Відповідальність за причетність до злочину: обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність за причетність до злочину: обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин

Шеховцова Л.І.

кандидат юридичних наук

доцент кафедри кримінального права та правосуддя

Запорізького національного університету

Єфіменко В.Г.

студентка юридичного факультету

Запорізького національного університету

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку України національне законодавство поступово інтегрується в європейську правову систему. Особливої актуальності в таких умовах набуває питання про впровадження відповідних положень країн-членів Європейського Союзу до кримінального законодавства України. У низці країн Європи за неповідомлення про вчинення злочину встановлена відповідальність. В Україні неповідомлення про достовірно відомий злочин не тягне за собою відповідальності, особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину [1].

Теорія кримінального права відносить обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин до одного з видів причетності до злочину, водночас поняття та ознаки причетності знову ж таки опрацьовані тільки наукою кримінального права. Чинне кримінальне законодавство України не закріплює поняття причетності до злочину, його ознак, чітких підстав притягнення до відповідальності, усього кола причетних до злочину осіб. Однак Пленум Верховного Суду України у своїх постановах цей термін вживає, аналізуючи ознаки заздалегідь не обіцяного приховування злочину та інших різновидів причетності до злочину [2].

Оскільки питання причетності до злочину, зокрема питання щодо обіцяного неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин, досить широко опрацьовано науковцями, зустрічається у постановах Пленуму Верховного Суду України, то дослідження та визначення питання про необхідність законодавчого закріплення та чіткої регламентації у Кримінальному Кодексі України (далі - КК України) вбачається вкрай актуальною.

Стан опрацювання. Питанням причетності до злочину займалася низка видатних вчених: Ф.Г. Бурчак, А.Я. Вишинський, Г.Б. Віттенберг, А.О. Васильєв, Р.Р. Галіакбаров, М.К. