свобода має свою межу, унеможливлюючи перетворення її на свавілля. Закріплена в законі межа свободи, яка є рівною для всіх, може бути звужена для певних осіб, що визнаються за загальним правилом як наслідок учинення ними протиправної поведінки.

Фізична особа може бути цілком позбавлена свободи, якщо вона в судовому порядку визнана недієздатною.

За Конституцією України право на свободу поєднано з правом на особисту недоторканність (ст. 29), однак воно не зводиться лише до цього, оскільки особиста недоторканність включає фізичну і психічну недоторканність. "Недоторканність" трактується як гарантія від будь-яких посягань з боку будь-кого. Виходячи з цього, можна дійти висновку, що головний аспект права особи на недоторканність полягає в абсолютному обов'язку кожного з подружжя не завдавати іншому фізичного болю, не обмежувати його свободи. Право на фізичну та психічну недоторканність регулюється також Основами законодавства України про охорону здоров'я громадян. Фізична недоторканність означає автономне вирішення питань про користування і розпорядження своїм тілом, відділеними від організму органами, тканинами. Психічна недоторканність - вільне здійснення вчинків відповідно до своєї свідомості і волі.

Право на особисту недоторканність в об'єктивному розумінні - це сукупність цивільно-правових норм, що передбачають неприпустимість будь-якого замаху на особу, за винятком випадків, передбачених законом. Прояви замаху на особисту недоторканність можуть бути найрізноманітнішими. Порушення фізичної (тілесної) недоторканності може полягати в небажаному контакті (нанесення побоїв, поштовхів, насильницькі дії сексуального характеру), у впровадженні в організм (уведення зонда для примусового годування), у недотриманні встановлених правил проведення особистого обшуку, судово-медичної і судово-психіатричної експертизи, одержанні зразків для порівняльного дослідження. Отже, порушення тілесної недоторканності може і не бути пов'язане з обмеженням особистої волі чи погіршенням стану здоров'я людини. Порушення психічної недоторканності може відбуватися в примусовому нефізичному впливі, як правило, на волю і свідомість людини шляхом погрози, гіпнозу, використання спеціальних препаратів.

Особиста недоторканність людини може бути порушена в результаті застосування до неї насильства. Зростання насильства щодо жінок є однією із гострих проблем сьогодення. На жаль, така ситуація актуальна для всіх країн світу. Насильство над жінками - це будь-який, здійснений на основі статевої ознаки, акт, що спричиняє або може зашкодити фізичному, психічному, статевому здоров'ю жінки, а також погрози здійснення таких актів. Термін "насильство" набув останнім часом широкого тлумачення. До нього відносять фізичне, психологічне, статеве насильство в сім'ї і суспільстві загалом, а також примусовий аборт, погрози та ін. Насильство щодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за якими жінки опиняються у залежному становищі.

У ст. 2 вищезгаданої Декларації зазначається, що насильство щодо жінок охоплює такі випадки (але не обмежується ними):

а) фізичне, статеве і психологічне насильство в сім'ї, включаючи нанесення побоїв, насильство, пов'язане з приданим, згвалтування дружини чоловіком, ушкодження жіночих статевих органів та інші традиційні види практики, що завдають ушкоджень жінкам, позашлюбне насильство і насильство, пов'язане з експлуатацією;

б) фізичне, . статеве і психологічне насильство, яке трапляється в суспільстві загалом, включаючи згвалтування, статеве домагання і залякування на роботі, у навчальних закладах і в інших місцях, торгівлю жінками і примушення до заняття проституцією;

в) фізичне, статеве і психологічне насильство з боку чи при потуранні держави, де б воно не здійснювалося.

При цьому не слід забувати, що з різних причин жінки, насамперед жертви сексуальних домагань, а також жінки, що постраждали від насильства в сім'ї, не завжди звертаються по допомогу до ОВС.

Якщо така форма насильства, як торгівля людьми, є кричущою і викликає суспільний осуд, то насильство в сім'ї - явище більш приховане, масштаби якого часто не усвідомлюються ані жертвами, ані представниками влади та органів охорони порядку, ані суспільством. Але саме насильство в сім'ї породжує низку негативних суспільних явищ і нестабільність у державі в цілому. На жаль, відома приказка "Мій будинок - моя фортеця" нині видає бажане за дійсне. Домашнє насильство поширене в усьому світі. Про криміналізацію сімейних стосунків свідчить розширення форм насильства в сім'ї - фізичне, сексуальне, погрози вбивством, завдання тілесних ушкоджень, примушування вживати наркотики, алкоголь, доведення до самогубства тощо. Найбільш поширеною формою насильства в сім'ї є рукоприкладство. На сьогодні дуже серйозно стоїть проблема впливу насильства на психічне здоров'я жертви. Жінки, які піддаються жорстокому ставленню в сім'ї, частіше скаржаться на відчуття страху, депресії і фізичну слабкість, ніж жінки, які живуть у нормальних умовах.

В Україні недоторканність особи в основному гарантується насамперед нормами кримінального права. Разом із тим важливо наголосити, що в Україні боротьбі з насильством у сім'ї приділяється значна увага. Так, 15 листопада 2001 р. прийнято Закон "Про попередження насильства в сім'ї", який передбачає спеціальні заходи запобігання насильству в сім'ї, а саме: на службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей покладено право виносити захисний припис, згідно з яким, особа, яка вчинила насильство в сім'ї, обмежується у праві спілкування, у праві вести телефонні розмови тощо з жертвою насильства на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором. У багатьох містах країни створені й активно діють кризові центри для жінок, які піддалися насильству в сім'ї, центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї.

Усна заява викладається заявником і записується посадовою особою відповідного органу, а письмова надсилається поштою або подається особисто, або передається через іншу особу.

У заяві зазначається прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, а також міститься інформація про те, ким вчинено насильство в сім'ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення. Відомості про особисте життя та інша інформація, що міститься в заяві, не підлягають розголошенню. Заява одразу після надходження до Міністерства молоді і спорту України, управління або відділу у справах сім'ї та молоді відповідної місцевої держадміністрації реєструється в журналі обліку заяв про вчинення насильства в сім'ї, а після надходження до служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей ОВС - у книзі обліку заяв про злочини та пригоди.

Органи розглядають заяву не більше ніж протягом трьох днів. Якщо виникає потреба у перевірці викладених у заяві фактів та з'ясуванні додаткових обставин, заява розглядається не більше ніж протягом семи календарних днів.

У разі коли заява стосується неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї, відповідна інформація подається службі у справах дітей та органу опіки і піклування.

Про отримання заяви, в якій міститься повідомлення про існування загрози життю і здоров'ю особи, негайно інформується відповідний ОВС для вжиття заходів до припинення насильства або дій членів сім'ї, спрямованих на виконання реальної загрози його вчинення.

Управління або відділ у справах сім'ї та молоді відповідної місцевої держадміністрації організовує надання постраждалим від насильства в сім'ї та членам сім'ї, стосовно яких існує реальна його загроза, психологічних, юридичних, соціально- педагогічних, соціально-медичних, інформаційних та інших послуг, якими вони можуть скористатися через мережу центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та їх спеціалізованих служб, а у разі потреби направляють їх до спеціалізованих установ для постраждалих від насильства в сім'ї (кризові центри, притулки, центри медико-соціальної реабілітації).

Право на припинення шлюбних відносин. Подружжя має право на припинення шлюбних відносин. Йдеться про свободу в особливій сфері - особисту свободу, яка, по суті, не обмежена конкретними правовими нормами. Примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом (ч. 4 ст. 56 СК України). Особисті немайнові права подружжя не вичерпуються лише правами, зазначеними у главі 6 СК України. До особистих немайнових прав належать також інші права подружжя, передбачені сімейним законодавством. Це, перш за все, право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), права, пов'язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації зародка (статті 123, 124 СК України) та усиновленням (ст. 220 СК України).

До сих пір йшлося про особисті немайнові права подружжя. Аналогічними за змістом є їхні обов'язки немайнового характеру. Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов'язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материнство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Те ж саме можна сказати і про спільне вирішення подружжям питань життя сім'ї, де праву одного відповідає обов'язок іншого з подружжя.

