Аудіовізуальний твір як об'єкт авторського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

аудіовізуальний твір як об'єкт авторського права

AUDIOVISUAL WORK AS AN OBJECT OF COPYRIGHT

Смирнов A.I.,

аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національногоуніеерситету імені І.І.Мечникова

У статті розглядаються особливості твору як об'єкта авторського права, його поняття та ознаки. Також досліджено проблеми, що стосуються аудіовізуального твору. Встановлено, що аудіовізуальному твору притаманні загальні ознаки твору, а також ознака, характерна для цього виду об'єкта авторського права.

Ключові слова: твір, аудіовізуальний твір, творчий характер праці, об'єктивна форма, спосіб доведення до загального відома.

В статье рассматриваются особенности произведения как объекта авторского права, его понятие и признаки. Также исследованы проблемы, касающиеся аудиовизуального произведения. Установлено, что аудиовизуальному произведению присущи общие признаки произведения, а также признак, характерный для данного вида объекта авторского права.

Ключевые слова: произведение, аудиовизуальное произведение, творческий характер труда, объективная форма, способ доведения до всеобщего сведения.

In the article features ofthe work as an object ofcopyright, its concept and attributes are considered. The problems concerning the audiovisual work are also investigated. It is established that the audiovisual work has common features ofthe work, as well as a characteristic characteristic of this kind of object of copyright.

Key words: product, audiovisual work, creative character ofwork, objective form, way of bringing it to the public.

Постановка проблеми. У системі видів об'єктів авторського права аудіовізуальний твір займає особливе місце. Це пояснюється тим, що даний вид твору є «багатошаровим». Визначення особливих характеристик аудіовізуального твору дозволить правильно його використовувати. Оскільки аудіовізуальний твір є видом об'єктів авторського права, то йому властиві загальні ознаки цих об'єктів Для даного виду твору повинні бути встановлені ознаки, характерні тільки для аудіовізуального твору.

Постановка завдання. Метою даної статті є виявлення особливостей аудіовізуального твору як об'єкта авторського права, характерних для даного виду твору ознак.

Аналіз останніх дослідження й публікацій. Питання, що є предметом даного дослідження, вивчали багато вчених (С.А. Судариков, Е.П. Гаврилов, А.П. Сергеев, Є.А. Моргунова, О.А. Рузанова, В.О. Калятін, В.І. Серебровський та інші), однак однозначної відповіді на нього так і не було отримано.

Виклад основного матеріалу. Аудіовізуальний твір займає важливе місце в системі видів об'єктів авторського права. Оскільки законодавство України визначає аудіовізуальний твір як об'єкт авторського права, тобто твір, то необхідно насамперед розглянути окремі теоретичні питання щодо самого поняття твору. Ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про авторське право й суміжні права» не дає визначення поняття «твір». Законодавець указує на види творів, і на те, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них і не залежно від їх завершеності, призначення, цінності, а також способу або форми їхнього вираження (ч. 2 ст. 433 ЦК України). Якщо визначати об'єкт авторського права через філософське поняття об'єкта, який стверджує, що об'єкт - це те, на що спрямовано пізнавальну й іншу діяльність суб'єкта, то відповідно, об'єктом авторського права є діяльність зі створення й використання творів. У юридичній літературі в сфері авторського права зазначено кілька визначень об'єкта авторського права. Так, учений-цивіліст М.В. Гордон указував, що «об'єктом авторського права варто вважати не просто роботу автора, і не ідеї, виражені автором, а твір як комплекс ідей і образів, що одержав своє об'єктивне вираження в готовій роботі» [5, с. 59]. В 1956 році В.І. Серебровський запропонував визначення поняття твору, автор розглядав твір як «... сукупність ідей, думок і образів, що одержали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що допускає можливість відтворення» [12, с. 32]. Із запропонованих визначень можна виділити й ознаки твору як об'єкта авторського права. М.В. Гордон як ознаки об'єкта авторського права визнавав об'єктивно виражену форму твору, творчу діяльність автора, суспільну корисність твору. Учені І.Я. Хейфіц і В.А. Кабатов виділяли таку ознаку об'єкта авторського права як новизна. Подібне судження було йу В.Я. Іонаса, який стверджував, що «... ознака новизни й ознака творчої самостійності твору становлять дві незалежних одну від іншої ознаки... творчо самостійний твір завжди новий... можливі нові твори без творчої самостійності...» [6, с. 23]. Учені В.І. Серебровський, В.А. Рассудовський, М.І. Нікітіна, Е.П. Гаврилов думали, що новизна не є самостійною ознакою об'єкта авторського права. Зокрема, В.І. Серебровський справедливо вважав, що новизна - це елемент творчої діяльності, його складова [12, с. 35]. В.А. Рассудовський також стверджував, що «... новизна не може бути самостійною юридичною ознакою твору» [10, с. 179-180]. М.І. Нікітіна правильно зауважує, що творчість завжди носить характер новизни [9, с. 44]. На думку Е.П. Гаврилова «... ознака новизни є синонімом творчої самостійності твору» [4, с. 84]. На нашу думку, рацію мають ті вчені, які не виділяють новизну як самостійну ознаку об'єкта авторського права. Новизна є складовою частиною, елементом творчості. Завжди у ході роботи над тим або іншим видом твору автор докладає творчих зусиль, за допомогою яких створюється новий, відмінний від інших об'єкт авторського права.

