Проблемні питання застосування норм кримінального процесуального законодавства під час розслідування злочинів, передбачених ст. 393 КК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні питання застосування норм кримінального процесуального законодавства під час розслідування злочинів, передбачених ст. 393 КК України

Синявський C.M.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри тактико-спеціальної підготовки Академії Державної пенітенціарної служби України

Єсипенко О.Г.,

старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Академії Державної пенітенціарної служби України

Віговський В.Л.,

викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Академії Державної пенітенціарної служби України

Розкрито проблему впровадження негласної слідчої (розшукової) дії установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (от. 268 КПК) у правозастосовній діяльності слідчих та оперативних підрозділів відповідно до кримінального процесуального законодавства. Досліджено проблему проведення цієї негласної слідчої (розшукових) дії без дозволу суду.

Ключові слова: негласній дії, слідчі дії, розшукові дії, радіоелектронний засіб.

Раскрыты проблемы внедрения негласного следственного (розыскного) действия установления местанахождения радиоэлектронного устройства в правоприменительной деятельности следственных и оперативных подразделений в соответствии с уголовным процессуальным законодательством. Исследованы особенности проведения негласных следственных (розыскных) действий без разрешения суда.

Ключевые слова: негласные действия, следственные действия, радиоэлектронное средство.

Solved the problem of implementation of covert investigation (search) operations in law enforcement operational units, in accordance with the new Criminal Procedure Code. The features of the covert investigation (investigation) activities, using their results in criminal procedure proving.

Key words: unspoken actions, investigations, radio-electronic means.

Постановка проблеми. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, відповідно до якого одним з основних засобів негласного отримання доказів на стадіях кримінального процесу є негласні слідчі (розшукові) дії (гл. 21 КПК України) [1]. Завдяки таким діям доводиться вина особи у вчиненні злочинів та розслідуються близько 95% тяжких і особливо тяжких злочинів, а вчинених в умовах неочевидності, організованими злочинними угрупованнями до 100%. Негласні слідчі (розшукові) дії, як і будь-які негласні засоби отримання доказів, є ефективним засобом отримання доказів у кримінальному судочинстві за умов жорсткого дотримання законності під час їх проведенні та фіксації.

Беручи до уваги, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України діє з 13 квітня 2012 року, низка питань провадження негласних слідчих (розшукових) дій правового та організаційно-тактичного характеру продовжує залишатися дискусійною та потребує періодичного правового удосконалення, що суттєво впливає на ефективність їх провадження.

Стан опрацювання. Теоретичною базою дослідження зазначеної проблеми стали праці фахівців із кримінально-процесуального права, зокрема Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.Ф. Волобуєва, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, В.А. Колесника, В.П. Колмакова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, В.А. Сас, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, В.В. Тищенка, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила та інших.

Проте їхні праці базувалися на попередньому кримінально-процесуальному законодавстві, в якому негласні слідчі (розшукові) дії не були передбачені.

Аналізуючи сучасні дослідження і публікаціїя, можна побачити, що проблемам застосування НСРД під час досудового дослідження приділяється достатньо уваги. Цю проблему розглядали, зокрема, такі вчені, як В.Ю. Калугін, М.А. Погорецький, С.С. Терещук та інші, але безпосередньо проблемні питання застосування такого НСРД, як «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу» під час розслідування злочинів, передбачених ст. 393 Кримінального кодексу України, на монографічному рівні ґрунтовно не досліджувалися [2, 3,4].

Метою статті є висвітлення проблемного питання правового та організаційного характеру щодо впровадження проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу» під час досудового розслідування кримінальних проваджень по злочинах, передбачених ст. 393 КК України «Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти», яка належить до розділу XVIII Кримінального кодексу України (Злочини проти правосуддя) і за вчинення якого передбачене максимальне покарання до восьми років позбавлення волі [5].

Виклад основного матеріалу. Кримінальний процесуальний кодекс України (Далі КПК України) дає визначення негласних слідчих (розшукових) дій як різновиду слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та проводяться у разі, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати іншим способом.

Необхідно звернутиувагу нате, що в КПК України закріплено вичерпний перелік негласних слідчих (розшукових) дій: аудіота відеоконтроль особи (ст. 260), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264), обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння (ст. 267), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269), аудіота відеоконтроль місця (ст. 270), контроль за вчиненням злочину (ст. 271) та виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 262). слідчий кримінальний процесуальний законодавство

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у разі, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові), передбачені статтями 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 КПК України, проводяться винятково у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Законодавцем передбачено негласні слідчі (розшукові) дії, які проводяться незалежно від тяжкості злочину, а саме:

- зняття інформації з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем чи не пов'язаний із подоланням системи логічного захисту (ч. 2 ст. 264 КПК України), полягає в одержанні інформації з електронних інформаційних систем, що містять відповідну інформацію, у тому числі із застосуванням технічного обладнання;

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України) полягає у застосуванні технічного обладнання для локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу, систем зв'язку та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв'язку, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 268 (установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу), 269 (спостереження за особою, річчю або місцем), у виняткових невідкладних випадках, визначених статтею 250 КПК України, дозволяється проводити до постановлення ухвали слідчого судді.

Кримінальне процесуальне законодавство України визначає суб'єктів, які приймають рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якими є слідчий та прокурор (ч. З ст. 246 КПК України), а також суб'єктів, яким надається право проводити негласні слідчі (розшукові) дії, слідчого або за його дорученням співробітників оперативних підрозділів (ч. 6 ст. 246 КПК України), а саме: уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінальновиконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України.

Важливим та дієвим засобом забезпечення законності проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст. 260, 261, 262, 263, 264, 267, 268, 269, 271, 274 КПК України, є судовий контроль, який здійснює слідчий суддя, за рішенням якого проводяться зазначені дії (ст. 247, 248, 249, 250 КПК України).

Чинний КПК визначив підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246), порядок, строки розгляду клопотань про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, зміст таких клопотань та строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на її проведення (ст. 248, 249), вимоги до постанови слідчого та прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 251), передбачив можливість проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді (ст. 250), визначив правила фіксації процесу та її результатів (ст. 252), заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 254) та інформації, що не використовується у кримінальному провадженні (ст. 255), загальні засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказування (ст. 256) та в інших цілях або передання інформації (ст. 256).

На підставі Кримінального процесуального кодексу України проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінально-процесуальному доказуванні регламентовано Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, СБ України, Міністерством фінансів України, Адміністрацією ДПС України та Міністерством юстиції України від 16 листопада 2012 р. № 114/1042/516/1199/936/1681/51, в якій детально зазначено підстави та порядок отримання дозволу на проведення НСРД, організацію проведення НСРД, фіксацію результатів НСРД і дослідження інформації та інші правові аспекти проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Результати аналізу практики впровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій у правозастосовний процес оперативно-розшукових підрозділів Державної кримінально виконавчої служби України, органів досудового розслідування та суду щодо їх проведення та використання результатів у кримінально-процесуальному доказуванні висвітлили одне з проблемних питань правового та організаційного характеру, яке потребує невідкладного вирішення. Ним є питання проблеми застосування оперативними підрозділами ДКВС України такої негласної слідчої розшукової дії, як «установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу», проведення якої регламентується чинним КПК, але слід зауважити, що встановлення місця перебування (переховування) у разі скоєння такого злочину, як «втеча з місць позбавлення волі або з-під варти» (ст. 393 КК України, розділ XVIIIКК України), особи, що його вчинила, потребує негайного реагування оперативних підрозділів завдяки залученню оперативних можливостей та застосуванню технічних засобів, які мають бути застосовані у найстисліший проміжок часу.

Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу є негласною слідчою (розшуковою) дією, яка полягає в застосуванні технічних засобів для локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу систем зв'язку та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв'язку, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

На жаль чинним законодавством передбачено проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді (ст. 250 КПК України) у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 12 ч.ч. 4, 5: тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років, а особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі).

Диспозиція частини 2-ї статті 393 КК України, а саме втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні, якщо діяння вчинено повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або у поєднанні із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також із пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, тобто воно є тяжким злочином.

З проведеного аналізу злочинів, скоєних за 2016 рік, видно що більшість кримінальних проваджень за ст. 393 КК України відкриті за частиною першою.

Відповідно до досвіду оперативної практики щодо проведення вищеназваної НСРД оперативними співробітниками ДПтСУ на підготовку необхідних для проведення НСРД документів та отримання дозволу витрачається значна кількість часу, який надзвичайно важливий для встановлення місця переховування особи, що скоїла втечу з місць позбавлення волі.

У зв'язку з викладеним вважаємо за доцільне внести зміни до ч. 1 ст. 250 КПК України, виклавши відповідну норму в такій редакції: «У виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, II, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII, XVIII (ст. 393) Особливої частини Кримінального кодексу України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому разі прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді».

Диспозиція частини 2-ї статті 393 КК України, а саме втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні, якщо діяння вчинено повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, або у поєднанні із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також із пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, тобто воно є тяжким злочином.

З проведеного аналізу злочинів, скоєних за 2016 рік, видно що більшість кримінальних проваджень за ст. 393 КК України відкриті за частиною першою.

Відповідно до досвіду оперативної практики щодо проведення вищеназваної НСРД оперативними співробітниками ДПтСУ на підготовку необхідних для проведення

НСРД документів та отримання дозволу витрачається значна кількість часу, який надзвичайно важливий для встановлення місця переховування особи, що скоїла втечу з місць позбавлення волі.

Висновки. У зв'язку з викладеним вважаємо за доцільне внести зміни до ч. 1 ст. 250 КПК України, виклавши відповідну норму в такій редакції: «У виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, II, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII, XVIII (ст. 393) Особливої частини Кримінального кодексу України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому разі прокурор зобов'язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді».

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04. 2012 р. № 4651-УІ. Остання редакція 03.08.2017. ІІКІ.: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (Дата звернення: 27.10.2017)

2. Калугін В.Ю. Специфіка використання в доказуванні протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Право і суспільство. 2016. № 4. С. 209-214.

3. Терещук С.С. Учасники проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Право і суспільство. 2016. № 4. С. 224-230.

4. Погорецький М.А. Негласні слідчі (розшукові) дії: проблеми провадження та використання результатів у доказуванні. Юридичний часопис національної академії внутрішніх справ. Київ, 2013. №1 .С. 270-276.

5. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5.04. 2001 р. № 2341-111. Остання редакція 03.09.2017. ІІКІ.: http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/2341-14 (Дата звернення: 27.10.2017).

Размещено на Allbest.ru