До питання організаційних правовідносин та секундарних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання організаційних правовідносин та секундарних прав

То the question of organizational relationships and discretionary powers

Гринько П.О., кандидат юридичних наук, Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України

Балюк В.М., асистент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

У статті розглядаються питання існування організаційних правовідносин. Як один із елементів їх змісту проаналізовано права, які можуть у них виникати, та співставлено ці права з поняттям «секундарне право».

Ключові слова: правовідношення, організаційне цивільне правовідношення, секундарні права.

В статье рассматривается вопрос существования организационных правоотношений. Как один из элементов их содержания проанализированы права, которые могут в них возникать, и эти права сопоставлены с понятием «секундарное право».

Ключевые слова: правоотношения, организационное гражданское правоотношение, секундарные права.

The article deals with the question of the existence of an organizational legal relationships. As one of the elements of its content, the rights that may arise in it and the comparisons of these rights with the concept of «discretionary power» are analyzed.

Key words: relationship, organizational civil relations, discretionary powers.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах суспільства ринкової економіки і відсутності командно-адміністративної її моделі організаційні відносини, які існують між юридично рівними учасниками, хоч і не є власне майновими відносинами чи особистими немайновими відносинами, все ж виникають у сфері цивільного права і можуть бути віднесені до предмету цивільного права. Проте такий підхід не є усталеним, і єдиного доктринального підходу про доцільність віднесення організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом цивільного права, не існує. Тому одним із актуальних питань науки цивільного права сьогодення є поняття організаційних правовідносин та їх змісту.

Розгалуженість поглядів на організаційні правовідносини зумовлює те, що одні вчені, не заперечуючи їх існування, відносять ці правовідносини до категорії відносних цивільних правовідносин, мотивуючи це тим, що їх виникнення зумовлене наявністю чітко визначених суб'єктів та необхідністю врегулювання ними своєї поведінки. Інші ж, навпаки, заперечують це, та говорять, що предметом регулювання цивільного права є особисті немайнові та майнові права особи, а предметом регулювання організаційних відносин є упорядкування діяльності суб'єктів у певній ситуації. Але єдине, чого не можна не помітити, є те, що цивільне право дійсно регулює відносини, які навряд чи повного мірою можна віднести до майнових [1,с. 15].

Стан опрацювання. Концепція цивільно-правого регулювання організаційних правовідносин на теоретичному рівні була запропонована 0.0. Красавчиковим. У подальшому погляди вченого сприйняли та розвивали у своїх працях такі науковці, як О.Л. Невзгодіна, Г.О. Свердлик, Г.І. Стрельнікова, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова та ін.

Мета - розглянути питання існування організаційних правовідносин.

Виклад основного матеріалу

Свого часу 0.0. Красавчиков звернув увагу на те, що в предметі цивільно-правового регулювання, крім традиційних особистих немайнових і майнових, необхідно виділяти «організаційні» права. І на підставі цього помітив, що цивільні організаційно- правові відносини - це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учасників, виражають діяльність, яка здійснюється громадянами та організаціями в межах закону із упорядкуванням своїх взаємозв'язків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної ініціативи [2, с. 163].

Помітимо, що організаційні правовідносини мають право на існування в межах цивільно-правового регулювання, бо головна їх функція - обслуговування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є самоціллю. Вони - певний організаційно-правовий засіб, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин [1,с. 15].

На підставі цього видається влучною думка О.О. Красавчикова, де вчений говорить, що організаційні правовідносини спрямовані на впорядкування (нормалізацію) інших відносин, дій учасників інших, зокрема майнових соціальних зв'язків [3, с. 80].

У сучасній цивілістичній доктрині виділяють чотири ознаки цивільних організаційних відносин, які кваліфікують ці правовідносини.

По-перше, організаційні відносини складаються з дій організаційних, спрямованих на упорядкування організованих відносин.

По-друге, об'єктом цих відносин є упорядкованість дій учасників організованих відносин, яка дістала в літературі назву юридичної процедури.

Вважається, що юридична процедура є системою вчинюваних дій і виникаючих на їх основі відносин, спрямованих на досягнення певного правового результату.