Вище вказувалося, що в юридичній літературі пропонувалося в якості самостійного виділити ознаку суспільної корисності твору. Крім того, у випадку, якщо такої корисності не буде, то твір не підлягає правовій охороні. Так, М.В. Гордон висловлювався із цього приводу таким чином: «у випадку, коли твір не буде мати суспільно-корисних властивостей, то його автор не може здійснювати весь комплекс майнових прав і як наслідок, такий твір не має підлягати охороні авторським правом» [5, с. 60, 61]. Інша точка зору була у В.І. Серебровського, який вважав, що «... суспільна корисність об'єкта авторського права є не ознакою, а метою створюваного твору» [12, с. 42]. Своє твердження вчений пояснює тим, що «... оцінка твору може змінитися й автор вирішить переглянути свій твір, змінити його, й у переробленому вигляді новий твір буде мати суспільно-корисне значення»[12, с. 42]. Аналогічне судження можна знайти й в Е.П. Еаврилова, який вважає, що «... оцінка твору може через якийсь час змінитися, може з'явитися необхідність часткового використання такого твору, або критичного його розбору; нарешті, автор може сам доопрацювати свій твір. У цьому останньому випадку, якби охоронялися лиш суспільно корисні твори, то вийшла б парадоксальна ситуація: перший (незрілий) варіант твору не користується охороною, а другий (доопрацьований) - користується нею » [4, с. 92]. На підтвердження даної позиції можна вказати на наявність в автора твору самостійної особистої немайнової правомочності - права на відкликання свого твору, якщо він, за переконанням автора, є «слабким». Але навіть не це є основним у твердженні, що не треба суспільну корисність твору виводити в самостійну юридичну ознаку. Визначення буде твір корисним або не буде таким, є вкрай суб'єктивним фактором. У кожному жанрі є свої шанувальники, відповідно, одна група осіб думає, що створений твір «несе» суспільству певний посил, а інша вважає, що такий твір не має суспільної значимості. Особливо суб'єктивний підхід проявляється в оцінці кінематографічних творів. Норми авторського права не можуть регулювати відносини з визначення якості, суспільної корисності, створюваних авторами творів.

