Об’єктивна сторона воєнних злочинів у кримінальному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єктивна сторона воєнних злочинів у кримінальному праві України

Постановка проблеми

воєнний злочин об'єктивний

З огляду на специфіку воєнних злочинів, тобто на те, що вони є видом міжнародних злочинів, їх об'єктивна сторона утворюється складною та розгалуженою діяльністю багатьох осіб. Така діяльність здійснюється, як правило, протягом тривалого часу, деколи протягом років чи десятиліть. На цю ж особливість воєнних злочинів звертав увагу О.М. Трайнін, зазначаючи про те, що такі злочин складаються не з епізодичного діяння (удар ножем, підпал тощо), а з сукупності діянь, із певного роду «діяльності» (підготовка агресії, політика терору, переслідування мирних громадян тощо) [172, с. 316]. Усе це ускладнює дослідження об'єктивної сторони цих видів злочинів та вимагає ґрунтовного дослідження.

Стан опрацювання. В Україні питаннями юридичного аналізу складів воєнних злочинів, у тому числі їх об'єктивної сторони, займалися В.А. Базов, О.М. Броневицька, Г.В. Єпура, С.П. Кучевська, Ю.К. Кучеренко, В.О. Миронова, В.О. Навроцький, В.П. Попович, М.М. Сенько, М.І. Хав- ронюк.

Мета статті - дати загальну характеристику ознак об'єктивної сторони воєнних злочинів у кримінальному праві України, здійснити їх класифікацію, виокремити спільні та розмежувальні ознаки.

Виклад основного матеріалу. Головну роль в об'єктивній стороні воєнного злочину відіграє суспільно небезпечне діяння. Аналіз статей КК України, що передбачають відповідальність за воєнні злочини, дає підстави стверджувати, що діяння, які становлять об'єктивну сторону воєнних злочинів, є досить різноманітними.

Усі ці діяння можна розділити на декілька груп залежно від їх змісту. Так, на нашу думку, можна виокремити такі групи діянь, що становлять об'єктивну сторону воєнних злочинів, як:

1) діяння, пов'язані з незаконним оберненням майна на свою користь чи користь третіх осіб або знищенням майна;

2) діяння, пов'язані із застосуванням незаконного насильства щодо осіб;

3) діяння, пов'язані із застосування заборонених засобів ведення війни;

4) діяння, пов'язані із недбалим виконання своїх обов'язків;

5) діяння, пов'язані з незаконним введенням в оману під час бойових дій;

6) інші діяння, що не входять в жодну із перерахованих груп.

Хочемо зазначити, що ця класифікація є досить умовною, оскільки деякі діяння можуть належати одразу до декількох груп. Наприклад, розбій належить до діянь, пов'язаних із незаконним оберненням майна на користь третіх осіб, та до діянь, пов'язаних із застосуванням незаконного насильства. Або, наприклад, застосування зброї масового знищення належить і до діянь, що пов'язані із застосуванням заборонених засобів ведення війни, і до діянь, пов'язаних із застосуванням незаконного насильства, а також до діянь, що пов'язані із незаконним знищенням майна. Однак, розподіляючи перераховані вище діяння за зазначеними групами, ми виходили з основного об'єкта посягання, об'єктивну сторону яких утворюють ці діяння.

Що стосується першої групи, тобто діянь, пов'язаних із незаконним оберненням майна на свою користь, то сюди, на нашу думку, варто віднести такі діяння, як викрадення (мародерство, ст. 432 КК України); протизаконне відбирання майна (насильство над населенням у районі воєнних дій, ст. 433 КК України); протизаконне знищення майна (насильство над населенням у районі воєнних дій, ст. 433 КК України); розбій (насильство над населенням у районі воєнних дій, ст. 433 КК України); розграбування національних цінностей (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України).

Термін «розграбування» вживається у КК України лише в диспозиції ст. 438 КК України. Як зазначає М.І. Хавро- нюк, під розграбуванням національних цінностей слід розуміти примусове вилучення таких цінностей із музеїв, інших приміщень та сховищ, із житла чи іншого володіння фізичних осіб та вивезення їх за межі окупованої території з метою обернення їх у власність іншої держави або окремих осіб [165, с. 1216]. В.О. Миронова, аналізуючи термін «розграбування» на підставі міжнародних договорів, що встановлюють правила ведення бойових дій, доходить висновку, що розграбуванням національних цінностей є примусове вилучення національних цінностей шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства або незаконного привласнення та вивезення за межі окупованої території з метою обернення на власність іншої держави або окремих осіб [123, с. 114].

