Поняття "соціальне забезпечення" як об'єкт бюджетного фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ “СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” ЯК ОБ'ЄКТ БЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ

О.С. Бухтіяров, здобувач КиМУ

Анотація

Автор статті досліджує різні наукові підходи до визначення поняття “соціальне забезпечення ” та “соціальний захист ” на різних етапах в СРСР та в Україні. На підставі аналізу доктринальних підходів до співвідношення зазначених понять, міжнародного та національного законодавства, визначено, що поняття “соціальне забезпечення ” у значенні комплексу державних заходів із забезпечення соціальних прав населення на сучасному етапі в Україні втратило своє значення та відбувся перехід від системи соціального забезпечення до системи соціального захисту, притаманний розвиненим зарубіжним країнам Європи та Америки. У результаті проведеного дослідження сформульовано розмежування понять “соціальний захист” і “соціальне забезпечення” та поняття “соціальне забезпечення” як об'єкт бюджетного фінансування.

Ключові слова: соціальне забезпечення, соціальний захист, соціальні ризики, фінансування.

Аннотация

Автор статьи исследует различные научные подходы к определению понятия “социальное обеспечение ” и “социальная защита ” на разных этапах в СССР и в Украине. На основании анализа доктринальных подходов к соотношению указанных понятий, международного и национального законодательства определено, что понятие “социальное обеспечение” в значении комплекса государственных мероприятий по обеспечению социальных прав населения на современном этапе в Украине потеряло свое значение и состоялся переход от системы социального обеспечения к системе социальной защиты, присущий развитым зарубежным странам Европы и Америки. В результате проведенного исследования сформулированы разграничения понятий “социальная защита”, “социальное обеспечение” и “социальное обеспечение” как объект бюджетного финансирования.

Ключевые слова: социальное обеспечение, социальная защита, социальные риски, финансирование.

Annotation

The author studies the different scientific approaches to the definition of “social security” and “socialprotection” at different stages in the USSR and in Ukraine. On the basis of an analysis of doctrinal approaches to the relation of these concepts, international and national legislation it is determined that the term “social security” within the meaning of the complex of state measures to ensure the social rights of the population at present has lost its importance in Ukraine and took the transition from the social security system to the social system of the protection inherent in the developed countries of Europe and America. The study formulated the distinction between “social protection”, “social security” and “social security” as the object of budgetary financing

Keywords: social security, social protection, social risks, financing.

Виклад основного матеріалу

У ct. 1 Конституції України проголошено, що Україна є соціальною державою [1]. Як вірно визначає Н.Б. Болотіна, основним критерієм визначення соціальності держави є фінансування нею сфери соціального забезпечення власних громадян [2, с. 38]. Проте єдиного, сталого визначення поняття соціального забезпечення як об'єкта фінансування в сучасній правовій системі України не існує. У Бюджетному кодексі України (надалі - БК України) від 08.07.2010 № 2456-VI [3] у п. 9 ст. 87, п. 4 ст. 89, п. 3 ст. 91 закріплюється, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються/не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, при цьому дефініцій зазначених понять у БК України не надається - законодавець відразу переходить до перерахування видів видатків, які спрямовуються на соціальну сферу (на виплату пенсій, на державні програми соціальної допомоги, на державну підтримку тощо). Причиною цього є відсутність чіткого визначення поняття “соціальне забезпечення” в нормативно-правових актах України.