При цьому юридична процедура знаходиться в основі всіх організаційних відносин і є системою послідовних дій, які виникають на основі відносин, що мають певний юридичний результат. Стосовно цього під час створення юридичної особи об'єктом є упорядкованість функціонування створюваного суб'єкта права. Свого часу В.Б. Ісаков зазначав, що проміжним правовим наслідком у незавершеному складі може бути виникнення організаційного правовідношення. Його призначення полягає в забезпеченні нормального ходу виникнення (зміни, припинення) правового зв'язку [4, с. 15].

По-третє, організаційні відносини вирізняються наявністю особливої мети, яка полягає в спеціальній спрямованості на процес упорядкування таких відносин.

Наприклад, майбутні акціонери можуть укладати між собою договори, які пов'яжуть їх взаємними правами і обов'язками в період існування товариства. Ці угоди регламентують відносини майбутніх акціонерів на стадіях створення товариства та мають організаційний характер (тобто слугують упорядкуванням організаційних відносин, що виникають між суб'єктами цивільного права).

Таким чином, будь-який цивільно-правовий договір, як майновий, так і організаційний, невідворотно викликає до життя цивільно-правове організаційне відношення, що, у свою чергу, підтверджує тезу про те, що правовідносини, які виникають із договору, мають, у своєму складі й організаційні правовідносини, оскільки права та обов'язки, які породжує цей договір, не існують окремо від організаційних прав та обов'язків. Організаційні права та обов'язки супроводжують договірні права, підтримують їх зсередини, в цьому й полягає організаційна функція будь-якого договору.

По-четверте, зміст цивільно-правових організаційних відносин становлять суб'єктивне організаційне право та суб'єктивний організаційний обов'язок.

Вважаємо, що приватноправові організаційні відносини виникають між юридично рівними їх учасниками. Такі відносини забезпечуються методом організаційного взаємопогоджувального впливу на учасників цих відносин не влади та підпорядкування, а методом координації, та мають приватноправовий характер.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що особливістю організаційних правовідносин є те, що їх суб'єкти наділяються особливими (організаційними) правами по впорядкуванню відносин, що виникають між ними.

Специфіка будь-якого цивільно-правового організаційного правовідношення визначається особливістю прав, що складають його зміст. Ці права спрямовані на виникнення та упорядкування особистих немайнових чи майнових правовідносин.

Розглядаючи односторонні правочини, Є.М. Денисевич звернув увагу на те, що в попередньому (організаційному) правовідношенні елементами його змісту є право- утворювальні (секундарні) правомочності [5, с. 14].

Категорія секундарних прав вже тривалий час є предметом наукових дискусій. Проте не дивлячись, на те, що на ці права зверталася увага науковців, єдиного погляду на їх правову природу та місце в системі цивільних категорій досягнуто не було. З огляду на таку ситуацію розглянемо деякі теоретичні аспекти існування цих прав у науці цивільного права.

Етимологічне значення поняття секундарного права бере свій початок із німецького права початку XX століття. Першим, хто здійснив спробу на теоретичному рівні визначити природу і місце секундарного права, серед суб'єктивних прав особи був Е. Зеккель, запропонувавши поняття особливої категорії, яка в перекладі з німецької означає «правовстановлююче», «конститутивне» право [6, с. 210]. Правник назвав ці права секундарними правами. Під Еміль Зеккель розумів суб'єктивне приватне право, змістом якого є можливість встановити (змінити) юридичне відношення за допомогою одностороннього правочину.

У подальшому погляди Е. Зеккеля були сприйняті та розвинуті в працях вчених радянського періоду та сучасних дослідників.

Розгалуженість поглядів на секундарні права зумовила виникнення різних за змістом теорій секундарних прав, які базуються на протилежно різних позиціях. Одні вчені заперечують існування цих прав, інші взагалі не оперують зазначеним поняттям, хоча й погоджуються з тим, що для поступового розвитку цивільного обороту учасникам цивільних правовідносин надаються широкі можливості набувати і реалізовувати ті правомочності, які хоча прямо їм не надані, але й не заборонені законом. Утім існує група вчених, які вважають за доцільне ввести секундарні права в систему категорій цивільного права, по-різному обґрунтовуючи правову природу останніх. Серед них є такі, які вважають, що це - суб'єктивне цивільне право; інші - що це недорозвинене суб'єктивне право; треті відносять секундарні права до правомочностей особи; четверті - до юридичної можливості одностороннім волевиявленням викликати виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків тощо.

