Кримінальний проступок як вид злочинного діяння в кримінально-правовій доктрині Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальний проступок як вид злочинного діяння в кримінально-правовій доктрині Франції

Г.В. Федотова,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Статтю присвячено аналізу нормативно-правових актів Франції, через пізнання яких розкривається диференціація злочинних діянь та визначається поняття проступку в кримінально-правовій доктрині цієї країни. Встановлено, що злочинні діяння класифікуються згідно з їх тяжкістю на: злочини, проступки, правопорушення (попередніми критеріями розмежування злочинних діянь визначено вид і розмір покарання). До покарань у галузі проступку віднесені покарання виправного характеру.

Ключові слова: злочинне діяння, злочин, проступок, правопорушення, тяжкість діяння, покарання.

Статья посвящается анализу нормативно-правовых актов Франции, через познание которых раскрывается дифференциация преступных деяний и определяется понятие проступка в уголовно-правовой доктрине этого государства. Установлено, что преступные деяния классифицируются по их тяжести на: преступления, проступки, правонарушения (предварительным критерием разделения преступных деяний определено вид и размер наказания). К наказаниям в сфере проступков отнесены наказания исправительного характера.

Ключевые слова: преступное деяние, преступление, проступок, правонарушение, тяжесть деяния, наказание.

Paper is devoted to the analysis of legal acts in France, through the knowledge of which reveals the differentiation of offenses and defines the concept of offense in the criminal law doctrine of the state. It is established that criminal acts are classified according to their severity: the crime, misdemeanors, offenses (preliminary criterion for the separation of criminal acts defined by the type and amount of punishment).

Keywords: criminal act, crime, misdemeanor offense, severity of the act, punishment.

франція злочинний проступок покарання

Кримінально-правові правила - це колони, на які спираються права в усіх країнах. Видатний німецький філософ, один з творців німецької класичної філософії Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у своїй знаменитій праці “Філософія права”, що вийшла у світ 1820 році, писав: “Кримінальний кодекс зв'язаний перш за все з своїм часом і з станом громадянського суспільства в цей час ” [1].

Цілком обґрунтовано французьке кримінальне законодавство вважається найстарішим законодавством Західної Європи [2], оскільки історично першим законодавчим актом, яким на території Європи започатковано поняття “злочинного діяння”, є Декларація прав людини і громадянина 1789 року Франції (далі - Декларація). Положеннями Декларації охарактеризовано матеріально-змістовну властивість будь-якого правопорушення, а саме його шкідливість для суспільства, і проголошено, що “закон може заборонити лише дії, шкідливі для суспільства. Не можна перешкоджати тому, що не заборонено законом, і ніхто не може бути примушений робити те, що закон не передбачає”. У Декларації сформульовано принцип nullum crimen, nulla poena sine lege: “Ніхто не може бути покараний інакше як за законом, встановленим і опублікованим до вчинення злочинного діяння та застосованим у законному порядку” [3].

Легалізація та диференціація шкідливого для суспільства діяння - злочинного діяння на злочини, проступки та правопорушення набула свого конструктивного закріплення з прийняттям “Кодексу злочинів і покарань Франції” 1795 р. [4, с. 116]. Надалі Кримінальний кодекс Франції 1810 року (далі - Кодекс), ґрунтуючись на ідеях Великої Французької революції і додержанні принципу законності, в ст. 4 Кодексу проголосив, що: “Жодне порушення, жоден проступок, жоден злочин не може каратися покараннями, які не були встановлені законом до їхнього вчинення”. Положення Кодексу поділяли злочинні діяння залежно від виду передбачуваного покарання на порушення, проступки та злочини. Під злочином розумілись злочинні діяння, за які передбачалися мученицькі або ганебні покарання чи тільки ганебні. Проступки каралися виправними покараннями, а порушення - поліційними (ст. 1). Відповідно до ст. 7 Кодексу мученицькими і ганебними були такі покарання: 1) смерть; 2) довічні каторжні роботи; 3) депортація; 4) строкові каторжні роботи. Одночасно з цими покараннями могла застосовуватися і конфіскація майна. Ганебними покараннями за ст. 8 Кодексу були: 1) виставляння біля ганебного стовпа; 2) вигнання; 3) громадянська деградація (позбавлення виборчих прав і заборона обіймати певні посади). До переліку виправних покарань ст. 9 Кодексу належали: 1) тюремне ув'язнення на певний строк до виправної установи; 2) тимчасове позбавлення політичних, громадянських чи родинних прав; 3) штраф. Під поліційними покараннями у ст. 464 Кодексу розуміли тюремне ув'язнення, грошовий штраф та конфіскацію певних предметів, на які було накладено арешт [5, с. 349-353]. Відповідно, в минулому Кодекс 1810 року використовував лише формальний критерій і визначав сутність злочинного діяння через покарання, яке відповідало характеру і тяжкості злочинного діяння.