Одним з перших нормативних актів, у яких закріплювалося поняття “соціальне забезпечення”, була Концепція соціального забезпечення населення України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 21.1.1993 № 3758-ХІІ, у якій як основні аспекти соціального забезпечення визначалися: реалізація прав громадян на працю і на допомогу з безробіття; оплата праці та мінімальний розмір заробітної плати; підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги; надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей; матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо [4]. Проте в Конституції України від 28.06.1996 замість поняття “соціальне забезпечення” вже використано термін “соціальний захист”: у ст. 46 визначалося, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1]. Отже, законодавець в Основному Законі використав термін “соціальний захист” у значенні, яке традиційно визначалося як соціальне забезпечення. Як наслідок, у науковій площині виникла дискусія щодо співвідношення зазначених термінів, внаслідок якої утворилося три наукових позиції з цього питання: 1) поняття “соціальне забезпечення” та “соціальний захист” є тотожними (І.С. Ярошенко, І.М. Сирота, О.М. Старшинов, Н.М. Симонова та ін.); 2) зміст категорії “соціальне забезпечення” є ширшим за зміст поняття “соцільний захист” (П. Рабінович, О. Панкевич та ін.); 3) категорія “соціальний захист” є загальним поняттям, складовою якого соціальне забезпечення, тобто зазначені поняття співвідносяться як частина з цілим (П.Д. Пилипенко, Л.Ю. Малюга, О.П. Сайнецький, Л.О. Шапенко та інші). Т.К. Мироновою висловлена думка, що поняття “соціальне забезпечення” є атавізмом, який був притаманний радянському праву, в той час як на сучасному етапі правова наука віддає перевагу поняттю “соціальний захист”, яке прийшло йому на заміну [5, с. 111]. Відсутність однозначного підходу до визначення категорії “соціальне забезпечення” та його співвідношення ускладнює визначення поняття “соціальне забезпечення” як об'єкт фінансування. Отже, для формулювання поняття “соціальне забезпечення” як об'єкта бюджетного фінансування необхідно дослідити генезис категорії “соціальне забезпечення” та його співвідношення з поняттям “соціальний захист”.

На початку ХХ ст. серед науковців, які обстоювали позицію необхідності розвитку соціального захисту (К. Безметов, В. Гагін, С. Гогель, А. Кудрявецева

та ін.), значний розвиток отримала теорія “соціальних ризиків”, яка полягала в тому, що відновлювально-компенсаційна функція суспільства у випадку травматизму, безробіття, втрати здоров'я, непрацездатності конкретної особи (тобто у випадку ризику втрати заробітку) повинна забезпечуватися шляхом соціального страхування, яке пропонувалося ввести для покращання становища населення, особливо робочого класу [6, с. 5]. Німеччина була однією з перших країн Європи, у якій ще за часів Бісмарка, у відповідь на зростання політичних вимог робочого класу, було запроваджено систему соціального забезпечення. Першою “ластівкою” стала система медичного страхування (з'явилася в 1883 році), потім було введено страхування від нещасних випадків (у 1884 році), а страхування від непрацездатності і старості було запроваджено в 1889 р. [7].

У Російській імперії наприкінці XIX ст. розпочалося опанування систем соціального страхування за прикладом Бісмарка на великих заводах і фабриках, фінансування яких здійснювалося за рахунок власників цих підприємств, але на практиці воно отримувало реалізацію у мінімальних розмірах. За визначенням С.Г. Кара-Мурзи, саме відсутність необхідного соціального забезпечення стала вагомим засобом ідеологічного впливу на свідомість мас у передреволюційні часи [8, с. 37]. При тому, що у теоретичній площині революціонерами сформувалася “більшовистська модель соціального захисту”, яка полягала в тому, що всі витрати на страхування від соціальних ризиків повинні покладатися на державу, яка фактично являла собою не страхування, а модель соціального забезпечення з державного бюджету [9, с. 84].

Радянські ідеологи соціального забезпечення - М.А. Вігдорчик, З.Р. Тетер- борн, В.Г. Яроцький, Л.В. Забєлін В.М. Дурденевський та ін., сформували позицію, що необхідність у соціальному захисті притаманна виключно капіталістичному суспільству, оскільки в соціалістичному суспільстві з часом сформуються такі умови, що потреба у такому захисті відпаде [10, с. 12; 11, с. 39]. Як відзначає В.В. Кижикіна, у цей період в СРСР поняття “соціальний захист” не існувало за ідеологічним підґрунтям, проте отримала активний розвиток парадигма соціального забезпечення, формування якої базувалося на організації взаємодопомоги за принципами централізації (страхування без внесків - Єдиний Загальноросійський фонд соціального забезпечення з 1919 р., Суспільний фонд споживання з 1960-х, створення єдиної системи пенсійного забезпечення) та державного управління соціальними ресурсами [9, с. 84]. Г.Н. Андрущак підкреслював, що в умовах жорсткого нормативного розподілу виробничого продукту в 60-ті роки XX ст. в СРСР було досягнуто вирівнювання доходів населення на рівні, що відповідав прожитковому мінімуму, створено розвинену соціальну сферу (пенсійне забезпечення, охорона материнства, дитинства тощо), яка відтворювала міцну державну адміністративну вертикаль механізмів збору та розподілу фінансових ресурсів, регламентувала соціальне забезпечення, основною ознакою якої було те, що основні напрями соціального захисту ініціювалися централізовано державою (“зверху”) і були безоплатними для її користувачів [12, с. 86].

