Деякі питання удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх

Мета статті. Головною метою цієї роботи є показати необхідність використовувати при конструюванні законодавчих норм терміни (словосполучення), які б за своїм змістом не викликали суперечних тлумачень.

Виклад основного матеріалу. Аналіз тексту ст. 108 КК України дозволяє зробити висновок про те, що в ній словосполучення «особа, яка вчинила злочин до досягнення нею вісімнадцятирічного віку» і слово «неповнолітній» вживаються як ідентичні. Разом з тим особою, яка вчинила злочин до досягнення нею вісімнадцятирічного віку, можна визнати (назвати) й таку, якій виповнилося і більше вісімнадцяти років (19, 20, 25, 30 років). Тобто вона вчинила злочин колись, коли їй не було вісімнадцяти років. У той же час під неповнолітнім розуміється лише особа, яка не досягла вісімнадцяти років (ст. 6 Сімейного кодексу України; пункт 12 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України). Виникає запитання, яким із цих термінів треба користуватись для застосування правил погашення судимості, описаних у ст. 108 КК України.

Якщо за основу брати словосполучення «особа, яка вчинила злочин до досягнення нею вісімнадцятирічного віку», то зазначені правила можуть застосовуватись і до неповнолітніх і до осіб, які досягли повноліття, у тому числі 20, 25 і навіть в окремих випадках більше 30 років (скажімо, коли особа засуджується до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин строком на 10 років (п. 4 ч. 3 ст. 102 КК України), або навіть більше ніж на 10 років (п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України), оскільки вона визнається такою, що не має судимості, якщо протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину (п. 4 ч. 2 ст. 108 КК України)).

Буквальне тлумачення частини 2 ст. 108 КК України свідчить про те, що зазначені правила погашення судимості можуть застосовуватись лише до осіб, яким на момент, вказаний у них, не виповнилося 18 років. Це означає, що:

а)погашення судимості засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин неможливе, оскільки п'ять років для них спливає щонайменше, коли їм виповниться як мінімум 19 років (п. 4 ч. 2 ст. 108 КК України);

б)неможливе погашення судимості за цими правилами і засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, відповідальність за який настає з 16 років, оскільки їм навіть з урахуванням найменшого строку покарання (6 місяців позбавлення волі) виповниться 19,5 років (і це без врахування часу на розслідування вчиненого злочину, розгляду справи в суді тощо). Що ж стосується неповнолітніх, які вчинили тяжкий злочин, за який кримінальна відповідальність настає з 14 років, то погашення судимості щодо них можливе (теоретично) лише у випадках, коли злочин було вчинено до досягнення ними 14 років і 6 місяців (а якщо враховувати час на кримінальне провадження, розгляд справи у суді тощо, то до досягнення ще меншого віку). А якщо до такої особи застосовувалось умовно-дострокове звільнення від покарання, після чого вона знову вчинила злочин, за який засуджена до позбавлення волі (п. 2 ч. 3 ст. 107 КК України), - 14 років 3 місяці (до досягнення 18 річного віку залишається 6 місяців найменшого покарання за новий злочин, 3 місяці максимально невідбутого покарання за попереднім вироком та 3 роки - строк погашення судимості (п. 3 ч. 2 ст. 108 КК України), тобто всього - 3 роки і 9 місяців. І це без врахування часу на кримінальне провадження, фактичне направлення засудженого для відбування покарання у виді позбавлення волі, та з врахуванням найменшого строку відбутого покарання за першим вироком, а також наявності додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, яке, як відомо, має виконуватись після відбуття покарання у виді позбавлення волі, тощо.

Іншими словами, правила погашення судимості до осіб, які вчинили тяжкий злочин до досягнення ними 18 річного віку, можуть бути застосовані вкрай рідко, а у випадках, коли їм призначається покарання у виді позбавлення волі на строк більше 9-и місяців (а йдеться про тяжкі злочини), - то й зовсім неможливо;

в)подібна ситуація із застосуванням правил погашення судимості щодо неповнолітніх, які вчинили злочин середньої тяжкості, якщо за такий злочин настає відповідальність з 16-и років. Пункт ч. 2 ст. 108 КК України передбачає погашеннясудимості щодо названих осіб, якщо протягом одного року з моменту відбуття покарання у виді позбавлення волі вони не вчинять нового злочину. Що стосується випадків, коли вчинюються злочини середньої тяжкості, за які настає відповідальність з 14 років, то погашення судимості неповнолітніх, засуджених за них, можливе, крім випадків, коли їм за вчинений злочин призначено покарання на строк, відбуття якого завершується після досягнення винним 18-ти річного віку, або строк погашення судимості закінчується після досягнення засудженим цього ж віку. Кількість злочинів середньої тяжкості, за які настає відповідальність з 14 років, нараховує 13 найменувань: Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання - ст. 116, Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини - ст. 117, Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження - ст. 122, частина друга статей 345, 350, 398, Зґвалтування - ч. 1 ст. 152, Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом - ч. 1 ст. 153, Крадіжка - частини 1 і 2 ст. 185, Грабіж - ч. 1 ст. 186, Вимагання - ч. 1 ст. 189, Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів - ч. 1 ст. 277, Хуліганство - частини 2 і 3 ст. 296 КК України. Це свідчить про те, що погашення судимості неповнолітніх, які вчинили такі злочини і відбули призначене за їх скоєння покарання, відбувається за правилами, передбаченими у п. 2 ч. 2 ст. 108 КК України, досить рідко, оскільки строки відбуття покарання або строки погашення судимості закінчуються, як правило, після досягнення засудженим 18-ти річного віку;

