Транснаціональні корпорації: проблема визначення міжнародної правосуб’єктності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Транснаціональні корпорації: проблема визначення міжнародної правосуб'єктності

Чевичалова Ж.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Попова Д.І.,

студентка

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті висвітлюється проблема визначення міжнародної правосуб'єктності транснаціональних корпорацій, що зумовлена існуванням різних наукових поглядів стосовно поняття міжнародної правосуб'єктності і кола суб'єктів міжнародного права. Здійснюється дослідження правової природи транснаціональних корпорацій і їх ролі у формуванні міжнародної економіки і політики.

Ключові слова: міжнародна правосуб'єктність, суб'єкт міжнародного права, транснаціональні корпорації, Кодекс поведінки транснаціональних корпорацій.

В статье освещается проблема определения международной правосубъектности транснациональных корпораций, обусловленная существованием различных научных взглядов относительно понятия международной правосубъектности и круга субъектов международного права. Осуществляется исследование правовой природы транснациональных корпораций и их роли в формировании международной экономики и политики.

Ключевые слова: международная правосубъектность, субъект международного права, транснациональные корпорации, Кодекс поведения транснациональных корпораций.

The article highlights the problem of determining the international legal personality of transnational corporations conditioned by the existence of various scientific views on the concept of international personality and the circle of subjects of international law. The study of the legal nature oftransnational corporations and their role in shaping the international economy and politics is being carried out.

Key words: international personality, subject of international law, transnational corporations, Code of Conduct for Transnational Corporations.

Постановка проблеми. Дослідження цього інституту не втрачає актуальності й нині, оскільки досі не вирішеними залишаються питання міжнародної правосуб'єктності людини та міжнародних неурядових організацій, а в умовах глобалізації, на нашу думку, наукового обґрунтування потребує питання міжнародної правосуб'єкгності транснаціональних корпорацій (далі ТНК), щодо міжнародної правосуб'єкгності яких досі не вироблено єдиної позиції.

Стан опрацювання. Проблематиці зазначеного питання присвячені праці таких вчених: Н.Ю. Асс, М.А. Баймуратова, О.А. Делійського, Г.К. Дмитрієва, Д.І. Кулеби, К.В. Муравйова, В.Г. Федоренка, однак, з огляду на різноманітність аспектів цього напряму дослідження, залишаються невирішеними чимало питань, від яких значною мірою залежить подальший процес розширення кола суб'єктів міжнародного права.

Метою статті є висвітлення проблеми визначення міжнародної правосуб'єктності транснаціональних корпорацій, що зумовлена існуванням різних наукових поглядів стосовно поняття міжнародної правосуб'єкгності і кола суб'єктів міжнародного права, а також здійснення дослідження правової природи транснаціональних корпорацій і їх ролі у формуванні міжнародної економіки і політики. правовий транснаціональний корпорація власність

Виклад основного матеріалу. Питання міжнародної правосуб'єкгності не нове, перші її визначення з'явилися ще у XVII ст. Так, Г.В. фон Лейбніц, автор теорії монад, зазначав: «Той є особою у міжнародному праві, хто представляє публічну свободу так, що він не є суб'єктом опіки або влади когось іншого, але сам по собі має владу війни та союзів<...>Якщо тоді його влада є достатньо всеосяжною, домовлено називати його сувереном або суверенною вадою». За таких обставин у XIX ст. Е. де Ваттель застосував такий самий підхід, але у визначенні міжнародної правосуб'єкгності «суверенну особу» замінив на «суверенну державу». Зовні простий крок призвів до структурних і далекосяжних змін у розвитку цього інституту. Держава на довгі роки стала єдиним суб'єктом міжнародного права з усіма відповідними наслідками [4, с. 73-74].

Розвиток на міжнародному тлі політичних, економічних, соціальних, культурних, гуманітарних відносин зумовив розширення кола суб'єктів цих відносин. Так, до суб'єктів міжнародного права почали відносити державоподібні утворення, нації, міжурядові організації.

У 1982 р. Ю.А. Барберіс запропонував теорію принципової однаковості суб'єктів міжнародного права, спростовуючи позицію про виключну міжнародну правосуб'єкгність держави, оскільки остання спростовує реальність і помилково базується на твердженні, в якому зміщуються поняття правосуб'єктності та суверенітету [6, с. 167-168].

Використовуючи дедуктивний метод пізнання (від загального до спеціального) у нашому дослідженні першочергово визначимо сучасне поняття «міжнародна правосуб'єкгність», після чого стане можливим розглянути питання міжнародної правосуб'єктності ТНК.

Станом на першу декаду XXI ст. теорія міжнародного права запропонувала два основних погляди на інститут міжнародної правосуб'єктності. За першим, вона полягає у певних правах та обов'язках. Однак прагнення вчених та законодавців чітко визначити зміст такої правосуб'єкгності продемонструвало неможливість обмежити його певним переліком прав та обов'язків. Другий підхід поділяють вчені, переконані, що міжнародна правосуб'єкгність це лише юридична властивість, яка передбачає можливості суб'єкта мати права та їх реалізовувати, а не самі права. При цьому дослідники справедливо наголошують на тому, що правосуб'єктність полягає у здатності суб'єкта брати участь у правовідносинах, незалежно від його реальної участі в них, а отже, «обсяг реалізації міжнародної правосуб'єкгності не є критерієм для визнання правосуб'єктності» [4, с. 74-75]. Слушною видається і позиція Л.П. Ануфрієвої: «Здатність мати міжнародно-правові права та обов'язки завжди відрізняється від реального, фактичного володіння ними на підставі вступу у правовідносини» [1,с. 18].

У свою чергу, М.А. Баймуратовим був запропонований поділ міжнародної правосуб'єкгності на загальну, галузеву та спеціальну, які різняться за своїм змістом і, відповідно, суб'єктами. Автор зазначає: «Загальна правосуб'єктність це можливість певних осіб «ipso facto» виступати суб'єктами міжнародного права. Такою правосуб'єкгністю наділені держави. Галузева правосуб'єктність це можливість суб'єкта міжнародного права виступати учасником в певній сфері міжнародних відносин. До таких суб'єктів належать міжурядові організації. Спеціальна правосуб'єктність, у свою чергу, це можливість певних осіб бути учасниками лише певного кола відносин у рамках окремої галузі міжнародного права». Саме спеціальна правосуб'єктність, на погляд науковця, характерна міжнародним неурядовим організаціям, зокрема і ТНК, оскільки останні виступають учасниками лише певного кола відносин, а саме міжнародних економічних відносин, у рамках однієї галузі права міжнародного економічного права [6, с. 167]. З такої точки зору, ТНК є суб'єктами міжнародного приватного права, з чим не можна не погодитись, однак метою нашого дослідження є визначення ролі цих корпорацій у публічно-правових відносинах та їх значення у глобалізованому світі.

Перш за все, щоб встановити, чи мають ТНК міжнародну правосуб'єктність, необхідно визначитись з юридичною природою цього суб'єкта. Проблема такого визначення пов'язана з відсутністю нормативно закріпленого поняття «транснаціональна корпорація». Зважаючи на те, що ТНК є основною формою концентрації і централізації капіталу світової економіки, більшість визначень цього терміна були надані представниками економічної науки і мали економічний зміст. Македонський професор Б. Андрескі (англ. В. Апбгезкі) вважає: «ТНК це учасники комерційної діяльності, річний обсяг яких перевищує 100 млн дол., із наявністю філій у більше ніж шести країнах світу (структурно це може бути одне підприємство з підпорядкованими йому дочірніми підприємствами, філіями тощо чи група підприємств із різною «національністю»), рівнем продажу товарів за межами держави походження компанії, який є перманентним і встановлюється експертами ООН, ці учасники є економічно та/чи фінансово єдиними, поєднаними особливими зв'язками (акції, договір підпорядкування, управлінський контроль) або характеризуються певними способами залежності учасників (наприклад, особливою системою прийняття рішень), а також для яких характерною є децентралізація управління» [9, с. 173]. Отже, до ознак ТНК треба відносити: 1) вихід діяльності ТНК за межі однієї країни; 2) притаманність їх діяльності комерційного характеру; 3) наявність у них вертикальної системи утворень (за ознакою підпорядкування), які належать до різних держав, є взаємозалежними, проте не мають ознак юридично оформленої єдності. Треба зазначити, що в рамках діяльності ООН були створені спеціалізовані органи Комісія ООН із транснаціональних корпорацій та Інформаційно-дослідницький центр ООН із транснаціональних корпорацій, що мали надати легальне визначення поняттю «транснаціональна корпорація». У 1974-1975 рр. ці органи почали підготовку проекту Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. Проте робота над Кодексом досі не завершена, його проект існує лише у вигляді документа ЕКОСОР. Відповідно до п. 1 (а) проекту Кодексу, транснаціональні корпорації це підприємства, незалежно від країни їх походження та форми власності, включаючи приватні, державні або змішані підприємства, з підрозділами у двох чи більше країнах, незалежно від юридичної форми та сфери діяльності цих підрозділів, які функціонують відповідно до певної системи прийняття рішень, що дає змогу провадити узгоджену політику та загальну стратегію через один або кілька центрів із прийняття рішень, і в рамках яких підрозділи пов'язані між собою відносинами власності або такими відносинами, в яких одне або кілька з підрозділів може чи можуть суттєво впливати на діяльність інших, користуватися спільними знаннями та ресурсами і розподіляти відповідальність з іншими підрозділами [10]. Однак, оскільки цей документ так і не був прийнятий, говорити про юридичну силу цієї норми не можна.

Наступною, але пов'язаною з попередньою, є проблема визначення рівня правового регулювання діяльності ТНК, що зумовлена особливостями їх організаційно-правової структури. Традиційною структурою ТНК є так звана «пірамідальна система». Вона містить головну компанію та інші підрозділи ТНК, які, як зазначалося, функціонують у різних державах базисній державі та державах прийняття. О.А. Делійський поділяє погляд авторитетного фахівця в галузі міжнародного права Г.К. Дмитрієва, виділяючи три рівні правового регулювання діяльності ТНК: внутрішнє законодавство (припускає підпорядкування діяльності філій і дочірніх підприємств ТНК національному законодавству приймаючої країни), двосторонні (зазвичай укладаються між державою базування та приймаючою державою, однак, у разі, коли приймаюча країна є слабо розвиненою, такі угоди укладаються безпосередньо з ТНК) і багатосторонні угоди (до них можна віднести згадуваний проект Кодексу поведінки ТНК, розроблений під егідою ООН) [З, с. 571-572].

Щодо проблеми правового регулювання діяльності ТНК на рівні окремих держав, не можна не погодитись з О.В. Тарасовим, який стверджує: «Економічна й організаційна єдність ТНК явно не відповідає тій персонативній правовій формі національної юридичної особи, в якій окремі системні одиниці ТНК вступають у різні правовідносини. Таким чином, єдиний глобальний соціоекономічний актор стає непомітним для національного права. Юридично діють окремі суб'єкти національного права в різних національних правопорядках, формально не пов'язані між собою. Така юридична «множинність» при економічній єдності дає ТНК змогу гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, швидко підлаштовуватися під мінливе соціальне навколишнє середовище» [7, с. 325-326].

Вирішенням цієї проблеми, на нашу думку, має стати прийняття єдиного уніфікованого міжнародно-правового акта, яким були б врегульовані усі аспекти діяльності ТНК. Якщо повернутися до питання прийняття Кодексу поведінки ТНК, основною перешкодою його затвердження були протиріччя розвинених держав держав базування і держав, що розвиваються держав прийняття. У той час, коли розвинені держави намагаються регламентувати обов'язки країн прийняття, обмежив їх вплив на свої підприємства, країни, що розвиваються, намагаються ввести як найбільше обов'язків для ТНК [5]. Тому ці суперечки мають бути вирішені шляхом узгодження позицій і встановлення рівних обов'язків для всіх учасників держави базування, держави прийняття та ТНК.

Завершальним етапом нашого дослідження буде визначення характеру взаємовідносин між державами та ТНК. Як зазначає Н.Ю. Асс, останнім часом спостерігається тенденція зміни впливу у взаємовідносинах між державами та ТНК. Контроль держав за діяльністю цих підприємств поступово зменшується, натомість стурбованість державних лідерів щодо впливу ТНК на державну політику зростає, особливо якщо це стосується колективного впливу ТНК на урядові дії [2, с. 481]. Йдеться про фінансову могутність останніх та їх вплив на політику й економіку окремих держав та континентів. Нині ТНК основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їхнього розвитку та підвищення ефективності. На їх частку доводиться до 2/3 усієї світової торгівлі. Могутність ТНК зумовлюється здатністю переводити фінансові ресурси з однієї країни в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих державах, та неможливістю національних монополій і, тим паче, підприємств конкурувати з ТНК та впливати на зміну попиту і пропозицій. У такому аспекті ТНК необхідно розглядати як головну силу ринкового виробництва і міжнародного розподілу праці, домінуючий чинник світової економіки і міжнародних економічних відношень, що не може не впливати на політичну обстановку у світі [8,с. 33-34].

Висновки. Отже, у процесі нашого дослідження було підкреслено основні проблемні аспекти визначення міжнародної правосуб'єктності ТНК. До останніх необхідно віднести: відсутність, по-перше, єдиного погляду науковців на поняття та зміст «міжнародної правосуб'єкгності», по-друге, правового визначення терміна «транснаціональна корпорація», як у міжнародному, так і національних законодавствах, що, у свою чергу, не дає можливості пізнати юридичну природу цього суб'єкта й одностайно віднести його до кола суб'єктів міжнародного чи національного права.

Також було встановлено, що правове регулювання діяльності ТНК здійснюється переважно на рівні національного права (держави базування або приймаючої держави) або шляхом укладання двосторонніх угод між цими державами і стосується, зокрема, підприємницької, інвестиційної діяльності і оподаткування ТНК як суб'єктів господарювання.

Однак, враховуючи змогу цих суб'єктів фінансово та економічно впливати на рішення урядів та опосередковано сприяти прийняттю тих чи інших політичних рішень, було доведено необхідність здійснення правового регулювання діяльності ТНК і на рівні міжнародному. А тому питання міжнародної правосуб'єкгності ТНК можна розглядати з двох позицій: «de iure» ТНК поки не можуть бути визначені як суб'єкти міжнародного права, оскільки відсутнє відповідне нормативне регулювання; ТНК не беруть участі в укладанні міжнародних угод публічного характеру; і «de facto» нині ТНК здійснюють опосередкований вплив на політику багатьох держав і світу загалом, а тому можуть розглядатися як рівноправні, поряд із державами та міжурядовими організаціями, суб'єктами міжнародного права.

Список використаних джерел

1. Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории / Л.П. Ануфриева. М.: Спарк, 2002. С. 32.

2. Асс Н.Ю. Держава та транснаціональні корпорації: процес змін у взаємовідносинах / Н.Ю. Асс II Держава і право. Юрид. і політ, науки : зб. наук. пр. -2002. Вип. 18. -С. 477-481.

3. Делійський О.А. Міжнародна правосуб'єктність транснаціональних корпорацій / О.А. Делійський II Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. / Одеська нац. юрид. акад. Одесса: Юрид. л-ра, 2005. Вип. 25. С. 566-574.

4. Кулеба Д. Міжнародна правосубєктність: теорія і її перспективи /Д. Кулеба II Альманах междунар. права.-2010. Вып. 2. -С. 70-83.

5. Малиновская И.Г. Транснациональные корпорации и международно-правовое регулирование их деятельности / И.Г. Малиновская II Современные научные исследования и инновации. 2013. № 11 [Электронный ресурс]. Режим доступу : http://web.snauka.ru/ issues/2013/11/28609.

6. Муравйов К.В. Проблема міжнародної правосуб'єктності транснаціональних корпорацій / К.В. Муравйов II Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: зб. наук, пр./ Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, нац. ун-т «Одес. юрид. акад», Нац. акад. прав. наук. України, Укр. асоц. порівнял. правознавства. О.: Фенікс, 2013. -С. 166-168.

7. Тарасов О.В. Суб'єкт міжнародного права : проблеми сучасної теорії/О.В. Тарасов. -X.: Право, 2014. 512 с.

8. Федоренко В.Г. Транснаціональні корпорації як системоутворюючий фактор розвитку національних економік / В.Г. Федоренко II Інвестиції: практика та досвід. 2009. -№7,С. 31-34.

9. Чеку О. Визначення поняття «транснаціональні корпорації» / О. Чеку II Наукові праці МАУП. 2012. Вип. 4. -С. 171-175.

10. A History of Attempts to Regulate the Activities of Transnational Corporations: What Lessons Can Be Learned? II Friends of the EarthEngland, Wales and Northern Ireland [Електронний ресурс]. Режим доступу : www.corporate-accountability.org/eng/documents/1999_and_ earlier/a_history_of_attempts_to_regulate_activities_of_tncs.doc.

Размещено на Allbest.ru