Питання міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій

Шобат Р.Д.,

студент магістратури факультетуміжнародноїторгівлі та права Київського національного торгоеельно-економічногоуніеерситету

Плахотнюк Н.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного публічного права Київського національного торговельно-економічногоуніверситету

Анотація

правовий транснаціональний комерційний

Досліджувалося питання міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій, їхнє значення для міжнародних комерційних відносин. Питання розроблення нормативної бази. Проблеми, які виникають у зв'язку з відсутністю чіткої регламентації їхньої діяльності, і шляхи їх вирішення.

Ключові слова: транснаціональна корпорація, міжнародне право, міжнародні комерційні відносини, міжнародно-правове регулювання, міжнародний бізнес.

Аннотация

Исследовался вопрос международно-правового регулирования деятельности транснациональных корпораций, их значения для международных коммерческих отношений. Вопросы разработки нормативной базы. Проблемы, возникающие в связи с отсутствием четкой регламентации их деятельности, и пути их решения.

Ключевые слова: транснациональная корпорация, международное право, международные коммерческие отношения, международно-правовое регулирование, международный бизнес.

Annotation

The issue of international legal regulation of activity of transnational corporations, their importance for international commercial relations was investigated. Issues of regulatory framework development. Problems that arise in the absence of a clear regulation of their activities, and the ways oftheirsolution.

Key words: transnational corporation, international law, international commercial relations, international legal regulation, international business.

Постановка проблеми. Питання комерційної діяльності транснаціональних корпорацій є неврегульованим з погляду міжнародного права і потребує уваги, враховуючи вплив транснаціональних корпорацій на світову економіку.

На даний момент питання міжнародно-правового регулювання транснаціональних корпорацій є дуже проблематичним, тому що на міжнародному рівні розроблені лише рекомендаційні документи універсального та регіонального характеру стосовно діяльності транснаціональних корпорацій. Вони містять диспозитивні норми і мають багато неврегульованих питань, які стосуються національного законодавства та різноманітних правових категорій.

Стан опрацювання. Питання міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій є малодослідженим на даний момент, передусім через відсутність чіткої міжнародно-правової регламентації їхньої діяльності. Але, незважаючи на це, низка вчених досліджувала дане питання в контексті міжнародного права та в прив'язці до національного законодавства різних країн світу. Також була приділена увага організаційним питанням комерційної діяльності транснаціональних корпорацій. Дану тематику досліджували такі науковці, як: О. Грищенко, Л. Чепурна, С. Бєляєва, М. Плахотніко- ва, М. Зайченко, Л. Кібальник, С. Пашин, М. Прохорова, Л. Радченко, Л. Руденко, В. Рокоча, О. Плотніков, В. Но- вицький, Г. Фединяк, С. Якубовський, Ю. Козак, О. Савчук.

Метою статті є дослідження питання міжнародно- правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій, їхнього значення для міжнародних комерційних відносин.

Виклад основного матеріалу. Для сучасних міжнародних відносин характерний стрімкий процес глобалізації, в якому важливе місце посідають транснаціональні корпорації.

Міжнародно-правове регулювання транснаціональних корпорацій є важливим питанням, тому що вони є однією з домінуючих форм функціонування світового ринку товарів і послуг, науково-технічного співробітництва, міжнародного руху капіталу.

На даний момент питання правового регулювання транснаціональних корпорацій (далі - ТНК) є дуже проблематичним, оскільки на міжнародному рівні розроблені лише рекомендаційні документи стосовно діяльності ТНК, як-от кодекс поведінки, декларація щодо регулювання міжнародних інвестицій та транснаціональні корпорації, а також регіональні документи. Вони містять диспозитивні норми і мають багато неврегульованих питань, які стосуються національного законодавства та різноманітних правових категорій.

ТНК не можуть бути віднесені до об'єкта правового регулювання окремої країни, тому що транснаціональні корпорації є комплексом юридичних осіб, які мають різну державну належність, і ці особи є суб'єктами права різних країн.

Загально прийнятого визначення транснаціональної корпорації немає, але за визначенням, наданим ЮНКТАД, транснаціональні корпорації є підприємствами, що об'єднують юридичних осіб будь-якої організаційної та правової форми і виду діяльності у двох і навіть більше країнах, але водночас проводять єдину політику, а також загальну комерційну стратегію за допомогою одного або декількох центрів прийняття рішень [2, с. 210].