А.Ю. Стопчак підкреслює, що соціальне забезпечення в СРСР на той час слугувало орієнтиром соціальної спрямованості державного управління в капіталістичних країнах [13, с. 61]. Не можна однозначно погодитися з цим твердженням, оскільки соціальну орієнтованість політики багатьох зарубіжних країн після II Світової війни обумовили соціально-економічні події, що вимагали державного втручання в забезпечення суспільної стабільності та розвиток міжнародного законодавства, насамперед, прийняття 10.12.1948 Загальної декларації прав людини, у ст. 22 якої зазначалося, що “...кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” [14]. Прийняття вказаного нормативного акту спричинило бурхливий розвиток міжнародного законодавства за цим напрямом: 04.06.1952 Міжнародною організацією праці було розроблено Конвенцію “Про мінімальні норми соціального забезпечення” № 102, у якій закріплювалися мінімальні норми періодичних виплат у випадку хворобливого стану, вагітності, пологів та їхніх наслідків, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, втратою годувальника, безробіттям, по старості, у разі трудового каліцтва або професійного захворювання, сімейних виплат [15]; 18.10.1961 було прийнято Європейську соціальну хартію, у ст. 12 якої закріплювалося, що з метою ефективного здійснення права на соціальне забезпечення необхідно започаткувати систему такого соціального або підтримувати її функціонування на задовільному рівні та докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень тощо [16]; 16.04.1964 було прийнято Європейський кодекс соціального забезпечення, у якому закріплювалися основні аспекти соціального забезпечення (медична допомога, допомога по хворобі, допомога по безробіттю, допомога по старості, допомога в разі виробничої травми, допомога сім'ям із дітьми, допомога по вагітності та пологах, допомога по інвалідності, допомога в разі смерті годувальника) та визначався порядок їх надання [17]; 16.12.1966 було прийнято Міжнародний пакт про економічні соціальні і культурні права, у ст. 9 якого передбачалося, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [18]; 09.12.1989 було відкрито для підписання Хартію Співтовариства про основні соціальні права працівників, де як одне з основних було визначено право на соціальний захист [19].

Розвиток міжнародного законодавства обумовив напрями розвитку законодавства в країнах Європи та США, де ідеї соціального захисту як комплексу заходів щодо боротьби з бідністю, фінансової підтримки інвалідів, безробітних, сімей з дітьми, людей похилого віку та інших категорій осіб, які з об'єктивних причин не можуть забезпечити гідне власне існування, стали провідними у внутрішній політиці цих країн, обумовили подальший генезис національного та міжнародного законодавства. Основним досягненням на цьому етапі в еволюції системи соціального захисту у визначених країнах було підвищення ролі держави у формуванні системи охорони праці, соціального страхування і допомоги, охорони здоров'я та професійної освіти тощо (ідеї У. Бевериджа, Л. Ерхарда, Дж. Кейнса та ін.) [9, с. 82]. Проте, на відміну від СРСР, де система соціального забезпечення являла собою фактичне бюджетне фінансування основних аспектів соціальної сфери, в європейських країнах формувалася система соціального захисту, тобто система спрямована не лише на фінансування з державного бюджету соціальних ризиків, але й на сприяння реалізації прав і свобод (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій), охорону прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, спрямованих на запобігання порушенню прав і свобод людини) та захист таких прав (шляхом відновлення порушеного стану, притягнення порушників до відповідальності) [20, с. 61-63].

