Земля як засіб виробництва - аспект доступності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: [631.15:338.1]:332.3

Земля як засіб виробництва - аспект доступності

Land as means of production - aspects of accessibility

Шарий Г.І., к.держ.упр., доцент кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель

Тимошевський В.В., к.е.н., доцент кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавський національний технічний університет

Вступ

Постановка проблеми. Питання вільного доступу сільських товаровиробників до основного засобу виробництва та предмету праці - землі завжди стояло на першому плані вирішення земельних питань у країнах світу та в Україні. Актуальними проблеми просторового розвитку агровиробництв залишаються і на сьогодні, коли просторовий виробничий базис більшості сільськогосподарських виробництв не стабільний, опирається, в основному, на короткотермінову та однорічну оренду, ґрунтується на спільному обробітку землі або використовується взагалі поза правовим полем. Частина земель, особливо колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, що зазнавали правових трансформацій, випали з 2000 року з поля зору законодавців, не передані виробникам на законних умовах і просто знаходяться в користуванні, поза державними кадастровими реєстрами.

Інституціальний розвиток державного управління і регуляторної політики щодо державного моніторингу земель сільськогосподарського призначення в країні не ведеться, а робота в сфері земельного державного контролю і охорони земель в державі повністю призупинена. Державне регулювання земельних відносин на сільськогосподарських землях як державної, так і приватної власності взагалі недостатнє і не відповідає суспільним потребам.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широке коло питань щодо регулювання і розвитку земельних відносин досліджувалось у працях І.С. Будзиловича, П.І. Гайдуцького, Д.С. Добряка, П.Ф. Кулинича, В.Я. Месель-Веселяка, А.Г. Мартина, Л.Я. Новаковського, А.М. Третяка, А.Д. Юрченка та інших. Однак особливості ведення сільського господарства, специфічна роль землі в сільському господарстві обумовлюють необхідність продовження і поглиблення досліджень.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження особливостей земельно-орендних відносин в сільському господарстві, набуття орендарем прав на земельні ділянки.

Відповідно до поставленої мети в статті передбачається вирішити такі завдання: проаналізувати законодавче забезпечення оренди земель сільськогосподарського призначення, вивчити стан ринку оренди земель в закордонних країнах, дослідити орендні відносини на території Полтавської області.

законодавчий оренда земля сільськогосподарський

Виклад основного матеріалу дослідження

Оскільки сучасні реалії земельних відносин виключають можливість продажу земель сільськогосподарського призначення, то одним із найбільш дієвих механізмів щодо реалізації підприємницької діяльності є орендна землі, саме вона може забезпечити доступ до праці громадянам, які бажають займатись виробництвом товарної сільськогосподарської продукції, стати тією ланкою, яка пов'яже власника землі із суб'єктом, що бажає вести виробничу діяльність і надасть їм можливість на договірних взаємовигідних умовах використовувати землі [1-3].

Із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" від 12.02.2015 року № 191-19 вступили в дію положення щодо дерегуляції господарської діяльності відповідно до європейського законодавства, що повинно спричинити покращання позицій України в рейтингу Doing Business і скласти сприятливе підприємницьке середовище для створення та функціонування бізнесу, зокрема це стосується і сфери земельних відносин в сільському господарстві [4].

З урахуванням вище згаданого закону були внесені зміни до Закону України "Про оренду земель", відтак істотні умови договору оренди землі, які раніше вміщували одинадцять пунктів, містять на разі лише три позиції: об'єкт оренди, строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Таким чином, значна частина істотних умов і невід'ємних частин договору оренди землі, які так чи інакше могли призводити до ускладнення, затягування або відмові укладання та реєстрації орендних правовідносин, визнання укладених договорів не дійсними з суто формальних підстав - стали історією. Такий підхід має забезпечити більш стабільне підґрунтя для розвитку аграрного бізнесу.

Істотними для укладання договорів оренди земель сільськогосподарського призначення є зміни, внесені до статті 93 Земельного Кодексу України [5] та статті 19 Закону України "Про оренду землі" [6], що визначають строк дії договору оренди землі при її передачі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства - не може бути меншим як 7 років. Такі зміни сприяють організації економічно ефективного та екологічно безпечного використання земель, підвищенню інвестиційної привабливості землекористувань, ведення системи сівозмін тощо.

Схожа практика притаманна багатьом країнам Європейського Союзу, де крім того існує система державного заохочення укладання договорів оренди на тривалі терміни шляхом державного дотування, зменшення податкового навантаження, наприклад, податок на доходи від договорів оренди довших 9 років знижується на 15%.

Так, у Бельгії є кілька типів орендних договорів. По-перше, традиційний договір оренди з тривалістю не менше 9 років, по-друге, договори, що складають до 18 років, а також "договір-кар'єра" тривалість якого визначається прогнозом тривалості кар'єри фермера. Стосовно останнього, законодавчо визначено, що термін дії договору дорівнює різниці у віці фермера на початку укладання договору і віку, що складає 65 років [7].

Схоже державне регулювання термінів договорів оренди присутнє у системі земельних відносин у Франції (9 років), Нідерландах (6 років), Іспанія (5 років), Болгарії (4 роки) тощо [7].

Зміни законодавства України торкнулися і питання розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь, які на разі втратили обов'язковість і розроблюються за заявою землевласників або землекористувачів. Саме на основі таких проектів і повинні реалізовуватись на місцевому рівні завдання щодо забезпечення раціонального просторового розміщення виробництва, впровадження ґрунтоохоронних технологій, захисту навколишнього середовища, створення умов для сталого розвитку сільського господарства та агроформування. Державі не варто втрачати пильність і контролювати розробку і здійснення проектів як територіального землеустрою, так і організації території окремих агроформувань і сподіватись лише на те, що встановлення мінімальних термінів оренди змусить землекористувачів автоматично стати на шлях екологізації.

Також спрощується процедура реєстрації прав оренди на землі сільськогосподарського призначення відповідно до змін, передбачених децентралізацією, реєстрація може здійснюватись не тільки у державного реєстратора, але й у нотаріуса. Але така система, що має на меті спростити процедуру реєстрації у порівнянні з існуючою і зменшити корупційну складову, буде дієвою при повному підключенні нотаріусів до системи Державного земельного кадастру, в іншому випадку громадянам доведеться самотужки звертатися до відповідних органів земельного кадастру за витягом про відповідну земельну ділянку для нотаріуса, або до державного реєстратора задля державної реєстрації свого права.

Аналіз термінів оренди на території Полтавської області (табл. 1) вказує на деяку позитивну динаміку в бік стабілізації просторового виробничого базису сільгоспвиробників. Значна частина договорів укладена на термін 4-5 років (48%) та 6-10 років (43%).

Із загальної кількості договорів 123 тис. укладено з господарствами (правонаступниками), 35,0 тис. з фермерськими господарствами та 141 тис. договорів з іншими суб'єктами.

За 2014 рік виплата орендної плати становила 1,237 млрд. грн., (99%), а саме: надано продукції на суму 338 млн.грн. (27%); виплачено коштами 888 млн.грн. (72%); надано послуг на 11 млн.грн. (1%). Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" у 2015 році орендна плата справляється виключно у грошовій формі та за згодою сторін у натуральній.

У 2000 році власники земельних часток (паїв) отримали лише 94,1 млн.грн., а в 2014 році - 1,228 млрд. грн. Таким чином, плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) зросла більш, ніж у 13 разів. Орендна плата за гектар складає близько 900 грн.

Для порівняння орендна плата за гектар сільськогосподарських земель в Нідерландах може сягати 895 євро, Данії - 599 євро, Німеччині - 220 євро, Італії - 177 євро, Польщі - 57 євро тощо [8].

Існуючий стан строків оренди унеможливлює виробниче планування на довготермінову перспективу, створення надійного екологічного каркасу, оптимального насичення технічними культурами сівозмін, забезпечення бездифіцитного балансу поживних речовин ґрунтів, що тягне за собою погіршення показників родючості ґрунтів, їх інтенсивне використання, низьку інвестиційну привабливість та відсутність довготривалих вкладень в основний капітал.

Таблиця 1 Розподіл договорів оренди на земельні частки (паї) за термінами оренди в Полтавській області станом на 01.09.2015 р.