Проблемність законодавчого визначення та впровадження мов у національному судочинстві України
Зміст поняття "мова судочинства" в різних нормативних актах України. Аналіз основних складнощів щодо передчасного гарантованого впровадження регіональних мов або мов меншин в судочинство України. Дослідження правового закріплення мови судочинства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.03.2018 |
| Размер файла | 26,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Чернігівський національний технологічний університет
Проблемність законодавчого визначення та впровадження мов у національному судочинстві України
Керноз Н.Є.
Анотація
судочинство нормативний акт мова
Стаття присвячена висвітленню проблемних питань законодавчого визначення та впровадження мов у національному судочинстві України. Проаналізований зміст поняття «мова судочинства» в різних нормативних актах України. Автор приходить до висновку, що на законодавчому рівні відсутнє єдине (уніфіковане) визначення «мови судочинства». Також існують складнощі щодо передчасного гарантованого впровадження регіональних мов або мов меншин в судочинство України.
Ключові слова: мова судочинства, державна мова, рідна мова, інша мова, якою особа володіє, регіональна мова або мова меншини.
Аннотация
Статья посвящена освещению проблемных вопросов законодательного определения и воплощения языков в национальном судопроизводстве Украины. Проанализировано содержание понятия «язык судопроизводства» в различных нормативных актах Украины. Автор приходят к выводу, что на законодательном уровне отсутствует единое (унифицированное) определение «языка судопроизводства». Также существуют сложности относительно преждевременного гарантированного внедрения региональных языков или языков меньшинств в судопроизводство Украины.
Ключевые слова: язык судопроизводства, государственный язык, родной язык, другой язык, которым лицо владеет, региональный язык или язык меньшинства.
Summary
Article dedicated to clarifying the problem of legislative definition the language of justice and implementation it into the Ukrainian judicial system. The term 'language of justice' was analized. Author concluded that there are any unified definition of 'language of justice'. So, there are a lot of dificulties in guaranteed implementation of regional or minority languages in Ukraine justice.
Keywords: language of justice, state language, native language, another language, regional or minority language.
Постановка проблеми. Відсутність чітко визначеного механізму поетапного запровадження в національне судочинство України регіональних мов або мов національних меншин зумовлює необхідність проведення наукового дослідження такої важливої процесуальної засади як мова судочинства, так як чисельні прогалини у вигляді законодавчих розбіжностей, суперечливостей та колізійних законодавчих норм щодо неї мають бути усунені.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемність законодавчого визначення та правозастосування мови судочинства в національному судочинстві України досліджувались у працях О. А. Беляневич, С.С. Бичкової, В.В. Городовенко, В.М. Кампа, Н.Є. Керноз, В.В. Комарова, Д.В. Мазурик, В.Т. Маляренка, У.А. Мірінович, Ю.В. Назаренко, В.І. Шишкіна, С.Я. Фурси, В.О. Яворівського.
Мета статті. Метою даного дослідження є: на основі аналізу норм чинного процесуального законодавства України та наукових поглядів розкрити зміст поняття «мова судочинства» та її складових в національному судочинстві України та обґрунтувати передчасність гарантованого впровадження регіональних мов в судочинство України положеннями Законів України «Про судоустрій і статус суддів» [3], «Про засади державної мовної політики» [7].
Виклад основного матеріалу. Дослідження правового закріплення мови судочинства доцільно розпочати із встановлення юридичної природи зазначеної процесуальної засади як міжгалузевої. Хоча статтею 129 Конституції України [1] до основних засад судочинства на віднесена «мова судочинства», але конституційно закріплено, що «законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій». Так, зокрема, п.22 ч.1 статті 7 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI (далі КПК України) [2] до загальних засад кримінального провадження відноситься «мова, якою здійснюється кримінальне провадження», яка чітко розкрита статтею 29 КПК України із змісту положень якої до неї відносяться: державна мова, будь-яка інша мова, якою особа достатньо володіє для розуміння суті підозри, рідна мова.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI (далі Закон № 2453) [3] розкривається мова судочинства і діловодства в судах наступним чином:
«1. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в порядку, встановленому процесуальним законом (від автора в КПК України використання регіональних мов не передбачено).
