Правові засади співробітництва України та країн Балто-Чорноморського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477)/475

Правові засади співробітництва України та країн Балто-Чорноморського регіону

кандидат юридичних наук, доцент кафедри спеціальних історичних дисциплін та правознавства Житомирського державного університету

імені Івана Франка

У статті досліджено стратегію дипломатичних відносин між країнами Балто-Чорноморського регіону та Україною. Зауважено, що нові геополітичні виклики вимагають від України формування нових пріоритетів зовнішньої регіональної політики. У статті зазначено, що міждержавна співпраця у різних галузях регулювання набуває особливого значення у контексті європейської інтеграції України та наближення національного законодавства до стандартів Європейського Союзу. Було встановлено, що міжнародно-правове регулювання співробітництва країн Балто-Чорноморського регіону здійснюється багатосторонніми та двосторонніми міжнародними угодами. У статті проаналізовано окремі двосторонні та багатосторонні договори, які регулюють міжнародні відносини. Визначено пріоритетні галузі співробітництва країн Балто-Чорноморського регіону. Досліджено основні етапи розвитку взаємовигідного співробітництва між сторонами (Балто-Чорноморського регіону та Україною) в політичній, економічній, екологічній, науково-технічній, інформаційній, культурній, гуманітарній та інший сферах.

Встановлено, що одним із найважливіших напрямків є питання співробітництва у правовій сфері. Пріоритетним напрямком співробітництва цих держав є адаптація національного законодавства до європейського права. Зауважено, що особливе місце серед міжнародних законодавчих актів між країнами Балто-Чорноморського регіону займають акти у галузі соціально-економічного захисту громадян сторін відносин.

Встановлено, що відносини між країнами Балто-Чорноморського регіону та Україною активно розвиваються, сторони зацікавлені у тісному співробітництві. міждержавний співпраця законодавство

Зроблено висновок, що регіональна інтеграція країн Балто-Чорноморського регіону була здомінована процесами загальноєвропейської інтеграції. Доведено, що плідна співпраця як у межах Балто-Чорноморського регіону, так і ЄС в цілому, має стати пріоритетним завданням зовнішньополітичної діяльності Української держави.

Ключові слова: правове регулювання, інтеграційні процеси, Балто-Чорноморський регіон, загальноєвропейська інтеграція, міжнародне співробітництво, адаптація законодавства

Необхідність дослідження міжнародного законодавства, що здійснює правове регулювання питань співробітництва України з країнами Європейського Союзу (далі ЄС), зокрема, з країнами Балто-Чорноморського регіону, пов'язана з обранням нашою державною європейського напрямку розвитку і прагненням її стати повноправним членом Європейського Союзу. Нові геополітичні виклики вимагають від України формування нових пріоритетів зовнішньої регіональної політики. Міждержавна співпраця у різних галузях регулювання набуває особливого значення у контексті європейської інтеграції України та наближення національного законодавства до стандартів Європейського Союзу. Тому актуальним є дослідження міжнародних норм, що регулюють питання співробітництва України з країнами Балто-Чорноморського регіону. Досвід країн Балтійського басейну у європейській інтеграції може бути корисним для України.

Метою даної публікації є аналіз міжнародно-правових актів, що здійснюють регулювання відносин України з країнами Балто-Чорноморського регіону.

Міжнародно-правове регулювання міждержавних відносин складається з регулювання цього питання в ратифікованих державами багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угодах.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. [1, с. 617] Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам держави. Тому необхідно зупинитись на нормативно-правових актах, укладених і ратифікованих у процесі становлення України, як незалежної держави. Так, Декларація між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Республікою Польща про принципи та основні напрямки розвитку українсько- польських відносин від 13 жовтня 1990 р. [2] встановила основи розвитку взаємовигідного співробітництва між сторонами в політичній, економічній, екологічній, науково- технічній, інформаційній, культурній, гуманітарній та інший сферах. З метою зміцнення взаєморозуміння, добросусідства і дружби між українським і польським народами підтвердили свою повагу до прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, політичних переконань для всіх, незалежно від раси, національності, мови, статі, майнового стану і релігії. Вони підкреслили, що повага до прав людини та основних свобод є важливим фактором миру, безпеки, взаєморозуміння і співробітництва у вільній, демократичній Європі

Договором між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво від 18 травня 1992 р. [3] було засновано новий етап відносин між вказаними країнами в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосування сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Аналогічний однойменний договір Україна уклала з Литовською Республікою 8 лютого 1994 р. (Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Литовською Республікою), ратифікований Верховною Радою України 28 квітня 1994 р.