Значний вплив на розвиток кримінального права країн континентальної правової системи справив Кримінальний кодекс Франції 1810 року, у перебігу наполеонівських воєн він застосовувався в країнах, завойованих Францією, а також був введений в її колоніях в Азії, Африці та Латинській Америці.

У цілому Франція вважається батьківщиною континентальної правової сім'ї, а тому закону в цій державі належить центральне місце серед джерел кримінального права. На сьогодні провідним джерелом французького кримінального права з 1 березня 1994 року вважається Кримінальний кодекс Франції, прийнятий у 1992 році (далі - КК Франції) [6], який має досить складну структуру, оскільки поділяється на дві частини: законодавчу та регламентаційну. Система й структура обох частин є фактично однаковою. Кожна частина складається з книг, які, зазвичай, поділяються на розділи, глави, відділи, підвідділи, параграфи та статті. Нині КК Франції містить сім книг, безпосередньо кримінальна відповідальність за злочинні діяння передбачена книгами II--VI. Книга II відкриває Особливу частину КК Франції, криміналізуючи злочини та проступки проти особи. Книга III містить положення про майнові злочини та проступки. Книга IV встановлює відповідальність за злочини та проступки проти нації, держави й громадського спокою. У межах книги V `Інші злочини та проступки” зазначаються кримінально-правові заборони щодо злочинних діянь у сфері охорони здоров'я (посягання у сфері біомедичної етики, посягання на людський вид, організм і ембріон) та жорстокого поводження з тваринами. Книга VI законодавчої частини під назвою “Порушення” не містить норм, оскільки визначення ознак, видів порушень і санкцій за їх вчинення віднесено Конституцією Франції до компетенції виконавчої влади, що видає спеціальні нормативні акти - регламенти. Отож, систему пріоритетів кримінально-правової охорони у Франції можна уявити схематично таким чином: “особа-власність-нація, держава, громадський порядок-здоров'я населення та моральність-інші цінності”, та стає очевидним, що серед правоохоронних благ особа посідає перше місце [7].

У чинному КК Франції, як і в попередніх кодексах 1791 і 1810 рр., загальне визначення поняття злочинного діяння відсутнє, хоча окремі його ознаки можуть бути відокремлені в змісті норм Загальної та Особливої частин КК (приміром, тяжкість злочинного діяння (ст. 111-1 КК Франції Злочинні діяння класифікуються відповідно до їх тяжкості на: злочини, проступки, правопорушення), винність (ст. 121-3 КК Франції), вік кримінальної відповідальності (ст. 122-8 КК Франції), неосудність, що виключає кримінальну відповідальність (ст. 122-1 КК Франції), тощо.

Традиційно поняття й ознаки злочину досліджуються кримінально-правовою доктриною Франції. Більшість французьких юристів вважають, що злочин - це діяння, що порушує кримінальний закон, або таке, що передбачено та карається кримінальним законом. У сучасних курсах кримінального права Франції злочинне діяння визначається як “будь-яка дія або бездіяльність, яку суспільство забороняє під загрозою кримінальної санкції” (Ж. Прадель), або як “порушення фундаментальних групових норм” (М. Грапен).

Найбільш широке визначення злочинного діяння запропонували автори Ж. Левассер, А. Шаван і Ж. Монтрей “як дію або бездіяльність, передбачену і карану кримінальним законом за вину його виконавця, які не виправдовуються втіленням якого-небудь права”.

Таким чином, у теорії французького кримінального права не відпрацьовано не лише єдине поняття злочинного діяння, а й відсутня єдина думка стосовно його основних ознак і структурних елементів [8, с. 153].