5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України».
Зробивши екскурс в інші процесуальні кодекси України щодо правового закріплення «мови судочинства», зокрема, в ст. 7 ЦПК України [4], ст. 3 ГПК України [5] та ст.15 КАС України [6], можна констатувати, що законодавець застосував однакову відсильну конструкцію норми, а саме: «Мова (цивільного, господарського, адміністративного від автора) судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» [7].
«З'ясування справжнього вигляду норми, розкриття її «прихованого», чи, краще, зашифрованого з міркувань законодавчої техніки змісту і перетворення на визначену потребують додаткових аналітичних зусиль з логічного конструювання всього обсягу норми (з огляду на те, що йдеться про логічну структуру норми)» [8].
Спробуємо це зробити та висловити власні аргументи після системного аналізу ст.14 Закону України «Про засади державної мовної політики» та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин [9], яку було ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії європейських мов або мов меншин» від 15.05.2003 р. № 802-IV [10] із застереженнями, керуючись при цьому положеннями статті 2 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV [11] відповідно до яких: «застереження - одностороння письмова заява, зроблена при підписанні, ратифікації, затвердженні, прийнятті міжнародного договору або приєднанні до нього, якою висловлюється бажання виключити або змінити юридичну дію певних положень договору щодо їхнього застосування до України».
Отже, законодавець в статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» в зміст «мови судочинства» включає загальноприйняті.
Порівняльна характеристика положень Закону № 802 та Закону № 5029
|
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії європейських мов або мов меншин» від 15.05.2003 р. № 802-IV |
Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029-VI |
|
|
термін «регіональна мова або мова меншини -- мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/ або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави» відповідає вимогам ст.1 Хартії, але в Законі України № 5029 відсутнє таке положення Хартії «не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів») |
||
|
b) термін "територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншини" означає географічну місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб, яка виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цій Хартії |
територія, на якій поширена регіональна мова( загубили або мова меншини), -- територія (географічна місцевість за Хартією) однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі/ |
|
|
Закон № 5029 не відповідає Хартії, оскільки вона ратифікована з застереженнями. Україна взяла на себе зобов'язання стосовно застосування ст. 9 «Судова влада» лише б) підпункти "а (in)", "Ъ (in)", "с (in)" пункту 1, підпункт "с" п. 2 та п. 3 цієї статті |
||
|
до мов таких 13 національних меншин України: 1) білоруської, 2) болгарської, 3) гагаузької, 4) грецької, 5) єврейської, 6) кримськотатарської, 7) молдавської, 8) німецької, 9) польської, 10) російської, 11) румунської, 12) словацької та 13) угорської (п. 2 ) |
18 мов Законом №№ 5029 за : 1) російська, 2) білоруська, 3) болгарська, 4) вірменська, 5) гагаузька, 6) ідиш, 7) кримськотатарська, 8) молдавська, 9) німецька, 10) новогрецька, 11) польська, 12) ромська, 13) румунська, 14) словацька, 15) угорська, 16) русинська,17) караїмська, 18) кримчацька (ч. 2 ст. 7) |
|
|
Сторони зобов'язуються, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану розвитку кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя: |
У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами) ч. 1 ст. 14 Закону відповідає підп. "а (г)", "Ъ (i)", "с (і)" п. 1 ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, але Україна їх не ратифікувала Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії європейських мов або мов меншин» від 15.05.2003 р. № 802-IV. Держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами); необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів (ч. 2 ст. 14 Закону № 5029) |
|
|
b) у цивільному судочинстві та c) під час судового провадження у справах, що стосуються адміністративних питань: iii) дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин; у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів |
допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу (ч. 3 ст. 14 Закону № 5029) |
|
|
послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат (ч. 4 ст. 14 Закону № 5029) |
||
|
а) у кримінальному судочинстві: iii) передбачити, щоб клопотання і докази, у письмовій чи усній формі, не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини |
слідчі і судові документи складаються державною мовою (ч. 5 ст. 14); слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (ч. 6 ст. 14 Закону № 5029) |
|
|
2. Сторони зобов'язуються: с) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини. 3. Сторони зобов'язуються забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом. |
||
|
Відповідно решти підпунктів ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин Україна їх не ратифікувала, а отже висловловила бажання виключити юридичну дію певних положень Хартії щодо їхнього застосування до У'країни. Таким чином Україна не зобов'язана їх виконувати. Це стосується наступних положень ст. 9 «Судова влада»: a) у кримінальному судочинстві: i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або ii) гарантувати обвинуваченій особі право користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини; і/або iv) складати, на клопотання, документи, пов'язані з кримінальним судочинством, відповідною регіональною мовою або мовою меншини, у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб; b) у цивільному судочинстві: i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або ii) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або c) під час судового провадження у справах, що стосуються адміністративних питань: i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або ii) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволити їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або d) вжити заходів для забезпечення застосування підпунктів i та iii пунктів b та с вище, а також будь-якого необхідного використання послуг усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб. 2. Сторони зобов'язуються: a) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або b) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього |
в КПК України: «державну мову», «рідну мову», «іншу мову, якою особа володіє», але на відміну від кримінального судочинства, не тільки додатково вводить та й декларативно гарантує використання «регіональної мови (мов»).
Позитивними нововведеннями ч. 1 статті 1 Закону України «Про засади державної мовної політики» є наступні легальні визначення мов:
«регіональна мова або мова меншини -- мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;
рідна мова перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві;
мови національних меншин -- мова меншини, що об'єднана спільним етнічним походженням» [7].
Висновки
Зробивши системний аналіз зазначених Законів, можна дійти таких висновків:
- конституційно унормовується застосування: «української мови як державної»; «мови національних меншин України», зокрема російської; «мов міжнародного спілкування» статтею 10 Конституції України [1]; а термін «регіональні мови або мови меншин» не є конституційноправовою категорією;
- легальне визначення державної мови як «закріпленої законодавством мови, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо» (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади державної мовної політики» № 5029) не відповідає положенням ч. 2 ст. 6 того ж Закону № 5029, а саме: «державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах (але -- прим. авт.) в межах і порядку, що визначаються цим Законом», оскільки «обов'язкове вживання в органах державного управління» значно вужче, ніж «обов'язково застосовується при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади...» [12, с. 47-48];
- декларативне гарантування регіональних мов при здійсненні правосуддя в Україні положеннями Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про засади державної мовної політики» є передчасним, оскільки це може бути здійснено лише після внесенням змін, зокрема: до ст. 10 Розділу I Конституції України (виключно після їх затвердження всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України), до ст. 127 Розділу VIIIщодо вимог до як професійних так і непрофесійних суддів (народних засідателів і присяжних), до ст. ст. 59,64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до Закону України «Про прокуратуру», до Закону України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до усіх процесуальних кодексів ЦПК, КАС, ГПК.
Пропозиції
Статтю першу та ч. 2 статті 6 Закону № 5029 слід привести у відповідність до ст. 10 Конституції України відповідно до якої: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» без неконституційних застережень, які запровадив Закон № 5029.
Положення ч. 1 статті 4 Закону № 5029 про те, що «основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні -- виключно цим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов у різних сферах суспільного життя» та ч. 2 статті 4 цього ж Закону № 5029 «якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення щодо прав людини» є нетрадиційним та незрозумілим для правозастосування, а отже потребують приведення у відповідність до міжнародних стандартів.