Ще однією ознакою об'єкта авторського права є вираження його в тій або іншій об'єктивній формі. Учений Е.П. Еаврилов указував, що «... охорона авторським правом стає можливою тільки у випадку, якщо твір буде втілено в якій-небудь об'єктивній формі, що дозволяє його відтворити, тобто повторити, також в об'єктивній формі» [4, с. 11]. А.П. Сергеєв, аналізуючи сутність даної ознаки, писав: «... щоб творчий результат набув суспільної значимості і характеру об'єкта авторського права, він повинен бути втілений у якій-небудь об'єктивній формі: письмовій ..., усній..., звуковій ..., твір повинен існувати у формі, що відділена від особистості автора, й набула самостійного значення» [11, с. 133]. Подібне судження відносної ознаки було висловлене й датським ученим В. Веінке, який писав, що «... об'єктом правової охорони є сам твір у його особливому, індивідуальному оформленні, якого йому надав автор» [3, с. 34].

Коротко розглянувши основні аспекти визначення поняття й ознак твору, звернемося до дослідження питань, що стосуються аудіовізуального твору. По-перше, необхідно відзначити, що аудіовізуальний твір, зокрема кінофільм, варто відносити до творів мистецтва.

Закон України «Про авторське право й суміжні права» установлює, що аудіовізуальний твір - це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, ком пакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів (ст. 1 ЗУ «Про авторське право й суміжні права»), У свою чергу, Закон України « Про кінематографію» визначає фільм - як аудіовізуальний твір (у тому числі телевізійні серіали та їх окремі серії), що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників (ст. З ЗУ «Про кінематографію»).

Із наведених визначень випливає, що законодавець при формулюванні поняття аудіовізуального твору звертає увагу в одному випадку (ЗУ «Про авторське право й суміжні права») на таку ознаку, як об'єктивна форма даного виду об'єктів авторського права, а в іншому випадку (ЗУ «Про кінематографію») на ознаку, що стосується творчого характеру праці творців. Це можна пояснити в такий спосіб: так, Закон України «Про авторське право й суміжні права» вказує на можливе об'єктивне втілення даного виду твору й перераховує ряд видів таких форм. Зокрема, кіноплівка, компакт-диски й т.д. Здається, що ознака, яка свідчить про творчий характер праці, не виділяється, оскільки аудіовізуальний твір належить до видів об'єктів авторського права, відповідно, дана ознака апріорі йому властива, і її відсутність буде свідченням того, що охорона авторським правом на такий об'єкт буде поширюватися. У свою чергу, Закон України « Про кінематографію» навпаки, звертає на увагу на творчий задум фільму, що стає його основою.

Висуваючи вимоги до аудіовізуальних творів, що стосуються його «творчого задуму», законодавець чітко встановлює, що твором кіномистецтва будуть визнані тільки ті фільми, які відображають індивідуальність їхніх творців. Автоматичне відтворення подій до аудіовізуальних творів віднесене бути не може. Зокрема, зйомка камерою, що встановлена в приміщенні магазина, природно, об'єктом авторського права не є. Наприклад, датський юрист В. Веінке вважає, що «.. .відеозапис, зроблений телебаченням для показу театральної вистави, мабуть, ... не завжди варто розглядати як кіновитвір, незважаючи на певний творчий внесок, що полягає в підборі числа камер, чергуванні між ними зйомки й т.д.» [З, с. 39]. Учений А.П. Сергеєв, досліджуючи дану проблему, пише: «...немає ніяких підстав для віднесення їх {телевізійні спектаклі - прим, автора) до числа творів літератури й мистецтва, які були опубліковані раніше й використані телебаченням без переробки. У цьому випадку їхній показ по телебаченню повинен розглядатися тільки як спосіб їхнього використання» [11, с. 143]. Вважаємо, що судження авторів є правильними, тому що здійснення телевізійної зйомки спектаклю є скоріше технічним процесом, безумовно, із застосуванням певних навичок і вмінь у даній сфері, але творчого результату такої діяльності у вигляді аудіовізуального твору не виникає.

