Адміністративно-правовий статус суб’єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ РОЗВІДУВАЛЬНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

В.О. Черниш,

здобувач ДНДІ МВС України

У науковій статті аналізуються види контролю за діяльністю розвідувальних органів України та адміністративно-правовий статус державних органів влади, які здійснюють, відповідно до їх компетенції та повноважень, контроль за діяльністю розвідувальних органів України.

Ключові слова: розвідувальні органи України, адміністративно-правовий статус, контроль за діяльністю розвідувальних органів, державні органи контролю, суб'єкти контролю, повноваження та компетенція державних суб'єктів контролю за розвідувальними органами.

В научной статье анализируются виды контроля за деятельностью разведывательных органов Украины и административно-правовой статус государственных органов власти, осуществляющих в соответствии с их компетенцией и полномочиями контроль за деятельностью разведывательных органов Украины.

Ключевые слова: разведывательные органы Украины, административно-правовой статус, контроль за деятельностью разведывательных органов, государственные органы контроля, субъекты, контроля, полномочия и компетенция государственных субъектов контроля за разведывательными органами.

Keywords: intelligence bodies of Ukraine, administrative legal status, control of activities of intelligence bodies, government bodies of control, subjects of control, power and competence of the state subjects of control of intelligence bodies.

Однією з актуальних проблем в розвитку української державності за останні 1,5-2 року є питання, пов'язані із забезпеченням захисту суверенітету, територіальної цілісності України, економічної та інформаційної безпеки України. Це пов'язано з подіями, які сталися й до сьогодні відбуваються у зв'язку з анексією Російською Федерацією Автономної республіки Крим та розгорненими військовими подіями у східних регіонах нашої держави.

Важливу роль у забезпеченні захисту суверенітету і територіальної цілісності України та проблем, пов'язаних із національною безпекою України, відіграють розвідувальні органи України, до яких, відповідно до чинного законодавства, необхідно віднести Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки при Міністерстві оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону. І якщо держава перебирає на себе обов'язок із захисту суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, відповіяно до положень, закріплених в ч.ч. 1- 3 ст. 17 Конституції України [1], то у зв'язку з озброєним конфліктом з Росією, який відбувається в Донецькій та Луганській області, необхідно звернути свою увагу на діяльність розвідувальних органів України, на які покладено обов'язок зібрання інформації про реальні та потенційні можливості, плани, наміри і дії іноземних держав, організацій та окремих осіб, що загрожують національним інтересам України, а також про події і обставини, що стосуються національної безпеки і оборони [2], та на адміністративно- правовий статус, компетенцію і повноваження суб'єктів, які відповідно до національного законодавства здійснюють контроль за діяльністю розвідувальних органів України.

Проблемам, пов'язаним із забезпеченням національної безпеки, контролем за правоохоронними органами, у тому числі і розвідувальними органами, до яких необхідно віднести Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки при Міністерстві оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, свого часу приділяли увагу ряд фахівців з адміністративного права, державного будівництва та управління: В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, К.Л. Бугайчук, М.С. Ільницький, О.М. Музичук та деякі ін.

Автор ставить перед собою завдання дослідити адміністративно-правовий статус суб'єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України. Для досягнення поставленої мети необхідно з'ясувати питання, які стосуються видів контролю за діяльністю розвідувальних органів України, суб'єктів, які мають право здійснювати контроль за розвідувальними органами, повноваження та компетенцію цих контролюючих органів відповідно до чинного законодавства.

Класифікація (типологія) контролю в державному управління та за діяльністю правоохоронних органів, зокрема, може здійснюватися за різними ознаками (підставами), тобто за так званими “критеріями класифікації”, під якими варто розуміти певні риси та особливості того чи іншого об'єкта (суб'єкта, діяльності), на підставі яких можливе його об'єднання у певні класифікаційні групи, визначення як спільних, так і відмінних ознак кожної з них. Такі критерії дадуть змогу визначити види та підвиди контролю за діяльністю правоохоронних органів [3, с. 211], у тому числі і за розвідувальними органами України.

Слід погодитися з позицією О.М. Музичука, який доречно відзначає, що “у чинному законодавстві використовуються різні критерії для класифікації контролю, найбільш поширеними серед яких є: суб'єкт його здійснення, об'єкт (предмет), на який він спрямований, форма, метод, спосіб (засіб) або етап його здійснення” [3, с. 215]. Продовжуючи наукову думку вищезазначеного автора, необхідно наголосити, що нас у рамках нашого дослідження цікавить така підстава класифікації видів контролю за розвідувальними органами України як суб'єкт здійснення контролю.