ТНК являють собою цілу мережу різних взаємопов'язаних підприємств, які мають одну країну походження і водночас мають філії в інших державах. На відміну від компанії національного характеру, ТНК переносять за кордон не тільки сам товар, а і процес інвестування, поєднуючи його в межах міжнародного виробничого процесу з іноземною робочою силою [8, с. 50].

Створення єдиного міжнародно-правового стандарту взаємовідносин між транснаціональними корпораціями та країнами, на території яких діють філіали корпорацій, бере свій початок ще у 20-х рр. XX ст. 1929 р. Лігою Націй було проведено дипломатичну конференцію з метою вироблення міжнародної конвенції, яка регламентує відносини між закордонними компаніями і країнами, що приймають. Після неї відбулася Гаазька конференція 1930 р. з ухваленням на ній кодифікації Міжнародного права, в яку ввійшло положення, яке встановлювало відповідальність країн за ведення дискримінаційних дій щодо закордонних виробництв [12, с. 107].

Різні країни провадили переговори та укладали різні угоди, більшість з яких містили різні пропозиції стосовно захисту іноземного інвестування, а також права органів влади в країнах, що приймають, контролювати діяльність іноземних філіалів транснаціональних корпорацій на своїй території. Протилежні інтереси іноземних компаній і країн, що їх приймали, не дозволяли завершити процес, метою якого було створення єдиного міжнародного орієн- тирау взаєминах [2, с. 232].

1972 р. Економічною і соціальною радою Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) було запропоновано Генеральному секретарю ООН створити групу, в яку б увійшли провідні економісти, і яка повинна була отримати відповідь на питання стосовно того, як впливає діяльність транснаціональних корпорацій на розвиток міжнародних відносин і розвиток світової економіки загалом. Надалі ця група була перетворена на спеціалізовану Комісію ООН із питань транснаціональних корпорацій. Її головним завданням стала робота над проектом Кодексу поведінки транснаціональних корпорацій. 1975 р. вже було створено Міжурядову робочу групу з розроблення проекту майбутнього Кодексу з урахуванням пропозицій країн, які входять в ООН [8,с. 224].

Робоча група почала працювати над проектом Кодексу в 1977 р. Одразу почали з'являтися розбіжності щодо того, які проблеми має регулювати Кодекс. Делегації промислово розвинених країн вважали, що Кодекс має захищати ТНК від різних дискримінаційних дій із боку країн, що приймають. Вони хотіли включити до Кодексу питання, які б обмежували втручання урядів таких країн у діяльність транснаціональних корпорацій. Але країни, що входили до так званої «Групи 77», тобто економічно більш слабкі країни, які розвиваються, мали іншу думку - Кодекс, навпаки, має допомогти в зменшенні для країн, що приймають, несприятливих політичних і економічних наслідків, пов'язаних із підприємницькою діяльністю транснаціональних корпорацій. Ці країни розглядали Кодекс як інструмент для підвищення державного регулювання у відносинах із ТНК. Як результат, під час роботи над Кодексом було досягнуто компромісу і вирішено, що документ матиме дві рівні частини, однією з яких буде діяльність ТНК, а другою - питання взаємовідносин ТНК і урядів країн, що приймають [12, с. 113].

Це було не єдине питання, яке викликало суперечки. Іншим джерелом розбіжностей було питання про відповідність Кодексу нормам міжнародного права. Розвинені країни пропонували додати до тексту Кодексу загальні положення міжнародного права. Країни «Групи 77» висловлювали свої сумніви щодо належної обгрунтованості застосування положень міжнародного права в оцінці діяльності всіх країн світу, оскільки загальні принципи міжнародного права сформулювалися на основі практики розвинених країн, тоді як більшість країн, що розвивалися, ще були колоніями. Тому замість терміна «міжнародне право» було запропоновано вжити термін «міжнародне зобов'язання» [8, с. 226].

1990 р. Комісія ООН із діяльності транснаціональних корпорацій представила підготовлений проект Кодексу поведінки діяльності транснаціональних корпорацій Економічній і соціальній раді ООН.

