Поняття та структура механізму адміністративно-правової протидії корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та структура механізму адміністративно-правової протидії корупції

Калініченко З.Д.,

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського держаеногоуніеерситету внутрішніх справ

Анотація

адміністративний корупція публічний законність

Стаття присвячена розгляду механізму адміністративно-правової протидії корупції в Україні та його дієвості. Зокрема, детально розкрито такі принципи діяльності різних органів України щодо протидії корупції, як: законність, верховенство права, координація. До головного завдання в зазначеній сфері віднесено нагляд за діяльністю органів публічної адміністрації.

Ключові слова: механізм, компетенція, корупція, принципи, протидія, контроль, Україна.

Аннотация

Статья посвящена рассмотрению механизма административно-правового противодействия коррупции в Украине и его действенности. В частности, подробно раскрыты следующие принципы деятельности различных органов в Украине относительно противодействия коррупции: законность, верховенство права, координация. К главной задаче в указанной сфере отнесен надзор за деятельностью органов публичной администрации.

Ключевыеслова: механизм, компетенция, коррупция, принципы, противодействие, контроль, Украина.

Annotation

The article is devoted to the consideration of the mechanism of administrative and legal counteraction of corruption in Ukraine and its effectiveness. In particular, the following principles of the activities of various bodies in Ukraine regarding the fight against corruption are detailed: legality, the rule of law, coordination. The main task in this sphere is the supervision ofthe activities of public administration bodies.

Key words: mechanism, competence, corruption, principles, opposition, control, Ukraine.

Постановка проблеми. Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвиткові держави, вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

Стан опрацювання. Корупційну ситуацію в Україні й окремі її елементи досліджували кримінологи В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.В. Кор- нієнко, О.М. Литвак, М.І. Мельник, Є.В. Невмержиць- кий, М.І. Хавронюк, С.А. Шалгунова; адміністративісти Л.А. Аркуша, В.Т. Білоус, М^Ю. Бездольний, А.В. Гайдук, І.П. Голосніченко, Д.І. Йосифович, В.О. Завгород- ній, В.К. Колпаков, О.Я. Прохоренко, С.С. Рогульський, О.П. Рябченко, С.Г. Стеценко, О.В. Терещук, О.В. Ткаченко; оперативно-розшукова характеристика корупції стала предметом уваги К.В. Антонова, В.А. Клименка, І.В. Пшеничного, І.Р. Шинкаренка та ін. Водночас в основу оцінювання рівня корупції в нашій державі вченими покладалося вивчення офіційних статистичних джерел, матеріалів щодо діяльності правоохоронних органів у зазначеній сфері, інформації органів державної влади та місцевого самоврядування за означені періоди часу. Незважаючи на роботу науковців, дослідження механізму адміністративно-правової протидії корупції та його дієвості в Україні залишається актуальним.

Метою статті є висвітлення механізму адміністративно-правової протидії корупції та його дієвості в Україні.

Для досягнення вищезазначеної мети поставлені такі завдання: проаналізувати поняття механізму адміністративно-правової протидії корупції різних органів України та виділити подальші шляхи наукових досліджень у досліджуваному напрямі.

Виклад основного матеріалу. Складність, багатозначність і системність вимагають від держави відповідного механізму протидії, який у фаховій літературі називають адміністративно-правовим. Поняття «протидія корупції» використовується не випадково, оскільки, незважаючи на те, що інше слово, «боротьба», вживається в назві спеціалізованого законодавчого акта Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», здається більшпридатним для характеристики досліджуваного державно-правового механізму. Оскільки кінцевим результатом будь-якої боротьби є перемога над явищем, проти якого вона здійснювалася, натомість загальновизнаним серед науковців є той факт, що побороти злочинність, зокрема й корупцію, яка є сукупністю різних правопорушень, зокрема і злочинних, неможливо [1], і навпаки - протидія не передбачає в результаті обов'язкової перемоги або чиєїсь поразки.

Правильною є думка про те, що «боротьба з корупцією» втрачає будь-який сенс, оскільки не може досягти кінцевої мети. Отже, з наукового та практичного погляду, за відсутності ймовірності кінцевого результату не може бути і самої боротьби [2]. Термін «боротьба» асоціюється переважно з моментом активного наступу на корупцію, із застосуванням репресивних заходів кримінально-правового й іншого характеру, із протиборством із конкретними проявами корупції та особами, які їх вчинили. Він, зазвичай, не ототожнюється з антикорупційними заходами про- філактичногохарактеру» [4].