Також варто звернути увагу на той факт, що аудіовізуальний твір є «багатошаровим» твором, тому кожен з елементів такого об'єкта повинен відповідати пропонованим до них вимогам, тобто бути результатом творчої роботи й мати вираження в певній об'єктивній формі.

У юридичній літературі має місце судження про те, що аудіовізуальний твір - те саме, що фотографічні твори. Так, учений В.О. Калятін пише: «...до цієї групи {аудіовізуальні твори - прим, автора) віднесені як об'єкти, що використовують принципово різні технології доведення твору до публіки (кіно-, теле-, і відеофільми), так і різнотипні об'єкти (відеофільми й діафільми). Загальним є наявність сукупності кадрів, що уподібнює деякі твори даної групи (особливо слайд-фільми або діафільми) з фотографічними творами ...» [8, с.44]. При цьому варто розуміти, що між фотографічними творами й аудіовізуальними творами мають місце певні розходження. Насамперед, в аудіовізуальному творі, на відміну від фотографічного твору, є зв'язок між окремими зображеннями, розташованими в певній послідовності.

Ще однією особливістю аудіовізуального твору є те, що він доноситься до глядача за допомогою певних технічних пристроїв. Так у США аудіовізуальними творами є твори, що складаються зі зв'язаних зображень, призначених для показу за допомогою якого-небудь пристрою, разом із будь-якими супровідними звуками. Як видно, для аудіовізуального твору важливим є не тільки об'єктивна його форма, але й особливий спосіб його оприлюднення.

При дослідженні питань, пов'язаних із правовою охороною аудіовізуального твору, необхідно звернути увагу на ту обставину, що ряд об'єктів, які входять до складу єдиного об'єкта авторського права - аудіовізуальний твір - мають особливий правовий режим. Так, сценарій, музика, написана спеціально для фільму, фотографічні зображення, ескізи, макети декорацій, костюми можуть, за словами А.П. Сергєєва, «...існувати й використовуватися окремо від фільму й нерідко мають значення самостійних об'єктів авторського права» [11, с. 142].

Висновки

твір аудіовізуальний авторський право

На підставі викладеного можна зробити висновки про те, що аудіовізуальному творові властиві ознаки, які характерні для всіх видів об'єктів авторського права - творчих результат і об'єктивна форма. Для аудіовізуального твору характерною є ще одна ознака - спосіб доведення даного виду твору до загальної відомості. Крім того, особливість аудіовізуального твору проявляється у тому, що окремі його «складові» можуть розглядатися як самостійні об'єкти авторського права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 - № 3792 -XII [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3792-12//. - Назва з екрану.

2. Закон України «про кінематографію» від 13 січня 1998 - №9/98-ВР [Електронний ресурс] - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/ до/9/98-вр. - Назва з екрану.

3. Веинке В. Авторское права. Регламентации, основы, будущее II В.Веинке. - М.: Юрид. лит., 1979. - 232 с.

4. Гаврилов Э.П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития //Э.П. Гаврилов. - М.: Наука, 1984. -222 с.

5. Гордон М.В. Советское авторское право II М.В. Гордон. - М.: Госюриздат, 1955. -232с.

6. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве II В.Я. Ионас. - М.: Юрид. лит., 1972. - 168 с.

7. Кабатов В.А. Советсткое право на произведения изобразительного искусства: Автореф. Дис....канд. юр. наук// В.А. Кабатов. - М., 1954. -15 с.

8. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) II В.О. Калятин. - М.: Норма, 2000. - 459 с.

9. Никитина М.И. Авторское право на произведения науки, литературы и искусства II М.И. Никитина. - Казань: Изд-во Казанского университета, 1972. - 135 с.

10. Рассудовский В.А. Государственная организация науки в СССР. Правовые вопросы II В.А. Рассудовский. - М.: Юрид. лит-ра, 1971. -247 с.

11. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации II А.П. Сергеев. - М.: Проспект, 2004. - 752 с.

12. Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права II В.И. Серебровский. - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - 283 с.

Размещено на Allbest.ru