В.П. Базов пропонує замість поняття «розграбування національних цінностей на окупованій території» ввести поняття «здійснення нападів на цивільні об'єкти чи їх пошкодження, руйнування, знищення, розграбування або незаконна реквізиція» (при цьому воєнний злочин проти об'єктів культурної спадщини та інших об'єктів, що перебувають під спеціальним чи особливим захистом, вважає за необхідне визначити як кваліфікований склад злочину) [163, с. 12]. На нашу думку, такий підхід навряд чи можна вважати виправданим, оскільки використання таких різноманітних термінів у диспозиції статті Особливої частини КК України створює непотрібне словесне нагромадження. Крім того, низка запропонованих В.П. Базовим термінів мають синонімічне чи тотожне значення: наприклад, терміни «руйнування» та «знищення».

Водночас слід погодитися з думкою В.О. Миронової, що використання в диспозиції ст. 438 КК України терміну «розграбування» є вкрай невдалим [123, с. 115]. Цей термін походить від поняття «грабіж», а як бачимо із змісту міжнародних договорів, значення поняття «розграбування» у диспозиції ст. 438 КК України є значно ширшим і включає в себе не лише викрадення майна відкритим способом, але й заволодінням національними цінностями будь-яким іншим способом: шляхом крадіжки, розбою, шахрайства чи привласнення. У зв'язку із цим вважаємо цілком обґрунтованою позицію В.О. Миронової про необхідність заміни терміна «розграбування» терміном «заво- лодіння» у диспозиції ст. 438 КК України [123, с. 116].

Другу групу діянь, що утворюють об'єктивну сторону воєнних злочинів, утворюють діяння, пов'язані із застосуванням незаконного насильства щодо осіб. До цієї групи, на нашу думку, належить насильство (насильство над населенням у районі воєнних дій, ст. 433 КК України); погане поводження з військовополоненими (погане поводження з військовополоненими, ст. 434 КК України); жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України); вигнання цивільного населення для примусових робіт (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України).

Як зазначає В.О. Миронова, наявні в КК України норми, що містяться у ст. 433, 434 та 438 КК України, охоплюють усі випадки заборони насильства над цивільним населенням та військовополоненими. Проте така законодавча конструкція створює ситуацію, коли вчинення одного діяння (наприклад, насильства над військовополоненим та цивільною особою), одночасно передбаченого трьома статтями КК України, породжує складні проблеми кваліфікації вчинення таких злочинів. Передусім, на думку В.О. Миронової, постає питання стосовно кваліфікації зазначених у міжнародно-правових документах форм насильства щодо військовополонених та цивільного населення з позиції конкуренції або колізії норм КК України. При цьому законодавча конструкція створює значні проблеми із кваліфікацією цих злочинних дій. Встановлення кримінальної відповідальності за насильство над військовополоненими та цивільним населенням одночасно у трьох статтях КК України (статті 433, 434, 438) невиправдане і створює суттєві складнощі у дотриманні Україною взятих на себе зобов'язань відповідно до міжнародних договорів. У зв'язку із цим В.О. Миронова пропонує виключити з КК України статті 433 та 434, що дасть змогу кваліфікувати всі ці дії винятково за ст. 438 КК України, яка, відповідно до міжнародних норм, передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. Встановлення у КК України, на її думку, однакового підходу до такого роду порушень буде повного мірою відповідати міжнародним нормам, які не розмежовують відповідальності за ці дії, залежно від того, хто є суб'єктом (військовослужбовець чи цивільна особа) або якого характеру є збройний конфлікт (міжнародного чи неміжнарод- ного). До того ж слід мати на увазі й те, що розглянуті порушення передбачають міжнародні норми, тому незалежно від того, ким вони вчиняються і в якій обстановці, вони посягають на той порядок ведення війни, який встановлено міжнародною спільнотою, тобто на міжнародний правопорядок, тому ознаки цих злочинів повинні бути передбачені винятково в Розділі XX Особливої частини КК України [123, с. 59-63].

На нашу думку, проблема конкуренції норм про відповідальність за насильство на населенням та військовополоненими дійсно існує і потребує законодавчого вирішення. Однак пропозиція В.О. Миронової має лише локальний характер. У кримінальному праві України існує конкуренція кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за воєнні злочини, про що ми вже зазначали вище. Крім того, норми про відповідальність за воєнні злочини передбачені різними розділами КК України. Все це вимагає комплексного реформування кримінальної відповідальності за воєнні злочини. І в цьому аспекті необхідно, на нашу думку, вирішувати питання конкуренції норм про відповідальність за насильство на військовополоненими та цивільним населенням.