Основним матеріальним критерієм диференціації злочинних діянь виступає тяжкість діяння (як ми вже зазначали, до таких критеріїв раніше належали: вид і розмір покарання, передбаченого за здійснення злочинного діяння). За ступенем тяжкості всі злочинні діяння поділяються на три групи: злочини; проступки; порушення.

У системі покарання за злочинні діяння існує поділ на кримінальні та виправні покарання.

У галузі проступків положення КК Франції зазначають велику кількість покарань виправного характеру. Виправними покараннями є (тюремне ув'язнення на строк до десяти років або штраф), якщо проступок карається тюремним ув'язненням, можуть бути призначені одне або кілька покарань у вигляді позбавлення або обмеження таких прав: позбавлення прав водія на строк не більше 5 років (воно може стосуватися тільки права водія на водіння поза професійною діяльністю) (п. 1); заборона водіння деяких транспортних засобів на строк не більше 5 років (п. 2); анулювання прав водія із забороною не більш ніж на 5 років домагатися видачі нових прав (п. 3); конфіскація одного або кількох транспортних засобів, що належать засудженому (п. 4); заборона на строк не більше 1 року використання одного або кількох транспортних засобів, що належать засудженому (п. 5); заборона на строк не більше 5 років володіння або носіння зброї, для якого потрібен дозвіл (п. 6); конфіскація однієї або кількох одиниць зброї, що належать засудженому або якими він вільно розпоряджається (п. 7); позбавлення дозволу на полювання із забороною не більше ніж на 5 років домагатися видачі нового дозволу (п. 8); заборона на строк не більше 5 років видавати чеки (за певними винятками) і користуватися кредитними картками (п. 9), конфіскація предмета, який використовувався або призначався для вчинення злочинного діяння, або предмета, що є його наслідком (п. 10) (ст. 131-6 КК Франції).

Покарання у вигляді позбавлення або обмеження прав, визначені ст. 131-6 КК Франції, можуть бути також призначені за проступки, які караються лише накладенням штрафу (ст. 131-7 КК Франції). Якщо проступок карається тюремним ув'язненням, суд може за згодою підсудного призначити виконання протягом строку від 40 до 240 годин доплачуваної роботи в громадських інтересах на користь державної юридичної особи або якоїсь асоціації, що має право здійснювати роботи в громадських інтересах (ст. 131-8 КК Франції). Покарання тюремним ув'язненням не може бути призначене разом із жодним із покарань у вигляді позбавлення або обмеження прав, а також з покаранням у вигляді виконання роботи в громадських інтересах. Тільки як основні покарання можуть бути призначені: позбавлення волі (кримінальне ув'язнення, кримінальне замкнення - довічне або строкове, виправне тюремне ув'язнення), штраф, штрафодні, праця в громадських інтересах, а також виправні покарання, передбачені ст. 131-6 КК Франції.

Призначення такого покарання, як штраф проводиться тільки з урахуванням майнового стану особи: його доходів і майнових обов'язків. За вчинення проступків кодекс нерідко передбачає позбавлення волі і штраф.

Якщо вести мову про підстави кримінальної відповідальності, слід звернути увагу, що КК Франції не знає поняття “склад злочину”, замість цього йдеться про різні складові - три елементи злочину: легальний - діяння, закріплене в законі; матеріальний - об'єктивні ознаки злочинного діяння; моральний - суб'єктивні ознаки злочинного діяння.

Необхідною ознакою (злочинного діяння) визнається винність (вина). Злочини або проступки не мають місця у випадку відсутності умислу на їх скоєння. Крім того, норми КК Франції передбачають скоєння проступку у разі: ненавмисного створення небезпеки іншій людині; необережності, недбалості (ст. 121-3 КК Франції). Загального визначення вини кримінальне законодавство не містить. У доктрині кримінального права панує вихідна позиція про поняття загальної (мінімальної) вини. Загальна вина - це той мінімум психологічної ознаки, без якої взагалі не може бути злочину. Цей мінімум виявляється в простому вольовому моменті, за яким будь-яке діяння осудної особи (за відсутності форс-мажорних обставин або непереборної сили) є вольовим актом, бо у діянні міститься не тільки матеріальний, а й психологічний його елемент.

