Пілотні рішення Європейського суду з прав людини як засіб впливу на структурні проблеми української правової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

пілотні рішення європейського суду з прав людини як засіб впливу на структурні проблеми української правової системи

PILOT JUDGMENTS OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS AS A MEANS OF INFLUENCE ON STRUCTURAL PROBLEMS OF THE UKRAINIAN LEGAL SYSTEM

Чевичалова Ж.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права Національного юридичногоуніверситету імені ЯрославаМудрого

Перекрест К.С., студентка

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичногоуніверситету імені ЯрославаМудрого

Автори статті розглянули чотири пілотних рішення Європейського суду з прав людини, які пов'язані з найбільш масовими порушеннями прав людини в Україні та проаналізували проблеми застосування їх на практиці. Доведено існування структурних проблем української правової системи, які пов'язані з прогалинами у законодавстві, роботою правоохоронних органів та кризою кадрового характеру в органах державної влади. Наведені шляхи вирішення цих проблем.

Ключові слова: пілотні рішення, Європейський Суд з прав людини, Конвенція, верховенство права, порушення прав людини.

Авторы статьи рассмотрели четыре пилотных решение Европейского суда по правам человека, которые связаны с наиболее массовыми нарушениями прав человека в Украине и проанализировали проблемы применения их на практике. Доказано существование структурных проблем украинской правовой системы, связанные с пробелами в законодательстве, работой правоохранительных органов и кризисом кадрового характера в органах государственной власти. Приведены пути решения этих проблем.

Ключевые слова: пилотные решения, Европейский Суд по правам человека, Конвенция, верховенство права, нарушение прав человека.

рішення європейський суд український

The authors reviewed four pilot judgments of the European Court of Human Rights, which are connected with the most massive violations of human rights in Ukraine, and analyzed the problems of their application in practice. The existence of structural problems of the Ukrainian legal system is proved. The problems are related to the gaps in legislation, the work of law enforcement agencies and the crisis of personnel in the public authorities. The ways of solving these problems are represented.

Key words: pilot judgments, European Court of Human Rights, Convention, rule of law, violation of human rights.

Постановка проблеми. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є дієвим інструментом захисту прав мешканців держав-членів Ради Європи. З метою забезпечення реальної охорони прав людини від протиправних посягань з боку держави у 1959 році було створено міжнародний судовий орган - Європейський Суд з прав людини (далі - Суд). У переважній більшості випадків, Суд, ухвалюючи рішення, застосовує положення ст. 46 Конвенції та покладає на державу-відповідача обов'язок вжити під наглядом Комітету міністрів відповідних заходів загального та (або) індивідуального характеру з метою поновлення порушеного права [1]. В тих випадках, коли порушення прав людини має одиничний характер, такі заходи є достатніми. Проте існують випадки, коли порушення Конвенції мають системний характер, пов'язаний з вадами законодавства або правозастосовчої практики держави. За останнє десятиліття кількість поданих заяв до Суду стрімко зростає, однією із причин є приєднання великої кількості держав до Конвенції. Виникає загроза нормальної роботи та існування Суду [2, с. 28-30]. Саме така велика кількість звернень спонукала Суд застосовувати нову процедуру - ухвалення так званих пілотних рішень.

Стан опрацювання. На сьогодні існує чимало наукових праць, присвячених Європейському суду з прав людини. Зокрема слід відзначити праці зарубіжних вчених Е. Бредлі, Д. Гом'єн, М. Дженіс, Л. Зваака, Р. Кейя, X. Крюгера, Р. Лоусона, Л. Лусаидеса, С. Мартенса, Дж. Мерріл- за, М. О'Бойла Р. Рісдала, А. Робертсона, К. Уарберіка, Д. Харріса, Г. Шермерса. Серед українських вчених необхідно відзначити праці М. Буроменського, А. Бущенка, В. Лутковської, В. Паліюка, П. Рабіновича, Н. Раданович, Д. Супруна, С. Федика, С. Шевчука та інших, які вивчали питання діяльності і функціонування Суду, вплив його рішень на порушення держав-учасниць Конвенції. Разом із тим на сьогодні у вітчизняній науці відсутні праці, в яких здійснено комплексне дослідження особливостей пілотних рішень Європейського суду з прав людини, що залишаються унікальним міжнародно-правовим явищем.

Метою статті є аналіз чотирьох пілотних рішень Суду стосовно України , які пов'язані з найбільш масовими порушеннями прав людини в нашій державі та проблема застосування їх на практиці.

Виклад основного матеріалу. Протягом історії незалежної України Суд ухвалив сім пілотних рішень стосовно України. Ухвалюючи перше щодо України пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», Суд вказав, що така процедура дає йому змогу чітко вказати у такому рішенні на існування структурних проблем, які лежать в основі порушень, а також на конкретні засоби чи заходи, за допомогою яких держава-відповідач має виправити ситуацію і, в разі необхідності, створювати нові ефективні засоби правового захисту, щоб уникнути розгляду аналогічних справ у Суді [3, п. 35]. Процедура пілотного рішення передбачає, що Суд, констатувавши порушення, надає державі-відповідачу строк на їх усунення, зупиняючи при цьому розгляд всіх подібних справ. У разі, якщо держава не усуває системне порушення у встановлений строк, Суд вимушений поновлювати розгляд багатьох справ, в яких заявники стверджують про подібні порушення з боку держави.

У цьому рішенні Суд вже не вперше констатував порушення статті 6 Конвенції, що полягає у тривалому невиконанні остаточного судового рішення. Проаналізувавши практику розгляду подібних справ щодо України, Суд зробив висновок про те, що «правова система України не надає ефективного засобу юридичного захисту, як цього вимагає стаття 13 Конвенції, спроможного запобігти затримкам у виконанні судових рішень або забезпечити відшкодування шкоди, завданої такими затримками» [3]. Такі порушення в нашій країні є непоодинокими, адже пов'язані з недоліками регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. На жаль, Суд не зміг порекомендувати конкретні заходи для усунення системного порушення. На сьогоднішній день більшість справ проти України, що знаходяться у провадженні Суду, стосуються виконання рішень національних судів. Це дає привід стверджувати про потребу в системному реформуванні виконавчого провадження в нашій державі.

У справі «Балицький проти України» Суд виявив суттєву проблему в практиці роботи правоохоронних органів, а саме - початкової кваліфікації правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, як менш значного, для того щоб унеможливити обов'язкову участь захисника в кримінальному провадженні. За допомогою такого засобу, який за формальними ознаками відповідає закону, підозрюваний стає дуже уразливим для подальших протиправних дій з метою отримання від нього визнавальних показань.

Наочно демонструється таке порушення і в іншому рішенні Суду у справі «Нечипорук і Ионкало проти України» (яке не є пілотним), коли до заявника було спочатку застосовано адміністративний арешт, а коли він під час катування зізнався у вчиненні ним вбивства, стосовно нього було порушено кримінальну справу [4].

Вказану проблему вкрай важко вирішити внесенням змін до законодавства. Вона пов'язана, перш за все, з кризою кадрового характеру. Проте неабияку роль у мотивації правоохоронців до незаконних дій відіграє вимога підвищення рівня розкриття злочинів. Відтак деякі співробітники, задля збільшення статистичних показників, вдаються до спроб отримання зізнавальних показань від невинуватих осіб, з цією метою порушуючи їх право на захист.

«Практика, за якої до особи застосовується адміністративний арешт для забезпечення її доступності для допиту в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину, раніше вже визнавалася Судом свавільною. Практика первісної кваліфікації злочину як менш тяжкого, який не вимагає обов'язкового юридичного представництва підозрюваного, визнавалась як така, що використовується фактично для позбавлення заявників належної юридичної допомоги з огляду на спосіб реалізації слідчим його дискреційних повноважень щодо кваліфікації злочину» [5, п. 52], - зазначив Суд в рішенні. Для подолання подібних явищ Суд порадив «невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику». Втім, реалії сьогодення наочно демонструють продовження порушення правоохоронними органами права на захист.

Проаналізуємо також рішення Суду у справі «Каверзін проти України», де перед Судом постала проблема ефективності розслідування прокуратурою заяв про жорстоке поводження в органах міліції. Розслідування таких випадків має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку, на думку Суду, загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці.