Договором передбачено розвиток дружніх відносини між Сторонами, забезпечення принципів суверенної рівності, відмови від застосування сили чи загрози силою, непорушність кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи одна одної, поважання прав і основних свобод людини, рівноправності і самовизначення народів, взаємовигідного співробітництва, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань та інших загальновизнаних норм міжнародного права. 306

Важливим надбанням стало прийняття 1 лютого 1994 р. Угоди про принципи співробітництва між Україною та Республікою Польща по забезпеченню прав національних меншин [6]. Відповідно до статті 1 даної Угоди під національними меншинами маються на увазі відповідно: групи громадян України, які є поляками за національністю, та які виявляють почуття національної самосвідомості, єдності зі своїм етносом; групи громадян Республіки Польща, які є українцями за національністю та які виявляють почуття національної самосвідомості, єдності зі своїм етносом.

Угодою передбачено, що кожна із сторін гарантує особам, як належать до меншин, громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права та свободи у відповідності з загальновизнаними міжнародними стандартами в галузі прав людини та її законодавством.

3 серпня 2009 р. було укладено Договір про співробітництво між Службою безпеки України та Інститутом національної пам'яті - Комісією з розслідування злочинів проти польського народу Республіки Польща [7].

Метою даного договору стало нівелювання наслідків тоталітаризму XX ст. у взаємовідносинах українського та польського народів, планування публікації історичних документів щодо політичних репресій на території України та Польщі. Крім того, Україна та Польща зобов'язались надавати представникам іншої держави доступ до архівних документів стосовно політичних репресій, які мали місце щодо українського та польського народів у XX ст.

Подальше правове регулювання співробітництва в нормативно-правових актах міжнародних організацій знайшло своє відображення в Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів від 11 квітня 2005 р. [8]. Так, статтею 2 встановлено, що визнання документів про освіту та присудження ступенів здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства кожної із держав. У статті 3 передбачено, що атестати про повну загальну середню освіту, видані в Україні, та атестати зрілості, видані в Республіці Польща, дають право на вступ до вищих навчальних закладів України. 307

Важливою є норма статті 7 у якій передбачено, що науковий ступінь кандидата наук, присуджений в Україні, дає право на здобуття наукового ступеня «Doktor habilitowany» або ступеня «Doktor habilitowany sztuki» в Республіці Польща відповідно до чинного законодавства Республіки Польща. Наукові ступені doktora, ступені doktora sztuki або кваліфікації І ступеня, присуджені в Республіці Польща, дають право на здобуття наукового ступеня доктора наук в Україні відповідно до чинного законодавства України.

Проаналізувавши вищевказану угоду, необхідно зупинитись на положення Угоди між Урядом Литовської Республіки, Урядом Республіки Польща та Кабінетом Міністрів України стосовно створення спільної військової частини від 19 вересня 2014 р. [9], ратифіковану Законом № 143-VIII від 04 лютого 2015р. [10]. Прийняття та реалізація даного нормативно-правового акту особливо важливо у сьогоднішній ситуації в Україні.

Статтею 1 даної Угоди передбачено створення спільної литовсько-польсько-української військової частини бригадного рівня. Ця Угода визначає загальне призначення, принципи діяльності, порядок прийняття рішень, забезпечення безпеки та інші організаційні заходи, пов'язані з діяльністю Бригади.

Організаційна структура, комплектування, озброєння та військова техніка, принципи підготовки, управління, склад, ротація та інші аспекти функціонування Бригади визначатимуться окремою Технічною угодою, що укладатиметься між органами, які реалізують державну політику у сфері оборони, вказаних держав.

Цікавим є положення статті 15 прикінцевих положень даної Угоди, у якій встановлено, що Уряд Республіки Польща є Депозитарієм даного багатостороннього міжнародного нормативно-правового акту. Угода залишається чинною протягом невизначеного строку. Крім того, будь-яка зі сторін може вийти з цієї Угоди шляхом надіслання письмового повідомлення про такий намір Депозитарію. Угода залишається відкритою для приєднання інших держав за спільним запрошенням держав. Будь-яка третя держава може приєднатися до Бригади шляхом приєднання до цієї Угоди.