Аналіз чинного законодавства і наукових праць із питань боротьби (протидії) злочинності чи власне корупції дозволяє дійти висновку про те, що, здебільшого, вони вживаються як тотожні, що не заважає вирішенню проблеми - зменшенню обсягу корупції, обмеженню її форм чи видів, локалізації сфер впливу, зменшенню негативних наслідків корупційних діянь [5].

Багато причин не дозволяють говорити про відповідний адміністративно-правовий механізм протидії корупції в Україні. Наприклад, нечітко визначені такі елементи державно-правового механізму протидії корупції, як його рівні й об'єкти, а також заходи і засоби протидії корупції, види відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. До механізму варто віднести: напрями протидії корупції, причини й умови, які сприяють її поширенню, а також систему забезпечення протидії корупції.

У правових актах визначено, що корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий і найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей. Масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України.

Національна антикорупційна стратегія розроблена на основі аналізу ситуації, пов'язаної з різними проявами корупції в державі, з використанням світового досвіду та рекомендацій міжнародних організацій за результатами моніторингу й оцінки стану запобігання і протидії корупції в Україні [8].

Міжнародні нормативні акти з питань протидії корупції теж визначають деякі з елементів державно-правового механізму протидії корупції. Так, у Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції визначені заходи щодо запобігання корупції, а також органи із запобігання та протидії корупції [9; 10].

Отже, аналіз нормативно-правових актів із питань протидії корупції дозволяє дійти висновку про фрагментарне визначення в них елементного складу адміністративно-правового механізму протидії корупції, у переважній більшості з яких визначаються один (зазвичай, заходи протидії) або два (заходи протидії та суб'єкти протидії) елементи досліджуваного механізму. Винятком є лише Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» [5], в якому такі елементи визначені комплексно.

Адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Україні можна об'єднати у дві групи:

- заходи адміністративного примусу (заходи адміністративного попередження, припинення й адміністративної відповідальності);

- організаційно-правові заходи боротьби з корупцією, які полягають в ухваленні органами виконавчої влади нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання питання боротьби з корупцією, вдосконалення чинних актів, створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції через усунення причин і умов її виникнення [5].

Фахівці, характеризуючи заходи адміністративного примусу в боротьбі з корупцією в Україні, поділяють їх на загально-превентивні, спеціально-превентивні та безпосередньо-превентивні [6].

Досліджується такий елемент державно-правового механізму протидії корупції, як суб'єкти боротьби з корупцією, а також їхня взаємодія та координація між собою, розмежування компетенції правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією [11].

Як бачимо, фахівці, які досліджували адміністративно-правові засади протидії корупції, характеризували лише деякі з таких засад, зазвичай, адміністративно-правові методи протидії корупції. Натомість норми адміністративного законодавства визначають правовий статус суб'єктів протидії корупції; регламентують їхні адміністративні повноваження; розмежовують компетенцію між ними; визначають засади координації та взаємодії суб'єктів адміністративно-правової протидії корупції, адміністративні процедури протидії корупції; а також підстави та порядок здійснення контрольно-наглядової діяльності за адміністративно-правовою протидією корупції.

До елементів державно-правового механізму протидії корупції варто віднести ідеологію та стратегію антикорупційних заходів; мету і завдання антикорупційної політики, основні напрями протидії корупції, об'єкт протидії корупції та суб'єктів її протидії, принципи протидії корупції, заходи протидії корупції; напрями протидії корупції; систему забезпечення протидії корупції.

Якщо об'єктом протидії з досліджуваних питань є корупція як соціальне явище, корупційні діяння й інші правопорушення, пов'язані з корупцією, вважаємо, що корупційні відносини та їх суб'єкти, а також чинники корупції в державно-правовому механізмі протидії корупції мають самостійне значення.

Як відомо, корупційне діяння вважається закінченим із моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень - з моменту вчинення зазначених у законодавстві дій або бездіяльності, а відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, пільг або інших переваг.

Суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, органи по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, підрозділи внутрішньої безпеки митних органів. Координацію діяльності правоохоронних органів із питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Беручи до уваги масштаби корупції в нашій країні, а також ураження нею практично всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, вважаємо, що відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, щодо переважної більшості категорій осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки, ухвалюють владні й особливо юридично значущі управлінські рішення, є обґрунтованою.