Ратифікація СРСР Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в 1973 р. [21] змінило доктринальний підхід до питань соціального забезпечення серед радянських науковців. На початку 80-х років набуває вагомості теорія “соціального фактору”, обґрунтована В.Ш. Шайхатдіновим, зміст якої полягає в тому, що система соціального забезпечення повинна бути спрямована не лише на стимулювання працівників, але й на забезпечення рівня доходів для інших членів суспільства в період хвороби і при виході на пенсію, не нижчого, ніж рівень доходів працівників, які вони отримують за працю [22, с. 8]. Автором було сформульовано такі ознаки соціального забезпечення: 1) це система соціальних відносин, пов'язаних з виплатами; 2) виплати здійснюються з централізованих державних фондів; 3) централізовані державні фонди формуються за рахунок суспільства; 4) виплати здійснюються шляхом індивідуального розподілу для забезпечення життєвих потреб певних осіб; 5) виплати надаються замість оплати за працю, навзамін чи на доповнення до неї у визначених законодавством випадках; 6) нарахування виплат здійснюється як безеквівалентно, так і з урахуванням певних обставин (індивідуального трудового внеску осіб або соціального фактору) [22, с. 9].

У 90-ті роки в СРСР поряд із суттєвими змінами у соціально-економічній сфері держави змінюється підхід і до визначення поняття “соціальне забезпечення”, обумовленого відмовою від фінансування всіх аспектів соціального забезпечення виключно з державного бюджету, фактично таким чином нівелюється монопольне значення держави у фінансуванні соціальної сфери. Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 15 серпня 1990 р. № 818 було утворено самостійно фінансово- банківську систему, яка здійснювала державне управління фінансами пенсійного забезпечення - Пенсійний фонд СРСР, завданням якого було акумулювання коштів за рахунок загальнообов'язкових страхових внесків підприємств, установ, організацій і окремих громадян та виплата внесків, що призначалися для пенсійного забезпечення та виплати пенсій відповідно до законів СРСР “Про пенсійне забезпечення громадян СРСР”, “Про пенсійне забезпечення військослужбовців”, а також виплати на дітей; здійснення розширеного відтворення коштів на основі принципу самофінансування, участь у фінансуванні республіканських та регіональних програм із соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій громадян [23].

Отже, на останньому етапі існування СРСР соціальне забезпечення було суперечливим та складним, оскільки являло собою комплекс спеціальних соціально-економічних заходів щодо виплат зі спеціального фонду, кошти в якому акумулювалися за рахунок загальнообов'язкових страхових внесків (Пенсійного фонду СРСР), соціальних пенсій особам похилого віку, особам, що втратили працездатність (як тимчасово, так і постійно), та виплат сім'ям з дітьми з державного бюджету. Згодом постала необхідність у застосуванні нових, невластивих системі соціального забезпечення, інструментів соціального захисту - талонів, натуральної допомоги сім'ям з дітьми тощо [24, с. 56]. Як слушно зазначає В.В. Кижикина, саме в цей період система соціального забезпечення, що була сформована в СРСР, розпочала своє перетворення на систему соціального захисту в нових країнах, що сформувалися на руїнах радянської держави, в країнах з перехідною, а потім ринковою економікою [9, с. 85].

Тобто поняття “соціальне забезпечення” у значенні комплексу державних заходів із забезпечення соціальних прав населення на сучасному етапі в Україні втратило своє значення. Із прийняттям Конституції України відбувся перехід від системи соціального забезпечення до системи соціального захисту, притаманний розвиненим зарубіжним країнам Європи та Америки, який включає в себе не лише бюджетне фінансування утримання певних категорій громадян у випадку настання соціальних ризиків, але й комплекс організаційно-правових та соціально- економічних заходів, метою яких є створення для працездатних фізичних осіб належних умов для забезпечення їх основних прав і свобод, що гарантуються Конституцією та гарантування забезпечення громадян, які потребують соціальної допомоги.

Таким чином, підтримуємо позицію, що поняття “соціальний захист” є загальним поняттям, складовою якого є соціальне забезпечення, тобто зазначені поняття співвідносяться як частина й ціле. Виходячи з цього, соціальне забезпечення можна визначити як систему соціальних відносин, пов'язаних з виплатами з централізованих державних бюджетів для окремих осіб, або груп осіб, які потребують соціальної допомоги.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення: проблема термінів і понять / Н.Б. Болотіна // Право України. 2000. № 4. С. 37-39.

3. Бюджетний кодекс України: Закон України від 8 липня 2010 № 2456-VI // Офіційний вісник України. 2010. № 59. Ст. 2047.

4. Концепція соціального забезпечення населення України: Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. № 3758-ХІІ [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3758-12.

5. Миронова Т.К. К вопросу об определении понятия “социальная защита” (правовой аспект) / Т.К. Миронова // Трудовое право. 2008. № 3. С. 111-115.

6. Вигдорчук НА. Социальное страхование. Систематическое изложение истории, организации и всех форм социального обеспечения / Н.А. Вигдорчук. Спб.: Практическая медицина (В.С. Эттингеръ), 1912. 302 с.

7. Schmid G. Machen Institutionen einen Unterschied? Finanzierungssysteme der Arbeitsmarktpolitik im internationalen Vergleich / G. Schmid, B. Reissert // Staats^tigkeit - International und historisch vergleichende Analysen. Opladen: Westdeutscher Verlag, 1988. 397 р.

8. Кара-Мурза С.Г. Советская цивилизция. Книга первая. От начала Великой Победы / С.Г. Кара-Мурза. М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2002. 640 с.

9. Кижикина В.В. Эволюция системы социальной защиты населения в России (сравнение со странами Европы) / В.В. Кижикина // Вестник Томского государственно университета. 2013. № 3. С. 80-94.

10. Забелин Л.В. Теория социального обеспечения / Л.В. Забелин. М.: Издание ВЦСПС, 1924. 122 с.

11. Дурденевский В.Н. Лекции по праву социальной культуры / В.Н. Дурденевский. М.: Госиздат, 1929. 327 с.

12. Андрущак Г.Н. Уровень жизни населения в России в 1899-2009 годах / Г.Н. Андрущак // доклад на ХІІ Международной научи. конф. по проблемам развития экономики и общества (г. Москва, 5-7 апреля 2011 г.). С. 45-49.

13. Стопчак А.Ю. Історичні аспекти виникнення та еволюції соціального захисту населення України / А.Ю. Стопчак // Вісник Хмельницького національного університету. 2010. № 1. Т. 1. С. 60-64.

14. Всеобщая декларация прав человека: принята и провозглашена в резолюции 217 A (III) Генеральной Ассамблеи от 10 декабря 1948 г. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

15. Про мінімальні норми соціального забезпечення: Конвенція Міжнародної організації праці № 102 від 4 червня 1952 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_011/page2.

16. Європейська соціальна хартія: від 18 жовтня 1961 р. // Відомості Верховної Ради України. 2007. № 51. Ст. 364.

17. Європейський кодекс соціального забезпечення: від 16 квітня 1964 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_329/page2.

18. Міжнародний пакт про економічні соціальні і культурні права: від 16 грудня 1966 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_042.

19. Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників: від 9 грудня 1989 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_044.

20. Рабінович П. Природне право: діалектика приватного й публічного / П. Рабінович, О. Панкевич // Право України. 2004. № 9. С. 61-63.

21. Про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: Указ Президії Верховної Ради України від 19.10.1973 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 2148-08.

22. Шайхатдинов В.Ш. Теоретические проблемы советского права соціального обеспечения / В.Ш. Шайхатдинов. Свердловск: Изд-во Уралького университета, 1986. 156 с.

23. Про Пенсійний фонд СРСР: постанова Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 15 серпня 1990 р. № 818 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.businesspravo.ru/Docum/ DocumShow_DocumID_39059.html.

24. Баранник Л.Б. Фінансовий механізм системи соціального захисту населення України: проблеми становлення та перспективи розвитку: монографія / Л.Б. Бараник. Дніпропетровськ: Дніпропетр. держ. фін. академія, 2012. 496 с.

Размещено на Allbest.ru