Зобов’язання erga omnes у системі міжнародно-правових зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет міжнародної торгівлі та права

Кафедра міжнародного публічного права

Зобов'язання erga omnes у системі міжнародно-правових зобов'язань

магістрант Білецький В.Д.

Анотація

Систематизовано доктринальні підходи до визначення поняття «міжнародно-правове зобов'язання», встановлено місце зобов'язань erga omnes у системі міжнародно-правових зобов'язань.

Ключові слова: міжнародно-правове зобов'язання, erga omnes, jus cogens, універсальна юрисдикція, Міжнародний Суд ООН.

Аннотация

Систематизированы доктринальные подходы к определению понятия «международно-правовое обязательство», установлено место обязательств erga omnes в системе международно-правовых обязательств.

Ключевые слова: международно-правовое обязательство, erga omnes, jus cogens, универсальная юрисдикция, Международный СудООН.

Annotation

The doctrinal approaches to the definition of "international legal obligation" are systematized, the place of obligations erga omnes in the system of international legal obligations is established.

Key words: international legal obligation, erga omnes, jus cogens, universal jurisdiction, UN International Court of Justice.

Постановка проблеми. XX століття ознаменувалося інтенсифікацією міжнародно-правових відносин та новими викликами на міжнародній арені. Відбулися значні зміни в поглядах як на роль міжнародного права, так і на природу міжнародно-правового зобов'язання. Переосмислення необхідності посилення міжнародного співробітництва призвело до виникнення міжнародного співтовариства як елемента нової міжнародно-правової реальності, об'єднавчим стрижнем якого слугують спільні інтереси: захист прав людини, навколишнього середовища, ядерне роззброєння тощо.

Такі інтереси становлять основу існування людства в цілому та потребують особливих механізмів їх захисту, що і спричинило появу в міжнародному праві концепції зобов'язань erga omnes (зобов'язань перед усіма). міжнародний правовий зобов'язання omnes

Виникнення цієї концепції дає поштовх до універсалізації міжнародного права. На перший план виходить необхідність захисту інтересів менш впливових держав, які завдяки зобов'язанням erga omnes можуть розраховувати на допомогу третіх країн. Крім того, можливість притягнення до відповідальності будь-якої держави підвищує ефективність міжнародного права.

На сучасному етапі зобов'язання erga omnes можна розглядати як певний квазіієрархічний елемент системи джерел міжнародного права, що свідчить про поступову конституалізацію міжнародного права.

Дискусійність та недостатній рівень науково-теоретичної розробки концепції зобов'язань erga omnes неодноразово привертали увагу науковців. Однак наявні праці вітчизняних науковців не містять комплексного підходу до питання визначення особливостей зобов'язань erga omnes, а лише фрагментарно висвітлюють їх місце в системі міжнародно-правових зобов'язань.

Безпосередньо дослідженню питання про зобов'язання erga omnes присвячені роботи винятково зарубіжних науковців: К. Аннакер, А. де Ху, М. Рагаці, К. Тамса. При цьому потрібно відзначити, що у вітчизняній науці міжнародного права подібні дослідження не проводилися.

Окремі аспекти зазначеної проблеми були проаналізовані М. Баєрсом, М. Басіоуні, Дж. Гайя, П.-М. Дюпуї, К. Жеманеком, Ю. Івасавою, Ш. Кадельбахом, А. Кассезе, Я. Клабберсом, М. Коскенніємі, Дж. Кроуфордом, К. Са- арілуомою, Б. Сіммою, Л.-А. Сіцільяносом, К. Фокареллі та ін.

Метою статті є виявлення особливостей зобов'язань erga omnes у системі міжнародно-правових зобов'язань.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких основних завдань: систематизувати докгринальні підходи до визначення поняття «міжнародно-правове зобов'язання»; дослідити передумови виникнення зобов'язань erga omnes; встановити місце зобов'язань erga omnes у системі міжнародно-правових зобов'язань; проаналізувати роль міжнародних судових інституцій у розвитку зобов'язань erga omnes.

Виклад основного матеріалу. Серед базових підходів міжнародно-правової доктрини до розуміння поняття «міжнародне зобов'язання» виокремлюють:

- системний підхід: міжнародно-правове зобов'язання розглядається як система взаємодіючих елементів - норм, основних цілей та цінностей міжнародної спільноти;

- формальний підхід: міжнародно-правове зобов'язання розглядається з точки зору форми і способу закріплення норми, з якої випливає таке зобов'язання;

- функціональний підхід: міжнародно-правове зобов'язання розглядається як результат, якого слід досягти (легітимність, узгодженість, утвердження цінностей);

- управлінський підхід: міжнародно-правове зобов'язання розглядається в контексті співробітництва держав щодо забезпечення його виконання;

- міжгалузевий (комплексний) підхід: міжнародно-правове зобов'язання розглядається як сполучна ланка між національним та міжнародним, а також між приватним та публічним правом;

- об'єктивістський підхід:міжнародно-правове

зобов'язання розглядається як результат відображення, усвідомлення правомірності/неправомірності поведінки та особливостей її реалізації.

