Теоретичні та практичні проблеми розмежування адміністративної юрисдикції з цивільною

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ДНДІ МВС України

Теоретичні та практичні проблеми розмежування адміністративної юрисдикції з цивільною

Е.В. Катаева,

здобувач

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблем розмежування юрисдикції судів в Україні та визначенню компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. На підставі положень Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України та теоретичних підходів виділено критерії розмежування адміністративної юрисдикції з цивільною та визначення належності спорів до компетенції адміністративних судів. Наведено практичні проблеми визначення підвідомчості та запропоновано шляхи їх вирішення для подальшого підвищення рівня доступності фізичних та юридичних осіб до судового захисту з метою забезпечення ефективного захисту їх порушених прав, свобод, інтересів.

Ключові слова: адміністративна юрисдикція, адміністративне судочинство, адміністративний суд, компетенція адміністративних судів, цивільна юрисдикція, критерії розмежування судової юрисдикції.

Аннотация

Статья посвящена исследованию проблем разграничения юрисдикции судов в Украине и определению компетенции административных судов по решению административных дел. На основании положений Кодекса административного судопроизводства Украины, Гражданского процессуального кодекса Украины и теоретических подходов выделено критерии разграничения административной юрисдикции с гражданской и определения принадлежности споров к компетенции административных судов. Приведены практические проблемы определения подведомственности и предложены пути их решения для дальнейшего повышения уровня доступности физических и юридических лиц к судебной защите в целях обеспечения эффективной защиты их нарушенных прав, свобод, интересов.

Ключевые слова: административная юрисдикция, административное судопроизводство, административный суд, компетенция административных судов, гражданская юрисдикция, критерии разграничения судебной юрисдикции.

Annotation

Paper is devoted to the problems of delimitation of jurisdiction courts in Ukraine and definition the competence of administrative courts to solve administrative cases. On the basis of the Code of Administrative Justice of Ukraine, Civil Procedural Code of Ukraine and theoretical approaches revealed for delimitation of administrative jurisdiction in civil cases and determine disputes belonging to the competence of administrative courts. The practical problem of determination of jurisdiction is suggested and solutions to further improvement of the availability of natural and legal persons to judicial review of the ensuring the effective protection of their violated rights, freedoms and interests.

Keywords: administrative jurisdiction, administrative proceedings, administrative court, jurisdiction of administrative courts, civil jurisdiction, criteria of differentiation jurisdiction.

Вдосконалення судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства щодо утвердження справедливого та доступного суду в Україні, гарантування права особи на справедливий суд відповідно до міжнародних стандартів передбачає, насамперед, його функціонування на засадах верховенства права, усунення негативних тенденцій непослідовності здійснення судової реформи; забезпечення прозорості в діяльності судів, посилення гарантій незалежності суддів; якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу; поліпшення умов професійної діяльності суддів; створення можливостей для розвитку позасудових способів розв'язання спорів.

Як відомо, основним принципом побудови системи судочинства є принцип спеціалізації, який виступає гарантією реалізації таких засад здійснення правосуддя, сприяє його доступності. Безумовно запровадження спеціалізації судів, зокрема формування системи адміністративних судів, упродовж усього періоду здійснення в Україні судової реформи визнається одним з її пріоритетних напрямів. Водночас ефективне функціонування адміністративного судочинства в Україні неможливе без чіткого розподілу компетенції між судами адміністративної та інших юрисдикцій як тими, що також належать до загальної юрисдикції, так і судом конституційної юрисдикції. Існування в системі судів загальної юрисдикції декількох спеціалізованих вертикалей породжує проблему розмежування юрисдикції судів цих вертикалей, а також пошуку критеріїв для такого розмежування.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено адміністративну юрисдикцію та компетенцію адміністративних судів, статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено справи, підвідомчі господарським судам, статтею 13 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено повноваження Конституційного Суду України. Проте практика застосування відповідних положень нормативних актів свідчить про недостатню чіткість запропонованої законодавцем моделі визначення компетенції судів, важливість вироблення якої не викликає сумніву, адже неправильне визначення виду судочинства, в якому підлягає розгляду справа, тягне за собою скасування судового рішення та закриття провадження у справі. Після закриття справи позивачеві необхідно звертатись із такою ж позовною заявою, але до суду іншої юрисдикції. Це тягне за собою тривалий розгляд справи та нерозв'язання спору в розумний строк, що є порушенням права громадян на справедливий розгляд справи та свідчить про неефективність судового захисту в Україні.

