Прокурор як суб’єкт, на якого покладено обов’язок доказування у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прокурор як суб'єкт, на якого покладено обов'язок доказування у кримінальному провадженні

Постановка проблеми. Прийняття Верховною Радою України у 2012 році Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) значно змінило процесуальні положення щодо кримінальних правопорушень, суттєво наблизивши його механізм до міжнародних правових стандартів та втіливши у ньому найбільш важливі міжнародні норми і принципи забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини. Змінились повноваження державних органів та посадових осіб, на яких покладено процесуальний обов'язок здійснювати доказування. Наприклад, у діяльності прокурора «епізодичний» прокурорський нагляд за законністю проведення досудового розслідування перетворився у постійне процесуальне керівництво та чітке визначення повноважень прокурора як сторони обвинувачення. Таким чином, ми вважаємо, що встановлення ролі слідчого, прокурора у процесі доказування обставин щодо вчинення протиправних діянь особою на всіх стадіях кримінального процесу на теперішній час є досить актуальним питанням.

Стан опрацювання проблематики. Питанням вивчення ролі прокурора у кримінальному провадженні присвячені роботи Ю. Аленіна, Ю. Грошевого, П. Каркача, Г. Кожевнікова, Л. Лобойко, В. Маляренко, Ю. Стецов- ського, Л. Удалової та інших. Проте питання щодо доказової діяльності прокурора залишаються вивченими фрагментарно.

Метою статті є аналіз норм кримінального процесуального законодавства щодо регламентації доказової діяльності прокурора під час кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу. Запровадження інституту нагляду у формі процесуального керівництва суттєво змінило підхід до діяльності прокурора на стадії досудового розслідування. Так, відповідно до положень чинного КПК України, слідчий перебуває у залежності від прокурора та слідчого судді, які здійснюють різні форми контролю (нагляду) за його процесуальною діяльністю. Враховуючи такі процесуальні повноваження слідчого у досудовому розслідуванні, законодавець переносить центр відповідальності за результати досудового розслідування кримінального правопорушення на прокурора, зобов'язавши його забезпечити швидке, повне і неупереджене розслідування кримінального правопорушення.

Тому, ми вважаємо, що тільки для досягнення мети, яка полягає в успішному виконанні своїх процесуальних обов'язків, прокурор, який обіймає посаду, передбачену ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» та здійснює нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, був наділений законодавцем правом процесуального керівництва досудовим розслідуванням [1]. Крім цього, для досягнення цієї ж мети, у кримінальному процесі були закріпленні такі нові засади, зокрема, «незмінності прокурора» та «самостійності прокурора» (частини 1, 2 ст. 36, ч. 2 ст. 37 КПК України). Тобто, жодне з основних рішень, що раніше могли бути прийняті слідчим самостійно, відтепер без погодження і затвердження його прокурором не набуває юридичної сили (зокрема, закриття кримінального провадження, зупинення досудового розслідування). Як бачимо, колишній епізодичний, вибірковий прокурорський нагляд перетворився на безперервне процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Тепер прокурор не тільки здійснює нагляд за законністю, а й організовує процес досудового розслідування, а надалі - підтримує державне обвинувачення у суді, за необхідності бере участь на стадіях перегляду судових рішень. Таким чином, зазначає М.О. Руденко, забезпечується засада незмінності прокурора на всіх стадіях кримінального провадження - від його початку до набрання судовим рішенням законної сили [2, с. 161], що ми вважаємо доцільним.

На підставі викладеного вище ми можемо зробити висновок, що, процесуальне керівництво є самостійним напрямом діяльності прокурора у кримінальному провадженні, спрямованим на забезпечення швидкого, повного, неупередженого, законного та всебічного досудового розслідування. Саме за таких умов важливе місце посідає діяльність прокурора щодо збирання, дослідження доказів та надання їм належної оцінки.

