Державна політика у сфері інформаційної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика у сфері інформаційної безпеки

Лапінська Є.І.,

магістрант кафедри господарського права та процесу

Університету державної фіскальної служби України

Стаття присвячена розгляду державної політики у сфері інформаційної безпеки. Проаналізовано чинне законодавство України. На підставі проведеного дослідження сформовано висновки щодо основних недоліків системи захисту інформації та запропоновано шляхи вирішення окреслених проблем.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційні технології, національна безпека України, інформаційна безпека, захист інформації, державна політика у сфері інформаційної безпеки.

Статья посвящена рассмотрению государственной политики в сфере информационной безопасности. Проанализировано действующее законодательство Украины. На основании проведенного исследования сформированы выводы относительно основных недостатков системы защиты информации и предложены пути решения обозначенных проблем.

Ключевые слова: информационное общество, информационные технологии, национальная безопасность Украины, информационная безопасность, защита информации, государственная политика в сфере информационной безопасности.

The article is devoted to consideration of state policy in the field of information security. The current legislation of Ukraine is analyzed. Based on the conducted research, conclusions were drawn regarding the main deficiencies of the information protection system and suggested ways ofsolving the indicated problems.

Key words: information society, information technologies, national security of Ukraine, information security, information protection, state policy in field of information security.

Постановка проблеми. Захист інформаційної безпеки як складника національної безпеки для України сьогодні є одним із найважливіших завдань і стоїть на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності держави, гарантуванням її економічної безпеки.

Варто констатувати, що необхідний рівень інформаційної безпеки досягається сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, чинників і дій, які можуть завдати збитків чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб, інтересів держави та її громадян.

Зазначимо, що на сучасному етапі в Україні проблема вдосконалення державної інформаційної політики набула ваги одного з національних пріоритетів. Питання інформаційної політики й інформаційної безпеки України не повинні вирішуватись поза системою координат національних інтересів і не можуть залежати від будь-яких політичних ситуацій.

В інформаційній сфері держави залишається неподоланою низка загроз. Така ситуація зумовлена недієвістю численних державних рішень, спрямованих на впорядкування справ у цій сфері. Набула небезпечних масштабів практика подовження термінів і порушення цілісності виконання відповідних доручень [1].

Недостатньо ретельне та чітке дотримання законодавства становить найважливішу проблему правової політики держави, зокрема, це стосується й інформаційної сфери. інформаційний безпека законодавство

Важливою проблемою залишається несистемність вітчизняної правової політики в інформаційній сфері. Багато законодавчих актів ухвалюються з метою вирішення певних тактичних завдань, задоволення кланових інтересів, часто без урахування стратегічних орієнтирів і реальних українських умов.

Визначимо причини, які заважають підвищенню ефективності державної політики у сфері інформаційної безпеки: відсутність стратегічного бачення (планування та прогнозування ); нерозуміння з боку політиків і урядовців трендів сучасного інформаційного світу; низький професійний рівень кадрів, які відповідають за інформаційний і комунікаційний напрями в державі; відставання в сучасних підходах (зокрема й на технічному рівні) до збирання й аналізу інформації та вироблення рішень на цій базі; спроба підмінити реальні зміни в політиці й економіці комунікацією (або піаром) про них.

Беручи до уваги, що інформаційні проблеми, які постали перед суспільством в останні роки, стали досить актуальними, держава має спрямовувати свою політику на захист національних інформаційних ресурсів, розроблення та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудову захищеної національної інформаційної інфраструктури, формування і розвиток інформаційних стосунків тощо. Тому запропонована тема є дуже актуальною, особливо з огляду на проєвропейську орієнтацію України.

Стан опрацювання. Питання інформаційної безпеки України, її стану і перспектив розвитку, методологічне і теоретичне підґрунтя досліджуваної проблеми висвітлювалося в наукових працях таких вітчизняних і закордонних авторів, як: І. Арістова, В. Бебик, А. Гальчинський, О.Голобуцький, П. Друкер, Я. Жаліло, О. Зощенко, М. Зубок, І. Колідушко, А. Колодюк, Е. Лемберг, Є. Макаренко, Н. Марчук, А. Новицький, Г. Почепцов, А. Пшеворський, М. Роуз, Е. Тофлер, Ф. Фукуяма, С. Чукут, А. Яфонкін та інші.

Мета статті висвітлення стану інформаційної безпеки в Україні, можливості подальшого її розвитку в умовах сучасної інформаційної війни.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що принципи, пріоритети та напрями гарантування кібербезпеки держави визначені Стратегією кібербезпеки України, затвердженою Указом Президента України від 15 березня 2016 р. № 96 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 січня 2016 р. «Про Стратегію кібербезпеки України»».

Доктрина інформаційної безпеки України (далі Доктрина) визначає національні інтереси держави в інформаційній сфері, загрози їх реалізації, напрями і пріоритети державної політики в інформаційній сфері.

Правовою основою Доктрини є Конституція України, закони України, Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 287 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 р. «Про Стратегію національної безпеки України»», а також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [2].

Поряд із національними інтересами України в інформаційній сфері Доктрина визначає актуальні загрози національним інтересам і національній безпеці України в інформаційній сфері, а саме: здійснення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних сил України й інших військових формувань; провокування екстремістських проявів; підживлення панічних настроїв; загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації; розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні; проведення державою-агресором спеціальних інформаційних операцій в інших державах із метою створення негативного іміджу України у світі; інформаційну експансію держави-агресора і контрольованих нею структур, зокрема й шляхом розширення власної інформаційної інфраструктури на території України та в інших державах; інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях; недостатню розвиненість національної інформаційної інфраструктури, що обмежує можливості України ефективно протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в інформаційній сфері для реалізації національних інтересів України; неефективність державної інформаційної політики; недосконалість законодавства щодо регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері; невизначеність стратегічного наративу; недостатній рівень медіакультури суспільства; поширення закликів до радикальних дій; пропаганду ізоляціоністських і автономістських концепцій співіснування регіонів в Україні [3].

Впровадження в практичне русло визначених пріоритетів державної політики в інформаційній сфері потребує великих зусиль уряду та матеріальних вкладень, яких сьогодні в державі обмаль, що, своєю чергою, потребує формування збалансованої державної політики й ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів в інформаційній сфері, розроблення механізму її реалізації.

Основним органом із реалізації заходів інформаційної безпеки держави є Рада національної безпеки і оборони України, яка, відповідно до Конституції України і встановленим законом порядком, має координувати діяльність органів виконавчої влади щодо гарантування національної безпеки в інформаційній сфері. Центральним органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який має забезпечувати здійснення інформаційної політики держави, фінансування програм, пов'язаних з інформаційною безпекою, спрямовуватиме і координуватиме роботу міністерств, інших органів виконавчої влади у цій сфері.

Не менш важливі функції з виконання поставлених завдань у реалізації основних положень Доктрини у сфері інформаційної безпеки має Міністерство інформаційної політики України, якому установленим порядком доручені: організація та забезпечення моніторингу засобів масової інформації та загальнодоступних ресурсів вітчизняного сегмента мережі Інтернет із метою виявлення інформації, поширення якої заборонено в Україні; організація та забезпечення моніторингу загроз національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері; сприяння Міністерству закордонних справ України щодо донесення офіційної позиції України до іноземних засобів масової інформації; формування поточних пріоритетів державної інформаційної політики, контролю їх реалізації; координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, урядових комунікацій, кризових комунікацій, зокрема й під час проведення антитерористичної операції та в особливий період; вжиття заходів в інформаційній сфері, пов'язаних із запровадженням правових режимів надзвичайного чи воєнного стану; розроблення стратегічного наративу і його імплементації; вироблення і впровадження стратегії інформаційного забезпечення процесу звільнення та реінтеграції тимчасово окупованих територій; розроблення та впровадження єдиних стандартів підготовки фахівців у сфері урядових комунікацій для потреб державних органів [3]. Певні завдання покладені на Міністерство закордонних справ України, Міністерство оборони України, Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Службу безпеки України, розвідувальні органи України, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національний інститут стратегічних досліджень тощо.

Отже, ефективна реалізація стратегічних пріоритетів, основних принципів і завдань державної політики інформаційної безпеки потребує вдосконалення правових і організаційних механізмів управління інформаційною безпекою, її відповідного інтелектуально-кадрового і ресурсного забезпечення, зокрема й вдосконалення законодавства з питань національної безпеки, насамперед, шляхом: розвитку правових засад управління національною безпекою через розроблення відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, зокрема й антикорупційного законодавства, Національної програми протидії тероризму й екстремізму, Концепції розвитку Воєнної організації держави, Національної стратегії формування інформаційного суспільства, Доктрини інноваційного та науково-технологічного розвитку тощо; розроблення та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих із відповідними європейськими стандартами, зокрема і з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність; узгодження законодавства з питань охорони державної таємниці з європейськими стандартами; розроблення та впровадження загальнодержавної системи визначення і моніторингу порогових значень показників (індикаторів), що характеризують рівень захищеності національних інтересів у різних сферах життєдіяльності та виникнення реальних загроз національній безпеці [4].

Отже, у сучасних умовах важливим складником національної безпеки є інформаційна безпека України, що є станом захищеності національних інтересів в інформаційній сфері.

На нашу думку, для захисту та посилення інформаційної безпеки варто розвивати вітчизняну індустрію інформації відповідно до сучасної геополітичної ситуації у світі; розробляти програмні й апаратні засоби криптографічного захисту інформації, які б захищали інформаційні ресурси від несанкціонованого доступу для забезпечення конфіденційності; запровадити ліцензування та розробити критерії сертифікації технологій; здійснювати інформатизацію й автоматизацію виробничих процесів і робочих місць співробітників.

Зважаючи на плани підвищення інформаційної безпеки держави, головним завданням державної політики в зазначеній сфері має стати оптимізація діяльності самої влади, її структури, підвищення оперативності й якості рішень, ефективне використання бюджетних витрат і утримання владної структури та сукупних непродуктивних витрат часу та коштів під час взаємодії влади, населення та бізнесу. Вищезазначене довзоляє дійти висновку, що інформаційна безпека в сучасному світі, в якому інформація впливає на увхалення державою тактичних і стратегічних рішень, є основою національної безпеки.

Список використаних джерел

1. Яфонкін А. Напрями реалізації інформаційної безпеки України / А. Яфонкін II Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці. Ірпінь : НУДПСУ, 2009. -С. 315-318.

2. Доктрина інформаційної безпеки : Указ Президента України від 25 лютого 2017 р. № 47/2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/472017-21374.

3. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 р. «Про Доктрину інформаційної безпеки України» II Офіційний вісник Президента України. 2017. -№4,Ст. 65.

4. Малик Я. Інформаційна безпека України : стан та перспективи розвитку / Я. Малик II Збірник наукових праць. 2015. Вип. 44 «Ефективність державного управління. С. 13-20.

Размещено на Allbest.ru