У вказаній справі заявник, якого в поліції було піддано тортурам з метою зізнання у вчиненні злочину, скаржився до органів прокуратури, проте останні відмовили в порушенні кримінальної справи за фактом катування, навіть не повідомивши про це заявника. Системність проблеми полягає у неспроможності органів прокуратури провести дієве розслідування фактів зловживань з боку поліції, адже обидва вказаних органи представляють сторону державного обвинувачення, а їх діяльність має на меті доведення вини особи. На цьому наголосив Суд, вказавши, що небажання працівників прокуратури, вести розслідування фактів жорстокого поводження з підозрюваними «може бути пояснене, щонайменше певною мірою, конфліктом між такими завданнями працівників прокуратури у кримінальному провадженні, як підтримання державного обвинувачення у суді та здійснення нагляду за законністю досудового слідства. Оскільки визнавальні показання часто є одним з основних доказів у кримінальному провадженні, не можна виключати, що працівники прокуратури не зацікавлені у проведенні всебічного розслідування, яке потенційно могло звести нанівець достовірність таких доказів.» [6, п. 176].

Для подолання такого системного порушення Суд вимагав від уряду України швидкого запровадження «всебічних та комплексних заходів». Проте проблема не вирішується і прийнятим Верховною Радою України у другому читанні 2014 проектом Закону України «Про прокуратуру», стаття 2 якого надає прокуратурі одночасно як статус органу державного обвинувачення, так і повноваження щодо нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство [7]. Проблема дуалізму суперечливих функцій прокуратури може бути подолана лише шляхом внесення змін до Конституції України, відповідних норм КПК України, та створення окремого незалежного органу контролю за діяльністю правоохоронних органів.

Не оминемо увагою також пілотне рішення у справі «Харченко проти України», в якому розкрито законодавчу проблему відсутності процедури продовження застосування тримання під вартою під час судового розгляду, а також практичну проблему неналежної вмотивованості ухвал про продовження строку тримання під вартою. Перша із вказаних проблем наразі вирішена з ухваленням нового КПК України, норма ч. З ст. 331 якого зобов'язує суд кожні два місяці розглядати питання доцільності продовження тримання під вартою незалежно від наявності клопотань з дня надходження до суду обвинувального акта.

Втім, проблема практичного характеру досі має місце. Вона полягає в тому, що, продовжуючи строк тримання обвинувачених під вартою, слідчі судді (суди) часто обґрунтовують обмеження свободи людини лише обґрунтованістю підозри та (або) тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення. І це при тому, що ст. 194 КПК України вимагає від сторони обвинувачення довести наявність ризиків, запобігання яким виправдовує подальше тримання під вартою. З приводу цього суд неодноразово вказував на те, що «після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов'язані навести інші підстави для продовжуваного тримання під вартою» [8, п. 99]. Проте Суд не вказав на ті конкретні заходи, якими можу бути подолано проблему недоведеності продовження строків тримання під вартою. Виправленню вказаної практики можуть сприяти заходи з підвищення кваліфікації суддів, а також оперативне реагування на ухвалення неправосудних рішень, якими обмежуються права людини.

Висновки

Процедура «пілотного рішення» ставить державу перед вибором - або сплачувати величезну кількість коштів як справедливу компенсацію заявникам, або вжити заходів щодо зміни законодавства та практики його застосування. Не будучи вищою інстанцією для національних судів, Суд так само не може примусити державу змінити своє законодавство. Отже, вибір засобу усунення порушення прав людини покладається повністю на державу.

Здебільшого питання верховенства права залишаються поза увагою законодавця, судів і правоохоронних органів. Неухильне дотримання принципів верховенства права та верховенства закону покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних - повагу до законів та органів влади. Саме тому необхідно удосконалювати систему українського законодавства, яка стосується забезпечення прав і свобод людини, прийняттям нових законів та внесенням змін до вже існуючих.

В Україні гострою залишається проблема добору кваліфікованих кадрів до органів державної влади. Причиною цього є , насамперед, низький рівень правової свідомості українців. Цю проблему неможливо подолати внесенням змін до законодавства. Необхідно здійснювати правове виховання шляхом правової освіти та агітації для підвищення рівня правової культури населення. Після подолання цих проблем, можна сподіватися на те, що кількість порушень прав громадян України, які не були вирішені українськими судовими органами буде зменшуватися, а рішення Європейського суду з прав людини підлягатимуть реальному виконанню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995_004.

2. Lagoutte S. The Future of the European Human Rights Control System: Fighting with Its Back to the Wall II Human Rights in Turmoil. Facing Threats, Consolidating Achievements/A.O. Lagoutte (eds.). -- Leiden : Martinus Nijhoff Publishers, 2007.

3. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_479.

4. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_683.

5. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Балицький проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_726.

6. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Каверзін проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_851.

7. Про прокуратуру : Закон України № 1697-VII від 14.10.2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/1697-18.

8. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_662.

Размещено на Allbest.ru