Згідно з Кодексом, транснаціональними корпораціями називають «підприємства незалежно від країни їхнього походження і майна, включаючи всі їхні види, які мають філіали на території двох і більше країн, незалежно від правових форм і сфер комерційної діяльності таких філіалів, що діють у системі із прийняття різноманітних рішень, яка дозволяє їм проводити злагоджену політику і спільну стратегію за допомогою одного і більше центрів для прийняття рішень, в якій відділення так з'єднані власністю або іншим шляхом, що одне і навіть більше з них має здатність серйозно впливати на роботу інших, а також розділяти ресурси, знання і відповідальність разом з іншими [11, с. 148].

У Кодексі поведінки передбачається також, що транснаціональні корпорації зобов'язані: проявляти повагу до суверенітету країни перебування; враховувати економічні цілі та завдання державної політики в країні перебування; проявляти повагу до соціальних, культурних цінностей і традицій в країні перебування; не втручатися в питання внутрішніх справ країн перебування; не вдаватися до діяльності, яка має політичний характер; стримуватися від практики корупції; дотримуватися законодавства і постанов, що стосуються регулювання діяльності транснаціональних корпорацій, обмежувальної ділової практики; дотримуватися положень, які стосуються пере- дання технологій і охорони навколишнього середовища; не займатися діяльністю, яка несприятлива для місцевих фінансових ринків; дотримуватися законодавства країн, на території яких вони провадять діяльність, у частині захисту прав споживачів; розкривати країнам, на території яких вони провадять діяльність, інформацію про свою структуру, політику й операції [11, с. 148-149].

Також варто зазначити, що Кодекс визнає підлеглість підрозділів транснаціональних корпорацій юрисдикції тих країн, на території яких вони діють.

До транснаціональних корпорацій повинен застосовуватися справедливий режим у країні перебування. Такий режим має бути настільки ж сприятливим, як і режим, який надається національним підприємствам за схожих обставин. Це принцип надання державного режиму.

Якщо між державою і підрозділом транснаціональної корпорації виник спір, який не був вирішений сторонами, то він повинен передаватися до компетентного національного суду, або за згодою сторін такі спори можуть вирішуватися іншими шляхами.

До 90-х рр. зацікавленість в ухваленні Кодексу з боку розвинених країн зникла. Було очевидним, що в наявній економічній і політичній ситуації країни «Групи 77» не можуть суттєво впливати на діяльність транснаціональних корпорацій. Економічна і соціальна рада ООН схвалила проект Кодексу з регулювання поведінки ТНК, але варто зазначити, що його норми мають лише рекоменда- ційнийхаракгер [12, с. 116].

На противагу процесам, що відбувалися у світі, кра- їни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку (далі - ОЕСР) здійснювали свою власну політику щодо транснаціональних корпорацій. Її напрямом стало пом'якшення процесу регулювання діяльності ТНК [3,с. 68].

ОЕСР ще 1976 р. ухвалено декларацію «Про міжнародні інвестиції та транснаціональні корпорації», яка містить різного роду норми рекомендаційного характеру.

В ОЕСР транснаціональна корпорація розуміється як приватна за своїм капіталом, так і державна. Можна виділити такі ознаки транснаціональних корпорацій: існування декількох підприємств у різних країнах; існування певного зв'язку між цими підприємствами; здатність одного підприємства істотно впливати на інші підприємства [12, с. 151].

Згідно з декларацією «Про міжнародні інвестиції та транснаціональні корпорації», до обов'язків транснаціональних корпорацій належать такі: дотримуватися норм міжнародного права; підкорюватися законодавству країни перебування; враховувати загальну політику країни перебування; співпрацювати з органами влади країни перебування, стримуватися від незаконної участі в місцевій політичній діяльності; виключати практику підкупів і субсидій; дотримуватися невтручання в особисті внутрішні справи різних країн, де вони перебувають; дотримуватися встановленого порядку оподаткування, права соціального забезпечення, трудового права, норм захисту навколишнього середовища; забезпувати надання інформації про свою діяльність, її результати, структуру, фінансове становище; поширювати різні досягнення в області науки, техніки та технологічних галузях [11, с. 152].