Суб'єктів протидії корупції доцільно об'єднати в такі групи: 1) суб'єкти, які визначають антикорупційну політику держави (Верховна Рада України, президент України та Кабінет Міністрів України); 2) суб'єкти безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції, а також суб'єкти здійснення правосуддя в справах про корупційні діяння й інші правопорушення, пов'язані з корупцією; 3) суб'єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення попереджувального й обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам і умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням (міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, трудові колективи, засоби масової інформації, окремі громадяни);

4) суб'єкти координації антикорупційної діяльності.

До елементів державно-правового механізму протидії корупції варто віднести відповідні заходи та засоби, які фрагментарно дістали законодавче визначення. Так, окремі розділи в згадуваному законі України присвячено регламентації попереджувальних (профілактичних) заходів протидії корупції; окремими його розділами регламентовані такі засоби протидії корупції, як контроль і нагляд, а також відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією.

У Національній програмі боротьби з корупцією, затвердженій указом президента України, зазначено, що Національна антикорупційна стратегія реалізовуватиметься шляхом розроблення й ухвалення Державної програми щодо запобігання і протидії корупції, яка за структурою відповідатиме Національній антикорупційній стратегії та міститиме перелік заходів, обсягів і джерел фінансування, очікуваних результатів, індикаторів, строків, виконавців.

У правових актах заходи протидії корупції класифіковано за суб'єктами вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. Наприклад, для реалізації Національної антикорупційної стратегії формування громадської підтримки дій влади в запобіганні та протидії корупції необхідне:

а) сприяння засобам масової інформації в широкому висвітленні заходів щодо протидії корупції, що вживаються державними органами й органами місцевого самоврядування;

б) визначення порядку періодичного звітування державних органів, відповідальних за реалізацію державної антикорупційної політики, про ситуацію у сфері запобігання і протидії корупції;

9) удосконалення системи спеціально уповноважених суб'єкгіву сфері протидії корупції.

У Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» до заходів запобігання та протидії корупції віднесені:

- обмеження щодо використання службового становища (ст. 6);

- обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 7);

- обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) (ст. 8);

- обмеження щодо роботи близьких осіб (ст. 9);

- обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст. 10);

- спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на посади, пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 11);

- фінансовий контроль (ст. 12);

-кодексиповедінки(ст. 13);

-урегулювання конфлікту інтересів (ст. 14);

- антикорупційна експертиза проектів нормативно- правовихакгів(ст. 15);

- вимоги щодо прозорості інформації (ст. 16);

- заборона на одержання послуг і майна органами державної влади й органами місцевого самоврядування (ст. 17)[8].

Як слушно наголошує М.І. Мельник, «заходи протидії корупції можуть бути класифіковані за різними ознаками». Сам же вчений до таких ознак відносить: зміст і мету їх застосування; масштаб застосування; термін і нагальність застосування; метод впливу; механізм впливу; час їх здійснення; галузь права, якою вони передбачаються [12].

Будь-який із названих критеріїв класифікації має право на існування, у зв'язку з чим визначити серед них найбільш альтернативні (узагальнюючі) досить важко. Але варто наголосити на тому, що зовнішньою формою їх вираження є вимоги, обмеження, заборони, інші правові норми, які виконують правоохоронну функцію щодо суб'єктів корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією.

Щодо засобів адміністративно-правового механізму протидії корупції, то до них варто віднести: контроль, нагляд, розгляд звернень громадян і передбачення відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. Так, важливість контролю за корупцією підкреслюється в низці міжнародних угод, ратифікованих Україною, натомість, як у законодавстві, так і серед науковців, відсутній єдиний підхід щодо визначення поняття контролю, його мети, завдань і системи.

У законодавстві та науковій літературі, предметом якої є контроль як одна з функцій держаного управління, вживаються різні терміни: «державний контроль за корупцією», «судовий контроль за корупцією», «антикорупційний контроль». Більш логічним, а отже, і доцільним, є вживання терміна «контроль за корупцією», оскільки він охоплює такі його види, як:

1) державний контроль, суб'єктами якого є Верховна Рада України, президент України, Кабінет МіністрівУкра- їни, центральні та місцеві органи виконавчої влади, зокрема і правоохоронні, органи місцевого самоврядування, судові органи України;

2) громадський контроль, суб'єктами якого є громадські організації, засоби масової інформації, а також окремі громадяни України.