Третю групу діянь, що утворюють склади воєнних злочинів, становлять діяння, пов'язані із застосуванням заборонених засобів ведення війни. До таких діянь ми відносимо застосування заборонених засобів ведення війни (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України) та застосування зброї масового знищення (застосування зброї масового знищення, ст. 439 КК України).

Четвертою групою діянь, що становлять об'єктивну сторону воєнних злочинів, є діяння, пов'язані із недбалим виконанням своїх обов'язків. До цієї групи, на нашу думку, належить діяння, передбачене диспозицією ст. 434 КК України, а саме недбале виконання обов'язків щодо хворих і поранених.

П'яту групу діянь становлять діяння, пов'язані із незаконним введенням в оману під час бойових дій. До таких діянь належить носіння символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею, ст. 435 КК України); зловживання прапорами чи знаками Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею, ст. 435 КК України); зловживання пофарбуванням, присвоєним транспортним засобам (незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею, ст. 435 КК України).

До останньої, шостої групи відносяться інші діяння, що не входять у жодну із перерахованих вище груп. Такими діяннями є інші порушення законів та звичаїв війни (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України) та віддання наказу про вчинення дій (порушення законів та звичаїв війни, ст. 438 КК України).

Воєнні злочини, передбачені КК України, можуть бути як формальними, так і матеріальними. Крім того, один склад злочину, а саме розбій, вчинений щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 432 КК України), є усіченим. Це значить, що він є закінченим з моменту нападу, незалежно від заволодіння майном.

До формальних складів злочинів належить насильство щодо населення в районі воєнних дій (ч. 1 ст. 433 КК України); погане поводження з військовополоненими та недбале виконання обов'язків щодо хворих та поранених (ст. 434 КК України); незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (ст. 435 КК України); жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 438 КК України); застосування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 439 КК України). Ці склади злочинів є закінченими з моменту вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Настання наслідків не є обов'язковою ознакою цих складів злочинів, а знаходиться поза їх межами. Інколи за настання певних визначених у законі суспільно небезпечних наслідків ці склади злочинів перетворюються у кваліфіковані.

До воєнних злочинів з матеріальним складом належить мародерство (ст. 432 КК України); протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій (ч. 1 ст. 433 КК України); розграбування національних цінностей на окупованій території (ч. 1 ст. 438 КК України); порушення законів та звичаїв війни, якщо вони поєднані з умисним вбивством (ч.2 ст. 438 КК України); застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439 КК України).

Більшість воєнних злочинів з матеріальним складом, зокрема ті, що поряд із основним безпосереднім об'єктом посягають на суспільні відносини власності як на додатковий безпосередній об'єкт, мають своїм наслідком протиправне вилучення майна (мародерство; протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій; розграбування національних цінностей на окупованій території) або приведення майна у непридатний стан (протизаконне знищення майна).

Злочини, що мають наслідком протиправне вилучення майна (мародерство; протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій; розграбування національних цінностей на окупованій території), є закінченими з моменту, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися цим майном (заховати, передати іншим особам, розпорядитися, використати майно тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується з урахуванням характеру майна (зокрема, його властивостей, розміру, ваги); місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження; користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

Воєнні злочини, що мають своїм наслідком приведення майна у непридатний стан (протизаконне знищення майна), є закінченими з моменту приведення такого майна у непридатний стан. Тобто з того моменту, коли таке майно стає непридатним, до використання його з тою метою, для якої воно було призначене.

Деякі воєнні злочини мають наслідок у вигляді заподіяння смерті хоча б одній особі. Зокрема, це стосується порушення законів та звичаїв війни, якщо вони поєднані з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України) та застосуванням зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439 КК України). Загибель людей як вказівка на наслідок у диспозиції ч. 2 ст. 439 КК України означає загибель як мінімум двох людей. Законодавець не вказує, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками у цій кримінально-правовій нормі. У науці існує позиція, що до інших тяжких наслідків можуть бути віднесені загибель однієї особи, заподіяння одній, двом або більше особам тяжких тілесних ушкоджень, завдання великої майнової шкоди, радіоактивне, хімічне, бактеріологічне забруднення навколишнього середовищатощо [165, с. 1221].