Визначення юрисдикції спору в багатьох випадках залишається досить складною проблемою для практики, обумовленою не лише недосконалим законодавством, а й існуючими в науці та практиці догмами. Крім того, колізії між адміністративною та цивільною юрисдикцією виникають через те, що публічно-правові утворення (держава, територіальна громада) можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Від імені цих утворень виступають відповідні органи (державні чи комунальні), а статус цих органів визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового утворення (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати. Іншою колізією між адміністративною та цивільною юрисдикцією є те, що особа може отримати правову охорону певних приватних прав лише після того, як держава визнає ці права, зокрема у формі реєстрації (посвідчення, підтвердження), що є владною управлінською функцією і складає предмет діяльності адміністративного суду. Однак спори стосовно приватних прав, які визнані державою, належать до цивільної юрисдикції. Як бачимо, нагальна потреба чіткого розмежування адміністративної юрисдикції з цивільною, правильне визначення компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ зумовлює необхідність дослідження цієї проблеми, вироблення відповідних теоретико-методологічних засад для її практичного розв'язання з подальшим законодавчим закріпленням у процесуальних нормах, що свідчить про актуальність цієї статті.

Окремі аспекти сутності адміністративного судочинства, механізмів його реалізації та проблеми розмежування судових юрисдикцій досліджувалися в працях: В. Бевзенка, К. Бондаренко, В. Бринцева, О. Бурака, К. Гарагати, І. Голосніченка, О. Ільницького, А. Єлістратова, М. Жушмана, І. Коліушка, Т. Коломоєць, С. Короеда, Р. Куйбіди, В. Нагребельного, Н. Нижник, О. Пасенюка, Н. Писаренко, Ю. Педька, Н. Саліщевої, А. Селіванова, В. Семчик, М. Смоковича, О. Снідевича, Ю. Старілова, В. Стефанюка, Т. Тимченка, М. Тищенка, Н. Хаманєвої, М. Черленяк, Д. Шадури, М. Штефана, Д. Чечота та ін. Однак проведені дослідження не знімають актуальності проблеми, що висвітлюється в цій статті, позаяк багато питань й надалі залишаються поза увагою науковців та потребують подальшого аналізу і вирішення.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретичних засад організації та функціонування системи судів, нормативно-правової бази і практики реалізації законодавства України здійснити дослідження теоретичних та практичних проблем розмежування адміністративної юрисдикції з цивільною, визначити предмет адміністративної юрисдикції та компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, що є частиною більш глобальної проблематики, пов'язаної із забезпеченням реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері публічно-владних відносин.

У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо розмежування судової юрисдикції, крім того, наявна судова практика свідчить про неоднакове застосування судами норм процесуального права та в деяких випадках навіть про хибне визначення судової юрисдикції, що не сприяє належному судовому захисту порушених прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Важливість чіткого розмежування судових юрисдикцій не викликає сумніву, тому що неправильне визначення юрисдикції справи тягне за собою скасування судових рішень та закриття провадження у справі щодо розгляду її в одній із юрисдикцій; а позивачу після закриття справи необхідно знову із такою ж позовною заявою звертатись до суду іншої юрисдикції. Як слушно наголошує С. Демченко, це призводить до суттєвого збільшення тривалості розгляду справи, невиправданого затягування судового вирішення спору, що болісно відбивається і на позивачеві (фізичній чи юридичній особі), і на державі, оскільки призводить до непродуктивних державних витрат, втрати авторитету суду та свідчить про неефективність судового захисту в Україні [1, с. 24].

У тлумачному словнику В. Даля термін “юрисдикція” визначається як підсудність справ суду та розкривається зміст цього поняття - “підлягання, підпорядкування певній судовій владі у випадку віддання до суду”. Сучасні тлумачні словники, виходячи з буквального перекладу цього терміна з латини, визначають його через компетенцію не лише судових, а й інших державних органів. У Великому юридичному словнику категорія “юрисдикція” розкривається як встановлена законом (або іншим нормативним актом) сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори та справи про правопорушення, тобто оцінювати дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників [2, с. 783].

У сучасній літературі юрисдикцію розглядають як судочинство, підсудність, підвідомчість справ суду [3], як сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення та застосовувати юридичні санкції [4], як компетенцію судових органів щодо розгляду цивільних, кримінальних та інших справ і коло питань, що належать до ведення держави або державної установи [5, с. 525], як діяльність компетентних органів, які уповноважені на розгляд юридичних справ і виконання по них юридично обов'язкових рішень [6, с. 148].

Варто зазначити, що саме це розуміння терміна “юрисдикція” застосовано при формулюванні конституційних положень статей 124, 125, 147 Конституції України, що закладають основу для структурування судової системи та розмежування компетенції органів, що до неї входять [7].

КАС України та ЦПК України використовують поняття “компетенція судів” щодо розгляду справ та вказують на те, які саме справи розглядаються в порядку адміністративного чи цивільного судочинства. Зокрема, відповідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори: фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом; щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму. Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Традиційно в теорії процесуального права під судовою юрисдикцією (підвідомчістю) розуміють, з одного боку, властивості справи, які дозволяють певному суду взяти її до свого провадження, і водночас, з іншого боку, право суду розглянути цю справу. Тобто розподіл правових спорів здійснюється між видами судочинства, а не між організаційними ланками судової системи [8, с. 4]. З огляду на це, вважаємо, що критерії розмежування юрисдикції судів мають відображати визначальні особливості та відмінності матеріальних і процесуальних правовідносин, а також фактори, які зумовили виділення того чи іншого виду юрисдикції, критерії розподілу правових спорів між видами судової юрисдикції. Тобто критеріями розмежування юрисдикції судів є певні ознаки підсудних їм справ, які визначають потребу розгляду цих справ за правилами відповідного виду судочинства та їх віднесення до сфери реалізації юрисдикційних повноважень суду відповідного виду юрисдикції.

Здійснивши аналіз положень КАС України та ЦПК України, можна зробити висновок, що критерієм визначення юрисдикції місцевих загальних судів щодо розгляду ними справ у порядку цивільного судочинства є галузі права - цивільного, сімейного, житлового, земельного, трудового. Разом з цим, ЦПК України не виключає можливість розгляду в порядку цивільного судочинства інших справ, за винятком лише тих справ, розгляд яких прямо передбачено правилами іншого судочинства. КАС України визначає дещо інші критерії віднесення спорів до юрисдикції адміністративних судів, а саме: функціональний, що полягає у визначенні статусу одного з учасників юридичного конфлікту як суб'єкта владних повноважень і предметний, який пов'язаний із визначенням сфери спірних правовідносин. Однак варто зауважити, що зміст поняття “публічно-правові відносини”, яке вжито в ст. 2 КАС України, не розкривається і в жодному нормативно-правовому акті немає його визначення. Правова конструкція ст. 2 КАС України вказує на те, що до юрисдикції адміністративних судів належать лише ті справи, що не підлягають розгляду в порядку інших видів судочинства - цивільного та господарського.

У юридичній літературі є декілька підходів щодо визначення критеріїв розмежування юрисдикції судів. Як правило, виділяють такі критерії належності справ до юрисдикції того чи іншого суду: суб'єктний склад сторін спору, предмет спірних правовідносин, характер спірних правовідносин [9, с. 55].

В. Бевзенко зазначає, що для визначення адміністративної юрисдикції необхідно враховувати наявність та зміст таких критеріїв, як: 1) спір про право; 2) суб'єктний склад публічно-правових відносин; 3) наявність публічно-правових відносин; 4) наявність публічного інтересу. Далі він зауважує, що загалом ці критерії однаковою мірою характерні для всіх публічно-правових спорів, які можуть розглядатися судами загальної та конституційної юрисдикції. Проте відмінність цих критеріїв полягає, по-перше, в їх змісті, по-друге, в підставах їх виникнення [10, с. 182-183]. У свою чергу, Д. Шадура виділяє загальні та спеціальні критерії цивільної юрисдикції. Загальні критерії - це такі підстави, які вказують на цивільну юрисдикцію, обмежуючись зазначенням загальних ознак тієї чи іншої справи. До них він уважає належними предметний (характер спірних правовідносин) і суб'єктний (суб'єктний склад спірних правовідносин) критерії. Спеціальні критерії - це такі підстави, які вважають ту чи іншу справу прямо належною до цивільної юрисдикції [11, с. 14].

В основу загальних правил визначення підвідомчості судам цивільних справ М. Штефан покладає три критерії: 1) наявність і характер спірних правовідносин - цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових; 2) належність громадянина до суб'єктного складу спірних правовідносин - якщо однією зі сторін у спорі є громадянин; 3) відсутність винятку у віднесенні таких спорів до компетенції інших органів [12, с. 192].

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові “Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ” від 01.03.2013 № 3 критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших визначає: наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів” від 20.05.2013 № 8 роз'яснює, що вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене в п. 1 ч. 1 ст. 3; визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17; встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17); встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17).

У ст. 3 ЦПК України зазначається, що кожна особа має право в порядку цивільного судочинства звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, то завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Тобто одним із суб'єктів публічно-правового спору, його обов'язковим учасником є суб'єкт владних повноважень, до якого належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт, при здійсненні ними владних управлінських функцій як на основі законодавства, так і на підставі виконання делегованих повноважень. У порядку адміністративного судочинства не може бути оскаржено рішення, дії чи бездіяльність будь-якої установи, організації, підприємства, їх посадових осіб.

Розкриваючи зміст такого критерію розмежування юрисдикції судів, як суб'єктний склад сторін спору, варто зазначити, що до юрисдикції певного суду відносяться лише ті спори, учасником яких є певний суб'єкт права. Однак під час його застосування однорідні за своєю природою правовідносини можуть опинитися в різних судових юрисдикціях. Зокрема корпоративні спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо хоча б одним із їх учасників є громадянин, в господарському, якщо одним із учасників є юридична особа. У схожій юрисдикційній роздвоєності можуть опинитися й інші приватні правовідносини, адже фізичні та юридичні особи в однаковій мірі здатні набувати та реалізовувати цивільні права. Так, спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тобто цей підхід не дозволяє визначити підвідомчість справи, однією стороною в якій є фізична особа, що має статус суб'єкта підприємницької діяльності, яка в одних випадках може діяти як суб'єкт цієї діяльності, а в інших - як звичайний суб'єкт цивільних відносин.

Що стосується сфери публічних правовідносин можливості фізичних осіб у набутті публічних прав майже такі самі як і в юридичних осіб. Адміністративні правовідносини за участю фізичних осіб не відрізняються від адміністративних відносин за участю юридичних осіб. З огляду на це, спори щодо таких правовідносин незалежно від суб'єктного складу невладної сторони віднесено до адміністративної юрисдикції. Однак якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування, тобто суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав, не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України.

М. Бородін та О. Ситнік, узагальнюючи судову практику розгляду адміністративних справ в Україні, зазначають, що до суду адміністративної юрисдикції може бути передано спір, що виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав і обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта (Інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3). Наявність владних повноважень означає, що органи держави мають право встановлювати формально обов'язкові приписи, тобто норми права чи індивідуальні приписи, і домагатися за допомогою встановлених законом засобів їх здійснення. Тобто одним із суб'єктів публічно-правового спору, його обов'язковим учасником є суб'єкт владних повноважень, до якого належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій як на основі законодавства, так і на підставі виконання делегованих повноважень. Разом із цим, практика розгляду справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, наділений владними повноваженнями, не є однаковою. Ні законодавець, ні вищі судові інстанції не визначилися, у яких же випадках такий спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а за яких обставин такі спори мають розглядатися в порядку цивільного чи господарського, навіть кримінально-процесуального судочинства [13, с. 70-71].

Однак практика судового правозастосування свідчить, що ознака суб'єкта спору (суб'єкт владних повноважень) не є вирішальним критерієм віднесення його до розгляду адміністративного суду. При розмежуванні компетенції адміністративних і господарських судів провідне значення має саме критерій ознаки “предмета спору”. Якщо спір пов'язаний з правовідносинами реалізації права власності, в тому числі носієм публічно-владних повноважень, то його суди мають вирішувати в порядку господарського судочинства (якщо він виник за участю юридичної особи, іншого суб'єкта господарювання).

З огляду на викладене, можна зробити такий висновок, що суб'єктний критерій розмежування юрисдикцій повинен братися до уваги лише як окремий прояв більш загального - галузевого критерію, а саме природи спірних правовідносин.

Відносно другого критерію - предмета спірних правовідносин варто сказати, що предметом спору виступає об'єкт матеріальних правовідносин, з приводу якого виник юридичний конфлікт. Як відомо, такими об'єктами можуть бути дії, речі, нематеріальні об'єкти тощо.

Адміністративне судочинство призначене для розгляду спорів з приводу владних управлінських рішень, дій та бездіяльності. Предметний критерій є ключовим для адміністративної юрисдикції, бо є зручним у застосуванні. Оскільки будь-які рішення, дії чи бездіяльність органу публічної адміністрації завжди є владними управлінськими. Статус такого органу є виключно публічно-правовим і не змінює цієї якості залежно від галузевого змісту правовідносин, у яких орган представляє інтереси держави чи територіальної громади. Проте практика адміністративного судочинства засвідчила, що застосування лише предметного критерію призводить до юрисдикційних колізій. Частина 1 ст. 2 КАС України передбачає, що адміністративні суди вирішують виключно ті спори, які виникають із публічних правовідносин. До адміністративної юрисдикції не відносяться спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені в межах приватних правовідносин. Розглядаючи такі спори, адміністративні суди втручаються в цивільну (господарську) юрисдикцію.

