Злочини проти правосуддя: проблеми визначення родового об’єкта

The article is dedicated to the problems of definition of the notion of a gender object of the crimes, responsibility for which is stipulated in the chapter XVIII of the Criminal Code of Ukraine «Crimes against justice». In particular, definitions of «justice» and «gender object of the crimes against justice» are analyzed. For the purpose to avoid discrepancies it is proposed to denominate the chapter «Crimes against justice» as «Crimes against justice and the order of activity that contributes to its implementation».

Keywords: justice, crimes against justice, gender object of the crime, judicial bodies, law-enforcement bodies.

Постановка проблеми. У зв'язку з нинішньою кризою соціальної культури громадян в Україні правосуддя, яке повинно виступати гарантом справедливості у суспільстві, перетворюється на інструмент вчинення свавілля. Щоб запобігти такому перетворенню потрібно культивувати соціальну культуру серед громадян у поєднанні з застосуванням передбаченого законодавством примусу до тих з них, які не піддаються такому культивуванню і все ж чинять свавілля [1, с. 3-7]. Одним із видів такого примусу є кримінально-правовий.

Незважаючи на значний розвиток законодавства та наявність напрацювань в сфері кримінально-правової охорони правосуддя, залишається дискусійним ряд питань. Зокрема, питання визначення об'єкту злочинів проти правосуддя та порядку діяльності органів та осіб, що сприяють його здійсненню, відповідальність за які регламентується розділом XVIII «Злочини проти правосуддя» чинного Кримінального Кодексу України (далі КК України). Це пов'язано з відсутністю на сьогоднішній день на законодавчому рівні визначення поняття «правосуддя» і в теорії права не існує єдиного підходу до його розуміння.

До прийняття КК України 1960 р. в законодавстві і теорії права під поняттям «правосуддя» розуміли виключно судову діяльність щодо розгляду та вирішення справ. З появою в зазначеному кодексі розділу, що передбачав відповідальність за злочини проти правосуддя, поняття «правосуддя» в кримінальному праві набуває більш широкого значення. Кримінально-правові норми, що були включені в цей розділ, захищали не лише інтереси власне судової діяльності, але й охороняли законну діяльність посадових осіб і громадян, що сприяють здійсненню правосуддя. Таким чином, у кримінальному праві термін «правосуддя» набув більш широкого значення - кримінально-правового. У зв'язку з цим виникають дискусії: чи є таке розширене тлумачення поняття «правосуддя» доречним чи не суперечить воно законодавству? Також виникає ряд проблем при визначенні об'єкту злочинів проти правосуддя.

Все вищевикладене обумовлює актуальність цієї проблеми та важливість її дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На даний час відсутні спеціальні дослідження в цій сфері. Окремі аспекти зазначених питань досліджували в своїх роботах M.I. Бажанов, А.М. Бойко, I.C. Власов, С.А. Денисов, I.M. Кабашний О.О. Кваша, О.М. Костенко, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, В.О. Навроцький, Н.А. Носкова, М.А. Неклюдов, B.I. Осадчий, Ш.С. Рашковська, I.M. Черних, Н.Р. Ємєєва та ін.

Метою дослідження є висвітлення проблем розуміння правосуддя та визначення родового об'єкту злочинів проти правосуддя. Розробка пропозиції щодо узгодження назви розділу XVII «Злочини проти правосуддя» КК України з визначенням родового об'єкту злочинів проти правосуддя.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що відповідальність за злочини проти правосуддя не є новелою для законодавства. Про зловживання суддів згадувалось ще в стародавніх клинописах шумера. Уже тоді перед шумерським царем Урукагином гостро стояла проблема протидії зловживанню суддів, які вимагали незаконні винагороди за здійснення правосуддя.

Згадки про неправосуддя зустрічаємо і в текстах Гомера. Так в «Іліаді» описується суперечка між Одіссеєм і Аяксом за право успадкування зброї Ахілла. Одіссей підкуповує суддів, і ті присуджують зброю йому.

Шарль Монтеск'є писав: «Відомо з досвіду віків, що будь-яка людина, наділена владою, схильна зловживати нею, і вона йде в цьому напрямку доки не досягне границі» [2, с. 406].

Передбачалася відповідальність за суспільно небезпечні діяння, що вчинюються в сфері правосуддя і в «Руській правді», але ця кримінально- правова охорона обмежувалася встановленням спеціального захисту життя наближених до князя осіб, що здійснювали функцію правосуддя. Згадується про злочини проти правосуддя і в Литовських статутах, судних грамотах, низці судебників, Уложеннях 1649, 1845, 1903р.р., кодифікованих кримінально-правових актах 1922, 1927 р.р.. Потрібно зазначити, що деякі з вище зазначених актів об'єднували злочини проти правосуддя в окремі групи. Наприклад, в Уложенні 1649 р. передбачалась глава X «Про суд» в якій містились дві групи злочинів проти правосуддя: злочини, що вчинюються особами, які здійснюють правосуддя, і злочини, що вчинюються іншими особами, які не володіли владою у цій сфері; в Уложенні 1903 р. - глава VII «Про протидію правосуддю»; КК України 1960 р. - глава VIII «Злочини роти правосуддя» та ін.

Законодавець, приймаючи КК України 2001 р., перейнявши тенденції КК України 1960 р., об'єднав зазначені норми за ознакою родового об'єкта у окремому розділі XVIII «Злочини проти правосуддя». У вказаному розділі передбачається відповідальність не лише за злочини власне проти правосуддя, а також відповідальність за злочини, що вчинюються особами, які сприяють здійсненню правосуддя. Це зумовлює існування у юридичній літературі двох підходів до визначення поняття «правосуддя». Перший - традиційний: під правосуддям розуміють правозастосовчу діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави [3, с. 50].

Другий підхід щодо розуміння правосуддя є ширшим і на думку деяких науковців таким, що відповідає сучасним віхам розуміння правосуддя. Прибічники такого підходу під правосуддям розуміють не лише діяльність судових органів, а й діяльність органів, що сприяють здійсненню правосуддя, зокрема, органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та органів, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань. Наприклад, С.А. Денисов наголошує на тому, що думки та теоретичні положення, які обґрунтовують, що правосуддя здійснюється тільки судом, не відповідає сутності цього поняття й явища. Суб'єктами правосуддя є система державних органів і службових осіб. Кожен з них має свій правовий статус і виконує передбачені законом функції. Правосуддя досягається лише об'єднаними, сумісними, добре організованими, упорядкованими та енергійними зусиллями багатьох суб'єктів. Тобто суб'єктами правосуддя є не лише суд, а й правоохоронні органи. Суд при цьому займає особливе і вирішальне місце в єдиній ієрархії суб'єктів правосуддя. Тільки суд в змозі і зобов'язаний визнати особу винною або невинною у вчиненні злочину і винести відповідний вирок чи інший судовий акт. Такий акт - лише один із системи рішень і правових актів, форм і елементів правосуддя [4, с. 32]. В.О. Навроцький також притримується позиції, що «правоохоронні органи поряд із судовими органами утворюють систему органів правосуддя» [5, с. 527].

Деякі вчені, досліджуючи поняття правосуддя, розуміють його як діяльність суду й органів, що сприяють досягненню задач правосуддя, а також і осіб, які відповідно до закону сприяють суду в здійснені правосуддя шляхом виконання процесуальних доручень суду та органів попереднього розслідування по вирішенні тих чи інших задач, пов'язаних із здійсненням правосуддя, зокрема, експерти, перекладачі, поняті та ін. [6, с. 679].

Ряд науковців відносять суди до правоохоронних органів, які в свою чергу вважають органами правосуддя. З таким судженням не можна погодитись, оскільки, вірно наголошує Н.Р. Ємєєва, що якщо суди виконують деякі функції по забезпеченню правової охорони (наприклад, судом забезпечується гарантоване Конституцією право громадян на недоторканість житла, таємницю телефонних розмов, поштово-телеграфних послуг та ін.), то це не означає, що їх потрібно відносити до правоохоронних органів, оскільки головне призначення суддів - здійснення правосуддя [7, с. 39].