Аналогічної точки зору дотримується і О.Ф. Андрійко, яка робить висновок, що “в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні критерії - природа суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень, характер взаємовідносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом, стадії управління, на яких здійснюється контроль, юридичні наслідки контролю”. Продовжуючи свою думку, науковець відзначає, що “різні види контролю мають свою специфіку, характерні відмінності, що визначаються у завданнях, у способах, формах здійснення контролю. Усі види державного контролю тісно пов'язані між собою, можуть накладатися, доповнювати одне одного, здійснюватися у різному обсязі, з різних позицій та у різних формах” [4, с. 14].

Слід відзначити, що в юридичній літературі існує доробок з приводу здійснення парламентського контролю [5, с. 53; 6, с. 5], президентського контролю [7, с. 12], відомчого контролю [8, с. 62] за діяльністю відповідних державних органів, організацій та установ.

Що стосується видів контролю за розвідувальними органами України, то відповідно до Розділу IV Закону України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 року № 2331-III (ст.ст. 24-27), який називається “Контроль і нагляд за діяльністю розвідувальних органів України” за діяльністю розвідувальних органів здійснюється контроль Президента України, у тому числі через керовану ним Раду національної безпеки і оборони України; контроль Верховної Ради України; контроль Рахункової палати України та прокурорський нагляд. Інших видів державного контролю та нагляду за розвідувальними органами нашої держави чинним законодавством не передбачено.

Отже, ми для себе з'ясували питання, пов'язані з видами контролю за розвідувальними органами України, та нам в рамках цієї наукової праці необхідно дослідити адміністративно-правовий статус суб'єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України кожного із суб'єктів контролю.

Як відзначає В.Б. Авер'янов [9, с. 135], за допомогою норм конституційного права закладаються основи правового статусу цілої низки суб'єктів адміністративного права, фундамент, на якому вибудовується решта адміністративно-правових норм.

Відповідно до положень, закріплених в п.п. 22, 33 ст. 85 Конституції України, до повноважень Верховної ради України як єдиного законодавчого органу України, з-поміж іншого, належить затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом.

Крім того, адміністративно-правовий статус Верховної Ради України як суб'єкта контролю за розвідувальними органами України визначається Законом України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року № 116/ 95-ВР. В ч. 1 ст. 1 зазначеного вище нормативно-правового акту визначається, що комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Причому однією із функцій комітетів Верховної Ради України є контрольна функція, яка регламентується положеннями п.п. 7 та 10 ст. 14 зазначеного закону, згідно з якими контрольна функція комітетів полягає у взаємодії з Рахунковою палатою та погодженні питань, проведенні консультацій щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, створення і ліквідації спеціальних державних органів, що віднесені до предметів відання комітетів, та здійсненні інших погоджень і консультацій у випадках, передбачених законом [10].

Іншим суб'єктом контролю за діяльністю розвідувальних органів України є Президент України. Відповідно до ст. 102 Основного закону України, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, а згідно з положеннями п. 17-19 ч. 1 ст. 106 Конституції України: є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, до яких належать і розвідувальні органи України, такі як Служба зовнішньої розвідки; Головне управління розвідки при Міністерстві оборони України; розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Відповідно до ст. 107 Конституції України, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Функції та компетенція, тобто адміністративно-правовий статус суб'єкта контролю за діяльністю розвідувальних органів України, закріплені, крім Конституції України, у ст.ст. 3-4 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР [11].

Наступним суб'єктом, який здійснює контроль за певною сферою діяльності розвідувальних органів України, є Рахункова палата України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 року № 315/96- ВР, Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави [12]. Що стосується адміністративно-правового статусу цього суб'єкта контролю за діяльністю розвідувальних органів України, то необхідно відзначити, що відповідно до положень, закріплених в п. 10 ст. 6 зазначеного вище закону, Рахункова палата України, з-поміж іншого, перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних із діяльністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України. До останніх необхідно віднести й діяльність розвідувальних органів України. Іншими словами, Рахункова палата України як суб'єкт контролю за діяльністю розвідувальних органів України здійснює контроль за витратою коштів Державного бюджету України на утримання розвідувальних органів України і фінансування їх діяльності.

