Співвідношення понять "біженець" та "внутрішньо переміщена особа"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Співвідношення понять «біженець» та «внутрішньо переміщена особа»

Постановка проблеми

переміщений біженець правовий

Одним із наслідків численних міждержавних і громадянських воєн та міжетнічних конфліктів є вимушене масове переселення людей. За даними Управління Верховного комісара (далі - УВКБ) Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у справах біженців, у світі налічується майже 50 мільйонів людей, які вважаються такими, що вимушено переселилися з місць постійного проживання. Серед них, за даними УВКБ ООН, - 16,7 мільйонів біженців, 1,2 мільйони шукачів прихистку, 33,3 мільйони переміщених осіб. Дослідження правового змісту категорій «біженці» та «внутрішньо переміщені особи» є актуальним і важливим для ефективного вирішення правових проблем цих осіб.

Стан опрацювання. У вітчизняній правовій доктрині значну увагу приділено дослідженню природи керівних принципів, вироблених ООН щодо осіб, недобровільно переміщених усередині країн. З-поміж авторів наукових праць, що досліджують питання біженців і внутрішньо переміщених осіб, варто виокремити закордонних науковців (Г. Гудвін-Гілл, Л. Холборн, Т. Хаммар, Ж. Зайончковська, В.Потапова, А. Ястребова й інші) та вітчизняних учених (Б. Піроцький, В. Микитенко, Є. Микитенко, І. Козинець,

К. Крахмальова, Л. Шестак, М. Малиха, М. Сірант, М. Ко- бець, Н. Тищенко, Р. Наджафгулієв, Ю. Римаренко й інші). Тому завданнями статті є аналіз міжнародно-правового генезису понять «внутрішньо переміщена особа» й «біженець», визначення юридичного закріплення понять у національному законодавстві.

Метою статті є аналіз чинного законодавства та міжнародних стандартів, що регулюють правовий статус біженців і внутрішньо переміщених осіб, для виявлення співвідношення понять «біженці» та «внутрішньо переміщені особи».

Виклад основного матеріалу

Пов'язана з біженцями проблематика супроводжує всю історію існування людства і є однією з найбільш гострих. Сучасний світ стає дедалі більше конфліктним, збільшується число війн, зростає кількість природних і техногенних аварій, що приводить до значного зростання міграційних потоків населення. Доречно зауважити, що понад 50 мільйонів людей, у зв'язку зі стихійними та техногенними лихами, повсюдними проявами насильства, політичними переслідуваннями, збройними конфліктами, соціальними й економічними труднощами, змушені покинути своє основне місце проживання та переселитися на більш сприятливі території.

У XX ст. перед окремими країнами та світовим співтовариством загалом постала потреба звернути увагу на проблему біженців. Поштовхом до цього стала масова міграція населення, викликана геноцидом вірменів 1915 р., соціальними потрясіннями в Росії через жовтневий переворот 1917 р., приходом до влади націонал-соціалістів у Німеччині 1933 р. Держави усвідомили, що для захисту біженців може бути використане міжнародне право.

Перших зусиль у цьому напрямі доклала Ліга Націй. Після закінчення Другої світової війни в 1946 р. Генеральна Асамблея ООН заснувала Міжнародну організацію в справах біженців (далі - МОСБ), яка отримала тимчасовий мандат на реєстрацію, захист, переселення й репатріацію біженців. Універсальне визначення поняття «біженець» уперше закріплено в Статуті МОСБ. Так, біженцем визнавалася особа, яка залишила країну походження (громадянства чи постійного місця проживання) і характеризувалася однією з таких ознак: була жертвою фашистських або інших режимів, які співпрацювали з фашистським режимом; належала до іспанських республіканців та інших жертв режиму в Іспанії; особи, які мали статус біженця до початку Другої світової війни через переслідування за ознаками раси, релігії, етнічного походження чи політичних переконань. Крім того, біженцями визнавалися особи, які не могли або не бажали користуватися захистом держави громадянства, а також особи єврейського походження, які були жертвами режимів у Німеччині й Австрії. Біженцями визнавалися також безпритульні діти, які перебували поза межами країни походження.