Необхідно підкреслити, що основою всієї кримінальної процесуальної діяльності, спрямованої на вирішення кримінально-правового спору між сторонами кримінального провадження, є забезпечення доведеності обвинувачення певної особи, тобто твердження про вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність, висунутого у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. При цьому, важливою умовою діяльності державних органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, є дотримання належної процедури доказування з метою отримання достовірної інформації щодо події кримінального правопорушення чи пов'язаних із нею обставин, яка може бути використана на підтвердження винуватості або невинуватості конкретної особи у вчиненні цього правопорушення.

Таким чином, розмежувавши процесуальні функції сторін, що діють на засадах змагальності, та визначивши роль суду як неупередженого арбітра в їх правовому спорі, кримінальний процесуальний закон наділив сторони обвинувачення і захисту широким колом прав, зробивши їх активними суб'єктами (учасниками) доказування у кримінальному провадженні, які користуються рівними можливостями по збору доказів, щоб переконати суд у правильності своєї позиції.

Обов'язок доказування та вжиття всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення і особи, яка його вчинила, покладається на слідчого та прокурора. Тому, переорієнтування діяльності прокурора під час досудового розслідування, що зроблено законодавцем у чинному КПК України, з погляду на збирання доказів «зі сторони» на безпосередню участь у процесі проведення досудового розслідування, ми вважаємо, повинно значно підвищити роль прокурора у забезпеченні доведеності вини особи поза межами розумного сумніву.

Зважаючи на те, що саме прокурор, як процесуальний керівник досудовим розслідуванням, вирішує питання наявності достатніх доказів для повідомлення особі про підозру у кримінальному провадженні, переданням обвинувального акту або клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду, крім цього він має право брати участь у проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, а тому становиться зрозумілим, що прокурор у кримінальному провадженні наділений широким колом повноважень щодо збирання доказів.

Таким чином, ми вважаємо, що такий підхід законодавця до визначення повноважень прокурора у кримінальному провадженні є обґрунтованим, оскільки прокурору надано можливість із самого початку досудового розслідування забезпечувати обґрунтовану та законну позицію під час судового розгляду кримінального провадження, доводячи свої переконання щодо винуватості обвинуваченого.

При проведенні дослідження, враховуючи, що прокурор під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні наділений досить великим колом повноважень щодо доказової діяльності, ми дійшли до висновку, що всі повноваження можна розподілити на декілька груп, зокрема: керівні, безпосередньо доказові та наглядові.

Так, керівні повноваження прокурора полягають у можливості визначення напряму проведення досудового розслідування, встановлення межі збирання доказів у кримінальному провадженні, спрямування діяльності органів досудового розслідування та оперативних підрозділів на встановлення всіх необхідних обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Керівна діяльність прокурора під час доказування втілюється у повноваженнях надавати письмові вказівки слідчим та доручення працівникам оперативних підрозділів щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Надаючи відповідні вказівки та доручення, прокурор визначає не лише ті обставини, які підлягають доказуванню у конкретному кримінальному провадженні та конкретних виконавців тих чи інших процесуальних дій, а й забезпечує швидке та повне збирання необхідних доказів.

Безпосередня доказова група повноважень прокурора ґрунтується насамперед на вимогах положень ч. 2 ст. 36 КПК України і полягає у можливості прокурора особисто проводити слідчі (розшукові) дії та приймати процесуальні рішення, а також підтримувати державне обвинувачення у суді. При цьому, слід відзначити, що особисте збирання доказів прокурором під час досудового розслідування, ми вважаємо, доцільно проводити у випадках вчинення особливо тяжких та резонансних злочинів, а також у випадках неякісного збору доказів слідчим у кримінальному провадженні. Так, наприклад, прокурором можуть бути проведені такі слідчі (розшукові) дії, як допит підозрюваного або обшук житла чи іншого володіння особи, у резонансних кримінальних провадженнях. Саме у таких випадках безпосередня участь прокурора у проведенні слідчих (розшукових) дій дозволяє забезпечити належну перевірку тих обставин вчинення кримінального правопорушення, які вірогідно будуть предметом суперечок під час судового розгляду.

