Щодо характеристики застосування цивільно-правового захисту та охорони права співавторства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо характеристики застосування цивільно-правового захисту та охорони права співавторства

Постановка проблеми. На сьогодні інтелектуальна власність складає більшу частину суспільного життя майже кожної людини. Інтелектуальна власність стає актуальним видом товарних відносин, кінцевим підсумком яких є задоволення усіх сторін, оскільки хтось продав, а хтось придбав певний об'єкт інтелектуальної власності. Проте виникнення таких відносин стосовно об'єктів інтелектуальної власності на практиці призводить до правопорушень у цій сфері, тому необхідним постає питання правильної охорони та своєчасного застосування належних способів захисту порушених прав інтелектуальної власності, особливо у сфері об'єктів авторського права.

Стан опрацювання. Роблячи аналіз даної статті, ми розглядали загальні дослідження науковців-цивілістів у цій сфері, а саме О. Підопригори, А. Бойченка, Ю. Бо - шицького та інших, у працях яких розкрито шляхи подолання проблеми цивільно-правового захисту та охорони авторського права. Попри велику кількість наукових публікацій щодо захисту авторського права, все ж таки майже відсутня інформація про охорону та способи захисту порушених прав співавторів.

Метою статті є узагальнення вже наявних точок зору науковців щодо охорони та захисту авторського права та окреслення проблем охорони саме прав співавторів. Пропонуємо детально розглянути і охарактеризувати нормативно - правові акти щодо регулювання питань співавторства.

Виклад основного матеріалу. Проблема захисту та охорони прав співавторів є невирішеною, оскільки спроможність забезпечити належну охорону прав інтелектуальної власності є сьогодні одним із показників громадянського суспільства, гарантією економічного та соціального розвитку держави та основною умовою для визначення приналежності країни у світовому співтоваристві. Забезпечення та реалізація такої охорони може бути при наявності відповідної нормативно-правової бази, що дозволить відображати реальні завдання та цілі держави у цілому. Основний закон держави - Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, кожен громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати їх без його згоди, за винятками, передбаченими законодавством, особливо це стосується об'єктів авторського права, створених у співавторстві [1, с. 2].

Розмежування понять охорони та захисту будь-якого цивільного права, у тому числі права інтелектуальної власності, зазвичай є необхідним для кращого розуміння застосувань таких категорій. Відповідно до нормативно-правового забезпечення відносин, що складаються у сфері авторського права, а саме у правовідносинах співавторства визначаються такі способи цивільно-правової охорони таких прав, як законодавче закріплення відповідних прав у спеціальному законодавстві, встановлення законодавчого регулювання певних видів господарської діяльності та особливим є приєднання нашої держави до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності. Охорона прав кожного співавтора також забезпечується застосуванням видів відповідальності: цивільної, адміністративної та кримінальної, передбачених у законодавстві.

Переходячи до категорій захисту і охорони, необхідним є зазначення того, що об'єкти авторського права, створені у співавторстві, є власністю кожного співавтора на результати інтелектуальної, творчої діяльності, які відповідно до законодавства у сфері авторського права набули правової охорони. Тобто з моменту створення об'єкту авторського права у співавторстві наступає момент правової охорони на такий результат інтелектуальної діяльності для всіх співавторів [2, с. ЗО].

З роками незалежності України формується система правової охорони авторського права, яка постійно удосконалюється, змінюється, особливо з моменту підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Проте, на жаль, ця система правової охорони поверхнево торкається змісту охорони об'єктів авторського права, створених у співавторстві, що призводить до різних наукових думок та роз'яснень щодо застосування судової практики з таких цивільно-правових відносин співавторства.

За останні роки було розроблено, прийнято і впроваджено у дію цілу низку законодавчих актів з авторського права та права інтелектуальної власності у цілому. Також накопичено вітчизняний та міжнародний досвід застосування законодавства, виявлено колізії та певні неузгодже - ні норми між собою у законодавчих актах за ієрархічною будовою таких актів.

Чинне законодавство у сфері авторського права має ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності, проте знову ж таки не окреслює чіткими нормами правові способи охорони об'єктів авторського права, створених у співавторстві. Тому, на наш погляд, незахищеною є сама сфера цивільно-правових відносин співавторства, які є досить поширеними і важливими для будь-якої сфери життєдіяльності нашої держави.

Щодо питання захисту прав авторського права, то його визначають як одну із самих важливих категорій у теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Тобто, під захистом як авторських прав, так і співавторських прав слід розуміти передбачені законом заходи з їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав кожного зі співавторів здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством [3, с. 447].

Також передбачено, що існує дві форми захисту прав співавторів: юрисдикційна - забезпечується за допомогою державних органів, реалізується у процесі цивільного, кримінального провадження, а також у справах про адміністративні порушення авторського права; неюрисдикцій - на - являє собою дії громадян та організацій по захисту авторських прав, що здійснювані ними самостійно, без доведення до державних або інших компетентних органів. На практиці найбільше застосовують юрисдикційну форму захисту - позови до суду [3, с. 448].

Безперечно, що будь-яка особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності, що прямо передбачено нормами Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 432), що у свою чергу передбачає загальні цивільні способи захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав, а у нашому випадку і прав кожного співавтора на об'єкт авторського права. Цивільний кодекс України також передбачає і спеціальні засоби захисту права інтелектуальної власності [4]. Так, цивільно - правова відповідальність відповідно до статей 431, 432 настає у випадку, коли порушення права інтелектуальної власності, у тому числі невизнання цього права або посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами або договором. З норми даної статті випливає те, що порушення права інтелектуальної власності можливе у формі дій, тобто посягання на право інтелектуальної власності, так і у формі бездіяльності - невизнання права інтелектуальної власності. Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа.

Основним законодавчим актом у сфері регулювання відносин авторського права та співавторства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) [5]. Відповідно до даного закону порушенням авторського права, що є підставою для судового захисту є вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові і майнові права співавтора; піратство у сфері авторського права - опублікування, відтворення, ввезення на мину територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, що створені у співавторстві; плагіат - оприлюднення або опублікування повністю чи частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором чи співавтором цього твору; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають право на співавторство примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; вчинення дій, що створюють загрозу порушення прав співавторів на об'єкти авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту права співавтора та інші.

Важливим моментом є те, що у законодавстві чітко перерахований перелік дій, що становлять порушення прав співавторів, проте водночас у певних випадках можуть збігатися порушення умов договору між співавторами та порушення, передбачені законом. Тобто, таким порушенням може бути вчинення дій, що створюють загрозу порушення прав співавторів, а саме, наприклад, порушення умов договору про співавторство, в якому передбачені строки оприлюднення твору, створеного у співавторстві або строк дії такого договору. Однак у такому випадку відбувається ще інше порушення права іншого співавтора на таке оприлюднення твору, створеного у співавторстві, оскільки один співавтор бажає надати свій результат творчої діяльності для оприлюднення, а інший співавтор - ні.

Не менш важливим також є встановлені способи цивільно - правового захисту прав співавторів, перераховані у ст. 52 Закону. Відповідно до даної статті кожен зі співавторів має право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Співавтори мають право звернутися з вимогою про поновлення своїх порушених прав як співавтора такого твору і припинення дій, що порушують право співавторства чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови до суду про відшкодування моральної (немай - нової) шкоди; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду за неправомірне використання права співавторства та здійснювати інші способи захисту порушених прав співавторів, що не заборонені законодавством.

Сучасний стан спеціального законодавства у сфері авторського права, на жаль, грішить на велику кількість суперечностей, прогалин, неясностей. У переважній більшості норми законів мають абстрактно-загальний характер, внаслідок чого у судів виникають труднощі у розумінні і застосуванні норм та приписів нормативно-правових актів. А ці труднощі, у свою чергу, тягнуть за собою порушення конституційних принципів рівності осіб перед законом та судом, верховенства закону, оскільки дія закону не забезпечується однаковим і правильним судовим правозастосуванням з боку всіх судових органів. Такий стан речей обумовлює необхідність забезпечення однаковості та правильності у розумінні і застосуванні всіма судами загальної юрисдикції абстрактно-загальних норм та приписів законів. Досягнення цієї мети є одним з основних завдань найвищого органу у системі судів загальної юрисдикції - Верховного Суду України [6].

Так, при застосуванні цивільно-правового захисту прав співавторів, крім спеціального законодавства, необхідно враховувати Постанову Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06.2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Норми даної Постанови встановлюють, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить усім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден зі співавторів або спадкоємців будь-якого співавтора не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. При розгляді спорів про співавторство на твір, який утворює одне нерозривне ціле, судам слід виходити з факту визнання співавторства на момент оприлюднення твору. Це може бути підтверджено волевиявленням співавторів, вираженим у договорах про передачу прав, публічних заявах, листах тощо. Однак при цьому судам необхідно мати на увазі, що авторське право на твір, у тому числі створений у співавторстві, виникає з моменту створення твору. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено договором між співавторами.

Висновки. Резюмуючи вищевикладене, доходимо висновку, що у сучасних умовах багато видів інтелектуальної творчої діяльності здійснюється з необхідністю залучення до такого творчого процесу кількох або багатьох осіб для досягнення бажаного результату, тобто виникають відносини співавторства. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір, і у кожного зі співавторів виникають особисті майнові та немайнові права на такий результат творчої діяльності. Проте все ж таки процес врегулювання таких цивільно-правових відносин співавторства є недостатнім, щоб говорити про ефективну систему захисту такої сфери інтелектуальної діяльності. Тобто, для забезпечення перерахованих способів захисту прав кожного зі співавторів, у спеціальному Законі України «Про авторське право і суміжні права» необхідно виокремити окремі норми щодо врегулювання таких доволі складних відносин співавторства.

Список використаних джерел

законодавчий право співавтор цивільний

1. Ієвіня О.В. Цивільно-правова охорона та захист прав виробників фонограм: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03/О.В. Ієвіня; ОЮАУ. - О., 2005. -20 с.

2. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: [підручник] /За заг. ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: ІнЮре, 2003. - 236 с.

3. Мироненко Н.М. Правовые проблемы защиты авторского права / Н.М. Мироненко II Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнародної наук.-практ. конф.; м. Харків, 29-30 квітня 2004 р.-К.: Акад. правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуал, власності, Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого, 2004. - С. 447-449.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-ІУII Офіційний вісник України. - 2003. - №11, - Ст. 461.

5. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. №3792-ХІІII Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №13 від 29.03.94 р.

6. Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року №5.

Размещено на Allbest.ru