У межах ОЕСР діяли два різні курси. Один полягає в посиленні державного контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій. Особливо цього вимагали Канада, Швеція, Норвегія, Голландія, Фінляндія. Професійні спілки теж висунули свої власні вимоги в межах цього погляду. Другий курс полягав у намірі усунути перешкоди на шляху вільного руху прямих закордонних інвестицій, чого домагалися представники великого бізнесу, які були членами Промислового комітету ОЕСР [2, с. 69].

Для досягнення власних цілей у січні 1975 року в межах ОЕСР було створено Комітет із міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій. Після 18 місяців переговорного процесу країни-учасниці в 1976 р. Ухвалили Угоду про транснаціональні корпорації як Додаток до декларації країн-учасників ОЕСР «Про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації» [12,с. 110].

Принцип національного режиму став головним принципом регулювання діяльності між сторонами, на якому базується сама Угода. На основі цього принципу транснаціональні корпорацій мають ті самі права, що й національні компанії, водночас вони не можуть бути підданими будь- яким дискримінаційним діям. Всі країни, які ратифікують дану домовленість, повинні будуть неухильно дотримуватися цих положень у своїх взаєминах з іноземними компаніями. Проте країни не позбуваються права здійснювати контроль і вживати заходів щодо припливу іноземного капіталу й інвестицій, також за країнами залишається право встановлювати різноманітні вимоги стосовно роботи філіалів іноземних компаній на своїй території [8, с. 230].

Проте всі дії до іноземних компаній як до іноземного суб'єкта можуть бути вчинені лише до того моменту, поки представництво іноземної корпорації ще не є повноправним суб'єктом комерційної діяльності відповідно до вимог національного законодавства. З моменту, коли представництво іноземної корпорації стає повноправним суб'єктом підприємництва відповідно до законів країни, воно наділяється такою самою правосуб'єкгністю, що і національні підприємства [12, с. 113].

Транснаціональні корпорації своєю діяльністю можуть нести позитивні зміни, зокрема, у поліпшенні економічного становища країн, а також підвищення життєвого рівня населення. Також транснаціональні корпорації повинні зменшувати негативний вплив від своєї діяльності. Зокрема, наявні рекомендації щодо реалізації цих напрямів.

Філіали транснаціональних корпорацій мають працювати в суворій відповідності до законодавства тих країн, на території яких вони провадять свою діяльність. Водночас законодавство країн, яке регламентує цю сферу, має відповідати нормам міжнародного права і положенням міжнародних договорів, учасником яких є країна [8, с. 229].

Одним з аспектів захисту прав представництв транснаціональних корпорацій є те, що в разі конфлікту чи якихось правових розбіжностей між органами влади країни перебування і транснаціональними корпораціями, закріплюється право корпорацій звертатися до міжнародних судових інстанцій.

Також варто звернути увагу на важливість руху іноземного капіталу й інвестицій і те, що жодних перепон на шляху руху даних ресурсів не повинно створюватися. Країни мають завчасно попереджати про наміри ввести будь-які заходи з обмеження руху капіталу й іноземних інвестицій. Ці дії не можуть мати відкрито дискримінаційний характер за національною приналежністю і мають однаково поширюватися на всі транснаціональні корпорації [12, с. 112].

Транснаціональні корпорації в будь-якій країні повинні виконувати зобов'язання, які зазначені в Угоді про транснаціональні корпорації країн-учасниць ОЕСР. До цих зобов'язань належать такі: у своїй діяльності філіали транснаціональних корпорацій зобов'язані прагнути до покращення економічної ситуації на території країни приймання, зокрема, сприяти захисту навколишнього природного середовища, скороченню рівня безробіття, покращенню технологічного рівня на виробництві; під час своєї діяльності транснаціональні корпорації не можуть проявляти будь-яких видів расової чи національної дискримінації; транснаціональні корпорації повинні працювати чесно, утримуватися від різних заохочень державних службовців, а також представників різних впливових організацій, зокрема й таких, як дача хабарів. Водночас дозволяється здійснювати законні пожертвування і різноманітні внески; транснаціональні корпорації не можуть надавати будь-якої фінансової підтримки політичним діячам, різним партіям, і взагалі не можуть впливати на політичну сферу.