Проблемним є визначення системи контролю за корупцією, оскільки такі важливі її складники, як мета і завдання контролю, його об'єкти та предмет, суб'єкти контролю, а також заходи контролю, у законодавстві та в науковій літературі визначаються по-різному.

Вважаємо, основною метою контролю за корупцією є створення дієвої й ефективної державної системи протидії їй, спрямованої на уповільнення темпів її зростання, зменшення або подолання її соціальних передумов і наслідків.

Зазначена вище мета контролю за корупцією реалізується в таких його завданнях: виявлення недоліків чинного законодавства з питань протидії корупції та надання пропозицій щодо його вдосконалення; перевірка дотримання законності та дисципліни в діяльності персоналу органів державної влади та місцевого самоврядування; попередження та виявлення серед персоналу органів державної влади та місцевого самоврядування корупційних діянь; перевірка використання за цільовим і функціональним призначенням державного майна органами державної влади та місцевого самоврядування; викриття причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь; оптимі- зація структури правоохоронних органів, які здійснюють заходи із протидії корупції, підвищення рівня фахової під-готовки їх посадових і службових осіб; розроблення нових форм і методів протидії корупції та запровадження їх у практику; визначення й оцінка ефективності правоохоронних заходів щодо протидії корупції; притягнення винних до відповідальності; удосконалення інформаційно-аналітичного та матеріально-технічного забезпечення протидії корупції.

До напрямів контролю за корупцією треба відности: 1) перевірку документів від кандидата на посаду державного службовця, уповноваженого на виконання функцій держави; 2) спостереження за поведінкою, службовими контактами державних службовців тощо; 3) періодичне вивчення документів щодо діяльності державного службовця за певний період часу; 4) визначення кола посадових осіб і громадян, з якими державний службовець із користолюбства контактує в процесі роботи, встановлення осіб, з якими такі контакти здійснюються систематично; 5) визначення управлінських процедур, під час яких найчастіше здійснюються корупційні правопорушення; 6) виявлення та перевірку фактів, які свідчать про скоєння особою корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією.

Висновки

До засобів протидії корупції належить встановлення державою відповідальності за корупційні діяння й інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Важливим елементом державно-правового механізму протидії корупції є її напрями. У Національній анти- корупційній стратегії зазначено, що в умовах соціально- економічних реформ, які наразі здійснюються в державі, пріоритетними напрямами антикорупційної політики мають стати виявлення й усунення умов, що сприяють або можуть сприяти виникненню корупції.

Основними напрямами протидії корупції є: 1) запобігання корупції; 2) виявлення, розслідування, розгляд фактів корупційних діянь, забезпечення передбаченої законом відповідальності за корупційні правопорушення у всіх випадках їх вчинення; 3) вдосконалення антикорупційного законодавства; 4) поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Організаційне забезпечення протидії корупції, з одного боку, є надзвичайно важливим, із другого - надзвичайно розгалуженим, оскільки передбачає заходи управлінського, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та науково-методичного характеру, у зв'язку з чим можна зробити висновок про його систему. Як у чинному законодавстві, так і в науковій літературі такі заходи не визначаються взагалі чи визначаються одним або декількома з них.

Список використаних джерел

1. Гадойбоєв С.А. Поняття та причини корупції серед особового складу органів внутрішніх справ України / С.А. Гайдойбоєв II Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. -№5,- С. 38.

2. Новохатько М.Ф. Причини існування корупції в Україні та шляхи їхнього усунення / М.Ф. Новохатько II Проблеми боротьби зі злочинністю та шляхи її попередження. - 2014. - С. 72.

3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 р. - С. 16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_c16

4. Заброда Д.Г. Поняття державної антикорупційної політики / Д.Г. Заброда II Право і безпека - 2012. -№2,- С. 98-105.

5. Фактори корупції в Україні II Право України. - 2012. -№5. - С. 13-14.

6. Рогульський С.С. Адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес фінансове право інформаційне право» / С.С. Рогульський ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005. -С. 111.

7. Про засади запобігання і протидії корупції : Закон України від 11 червня 2009 р. № 1506-УІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1506-17

Размещено на Allbest.ru