Сучасне визначення поняття «біженець» було закладено в Статуті Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Біженцем вважалась особа, яка не була громадянином країни, в якій просила притулку, мала цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, громадянства чи політичних переконань і не користувалася захистом країни громадянства. Варто звернути увагу на те, що переслідування за належність до певної соціальної груписпочатку не було вказано у визначенні поняття «біженець» [1,с. 8-9].

Для врегулювання міжнародних відносин щодо захисту біженців був розроблений універсальний міжнародний договір - Конвенція про статус біженців 1951 р. У ст. 1 даної Конвенції поняття «біженець» вживається на позначення особи, яка внаслідок подій, що відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів перебуває за межами країни своєї національної належності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті зазначених подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань [2].

Конвенція та Протокол формулюють основну норму у сфері захисту прав біженців: держава не вправі виселити біженців у ті країни, де існує загроза переслідування за расою, релігійною, національною, соціальною чи політичною ознакою. Заборонено безпідставно відмовляти в наданні статусу біженця. Конвенція також спрямована проти обмеження прав біженців як прав людини. Норми, що стосуються біженців, містяться і в інших міжнародних документах, зокрема, у Загальній декларації прав людини, у Женевських конвенціях 1949 р. і у двох додаткових протоколах до них 1977 р., у деяких регіональних документах.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 р. (ч. 1 ст. 1.), біженцем називають особу, яка не є громадянином України та внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи чи політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [3].

Близьким до поняття «біженець» є категорія «вимушені переселенці», або «внутрішньо переміщені особи» (далі-ВПО).

Умови пересування, що передбачені для біженців, не поширювалися на осіб, які через низку обставин масово змушені були залишити свої місця проживання і переселитися в інші, але всередині своєї країни. Ці особи, які внаслідок різних причин не змогли або не побажали покинути свою країну, не підпадали під міжнародно-правовий захист. Виходу на міжнародний рівень цієї проблеми також заважало традиційне уявлення про державний суверенітет. Уряди країн залишали за собою виключне право вирішувати питання, пов'язані з положенням своїх громадян [4, с. 258]. Тому тривалий час не існувало легального терміна «внутрішньо переміщена особа».

Поняття «переміщена особа» набуло поширення під час Другої світової війни, внаслідок якої майже 10 млн. осіб було залучено до примусової праці або вислано із країн звичного місця проживання за расовими, релігійними або політичними міркуваннями [5, с. 7].

Термін «внутрішньо переміщені особи» у світовому суспільстві активно вживався наприкінці XX ст., коли виникла проблема збільшення кількості осіб, вимушених здійснити переміщення в межах країни, та коли міжнародно-правові акти, що забезпечують права й обов'язки людини та громадянина, не забезпечували належного захисту вимушеним переселенцям всередині країни.

Перші спроби врегулювання статусу внутрішньо переміщених осіб припадають на другу половину XX ст. і пов'язані із громадянськими війнами на території країн Африки та Південного Сходу. Необхідність визначення їхнього місця серед осіб, що потребують міжнародного захисту, була зумовлена тим, що ці особи за зовнішніми ознаками перебували в ситуації, що є аналогічною до проблем біженців, проте не відповідали повного мірою критеріям визначення біженців, установленим Конвенцією «Про статус біженців» 1951 р., адже не перетинали міжнародно визнаних кордонів своїх держав. Отже, їхні права не гарантувалися міжнародними правовими актами. 1972 р. до мандату Управління Верховного комісара ООН у справах біженців було включено і проблеми внутрішньо переміщених осіб.

Точкою відліку у визначенні та розвитку поняття ВПО можна назвати розроблення «Керівних принципів з питань переміщених всередині країни осіб». Враховуючи кризову ситуацію, яка склалася у світі із внутрішньо переміщеними особами, Генеральний секретар ООН на прохання Комісії з прав людини призначив 1992 р. доктора Франсі- са М. Денга своїм представником із питань переміщених осіб і доручив йому розробити нормативні рамки щодо забезпечення захисту осіб, переміщених всередині країни [6, с. 315].