Слід також пам'ятати, що за встановленою чинним КПК України процедурою під час судового розгляду можуть формуватися нові докази, які за своїм змістом можуть і не збігатися з доказами, отриманими під час досудового розслідування. У таких випадках прокурор повинен оперативно з управлінської точки зору оцінювати ці докази та надавати їм належну правову оцінку, висловлювати суду свою позицію щодо можливості використання цих доказів або спростовувати надані під час судового розгляду докази.

Наглядова діяльність прокурора щодо збирання доказів полягає у забезпеченні законності збирання (формування) доказів органами досудового розслідування та оперативними підрозділами. Дана діяльність втілюється в: обов'язковому погодженні клопотань слідчого про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна тощо), про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, контроль за вчиненням злочину тощо) та окремих слідчих (розшукових) дій (наприклад, обшуку житлового приміщення), надання дозволу у виїляді постанови на проведення деяких слідчих (розшукових) дій (зокрема, освідуванні, ексгумації трупа), а також вивчення шляхів отримання доказів, перевірку таких доказів на достатність, належність та допустимість, проведення перевірок належного зберігання речових доказів тощо.

Процес збирання доказів постійно супроводжується їхньою перевіркою. Перевірці підлягають як фактичні дані, так і їх джерела; як кожний доказ окремо, так і їх сукупність. Перевірка проводиться з метою підтвердження доказу чи його спростування (встановлення належності доказів, їх достовірності та допустимості). Якщо у більшості випадків належність і допустимість доказів очевидні майже одразу і будь-якої особливої перевірки не потребують, то з'ясування питання достовірності залежить від певної сукупності доказів і може бути обмежене недостатньою кількістю. Перевірка доказів тісно переплітається з їхньою оцінкою. Наприклад, слідчий під час перевірки доказу отримує нові докази, потім порівнює їх між собою. Якщо первинний доказ буде підтверджений недостатньо або певні суперечності між доказами не будуть усунуті, виникає необхідність отримати нові докази.

У ході виконання наглядової діяльності прокурор вивчає процесуальні рішення слідчого у частині відповідності висновків, зроблених під час прийняття таких рішень, доказам, зібраним під час проведення досудового розслідування. Усі висновки, сформульовані офіційно, мають бути зрозумілими для всіх учасників кримінального провадження, а також для суб'єктів, що здійснюють відомчий контроль та прокурорський нагляд за додержанням законів у кримінальному провадженні. Крім цього, позиція слідчого, викладена у рішенні, має бути обґрунтована доказами таким чином, щоб ні у кого не виникало сумнівів в її правильності.

Висновки

прокурор кримінальний провадження

Таким чином, процес доказування являє собою пізнання фактів і обставин, що є об'єктами пізнавальної діяльності для слідчого, прокурора. Тобто пізнавальний процес не можна розглядати у відриві від соціальних факторів. А пізнання у процесі доказування необхідно розглядати як єдність логіко-гносеологічного, соціального та психологічного аспектів. Враховуючи те, що кримінальне процесуальне пізнання, частиною якого є збір і оцінка доказів, має ще й засвідчувальну сторону та проявляється у процесуальній формі, тому пізнавальну діяльність прокурора необхідно розглядати як єдність логіко-гносеологічних, соціальних, психологічних та процесуальних факторів.

Список використаних джерел

1. Про прокуратуру : Закон України від 14.10.2014 № 1697-УІІ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ 5ііош/1697-18

2. Руденко М.О. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як нова функція прокуратури України: поняття, зміст і структура / М.О. Руденко II Науковий часопис Національної академії прокуратури України. - Київ : Націон. акад. прокуратури України, 2014. - №1.-С. 160-168.

Размещено на Allbest.ru