Слід також наголосити, що предмет спору як критерій віднесення справи до того чи іншого виду судової юрисдикції є ефективним лише тоді, коли в процесуальних законах чітко та ясно викладено його властивості.

Стосовно характеру спірних правовідносин як критерію розмежування судової юрисдикції слід зазначити, що відповідно до загальних правил судам у порядку цивільного судочинства не підвідомчі справи, які виникають з публічних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, тобто він означає галузевий зміст правовідносин. Зокрема, до цивільної юрисдикції належать спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (ст. 15 ЦПК України ); адміністративна юрисдикція визначена через публічні правовідносини (ч. 1 ст. 2 КАС України). При цьому підставою для класифікації правовідносин є галузі права, а не галузі законодавства. Саме галузі права є однорідними за предметом свого регулювання і через це можуть бути надійними орієнтирами при розмежуванні судових юрисдикцій. Натомість галузі законодавства, наприклад господарське законодавство, як правило, поєднують у собі норми різної галузевої належності. Проте цього критерію недостатньо для встановлення спеціальних видів судочинства. Адже без додаткових критеріїв адміністративна та господарська юрисдикція перетинались би із цивільною юрисдикцією, яка поширюється і на публічні, і на приватні правовідносини. Тому при визначенні будь-якої спеціальної юрисдикції поряд із характером спірних правовідносин необхідно використовувати й інший критерій - предмет спору.

На основі викладеного вище можна зробити висновок, що конфлікт юрисдикції загальних і адміністративних судів закладений саме на законодавчому рівні, його ефективне вирішення можливе лише шляхом внесення відповідних змін до КАС України та визначення завдання адміністративного судочинства у такий спосіб, який усуває цей конфлікт, а також визначення змісту понять “публічно-правовий спір”, “владна управлінська функція” та уточнення поняття “суб'єкт владних повноважень”. Адже діяльність органів влади є публічною незалежно від того, які права (приватні чи публічні) вони реалізують. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України до адміністративної юрисдикції віднесено лише ту діяльність (рішення, дії, бездіяльність), яка спрямована на реалізацію публічних прав та обов'язків держави (територіальної громади). Окремі суди не беруть це положення до уваги і через це втручаються в цивільну юрисдикцію. Тому правильне застосування таких критеріїв, як суб'єктний склад сторін спору, наявність публічно-правових відносин, наявність публічного інтересу вирішить питання щодо віднесення конкретного правового спору до юрисдикції адміністративного суду.

Список використаних джерел

1. Демченко С. Зміст правовідносин та предмет спору як головні критерії розмежування судових юрисдикцій / С. Демченко // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2010. - № 2. - С. 23-27.

2. Большой юридический словарь / под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крут- ских. - 6-е изд. - М., 1999. - 790 с.

3. Каринский С.С. Словарь иностранных слов / С.С. Каринский ; под общ. ред. И.В. Ле- хина, С.М. Локшиной, Ф.Н. Петрова. - М., 1954.

4. Пиголкин А.С. Юридический энциклопедический словарь / А.С. Пиголкин ; гл. ред. Я. Сухарев ; редкол. : М.М. Богуславский и др. - М., 1987.

5. Популярна юридична енциклопедія / кол. авт. : В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, С. Ковальський (кер.) та ін. - К., 2002. - 528 с.

6. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс / С.С. Алексеев. - М., 1994. - 192 с.

7. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.

8. Пасенюк О. Розмежування видів судової юрисдикції / О. Пасенюк // Юридичний вісник України. - 2009. - № 21 (725).

9. Сердюк В.В. Юрисдикція судів України за спеціалізацією / В.В. Сердюк. - К. : Прецедент, 2005. - 192 с.

10. Бевзенко В.М. Адміністративна юрисдикція : поняття, сутність, проблеми відмежування / В.М. Бевзенко // Адміністративне право і процес. - 2013. - № 2(4). - С. 180-195.

11. Шадура Д.М. Цивільна юрисдикція : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Д.М. Шадура. - X., 2008. - 20 с.

12. Штефан М.И. Цивільне процесуальне право України : академ. курс : підруч. / М.Й. Штефан. - К. : Ін Юре, 2005. - 624 с.

13. Коломоєць Т.О. Розмежування юрисдикційних повноважень між адміністративними та господарськими судами : окремі проблемні питання сьогодення / Т.О. Коломоєць // Вісник Запорізького національного університету. - 2009. - № 1. - С. 69-78.

Размещено на Allbest.ru