Теорія французького кримінального права передбачає різні ступені умислу: навмисний (формується протягом більш-менш тривалого часу) та спеціальний (вимагає здійснення діяння з визначеною метою). Ненавмисна вина за французьким законодавством наявна тоді, коли поведінка виконавця є усвідомленою та бажаною, проте останній не намагається досягти ніякого шкідливого наслідку. В юридичній доктрині Франції висловлюються побажання ввести проміжну між умислом і необережністю форму вини - непробачувану необережність, за якої особа усвідомлено йде на ризик, небезпечний для іншої, сподіваючись при цьому, що він нікому не завдасть шкоди.

Таким чином, притягнення до кримінальної відповідальності обумовлюється лише наявністю існуючих, розглянутих ознак злочинного діяння.

У цілому історія кримінального права Франції, яке належить до романської групи континентальної правової сім'ї, свідчить про запровадження диференціації кримінального діяння ще з кінця XVIII ст. В різні часи нормативні джерела (Кодекс злочинів і покарань, Кримінальний кодекс Франції 1810 р. Кримінальний кодекс Франції 1992 р.), передбачали окремі підстави поділу діянь, ними, зокрема, виступали: вид і розмір покарання, передбаченого за здійснення злочинного діяння; тяжкість діяння, що свідчить про глибоку правову природу проступку як окремої категорії караного (злочинного) діяння. Положення сучасного КК Франції законодавець максимально приблизив до норм і принципів міжнародного кримінального права, передбачених міжнародними угодами [9, с. 20], в яких кримінальні проступки виступають складовою частиною трьохланкової системи поділу злочинних діянь. Визначеної термінології щодо злочину, проступку та правопорушення, на жаль, закон не містить, натомість зазначені терміни об'єднано родовим поняттям “злочинні діяння”. Крім того, відсутній технічний поділ злочинних діяння по главах, розділах, книгах, лише тяжкість діяння з'ясовує його належність до певного виду. Окремі статті КК Франції в тексті містять трактування, які чітко визначають до якого виду злочинних діяння належать вчинені неправомірні дії. Наприклад: у ст. 511-26. “Замах на скоєння проступків, передбачених статтями 511-2, 511-3, 511-4, 511-5, 511-6, 511-9 і 511-15, карається такими покараннями <...>” (далі за текстом) [6].

Таким чином, ми розуміємо, що в кримінально-правовій доктрині Франції під кримінальним проступком слід вважати будь-яку дію або бездіяльність, скоєну умисно або з необережності, заборонену в суспільстві під загрозою виправного покарання, визначеного кримінальним законом. Крім того, за ступенем тяжкості до кримінального проступку належать не тяжкі діяння, що є важливим аргументом при вирішенні питання щодо вибору процедури кримінального переслідування та його кримінально-правових наслідків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. - М. : Мысль, 1990. - С. 256.

Таганцев Н.С. Уголовное право (Общая часть). Часть 1. По изданию 1902 года / Н.С. Таганцев [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https : // allpravo.ru/library/doc101p/ instrum105/.

Декларація прав людини і громадянина 1789 року Франції [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https : // uk.wikipedia.org/wiki/Декларація_прав_людини_і_громадянина.

Дмитрук М.М. Становлення категорії проступку в кримінально-правовій доктрині: проблема термінології / М.М. Дмитрук / / Актуальні проблеми держави і права. - 2009. - Вип. 47 - С. 115-121.

Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн : навч. посібник для студентів, курсантів, слухачів / Л.М. Бостан, С.К. Бостан. - Запоріжжя : Просвіта, 2003 - 451 с.

Уголовный кодекс Франции / Науч. редактирование канд. юрид. наук, доц. Л.В. Головко, канд. юрид. наук, доц. Н.Е. Крыловой ; перевод с французского и предисловие канд. юрид. наук, доц. Н.Е. Крыловой. - СПб. : Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. - 650 с.

Кримінальне право. Особлива частина : навчальний посібник. Тема 22. Основні положення особливої частини кримінального законодавства зарубіжних країн [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // www.naiau.kiev.ua/books/mnp_krum_pravo_osob/Files/Lekc/T22/ T22_P2.html.

Есаков Г.А. Уголовное право зарубежных стран : учебное пособие / Г.А. Есаков, Н.Е. Крылова, А.В. Серебнникова. - М. : Проспект, 2008. - 336 с.

Селяков НА. Уголовное законодательство стран Европейского союза : учеб. пособие / А.Н. Ежов, Н.А. Селяков. - М., Архангельск, Юпитер, 2005. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru