Евтаназія: умисне вбивство чи акт милосердя

Разом з тим існує природнє право фізичної особи розпоряджатися своїм життям, що в контексті права на життя вчені тлумачать як можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя. Саме з можливістю реалізації права на розпоряджання власним життям і вчених, науковців, юристів, медиків, і суспільство в цілому турбує проблема евтаназії.

У сучасному світі існує цілий ряд питань, пов'язаних із проблемою евтаназії, відповіді на які досі не знайдено. Питанням евтаназії присвячено досить багато праць. Зокрема, до цієї теми зверталися такі радянські та вітчизняні науковці, як В. Акопов, В. Астахова, С. Бородін, Т. Добко, О. Олейнік, Ю. Сергєєв, В. Куц, Н. Крилова та ін. Однак низка питань на сьогоднішній день залишається дискусійною.

Метою даної статті є всебічне вивчення поняття евтаназії, її видів, виявлення позицій як прихильників евтаназії, так і її супротивників, визначення світоглядних основ цих підходів, визначення підстав притягнення до кримінальної відповідальності за евтаназію згідно з чинним законодавством України.

кримінальний відповідальність евтаназія право

Виклад основних положень

Всесвітній Медичній Асамблеї (Мадрид, Іспанія, жовтень 1987р.) була прийнята «Декларація про евтаназію», в якій зазначено, що «Евтаназія як акт умисного позбавлення життя пацієнта, навіть за проханням самого пацієнта чи на основі звернення з подібним проханням його родичів чи близьких, визнається не етична». [5]

Сучасна наука пропонує нам велику кількість визначень даного поняття. Так, у Великій Медичній Енциклопедії під евтаназією розуміється навмисне прискорення настання смерті невиліковно хворого з метою припинення його страждань».

У Британській енциклопедії евтаназія називається «милосердним вбивством» (Mercy killing) - це дія чи практика, спрямована на отримання безболісної смерті осіб, які страждають від болю при невиліковних хворобах чи фізичних розладах [4, с.26].

При цьому в аспекті законодавчого регулювання суттєве значення має про яку саме евтаназію йде мова. У сучасній літературі виділяють різні види евтаназії. Найпоширенішим є поділ евтаназії на активну і пасивну, які ще називають методом наповненого і відкладеного шприца [4, с.27].

Під активною евтаназією (метод наповненого шприца) розуміють здійснення лікарем дій, свідомо і безпосередньо спрямованих на спричинення смерті пацієнта ( передозування снодійного, смертельна ін'єкція тощо).

Пасивна евтаназія (метод відкладеного шприца) передбачає бездіяльність оточуючих, відмову від життєво підтримуючого лікування, коли воно або припиняється, або взагалі не призначається, за виключенням того, що зменшує біль. У контексті поняття пасивної евтаназії згадують про ортотаназію (припинення надзвичайних заходів у відношенні до хворого, визнаного уже невиліковним, хоча і надмірно не страждаючим) і дистаназію (продовження життя хворого у будь-який спосіб).

Історичний досвід окремих світових культур свідчить, що інколи вбивство недієздатних до життя внаслідок слабкого здоров'я людей не тільки допускалось, але всіляко підтримувалось суспільством. Наприклад, спартанці вбивали слабких, хворих малюків і усіляко сприяли самогубству осіб, старших 60 років Немовля, яке відрізнялося виключним каліцтвом, з легкістю позбавлялося життя за законами XII таблиць [4, с.26].

Евтаназія - слово грецького походження, що поєднує в собі два поняття: «танатос» - смерть і «ев» (еу, ей) - хороший, і в перекладі на українську означає хорошу, легку смерть. Вперше термін «Евтаназія» було введено Френсісом Беконом, який досліджував це питання у праці «Про гідність та примноження наук» у 1605 році. Слід зауважити, що Ф. Бекон під евтаназією розумів зовсім не умертвіння хворого із співчуття, а надання ефективного знеболення, яке позбавило б людину від страждань. У XIX столітті тлумачення терміну «Евтаназія» було розширено і ним почали визначати процес «умертвіння із співчуття», а значить, не завжди добровільно.

Початок сучасної історії евтаназії було покладено з виходом у Німеччині 1895р. книги Йорста «Право померти». У 1920 р. вийшла друга німецька книжка під назвою «Гарантувати видачу дозволу на припинення недостойного життя», написана адвокатом К. Біндингом і психіатром А. Хок- ке. Аргументами на користь евтаназії були швидше за все співчуття, значне зниження якості життя при деяких тяжких захворюваннях і необхідність обмеження соціальних видатків [9].

Серйозною причиною суперечливої дискусії про евтаназію на Заході з кінця 50-х років XX століття стало розголошення практики американського лікаря-паталогоанатома Джека Кеваркяна, який отримав прізвисько «Доктор смерть». За чверть століття за допомогою винайденої ним «машини-смерті» (пристрій у вигляді крапельниці, яку вмикає сам пацієнт) було зупинено життя більше 130 хворих. При цьому в апараті був пристрій для переривання процедури, у випадку, якщо пацієнт змінить своє рішення. У 1999р. він був засуджений до позбавлення волі.

Дискусія, що виникла у зв'язку з цим прискорила процес прийняття деяких законодавчих актів, спрямованих на легалізацію евтаназії. Так, закон «Про природну смерть», виданий у штаті Каліфорнія та у подальшому прийнятий у інших штатах США, визнає за кожним дорослим індивідом право не використовувати або переривати «терапію підтримання життя» у випадку «екстремальних життєвих обставин», під якими розуміється термінальна стадія хвороби, тобто при якій застосування терапії може лише уповільнити момент настання смерті. Разом з тим, схвально була сприйнята евтаназія 37-річного президента США Річарда Ніксона. Після першого інсульту він звернувся до лікарів з проханням не застосовувати штучних методів продовження життя у разі повторного крововиливу в мозок, коли він не зможе самостійно виразити свою волю.

В Канаді в 1974р. Генеральною радою Канадської Медичної асоціації визнано етичною практику, яка полягає у відмові від безрезультативного і болісного застосування реанімаційних технологій до безнадійних пацієнтів, навіть якщо це призводить до передчасної смерті.

У Європі першою країною, де широко практикується евтаназія, стала з 2001р. Голландія. Сприятливі умови для евтаназії там існували ще з 1984р., коли Верховний суд країни визнав добровільну евтаназію допустимою. Якщо при евтаназії лікар дотримувався пунктів Інструкції, складеної Королівською медичною асоціацією, він міг не боятись кримінальної відповідальності.

Подібна практика за відсутності закону, що дозволяв би евтаназію, склалась у Швейцарії. У 2002р. там виник парламентський конфлікт, коли з'ясувалось, що в Цюріху достатньо продуктивно працює «Дігнітас» - організація, яка пропонує людям, що страждають невиліковними хворобами, покінчити із життям. Організація винаймає квартиру в центрі міста, де клієнти приймають смертельну дозу барбітуратів і помирають, слухаючи улюблену музику. При цьому «Дігнітас» не порушував законодавства Швейцарії, яке у сфері сприяння у вчинення самогубства є одним із найліберальніших у світі. Лікар має право виписати безнадійно хворому пацієнту смертельну дозу препарату у тому випадку, якщо хворий здатний самостійно ухвалити рішення про самогубство та препарат. За оцінками експертів, щорічно у Швейцарії таким чином прощаються з життям близько 100 чоловік.

У 2002р. у Бельгії набрав чинності закон про евтаназію, згідно з яким пацієнт мав бути невиліковно хворим, повнолітнім, а також добровільно викласти прохання у письмовій формі. У такому випадку лікар, що здійснив «вбивство з милосердя», не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності [8].

Аналогічно здійснюється законодавче регулювання даного питання у Швеції, Фінляндії, Колумбії.

У березні 2001р. французький урядовий комітет з питань етики допустив евтаназію за «рідкісних та виключних» обставин. Тим не менше, у Франції евтаназія досі заборонена. Зокрема, у жовтні 2003р. медсестра Крістін Малевр, що допомагала покінчити з життям безнадійно хворим пацієнтам, була засуджена до дванадцяти років позбавлення волі по обвинуваченню у вбивстві.

Що стосується Ізраїля, то для «вбивства з милосердя» потрібен висновок лікарів про те. що хворому залишилось жити не більше двох тижнів і він відчуває нестерпні муки. Для того, щоб припинити штучну підтримку життя такого хворого, необхідно отримати спеціальний дозвіл суду.

В Англії передумов для закріплення евтаназії на законодавчому рівні не помічається. Після довгих обговорень було прийнято закон про безумовну заборону будь-якої евтаназії, але пасивна евтаназія використовується на практиці британськими медиками як у випадках із новонародженими, так і з людьми похилого віку. У березні 2002 р. у Великобританії виник прецедент, коли пацієнткою було виграно судовий процес про дозвіл застосувати відносно неї процедури евтаназії, що було вкрай негативно оцінено британськими медиками.

На міжнародному рівні з питань евтаназії діє «Венеціанська декларація щодо невиліковних хвороб», прийнята у жовтні 1983 року, «Декларація про евтаназію» (39-та Всесвітня медична асамблея 1987 року), а також «Положення про самогубство з допомогою лікаря» (44-та Всесвітня медична асамблея, вересень 1992 року), де зазначається, що евтаназія як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на його прохання або на основі звернення з подібним проханням його близьких, - неетична [8].

В Україні існує декілька дискусійних думок з приводу цього питання.

З одного боку, згідно зі ст. 27 Конституції України «кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини». Не вважається етичною евтаназія і згідно з нормами «Етичного кодексу медичної сестри України» (ст. 10).

Крім того, ч. 4 ст. 281 Цивільного кодексу України містить положення, відповідного до якого «забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя». А ст. 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я вже прямо і остаточно встановлює, що «медичним працівником заборонено здійснювати евтаназію - навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань».

Водночас, мало хто з науковців бере до уваги норму, закріплену у ч.4 ст. 284 ЦК України, згідно з якою повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. Таким чином, сенс даної статті полягає у закріпленні права на пасивну евтаназію.

У первісній редакції цієї статті містилась норма такого змісту: «Відповідно до висновку лікарської експертизи, за погодженням з батьками, іншими членами сім'ї, опікуном чи піклувальником, може бути припинене надання медичної допомоги особі, яка втратила притомність, якщо за даних умов врятувати її життя неможливо». Ця норма була виключена із тексту статті на підставі зауважень Президента України. Однак, проблема залишилась: чи мають право родичі просити про припинення призначеного лікування, яке не дало і уже не може дати позитивного результату?

Щодо питання кримінальної відповідальності за евтаназію, то варто зазначити, що окрема стаття, що регулювала б дане питання у Кримінальному Кодексі України відсутня. Водночас, у юридичній літературі висловлена думка про можливість її кваліфікації таким чином:

- за ч. 2 ст. 139 КК України - не- надання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки;

- за ст. 136 КК України - ненадання допомоги особі, яка перебуває у безпорадному для життя стані;

- за ч.1 ст. 115 КК України - умисне вбивство ( у даному випадку мова йде про активну форму евтаназії).

Щодо питання про право людини на смерть як підставу для евтаназії, що активно обговорюється окремими вченими, то необхідно вказати, що подальша реалізація цього права як наполягання хворого на виконанні свого бажання призведе до фактичного визнання правомірності вбивства.

Висновок

У підсумку варто підкреслити, що право людини на життя визнається найважливішим у нашій державі, у той же час коли життя окремої людини знецінюється. Звідси і питання, якою є вартість людського життя в Україні. Ми не можемо говорити про евтаназію зараз - коли в нашій державі не забезпечується найголовніше, першочергове право людини - право на гідне життя, у тому числі і в стані будь-якого захворювання.

Трагедія сучасного суспільства полягає у тому, що ми намагаємось не бачити чужого болю. Нам простіше і дешевше сприяти хворому у здійсненні самогубства, ніж допомогти йому подолати фізичні та душевні страждання, та забезпечити достойне завершення життя. Життя кожної людини унікальне, і ніхто не вправі розпоряджатися ним.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

2. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я в редакції Закону N 121- VI ( 121-17 ) від 12.02.2008. Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua.

4. Анікіна Г.В. Перспективи легалізації евтаназії в Україні. / Г.В. Анікіна // Вісник Хмельницького університету управління та права. - №3. - 2009. - С. 25-34.

5. Бобров О.Є. «Поговорим об эвтаназии?» / О.Є. Бобров // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zhurnal.lib. ru/.

6. Грищенко О. Проблема державного забезпечення права людини на застосування евтаназії. / О. Грищенко // Юридичний журнал «Юстініан» - №6. - 2005. [Електронний ресурс: http://www.justinian.com.ua/.

7. Панюхіна Ю. Морально-правові аспекти евтаназії. / Ю.Панюхіна // Юридичний журнал «Юстініан». - №4. - 2009. - [Електронний ресурс: http://www.justinian. com.ua/.

8. Эвтаназия: законодательство разных стран и религиозная оценка [Елек-тронний ресурс]: - Режим доступу: http:// bahairesearch.com/russian/.

9. Стефанчук Р. О. Особисті немайно- ві права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) : монографія / Р.О. Стефанчук / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К. : КНТ, 2008. - 625 с.

10. Чорнобровий М. П. Еутаназія: pro et contra (філософсько-правовий підхід) /М.П. Чорнобровий, Р.О. Стефанчук, С.В.Лозінська // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - № 4. - 2004. - С.56-62

Размещено на Allbest.ru