Ведучи мову про адміністративно-правовий статус суб'єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України, неможливо не відзначити, що згідно з національним законодавством, закріпленим в п. 3 ст. 121 Конституції України та п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 № 1697-VII [13], прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, з- поміж іншого, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. У спеціальному законі, а саме у ст. 27 Закону України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 року № 2331-III визначається, що нагляд за додержанням розвідувальними органами України законів України здійснюється Генеральним прокурором України і уповноваженими ним прокурорами відповідно до Конституції та законів України. Проте ч. 2 ст. 27 зазначеного закону передбачено положення, згідно з яким відомості про осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальним органом України, належність конкретних осіб до кадрового складу розвідувальних органів, а також організаційно-штатна структура розвідувальних органів до предмета прокурорського нагляду не входять.

Заради об'єктивності необхідно відзначити, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19 червня 2003 року № 975-IV, суб'єктами цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави є: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом; прокуратура України; судові органи України; громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів; засоби масової інформації [14].

Ми розуміємо, що в рамках однієї наукової статті всебічно, повно та об'єктивно дослідити означену тему не має можливості, тому в наступних працях обов'язково продовжимо свої наукові розробки в цій сфері.

Підсумовуючи викладене вище, відносно адміністративно-правового статусу суб'єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України необхідно відзначити наступне.

На нашу думку, адміністративно-правовий статус суб'єктів контролю являє собою нормативно закріплені права та обов'язки, повноваження та компетенцію відповідних державних та громадських органів та організацій у тій чи іншій соціально-економічній або політичній сфері діяльності державних органів. В нашому випадку це стосується сфери державного та громадського контролю за діяльністю розвідувальних органів України.

Відповідно до чинного законодавства суб'єктами контролю за діяльністю розвідувальних органів України є Верховна Рада України (Рахункова палата України, відповідні комітети та комісії); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом; прокуратура України; судові органи України; громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів; засоби масової інформації.

Особливості адміністративно-правового статусу державних суб'єктів контролю за діяльністю розвідувальних органів України регламентується цілою низкою законодавчих та інших нормативно-правових актів, основними з яких є : Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти та залежать від правового положення того чи іншого державного органу контролю за діяльністю розвідувальних органів України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про розвідувальні органи України : Закон України від 22 березня 2001 року № 2331 -III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 19. - Ст. 94.

3. Музичук О.М. Контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні : адміністративно-правові засади організації та функціонування : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07 / О.М. Музичук. - X., 2010. - 481 с.

4. Андрійко О.Ф. Види державного контролю у сфері виконавчої влади та їх спрямованість / О.Ф. Андрійко // Державний контроль у сфері виконавчої влади : наукова доповідь / за заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К. : Юрнаукацентр, 2000. - С. 13-18.

5. Бугайчук КЛ. Парламентський контроль за дотриманням прав та свобод громадян в діяльності органів внутрішніх справ / К.Л. Бугайчук // Право і безпека. - 2004. - Т. 3. - № 4. - С. 53-57.

6. Литвин В. Під парламентським і громадським контролем запрацюють конституційні норми, спрямовані на забезпечення гідного життя народу [Вітання Голови Верховної Ради України Володимира Литвина учасникам установчого з'їзду Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнське об'єднання депутатів місцевих рад”] / В. Литвин // Хрещатик. - 04.10.2005. - № 145. - С. 5.

7. Тарасов А. Президентский контроль за правоохранительной деятельностью / А. Тарасов // Профессионал. - 2002. - № 4 . - С. 12-15.

8. Ільницький М.С. Відомчий фінансовий контроль в системі органів внутрішніх справ України / М.С. Ільницький // Наше право. - 2009. - № 1. - Ч. 1. - С. 62-68.

9. Адміністративне право України. Академічний курс : підр. : у 2 т. / ред. колегія : В.Б. Аве- р'янов (голова). - Т. 1. Загальна частина. - К. : Видавництво “Юридична думка”, 2004. - 584 с.

10. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 4 квітня 1995 року № 116/ 95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 19. - Ст. 134.

11. Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-вР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 35. - Ст. 237.

12. Про Рахункову палату : Закон України від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 43. - Ст. 212.

13. Про прокуратуру : Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII // Відомості Верховної Ради. - 2015. - № 2-3. - Ст.12.

14. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : Закон України від 19 червня 2003 року № 975-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 46. - Ст. 366.

Размещено на Allbest.ru