Розглядаючи питання співробітництва України та країн Балто-Чорноморського регіону, необхідно проаналізувати її різні напрямки. Одним із найважливіших напрямків є питання співробітництва у правовій сфері. Так, 1 вересня 1999 р. був підписаний Меморандум про наміри правового співробітництва між Міністерством юстиції України, Міністерством юстиції Естонської Республіки, Міністерством юстиції Латвійської Республіки, Міністерством юстиції Литовської Республіки та Міністерством Справедливості Республіки Польща [11]. Мета цього акту є співробітництво з найбільш важливих питань в галузі права, вироблення концептуальних і методичних напрацювань щодо шляхів розвитку права та розвиток правового співробітництва в обраних напрямах.

Пунктом 2 визначено, що пріоритетним напрямком співробітництва цих держав є адаптація національного законодавства до європейського права.

Важливими міжнародними нормативно-правовими актами, укладеними між Україною та країнами Балто- Чорноморського регіону є однойменні Договори про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р. [12], ратифіковану Постановою ВРУ № 3941-12 4 лютого 1994 р. [13], Договір між Україною і Республікою Литва про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993 р. [14], ратифікований Постановою ВРУ № 3737-12 17 грудня 1993 р.) [15].

Вказані договори встановлюють право громадян однієї держави вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріальних контор і до інших установ іншої держави, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї держави. Також зазначені особи користуються на території іншої сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і її громадяни.

Особливе місце серед міжнародних законодавчих актів між країнами Балто-Чорноморського регіону займають акти у галузі трудового права. Законодавство України про працю передбачає, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 р. [16] громадяни України у період тимчасового перебування за кордоном мають право займатися трудовою діяльність, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Норми, які регулюють трудову діяльність, передбачені безпосередньо у двосторонніх угодах, а саме: Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників від 16 лютого 1994 р. [17], Угоді між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав, від 17 липня 1995 р. [18], Угоді між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про взаємне працевлаштування громадян від 28 березня 1995 р. [19], Угоді між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про трудову діяльність та соціальний захист осіб, які постійно проживають в Україні та Латвії і працюють на території обох держав, від 21 листопада 1995 р. [20].

Необхідність дослідження деяких положень цих двосторонніх угод викликана тим, що в них трудові відносини громадян, які працюють на території іншої держави, розмежовуються за правовими підставами здійснення їх трудової діяльності, а отже, є різним і правове регулювання. 28 березня 1995 р. була прийнята Угода між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про взаємне працевлаштування громадян [19]. Згідно із статтею 1 чинність Угоди поширюється на громадян обох держав, які постійно проживають на території своїх держав та: направляються на територію іншої держави в межах договорів підряду, укладених між суб'єктами господарської діяльності обох держав, що названі в Угоді «працівники договорів підряду»; здійснюють трудову діяльність у роботодавця на території іншої держави на підставі трудового договору (контракту), які в Угоді іменуються «працівники».

Правове регулювання оплати праці, відшкодування шкоди, соціального забезпечення цих громадян здійснюється виходячи з цього поділу. Угодою встановлено, що трудові відносини працівників, їх соціальне страхування та соціальне забезпечення регулюються законодавством держави працевлаштування. Що ж стосується працівників договорів підряду, то їх трудові відносини, страхування та соціальне забезпечення регулюються нормами законодавства держави виїзду, тобто громадянами якої вони є.

Дія Угоди між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про трудову діяльність та соціальний захист осіб, які постійно проживають в Україні та Латвії і працюють на територіях обох держав від 21 листопада 1995 р. поширюється на осіб, що іменовані в Угоді «працівники», які мають постійне місце проживання на території однієї з країн виїзду та здійснюють свою діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, що названі в Угоді «роботодавці» на території держави працевлаштування. Як вбачається зі змісту статті 1 Угоди, відносини працівників з роботодавцями регулюються трудовим законодавством держави працевлаштування. За цією Угодою свою трудову діяльність працівники можуть здійснювати на території іншої держави на підставі: трудового договору (контракту), укладеного між роботодавцем та працівником на визначений термін; договору, укладеного між юридичними особами обох держави, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт (послуг) на території держави працевлаштування. В Угоді встановлено, що вік працівників, які здійснюють трудову діяльність у її межах, визначається законодавством держави працевлаштування і не може бути меншим ніж 18 років. Також законодавством держави працевлаштування визначаються обмеження на виконання окремих видів робіт. Працівники країни виїзду, які здійснюють трудову діяльність на підставі договору (контракту), укладеного між працівником та роботодавцем на визначений термін, користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством держави працевлаштування, що включає питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони і умов праці тощо.

Статтею 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників від 16 лютого 1994 р. передбачено, що її дія поширюється на громадян України і громадян Республіки Польща, які постійно проживають на їх територіях і які: працюють у роботодавців на території іншої країни; направлені на територію іншої країни з метою реалізації експортного будівництва та експортних послуг, (надалі іменовані - контракти) укладені між суб'єктами господарської діяльності обох країн.

Трудові відносини (умови праці та її оплати) громадян України чи Польщі, які працюють у роботодавців на території іншої країни, регулюються трудовим законодавством країни працевлаштування, що передбачено пунктом 1 статті 6 Угоди. На працівників, зазначених у пункті 2 статті 1 Угоди, розповсюджується трудове законодавство країни, яка їх направляє.

Отже, проаналізувавши вищезазначені двосторонні та багатосторонні міжнародні угоди, можна зробити висновок, що правове регулювання співробітництва України з країнами Балто-Чорноморського регіону має свої особливості й перспективи. На сьогодні Україна активно взаємодіє з країнами Балтії (Литва, Латвія, Естонія), що надасть можливість контролювати та впливати на процеси, що відбуваються в регіоні, а також створити пояс енергетичної безпеки на противагу Росії. Плідна співпраця як у межах Балто-Чорноморського регіону, так і ЄС в цілому, має стати пріоритетним завданням зовнішньополітичної діяльності Української держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/1543-12

2. Декларація між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Республікою Польща про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13 жовтня 1990 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/616_176

3. Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво від 18 травня 1992 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/616_172

4. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Литовською Республікою від 8 лютого 1994 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/440_014

5. Про ратифікацію Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Литовською Республікою від 8 лютого 1994 р.: Постанова Верховної Ради України N 4024-XII від лютого 1994 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/440_014

6. Угода про принципи співробітництва між Україною та Республікою Польща по забезпеченню прав національних меншин від 1 лютого 1994 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/616_194

7. Договір про співробітництво між Службою безпеки України та Інститутом національної пам'яті - Комісією з розслідування злочинів проти польського народу Республіки Польща // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/616_144 Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів від 11 квітня 2005 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/616_067

8. Угода між Урядом Литовської Республіки, Урядом Республіки Польща та Кабінетом Міністрів України стосовно створення спільної військової частини від 19 вересня 2014 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/998_548

9. Про ратифікацію Угоди між Урядом Литовської Республіки,

Урядом Республіки Польща та Кабінетом Міністрів України: Закон України № 143-VIII від 04 лютого 2015 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/archive/2015/02/20?type_

sort=DESC&page_count=50

10. Меморандум про наміри правового співробітництва між Міністерством юстиції України, Міністерством юстиції Естонської Республіки, Міністерством юстиції Латвійської Республіки, Міністерством юстиції Литовської Республіки та Міністерством Справедливості Республіки Польща // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу:тhttp://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/233_750

11. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/616_174

12. Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р: Постанова Верховної Ради України № 3941-12 4 лютого 1994 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/616_174

Договір між Україною і Республікою Литва про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/440_002 314

13. Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Литва про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 липня 1993 року: Постанова Верховної Ради України № 3737-12 від 17 грудня 1993 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua /laws/show/440_002

14. Про зайнятість населення: Закон України від 05 липня 2012 р.

// Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/

show/5067-17

15. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про

взаємне працевлаштування працівників від 16 лютого 1994 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/

show/616_026

16. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про

трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав, від 17 липня 1995 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/498_159

17. Угода між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про взаємне працевлаштування громадян від 28 березня 1995 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/440_021

18. Угода між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про трудову діяльність та соціальний захист осіб, які постійно проживають в Україні та Латвії і працюють на території обох держав, від 21 листопада 1995 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/428_016

Размещено на Allbest.ru