г)згідно з п. 2 ч. 2 ст. 108 КК України такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 102 КК України позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Якщо ж неповнолітній повторно вчинив злочин невеликої тяжкості, йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі, але на строк не більше одного року шести місяців (п. 1 ч. 3 ст. 102 КК України), якщо таке покарання (позбавлення волі) є у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Відповідальність за злочини невеликої тяжкості настає після досягнення винним 16-ти років, крім хуліганства (ч. 1 ст. 296 КК України), санкція за яке не передбачає покарання у виді позбавлення волі.

Із сказаного випливає, що і тут можуть виникати проблеми з погашенням судимості, пов'язані з тлумаченням словосполучення «особа, що вчинила злочин до досягнення нею вісімнадцятирічного віку» та терміну «неповнолітній», якщо строк покарання або строк погашення судимості закінчиться після досягнення винним повноліття - 18-ти років;

д)не є виключенням із цього положення і правило про погашення судимості, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 108 КК України, згідно з яким неповнолітній, засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, визнається таким, що не має судимості, після виконання цього покарання. Може статися так, що виконання їх може завершитись після досягнення винним (засудженим) 18-ти років. Тим більше, що три з цих покарань - строкові: громадські роботи, виправні роботи і арешт.

Виникає запитання, які правила погашення судимості застосовувати у випадках, якщо злочинбуло вчинено неповнолітньою особою, а строк покарання або строк погашення судимості спливає після досягнення нею вісімнадцятирічного віку - передбачені ст. 108 КК України чи ст. 89 КК України.

Як відомо, сам факт вчинення злочину неповнолітнім вважається обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України). До неповнолітніх застосовуються пільгові строки покарання у виді громадських та виправних робіт (ст. 100 КК України), арешту (ст. 101 КК України), позбавлення волі на певний строк (ст. 102 КК України), умовно- дострокового звільнення від відбування покарання (ст. І07 КК України) тощо. При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК України, також умови його життя, виховання, вплив дорослих тощо. Все це свідчить про доволі гуманістичне ставлення до осіб, які вчинили злочин до досягнення ними повноліття, про врахування їхнього психофізичного розвитку на момент вчинення злочину і т.п. Уявляється, що до таких злочинців мають застосовуватись більш пільгові правила погашення судимості, а саме, передбачені ст. 108 КК України, незалежно від того, що на момент погашення судимості вони уже досягли повноліття.

Ще одним прикладом невдалого, на наш погляд, використання різних словосполучень є ст. 102 КК України - Позбавлення волі на певний строк. У частині першій цієї статті йдеться про пільгові строки призначення покарання у виді позбавлення волі щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку. Таке словосполучення дає підстави стверджувати, що правила, передбачені у цій статті, стосуються як неповнолітніх, так і тих, хто засуджується за вчинений до досягнення вісімнадцятиріччя злочин після досягнення ними повноліття. Саме так застосовується ця норма на практиці. А використання у ч. 3 ст. 102 КК України терміна «неповнолітній» є редакційною неточністю, яку треба (як до речі і у ч. 2 ст. 108 КК України), на наш погляд, виправити.

Це можна здійснити, замінивши у ч. 2 ст. 108 КК України термін «неповнолітні» на словосполучення «особи, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку», а у ч. 3 ст. 102 КК України термін «неповнолітньому» замінити на словосполучення «особі, яка не досягла до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку». Саме так вирішено питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років (див.: частини 1 і 3 ст. 107 КК України). Приблизно так само поступив законодавець, описуючи правила звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК України). Різниця лише в тому, що замість повторення у частинах 2 і 3 ст. 106 КК України словосполучення «особи, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку» вжито слова «щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті».

Уявляється несправедливим визнання осіб, які вчинили тяжкий або особливо тяжкий злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, такими, що не мають судимості, у разі виконання ними основного покарання у виді штрафу. На нашу думку, було б доречним доповнити пункти 3 і 4 ч. 2 ст. 108 КК України після слів «до позбавлення волі» словами «або основного покарання у виді штрафу», як це зроблено у ст. 89 КК України, яка регламентує строки погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочини після досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Размещено на Allbest.ru