Нормативні приписи ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 14 Закону № 5029 «у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону», не відповідають змісту ч. 3 ст. 8 Закону № 5029, так як нею передбачені певні мовні гарантії. Умови використання зазначених мов передбачені ч. 3 ст. 7 цього Закону. Отже, законодавець припустився помилки в ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 14 Закону № 5029, тому необхідно внести зміни: припис «частини третьої статті 8 цього Закону» замінити на «частини третьої статті 7 цього Закону», за умови що положення ч. ч. 1,2 ст. 14 будуть визнані конституційними, оскільки на сьогодні за конституційним поданням 57 народних депутатів України від 10 липня 2014 р. в Конституційному Суді України відкрито провадження щодо відповідності Конституції України Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07. 2012 р. № 5029.
Привести статтю 14 Закона України «Про засади державної мовної політики» у відповідність до Конституції України та Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», оскільки декларативність її положень, зокрема, про гарантовану «можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою (мовами)» та «необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів», не відповідає вимогам, по-перше, ст. ст. 8, 9, 10, 11, 127, 148 Основного Закону України, по-друге, підп. б) п. 4 Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», оскільки конституційною імперативною вимогою до суддів як судів загальної юрисдикції так і суддів Конституційного Суду України є володіння виключно «державною мовою», а Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» прийнятий з застереженнями, які зухвало не враховані в Законі № 5029.
Список літератури
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). -- 2013. -- № 9-10, № 11-12, № 13. -- Ст. 88) з наступними змінами.
3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). -- 2010. -- № 41-42, № 43, № 44-4. -- Ст. 529 із змінами.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР).2004. № 40-41, 42. Ст. 49 із змінами.
5. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. № 1798-XII. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992. № 6. Ст. 56 із змінами.
6. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. // Відомості Верховної Ради України 2005. № 35-36, № 37. Ст. 446 із змінами.
7. Закон України «Про засади державної мовної політики» від 28.11.2012 р. № 5029-VI. //Офіційний вісник України від 20.08.2012 р. 2012 р. № 61. С. 9, ст. 2471.
8. http://jenessi.net/narisi_pravo/667-8.4.-klasifkacja-norm-prava.html
9. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин України ратифіковано Законом № 802-IV від 15.05.2003 р. // Офіційний вісник від 25.12.2006 р. 2006 р. № 50. С. 379. Ст. 3381.
10. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 р. № 802-IV. / / Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № 30. Ст. 259.
11. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004. № 50. Ст. 540) (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1323-VII 1323-18) від 05.06.2014р. ВВР. 2014. № 34. Ст. 1166.
12. Керноз Н.Є., Назаренко Ю.В. Проблемність впровадження регіональних мов в національному судочинстві України // «Нові виміри прав людини: юридичні,філософські, політологічні аспекти»: Збірник наукових праць / Рец.: В.П. Мельник, М.М. Микієвич, В.М. Репецький, І.І. Іжнін. Львів: Львівський центр міжнародного права та прав людини, 2013. С. 46-51.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз сучасного законодавства, що безпосередньо стосується питання реалізації державної мови в кримінальному процесі України. Історичні передумови виникнення принципу державної мови судочинства. Загальні засади перекладу в кримінальному процесі.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 06.08.2013Генеза та розвиток сучасного адміністративного судочинства. Формування інституту адміністративної юстиції та нормативно-правові акти. Вищий адміністративний суд України і чинне національне законодавство. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції.
доклад [38,7 K], добавлен 30.11.2011Історія розвитку інституту адміністративного судочинства в Україні, погляди сучасних українських вчених на його сутність. Завдання і функції адміністративного судочинства. Погляди професора А.О. Селіванова на сутність адміністративного судочинства.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 23.11.2010Законодавчі основи діяльності органів судової влади в Україні. Формування механізмів кадрового оновлення адміністративного корпусу. Особливості нормативно-правового регулювання адміністративного судочинства. Удосконалення конституційних основ правосуддя.
статья [19,8 K], добавлен 31.08.2017Визначення предмету дослідження, завдання і загальнотеоретичних аспектів цивільного судочинства. Характеристика його видів. Справи позовного провадження, суть і визначення позову. Особливості наказного та окремого видів провадження цивільного судочинства.