Низка складів воєнних злочинів містять вказівки на обстановку. У складі злочину, передбаченого ч. 1 ст. 435 КК України, ознакою об'єктивної сторони є обстановка його вчинення - особливий період, крім воєнного стану. Особливий період - поняття ширше, ніж воєнний стан, і включає в себе як період дії воєнного стану, так і період проведення мобілізації. Саме тому вч. 1 ст. 435 КК України передбачається кримінальна відповідальність за вчинення злочинів в особливий період, крім воєнного стану, оскільки вчинення вказаних злочинів під час дії воєнного стану є особливо кваліфікуючою ознакою цих складів злочинів, передбаченою іншими частинами цих статей.

Як зазначає М.М. Сенько, недоліком у визначенні меж особливого періоду є відсутність чіткого моменту його завершення. Із закону випливає, що особливий період ніким не оголошується, а виникає автоматично із оголошенням мобілізації (крім цільової) або введення воєнного стану. Водночас особливий період охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Однак не визначено, який саме період після закінчення воєнних дій є особливим, та не визначено, хто приймає рішення про завершення особливого періоду. Також незрозуміло, коли завершується особливий період у разі, якщо воєнний стан не оголошувався. Усі ці питання потребують подальшого дослідження та законодавчого закріплення [197].

Обстановкою вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 435 КК України, є воєнний стан.

Поняття воєнного стану визначається у ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Також диспозиції статей, що передбачають відповідальність за деякі воєнні злочини, дають вказівку на місце вчинення злочину як на ознаку об'єктивної сторони. Так, місцем вчинення мародерства (злочину, передбаченого ст. 432 КК України) є поле бою. Місце вчинення незаконного використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (злочину, передбаченого ст. 435 КК України), а також насильства над населенням в районі воєнних дій (злочину, передбаченого ст. 433 КК України) є район воєнних дій. Також місцем вчинення порушень законів та звичаїв війни (злочину, передбаченого ст. 438 КК України) у формі розграбування національних цінностей є окуповані території. «Окуповані території» - це міжнародно-правовий термін. Відповідно до ст. 42 та 43 Конвенції про закони і звичаї суходільної війни [71] територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. З фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади він вживає всіх залежних від нього заходів для того, щоб відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись законів, що існують у країні, за винятком, коли це абсолютно неможливо. У зв'язку з цим очевидно, що територія може бути окупованою лише під час збройного конфлікту міжнародного характеру. В.О. Миронова цілком слушно зазначає, що таке законодавче звуження ознак предмета злочину, передбаченого ст. 438 КК України, є вкрай невдалим з огляду на те, що позбавляє кримінально-правового захисту майна у разі збройного конфлікту неміжнародного характеру. Крім того, як зазначає В.О. Миронова, відповідно до міжнародно-правових документів охороні підлягає національне майно не тільки на окупованій території. Так, відповідно до ст. 16 Протоколу II «без шкоди для положень Гаазької конвенції від 14 травня 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту заборонено чинити будь-які ворожі акти, спрямовані проти тих історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які становлять культурну або духовну спадщину народів, та використовувати їх для підтримки воєнних зусиль». Тому вона пропонує з диспозиції ст. 438 КК прибрати слова «на окупованій території» [123, с. 75-76]. З такою позицією варто погодитися з огляду на наведені вище аргументи.

Висновки

З огляду на викладене доходимо до висновку, що всі ознаки об'єктивної сторони воєнних злочинів мають як спільні, так і відмінні ознаки. Вони характеризуються складною структурою та розмаїттям. Крім того, чинне законодавство про кримінальну відповідальність за воєнні злочини потребує удосконалення та уточнення.

Список використаних джерел

1. Трайнин А.Н. Защита мира и уголовный закон /А.Н. Трайнин. - М.: Наука, 1969. - 454 с.

2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 7-ме видання перероблене та доповнене / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2010. - 1288 с.

3. Миронова В.О. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне право; кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.О. Миронова. - Дніпропетровськ, 2008. -194 с.

4. Базов В.П.Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (аналіз складу злочину): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. X., 2009. -22 с.

5. Сенько М.М. «Воєнний стан», «бойова обстановка» та «особливий період» як ознаки об'єктивної сторони військових злочинів / М.М. Сенько II Особливості формування законодавства України: філософсько-правові, історичні та прикладні аспекти: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції (27 березня 2015 року, м. вано-Франківськ). - Івано-Франківськ: Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького, 2015. -С. 344-347.

6. Конвенції про закони і звичаї суходільної війни від 29 липня 1899 року / Верховна Рада України. Законодавство України. ІІКІ.: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_765.

Размещено на Allbest.ru