У зв'язку з розумінням правосуддя у вузькому та широкому значеннях не має й єдиної думки відносно розуміння системи органів правосуддя. У вузькому значенні до органів правосуддя відносять лише суди. У широкому -окрім судів, відносять і правоохоронні органи, що сприяють здійсненню правосуддя, які в сукупності утворюють систему органів правосуддя [8, с. 429].

Доречно зазначають науковці, які відстоюють розуміння органів правосуддя у власному значенні (вузькому), обґрунтовуючи свою позицію тим, що правоохоронні органи, які сприяють здійсненню правосуддя при реалізації своєї процесуальної діяльності вступають в суспільні відносини урегульовані кримінально-процесуальним правом. А такі відносини значно ширші по предмету та об'єму, ніж ті, що виникають в процесі здійснення правосуддя.

Правовідносини, що виникають в досудових стадіях кримінального процесу, можуть в них і завершуватись у зв'язку з закінченням провадження по справі. В таких випадках суто кримінально-процесуальні відносини не пов'язані з здійсненням правосуддя, так як кримінальна справа не направляється до суду. Але якщо розглядати закінчення провадження по кримінальній справі, в результаті якого справедливо встановлена необґрунтованість пред'явленого обвинувачення, як факт вчинення правосуддя, то доведеться погодитись з тим, що правосуддя здійснилося на досудовій стадії кримінального процесу. Реалізація правосуддя на досудовій стадії неможливе тому, що його повинен здійснювати суд в рамках змагального судового розгляду шляхом дослідження наявних доказів і винесенням відповідного процесуального рішення по справі. Тому правоохоронні органи створюють лише умови для здійснення правосуддя і до органів правосуддя не відносяться. Буде логічно і правильно не використовувати відносно них термін «органи правосуддя», а називати їх «органи, що сприяють здійсненню правосуддя» [7, с. 40].

На нашу думку, такий підхід є правильним, оскільки відповідно до Конституції та законодавства України органами правосуддя є лише судові органи, зокрема, суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди зальної юрисдикції в свою чергу поділяються на місцеві суди, апеляційні суди, Вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України.

У зв'язку з цим потрібно розмежовувати поняття «правосуддя» і «діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя». Під терміном «діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя» потрібно розуміти процесуальну діяльність службових осіб правоохоронних органів (попереднього розслідування, дізнання, прокурора та ін.) і громадян (потерпілих, свідків, спеціалістів та ін.), що пов'язана з створенням необхідних умов (дачі правильних свідчень, закріплення достовірних доказів та ін.) для всебічного і об'єктивного розгляду справи судом і прийняття ним справедливого рішення (вироку) [7, с. 25].

Органи, які сприяють здійсненню правосуддя, є органами державної влади, які виконують й інші функції: управлінські, господарські, організаційні та ін. Кримінальний закон охороняє не всі види діяльності цих органів. Лише їхню специфічну діяльність по вирішенню задач правосуддя, направлення на виявлення і покарання винних у вчиненні злочинів осіб, вирішенні цивільних, адміністративних та інших справ, виконання судових рішень, знаходяться під охороною кримінально-правових норм, зокрема, злочинів проти правосуддя [9, с. 22].

Розміщення в КК України, зокрема, в розділі «Злочини проти правосуддя» норм, що передбачають кримінально-правову охорону порядку діяльності органів та осіб, які сприяють здійсненню судом правосуддя, не дає підстав відносити їх до органів правосуддя. Органи дізнання і досудового слідства, прокуратури, органи виконання покарань покликані забезпечувати об'єктивну і законну діяльність судів по здійсненню правосуддя, тому порушення їхньої діяльності порушує і діяльність органів правосуддя. Саме в цьому аспекті правоохоронні органи причетні до здійснення правосуддя. Так, І.С. Власов та І.М. Тяжкова доречно вказують, що законодавець, створюючи норми про кримінально-правову охорону правосуддя, керувався не процесуальним значенням цього поняття, а вкладав в нього більш широкий зміст, вважаючи необхідним захищати будь-яку діяльність, спрямовану на здійснення задач правосуддя, - чи то діяльність суду або прокуратури, слідчих органів, органів дізнання або органів виконання покарання [10, с. 5].