Під час дослідження проблеми внутрішнього переміщення осіб було встановлено, що чинні міжнародно- правові норми не повного мірою могли врегулювати їхній правовий статус, адже вони мали уривчастий характер, були нечіткими та мали прогалини. Тому за дорученням Генеральної Асамблеї ООН і Комісії з прав людини були розроблені та 1998 р. ухвалені «Керівні принципи з питань переміщених всередині країни осіб», які врегульовують вимушене переміщення осіб усередині країни та є вказівками для міжнародних і неурядових організацій. Концептуальною основою зазначеного документа стала доктрина «суверенітет як відповідальність», зміст якої полягає в тому, що національна влада зобов'язана і несе відповідальність щодо надання захисту та гуманітарної допомоги переміщеним усередині країни особам, що перебувають під її юрисдикцією, коли ж держава не має можливості забезпечити фізичний захист і надати допомогу своїм громадянам, вона повинна звертатися за допомогою та приймати її ззовні.

Цей документ своїми нормами покликаний визначити права і гарантії, які стосуються захисту осіб від вимушених переміщень, і надати їм захист і допомогу під час переміщень, а також під час повернення або переселення та реінтеграції. Так, у п. 2 «Керівних принципів із питань переміщених всередині країни осіб» визначено, кого варто вважати внутрішньо переміщеними особами, а саме осіб чи групи осіб, яких примусили залишити своє житло чи місце постійного проживання, зокрема, у результаті чи з метою уникнення наслідків збройного конфлікту, постійних проявів насилля, порушення прав людини, природних чи техногенних катастроф, і хто не перетинав міжнарод- но-визнаних державних кордонів [7]. Варто наголосити на тому, що дефініція, надана в керівних принципах, має описовий характер, а не являє собою законодавчий термін. Частково це випливає з характеру самих принципів, які не є обов'язковим для виконання договором. Завдяки цій обставині правозахисні організації можуть адаптувати поняття ВПО до конкретних мандатів і цілей своєї інституції.

У цьому формулюванні враховано, що особи можуть не мати будинків, але мати постійне місцезнаходження на постраждалій території. Крім того, згідно з документом, переміщення може відбутися не лише через втрати, які вже завдані, але і для того, щоб уникнути загроз, які потенційно можуть виникнути. Поняття «які не перетнули міжнародно-визнаний державний кордон країни» відображає можливість несподіваної зміни кордонів, зокрема й такої, що сталася під час розпаду Югославії та розформуванні Радянського Союзу. Промовистою тут може бути і сучасна ситуація в Україні, адже за обставин невизнання міжнародним співтовариством «Референдуму про статус Криму» особи, що переїжджають до інших українських регіонів, не сприймаються як біженці, а отже, не можуть отримати згаданого статусу за кордоном [8, с. 70].

Особливість визначення поняття «внутрішньо переміщені особи» цього періоду - це відсутність чіткого переліку передумов переміщення населення. Хотілося б звернути увагу на позицію І. Козинець і Л. Шестак, які в науковій статті «Міжнародні стандарти захисту та допомоги внутрішньо переміщеним особам» вказують, що зазначені причини переміщення не є вичерпними, про що свідчить слово «зокрема».

На думку вчених, «Керівні принципи з питань переміщених всередині країни осіб» містять положення щодо захисту від необгрунтованого переміщення, процесуальні гарантії, яких необхідно дотримуватися під час переміщення. Переміщення забороняється, якщо воно ґрунтується на принципах апартеїду, етнічної чистки або практики, спрямованої на зміну етнічного, релігійного або расового складу населення. Розглядаються також випадки переміщення, пов'язані з реалізацією великих економічних проектів, якщо вони не виправдані та не суперечать нагальним інтересам людей. Переміщення забороняється, якщо воно порушує право на життя, людську гідність, свободу чи безпеку тих, кого воно стосується. Особи, переміщенні всередині країни, не можуть бути силоміць повернені або знову поселені в місцях, де є загроза їхньому життю, безпеці, здоров'ю або свободі. Сім'ї, розлучені внаслідок переміщення, мають якнайшвидше об'єднатися. Особам, переміщеним всередині країни, видаються всі документи, необхідні їм для користування своїми юридичними правами, а органи влади мають сприяти заміні документів, які були загублені під час переміщення. Особлива увага приділяється жінкам і дітям - найбільш беззахисним категоріям громадян [4, с. 259].

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 р. № 1706-УІІ, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру [9].