Однак єдине, що поєднує всіх вчених в їхніх поглядах, є те, що юридичний зміст секундарного права зводиться до одного - можливості уповноваженої особи своїм одностороннім волевиявленням призвести до виникнення, зміни або припинення цивільного правовідношення.

Ми дотримуємося погляду про те, що секундарні права можуть проявлятися в різних інститутах цивільного права та мають єдину конструкцію застосування в правовідносинах. Це дозволяє співвіднести секундарні права із загальними категоріями цивільного права, а отже, секундарні права не слід конкретно відносити до якогось інституту цивільного права. Цей феномен є виключно самостійною цивільно-правовою категорією, якій відводиться особливе місце в системі врегулювання цивільних правовідносин.

Не вдаючись до Ґрунтовного дослідження правової природи секундарних прав, помітимо, що секундарні права представляють собою дозволену законом конкретизовану поведінкову можливість правоздатної особи (суб'єкта цивільних прав та (або) учасника цивільних правовідносин) розпоряджатися чужим правом, що виникає на підставі дій або подій, здійснення якої відбувається шляхом одностороннього правочину і впливає на правову сферу пов'язаних осіб, породжуючи виникнення, зміну або припинення суб'єктивних цивільних прав. Підставами виникнення секундарних прав можуть виступати як дії, так і події, здійснення секундарних прав відбувається шляхом одностороннього правочину, а припинення цих прав у зобов'язальних правовідносинах може бути пов'язано з належним виконанням цих зобов'язань.

Порівнюючи секундарні права та права, що виникають в організаційних правовідносинах, слід констатувати, що як перші, так і другі спрямовані на впорядкування тих соціальних зв'язків, які виникають між суб'єктами цивільного права.

Свого часу В. Синайський виділяв специфічний вид організаційних (допоміжних) прав (sekundдre Rechte, Gestaltungsrechte), які спрямовані на зміну юридичного стану самої уповноваженої особи. Здійснюючи ці права, особа змінює свій юридичний стан у цивільному обороті [7, с. 47].

Враховуючи диспозитивний характер цивільного законодавства, суб'єкти можуть визначити собі будь-які права, що реалізуються через одностороннє волевиявлення, не мають кореспондуючого обов'язку та ставлять іншу сторону в стан «претерпівання».

секундарний право організаційний цивільний

Висновки

Як висновок зазначимо, що організаційні права - це права з організації діяльності, а завдяки секундарним правам створюється передумова для набуття носієм права немайнових та/або майнових суб'єктивних цивільних прав. А це свідчить, що реалізація останніх відбувається в правовідносинах, які за своєю природою слід охарактеризувати як організаційні. Тому ті секундарні права, які спрямовані на організацію поведінки учасників правовідносин, слід охарактеризувати як організаційні.

Список використаних джерел

1. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисово!', І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2007. -Т.1. -480 с.

2. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения / О.А. Красавчиков II Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. -М., 2001,- С. 160.

3. Советское гражданское право / Под ред. О.А. Красавчикова. - М., 1985. - 533 с.

4. Исаков В.Б. Юридические факты (фактический состав) : автореф. дис. на соискание учен, степени канд. юрид. наук : спец. 03 «Гражданское право; семейное право; международное частное право» / В.Б. Исаков ; Свердловский юридический институт. - Свердловск, 1975. - 24 с.

5. Денисевич Е.М. Односторонние сделки в гражданском праве Российской Федерации: понятие, виды и значение : автореф. дис. на соискание учен, степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; семейное право; международное частное право» / Е.М. Денисевич; УрГЮА. - Екатеринбург, 2004. - 25 с.

6. Зеккель Э. Секундарные права в гражданском праве / Э. Зеккель II Вестник гражданского права. - 2007. -№2,- С. 205-252.

7. Крат В.І. Переважні права: цивільно-правовий аспект : дис. на здобуття наук, ступеню канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес сімейне право міжнародне приватне право» / В.І. Крат ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого -X., 2007. -218 с.

Размещено на Allbest.ru