Така множинність поглядів і підходів до міжнародно-правового зобов'язання свідчить про неможливість вироблення єдиного прийнятного для міжнародної спільноти визначення поняття міжнародно-правового зобов'язання, що свідчить про доцільність виведення ознак цього явища.

У зв'язку з викладеним вище було виокремлено такі ознаки міжнародного зобов'язання:

- обов'язкові (притаманні всім міжнародно-правовим зобов'язанням): випливають із норм, які закріплені у певних формах; настання відповідальності за порушення;

- факультативні: згода на виникнення зобов'язань, тобто існування зобов'язань є об'єктивним, незалежно від волі суб'єктів міжнародного права [1, с. 307].

Витоки ідеї про існування зобов'язань перед міжнародним співтовариством у цілому та можливості притягнення до відповідальності за їх порушення сягають своїм корінням у Середньовіччя. Саме тоді виникає доктрина corpus mysticum Christi, відповідно до якої всі люди створюють універсальне містичне співтовариство як елемент тіла Христового через єднання з Церквою.

У XVII столітті в держав виникає спільний інтерес, необхідність захисту якого стає основою для подальшого розвитку інститутів справедливої війни та боротьби з піратством.

У XVIII столітті ідея захисту спільних інтересів набуває нового виміру: захист інтересів через можливість вжиття заходів третьою стороною у випадку порушення певних норм міжнародного права. Це стало предметом одного з перших міжнародно-правових дискурсів, який триває і досі.

У XIX столітті в російській доктрині міжнародного права виникають космополітичні ідеї захисту інтересів міжнародного співтовариства як майбуття міжнародного права. Вони стали основою для поступового виходу міжнародного права за межі білатеральності у XX - XXI столітті, про що, у першу чергу, засвідчила міжнародна судова практика (справи про режим демілітаризації Аландських островів, про судно «Вімблдон», про митний режим між Німеччиною та Австрією, а також справа Оскара Чінна) [2, с. 142].

Основні характеристики зобов'язань erga omnes проявляються в суб'єктному та об'єктному складах правовідносин, а також у джерелах таких зобов'язань.

Особливістю суб'єктного складу правовідносин є те, що одним із суб'єктів виступає міжнародне співтовариство, а об'єктом правовідносин є спільні інтереси. При цьому джерелами таких зобов'язань, окрім класичних, можуть виступати моральні принципи, які проявляються в міжнародно-правовому вимірі як певні вищі принципи, що зобов'язують держави без їх додаткової формалізації в будь-якій формі, а метою виступає необхідність захисту спільних моральних цінностей.

Основними ознаками зобов'язань erga omnes є:

- універсальність;

- чітка предметна визначеність;

- невзаємність;

- переважна негаторність;

- взаємозв'язок і взаємообумовленість Hjus cogens;

- спільна мета - захист спільних моральних цінностей та спільних інтересів;

- максимальна зацікавленість у їх виконанні;

- право кожного притягнути до відповідальності.

Встановлення базових ознак зобов'язань erga omnes

дозволило визначити їх співвідношення із суміжними категоріями: erga omnes partes; jus cogens та actio popularis.

Доведено, що найтісніший зв'язок простежується між категоріями erga omnes Tajus cogens, оскільки саме остання категорія є основою для виникнення erga omnes. Саме тому нормам jus cogens притаманні всі ознаки erga omnes.

Категорія зобов'язань erga omnes має спільні риси з erga omnes partes у частині захисту спільних інтересів, однак останні не спрямовані на захист спільних інтересів міжнародного співтовариства, а стосуються лише інтересів, які випливають із багатосторонніх міжнародних договорів.

Erga omnes має певні спільні риси з actio popularis. Це, зокрема, право кожного звернутися за захистом порушених прав, навіть за відсутності завданої шкоди. Однак у випадку з actio popularis способом захисту може виступати тільки національний суд. Характерною ознакою є також відсутність правового інтересу в заявника, оскільки він виконує представницьку функцію від імені потерпілої сторони [3, с. 119].

Практика MC ООН свідчить про наявність двох базових джерел формування змісту концепції зобов'язань erga omnes: рішення в справах та консультативні висновки, детальний розгляд яких дозволив визначити основні зобов'язання такого характеру.

Емпіричний аналіз рішень та консультативних висновків MC ООН дозволив виокремити такі зобов'язання, які мають характер erga omnes: заборона агресії, заборона геноциду; заборона порушення прав людини, в тому числі рабства та расової дискримінації; заборона завдання шкоди навколишньому природному середовищу; заборона порушень норм міжнародного гуманітарного права; заборона випробовування та застосування ядерної зброї; заборона порушення принципу самовизначення народів. Вони, на думку Суду, є зобов'язаннями будь-якої держави перед усім міжнародним співтовариством у цілому, стосуються всіх держав та всі держави мають юридичний інтерес у їх захисті.

Доведено, що норми, які встановлюють таке зобов'язання, мають переважно звичаєвий характер.

На основі детального аналізу судової практики можна стверджувати, що можливості притягнення до відповідальності держав за порушення зобов'язань erga omnes достатньо обмежені, оскільки MC ООН, у першу чергу, керується положеннями Статуту MC ООН про обов'язкову згоду держав на розгляд справи, характер порушених норм і зобов'язань не впливає на це правило. Питання про те, чи надасть держава згоду на розгляд справи у випадку порушення нею зобов'язань, зокрема про заборону геноциду, є риторичним.

Практика інших міжнародних судових інституцій, а також окремих національних судів свідчить про визнання ними існування концепції erga omnes. Основу для цього було закладено в ідеї про створення спеціалізованого трибуналу для притягнення кайзера Німеччини Вільгельма II до відповідальності за порушення норм міжнародної моралі [4, с. 132].

Після Другої світової війни створюються міжнародні військові трибунали для притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти миру, військових злочинів та злочинів проти людяності (Нюрнберзький та Токійський трибунали), традицію яких було вимушено продовжено після подій у Югославії та Руанді.

У практиці таких трибуналів чітко простежується тенденція до визнання наявності специфічних зобов'язань щодо захисту прав людини як основоположної спільної цінності. Права людини як елемент концепції erga omnes стали об'єктом розгляду Європейським судом з прав людини, який у справі Йоргіч проти Німеччини наголосив, що зобов'язання із попередження та покарання злочину геноциду є зобов'язаннями erga omnes, що випливають із HopMjus cogens.

У процесі пошуку ефективних шляхів забезпечення реалізації концепції зобов'язань erga omnes теорія міжнародного права звертається до різних механізмів притягнення до відповідальності за порушення таких зобов'язань-як судових, так і позасудових. До перших можна віднести застосування механізму універсальної юрисдикції, до других - контрзаходи та гуманітарну інтервенцію [5,с. 211].

Висновки

Універсальна юрисдикція передбачає можливість держави притягати до кримінальної відповідальності осіб за вчинення окремих особливо тяжких міжнародних злочинів, незалежно від того, де цей злочин було вчинено та громадянином якої держави є обвинувачений чи жертва. Разом із тим перспективи її широкої практичної реалізації викликають сумніви. По-перше, застосування універсальної юрисдикції змішує два правопорядки: національний і міжнародний та порушує юрисдикційні принципи, які випливають із суверенітету держав. По-друге, це несе в собі загрози зловживання та використання такої юрисдикції в політичних цілях, що може призвести до підриву міжнародного правопорядку та нехтування правами людини. Подібні негативні прояви універсальної юрисдикції цілком може усунути Міжнародний кримінальний суд, на порядку денному якого стоїть максимальна універсалізація як предметної, так і територіальної юрисдикції [6, с. 67].

Разом із тим аналіз рішень міжнародних судових інституцій дозволив встановити, що порушення зобов'язань erga omnes не передбачає автоматичного застосування механізму універсальної юрисдикції.

Контрзаходи та гуманітарна інтервенція за своєю природою є засобами примусу, а тому можуть застосовуватися лише у виняткових випадках. Ні теорія, ні практика міжнародних відносин поки що не сформулювали чіткого взаємозв'язку між порушенням зобов'язань erga omnes та можливістю застосування таких заходів примусу.

Список використаних джерел

1. Schдchter О. Towards а Theory of International Obligation / О. Schдchter II Virginia Journal of International Law. - 1967 - 1968. - Vol. 8. - P. 300-322.

2. Кучевська С.П. Воєнні злочини у Статуті Міжнародного кримінального суду і військові злочини у Кримінальному кодексі України: питання відповідності / С.П. Кучевська II Форум права. - 2007. -№3,- С. 142-146.

3. Коптева О.О. Місце і роль зобов'язань erga omnes у системі норм міжнародного права / 0.0. Коптева II Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2010. -№3,- С. 119-123.

4. Коптева О.О. Роль Міжнародного Суду ООН у становленні розуміння зобов'язань erga omnes / О.О. Коптева II Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. -2011. - № 4(7). -С. 132-137.

5. Гроций Г.О праве войны и мира: Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичногоправа/А.Л.Саккетти (пер.).-М. :Ладомир, 1994-868 с.

6. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток/ В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко ; за заг. ред. В.С. Журавського. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 296 с.

Размещено на Allbest.ru