Шлюб створює для подружжя і особливий особистий обов'язок - не вступати в інші шлюбні правовідносини під час дії раніше укладеного шлюбу. Особа має право перебувати одночасно у багатьох цивільних, трудових, адміністративних й інших правовідносинах, але не можна перебувати в кількох шлюбних правовідносинах.

Слід зазначити, що санкцій за невиконання подружжям особистих немайнових обов'язків СК України прямо не передбачено. Однак зловживання одним із подружжя особистими правами чи обов'язками, очевидне нехтування інтересами сім'ї, а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з подружжя його особистих немайнових прав може бути підставою для розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з подружжя - правопорушника негативні наслідки в майновій сфері. Наприклад, зменшення його частки у спільному майні у разі його поділу (ч. 2 с. 70 СК України).

Таким чином, підбиваючи підсумки загальної характеристики особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, необхідно зауважити, що ці права та обов'язки виникають у зв'язку з укладанням шлюбу. Більшість із них діє у вигляді законодавчих принципів побудови сім'ї. Захист цих прав не завжди має реально-правовий характер. Невиконання будь-ким із подружжя обов'язку не порушувати особистих немайнових прав іншого з подружжя може бути підставою розірвання шлюбних відносин. Посадові особи правоохоронних органів мусять знати правову природу особистих немайнових прав подружжя і використовувати ці знання в діяльності, пов'язаній з профілактикою правопорушень.

Висновки

Так значною мірою на розвиток відносин подружжя в сім'ї впливає поширення, фактичне та юридичне визнання за кожною особою значного переліку особистих немайнових прав. Тенденція законодавчого захисту порушених особистих прав, на рівні з іншими цивільними правами, яку можна спостерігати в проектах нового Цивільного та Сімейного кодексів має своє відображення і на правовому регулюванні особистих немайнових відносин подружжя. Питання правового регулювання особистих відносин подружжя, на яких базується кожна сім'я, набувають нового змісту.

Особисті відносини подружжя серед всієї сукупності подружніх відносин виступають на перший план в кожній нормальній сім'ї. Однак, для вирішення задачі подальшого розвитку та зміцнення сім'ї велике значення має і правильне регулювання майнових відносин подружжя і зокрема відносин подружжя стосовно їх майна. Досить тривалий час законодавство з цих питань мало імперативний характер, встановлювало конкретні рамки здійснення подружжям своїх майнових прав та обов'язків, не зважаючи на бажання подружжя. Однак, з переходом до ринкових відносин, з поширенням підприємницької діяльності громадян виявилася визначена неузгодженість окремих норм діючого законодавства, а також невідповідність діючих норм існуючим суспільним відносинам. Дещо покращило таке становище введення в Кодекс про шлюб та сім'ю норми, щодо можливості укладення шлюбного контракту, яке відображало загальні тенденції демократизації суспільства та поширення принципу диспозитивності на шлюбно-сімейні відносини.

Поява інституту шлюбного контракту в сучасному законодавстві має велике значення. Але при цьому детальний аналіз правових норм, присвячених його регулюванню, приводить до висновків про необхідність їх найшвидшого вдосконалення та розвитку



Список використаних джерел

1. Калітенко О.М. Деякі аспекти правового регулювання майнових відносин подружжя в Україні. // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / Відп. Ред. Л.І.Кормич. - Одеса: Астропринт, 1997. - Вип. 1-2 - С.68 - 71.;

2. Калитенко О.М. Защита имущественных прав супругов. // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. - Вип. 5. - Одеса, 1998. - С. 278 - 281;

3. Калітенко О.М. Окремі питання правового регулювання спільної сумісної власності подружжя. //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - номер 2 - С. 35 - 38.;

4. Калітенко О.М. Історія розвитку принципів та методів правового регулювання майнових відносин подружжя (1900 - 2000 роки). // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. Вип.6, ч.1.- Одеса - 1999 - С. 80 - 84.

Размещено на Allbest.ru

...