У міжнародному праві єдиним загальновизнаним терміном на позначення поняття «внутрішньо переміщена особа» є “Internally displaced persons” (далі - IDP) - внутрішньо переміщені особи [10, с. 40].

Введення вказаного терміна в науковий обіг Е. Джаф- фе приписав відомому російсько-американському демографу Є. Кулішеру [11, с. 187], який вперше вживв його у своїй праці «Переміщення населення в Європі» (1943 р.) щодо осіб, які в результаті Другої світової війни змушені були змінити своє місце проживання.

Відповідно до змісту міжнародного права, внутрішньо переміщені особи не можуть розраховувати на забезпечення своїх прав і свобод від міжнародної спільноти, адже вимушена міграція в межах країни є внутрішньодержавною проблемою. Однак аналіз сучасних міграційних процесів всередині країни варто здійснювати з погляду міжнародного права, адже за останнє десятиліття проблема внутрішнього переміщення набула статусу глобальної проблеми сучасності, вирішення якої постає першочерговим завданням всього суспільства. А це неможливо без детального визначення поняття «внутрішньо переміщені особи» та з'ясування передумов набуття правового статусу.

Висновки

Отже, біженці та внутрішньо переміщені особи досить часто залишають місця свого проживання. У міжнародному праві цивільні особи визнаються біженцями, коли вони перетнули будь-який кордон у пошуках порятунку в іншій країні. Особи, переміщені всередині країни, незалежно від причин переміщення, - це ті, хто залишився у власній країні.

Правові поняття «біженці» та «внутрішньо переміщені особи» співвідносяться між собою як рід та вид або як ціле та частини. Крім того, можна провести паралель між поняттям «внутрішньо переміщена особа» і поняттям «біженець» у частині підстав, які спонукають суб'єкта до зміни постійного місця проживання: обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи, політичних переконань; уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Отже, поняття «біженці» та «внутрішньо переміщені особи» є родо-ви- довими правовими категоріями.

Список використаних джерел

переміщений біженець правовий

1. Савчин М. Механізм захисту прав біженців і шукачів притулку : міжнародний та національний рівень / М. Савчин, В. Навроцький, М. Менджул. - Ужгород : Вид-во Олександри Гаркуші, 2007. -241 с.

2. Конвенция ООН о статусе беженцев II Сб. международно-правовых документов, регулирующих вопросы миграции. - М., 1994. - С. 86-100.

3. Протокол, касающийся статуса беженца II Конвенция и Протокол, касающиеся статуса беженца / УВКБ ООН. - Женева, 1996. - С. 47.

4. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 8 липня 2011 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 16. - Ст. 146.

5.Козинець І. Міжнародні стандарти захисту та допомоги внутрішньо переміщеним особам /1. Козинець, Л. Шестак// Молодий вче- ний.-2014.-№12(15).-С. 258-261.

6.Малиха М. До проблеми сутності поняття «внутрішньо переміщені особи» : державна політика та регіональна практика / М. Малиха II Грані. - 2015. - № 8.

7.Гудвин-Гилл Гай С. Статус беженца в международном праве / Г.С. Гудвин-Гилл ; пер. с англ. - М. : ЮНИТИ, 1997. - 647 с.

8.Керівні принципи ООН з питань переміщених осіб всередині країни від 22 липня 1998 р. УВКБ ООН (The UN RefugeeAgency) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://unhcr.org.ua/uk/novini/novyny/1293-vnutrishnoperemishcheni-osobi.

9.Фесенко О. Історія формування та органічні складові поняття «внутрішньо переміщені особи» / О. Фесенко II Адміністративне право і процес. -2016. - № 1(15). - С. 67-73.

10.Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб : Закон України від 20 жовтня 2014 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 1706-VII.

11.Наджафгулієв Рафіг Іслам огли. Адміністративно-правовий статус біженців і вимушених переселенців в Азербайджанській Республіці : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Рафіг Іслам огли Наджафгулієв ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2013.

12.Jaffe A. Notes on the Population Theory of Eugene M. Kulischer/А. Jaffe //The Mil-bank Memorial Fund Quarterly. - 1962. - Vol. 40. - №2.-P. 187-206.

Размещено на Allbest.ru