курсовая работа [45,8 K], добавлен 20.10.2011Аналіз системи заходів щодо охорони дитинства. Удосконалення чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України у сфері оборони материнства. Визначення основних робочих прав як можливостей людини у сфері праці, закріплених у міжнародних актах.
статья [19,8 K], добавлен 11.09.2017Дослідження та характеристика досвіду різних країн. Аналіз позитивних та негативних аспектів можливостей впровадження офшорних юрисдикцій на території України. Висвітлення сутності й розкриття доцільності вивчення питань офшорної політики України.
статья [21,7 K], добавлен 14.08.2017Законодавча база та значення основних принципів адміністративного судочинства: верховенства права, законності, змагальності, диспозитивності та офіційності. Взаємозв'язок принципів судочинства між собою та їх використання в адміністративних справах.
реферат [25,5 K], добавлен 20.06.2009Обґрунтування та розробка положень, що розкривають зміст і правову сутність інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві. Дослідження сутності поняття апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві.
автореферат [52,9 K], добавлен 23.03.2019Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства в Україні, здійснення правосуддя виключно судом. Незалежність суддів, колегіальність та одноособовість розгляду справ, рівність усіх учасників судового процесу, забезпечення права на захист.
реферат [30,2 K], добавлен 17.05.2010Правова інтеграція національної системи судоустрою й статусу суддів України до світової спільноти. Процес створення гомогенного правового середовища у сфері судочинства в межах європейських інтеграційних організацій згідно із міжнародними стандартами.
статья [27,7 K], добавлен 18.08.2017Розмежування підвідомчості та підсудності спорів у господарському судочинстві. Господарсько- та цивільно-процесуальні правовідносини: відмінності законодавчого регулювання. Укладання процесуального документу щодо непідвідомчості спору господарському суду.
контрольная работа [19,7 K], добавлен 22.09.2012Ґенеза й особливості адміністративного судочинства в Україні. Формування інституту адміністративної юстиції. Законодавчо закріплене поняття адміністративного судочинства у чинному адміністративному процесуальному законодавстві та науковій літературі.
реферат [55,1 K], добавлен 30.11.2011Дослідження правового регулювання та законодавчого закріплення статусу біженця в Україні. Визначення поняття статусу біженця, вимушеного переселенця та внутрішньо переміщеної особи. Розгляд процесу удосконалення державного управління у сфері міграції.
статья [29,2 K], добавлен 18.08.2017Характеристика міжнародно-правових стандартів правосуддя та прав людини. Дослідження проблемних питань щодо здійснення адміністративного судочинства в апеляційних інстанціях. Наведено пропозиції щодо можливого вирішення окреслених правових завдань.
статья [21,9 K], добавлен 11.09.2017Аналіз процесуальних прав представника в цивільному судочинстві. Визначення специфічних гарантій участі представника у цивільному судочинстві в умовах "електронного правосуддя". Впровадження електронного наказного провадження в цивільне судочинство.
статья [41,9 K], добавлен 11.09.2017Аналіз історії становлення та розвитку поняття виконавчої влади, класифікація основних її конституційних моделей. Дослідження системи органів виконавчої влади України, характер їх конституційно-правового регулювання та конституційні принципи організації.
автореферат [33,6 K], добавлен 11.04.2009Еволюція адміністративного судочинства. Розмежування адміністративної та господарської юрисдикції. Завдання, предмет, метод та основні принципи адміністративного судочинства. Погляди сучасних українських вчених на сутність адміністративного процесу.
курсовая работа [52,6 K], добавлен 13.09.2013Поняття і види джерел трудового права України та їх класифікація. Вплив міжнародно-правового регулювання праці на трудове законодавство України. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також єдність і диференціація правового регулювання праці.
дипломная работа [74,2 K], добавлен 19.09.2013Історія формування, сутність, функції та повноваження Конституційного Суду України, зміст його діяльності. Вирішення гострих правових конфліктів, забезпечення стабільності конституційного ладу, становлення законності в сфері державно-правових відносин.
курсовая работа [24,0 K], добавлен 23.05.2014