Транснаціональні корпорації повинні надавати в повному обсязі інформацію про структуру і діяльність організації. До того ж обсяги та зміст цієї інформації мають бути визначеними в законодавстві країни, на території якої розташовані філіали. Ці звіти повинні щорічно передаватися фінансовим органам. Водночас передбачаються захисні заходи, коли є висока вірогідність, що інформація, яка подається у звітності, може бути використана конкурентами, чи її розголошення може мати негативні наслідки для діяльності корпорації.

У питанні конкуренції країнам дозволено використання свого антимонопольного законодавства для боротьби зі спробами ведення несправедливої ділової практики з боку транснаціональних корпорацій.

Також містяться положення стосовно науково-технічної сфери, метою яких є сприяння розподілу науково- технічного потенціалу між країнами, на території яких транснаціональні корпорації здійснюють свою комерційну і підприємницьку діяльність, і цим посприяти підвищенню науково-технічних потужностей країн, на території яких розташовано філіали [8, с. 232-234].

Висновки

На даний момент питання регламентації в міжнародному праві діяльності ТНК як учасника міжнародних комерційних відносин є відкритим, що надає широкі можливості для його обговорення. Але водночас така невизначеність у міжнародно-правовому статусі транснаціональних корпорацій призводить до виникнення низки проблем в їхніх відносинах із державами. На цьому фоні ТНК змушені вдаватися до різного роду адаптивних дій.

Питання міжнародно-правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій має двосторонній характер, оскільки відсутність чіткої міжнародної регламентації такої діяльності може спричинити негативні наслідки як для самих корпорацій, так і для країн, що їх приймають. Особливо це стосується економічно слабо- розвинених країн, які подекуди можуть істотно залежати від діяльності потужних транснаціональних корпорацій. У деяких ситуаціях вони можуть мати навіть прямий політичний вплив. Водночас згадана невизначеність може не-гативно впливати на діяльність самих транснаціональних корпорацій у вигляді відвертого зловживання з боку країн, що приймають. Тому питання організації діяльності та захисту інтересів транснаціональних корпорацій зазвичай опирається на національне законодавство країн, де відбувається безпосередня діяльність.

Список використаних джерел

1. Конвенція про транснаціональні корпорації від 6 березня 1998 р.

2. Економіка та організація діяльності об'єднання підприємств : [навчальний посібник] / Л. Чепурна, С. Беляева, М. Плахотнікова та ін. ; під заг. ред. Л. Чепури. -К.:ВД «Професіонал», 2005. - 272 с.

3. Зайченко М. Поняття та правова природа транснаціональних корпорацій / М. Зайченко II Підприємництво, господарство і право. -

2006. -№8.-С. 117-120.

4. Пашин С. Функционирование транснациональных компаний : организационно-экономическое обеспечение / С. Пашин. - М. : Экономика, 2002. - 347 с.

5. Прохорова М. Діяльність транснаціональних компаній в умовах глобалізації світової економіки - Рівне : Зень, 2007. - 288 с.

6. Радченко Л. Деякі правові аспекти регулювання діяльності транснаціональних корпорацій/Л. Радченко// Право України. -2005. - № 11.-С. 134-137.

7. Руденко Л. Транснаціональні корпорації : [навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни] / Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2004. - 226 с.

8. Транснаціональні корпорації: [навчальний посібник] /В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. - К.: Таксон, 2001. - 304 с.

9. Фединяк Г. Правосуб'єктність транснаціональних корпорацій у час глобалізацій них процесів : аспекти міжнародного права та міжнародного приватного права : [монографія] / Г. Фединяк. - К. : Атака, 2007. - 200 с.

10. Фединяк Г. Цивільно-правова природа транснаціональних корпорацій та їх договорів з приймаючою державою / Г. Фединяк. - К. : Атіка, 2008. - 342 с.

11. Шумилов В. Международное экономическое право. - Ростов на Дону : Феникс, 2003. -512 с.

12. Якубовський С. Сучасні транснаціональні корпорації : регулювання діяльності і роль у світовій економіці : [монографія] /

С.Якубовський. - Одеса : Астропринт, 1998. - 168 с.

Якубовський С., Козак Ю., Савчук О. та ін. Транснаціональні корпорації: особливості інвестиційної діяльності: [навчальний посібник] / С. Якубовський, Ю. Козак, О. Савчук та ін.; за ред. С. Якубовського, Ю. Савчука - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

Размещено на Allbest.ru