Вчені, розглядаючи родовий об'єкт злочинів проти правосуддя, наголошують, що під ним об'єднано всі злочини, які посягають на діяльність самого суду при здійсненні ним правосуддя, всіх органів, які сприяють шляхом судочинства здійсненню судом його функцій, а також органів, які забезпечують виконання рішення, вироку і призначеного ним покарання [11, с. 40-42]. Однак доречно зазначає О.О. Кваша, що наведені аргументи не є підставою для судження про рівнозначність змісту понять «правоохоронні органи» і «органи правосуддя». При визначенні об'єкта злочинів проти правосуддя слід виходити з того, що правосуддя здійснюють виключно суди, а правоохоронні органи, які не є органами правосуддя, сприяють його об'єктивному і законному здійсненню.

Законодавець, формуючи розділ ХУІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України керувався тим, що справедливість та законність здійснення правосуддя напряму залежить від належної діяльності не лише судових органів, а й органів та осіб, які сприяють здійсненню судом правосуддя і забезпечують виконання його рішень - органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, та органів, які відповідають за виконання судових рішень, вироків і призначених покарань, експертів, перекладачів та ін. Тому норми вказаного розділу охороняють діяльність не тільки судів, але й зазначених органів та осіб, без діяльності яких виконання судом функцій правосуддя було б ускладнене або й неможливе. Ще у 1962 р. І.М. Черних зазначала, що діяння, які перешкоджають об'єктивному і всебічному проведенню попереднього слідства, перешкоджають тим самим і правильному здійсненню правосуддя [12, с. 8]. Оскільки судові органи, здійснюючи правосуддя, щільно співпрацюють з зазначеними органами, і досягнення задач правосуддя напряму залежить від їхньої діяльності, тому кримінально-правова охорона порядку діяльності цих органів закріплена у розділі «Злочини проти правосуддя».

На підставі викладеного ми вважаємо неправильним підхід науковців, які розуміють правосуддя в процесуальному (вузькому) і кримінально-правовому (широкому) значеннях [13, с. 14]. Недоречним є розширене розуміння правосуддя лише на підставі об'єднання у кримінальному законодавстві в одному розділі норм, що встановлюють відповідальність за злочини, що вчинюються органами правосуддя та особами, які сприяють його здійсненню. Поняття «правосуддя» повинно мати одне значення, як в конституційному, так і в кримінальному, цивільному, адміністративному та інших галузях права. Тому ми притримуємося доктрини, що правосуддя - це діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку конституційних, кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ з метою досягнення справедливості, охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави. Саме в такому значенні правосуддя повинно розумітися в кримінальному праві.

На підставі наведеної аргументації, на нашу думку, родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є встановлений законодавством та поставлений під охорону нормами кримінального законодавства порядок відносин у суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність правосуддя, органів та осіб, що сприяють його належному здійсненню.

Вважаємо, що відповідно до розуміння правосуддя та родового об'єкта злочинів проти правосуддя буде логічним у чинному КК України розділ ХУШ «Злочини проти правосуддя» назвати «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню». Таке формулювання назви вказаного розділу дозволить уникнути суперечностей щодо визначення поняття «правосуддя», а відповідно суперечностей відносно визначення поняття «родового об'єкта злочинів проти правосуддя». Також сприятиме однозначному розумінню цих понять та відображатиме більш точно характер злочинів, відповідальність за які передбачена зазначеним розділом КК України.

Список літератури

1. Костенко О.М., Нагребельний В.П. Правосуддя - основа правової і демократичної держави / О.М. Костенко, В.П. Нагребельний // Часопис Київського університету права. - № 1. - 2007. - 220 с.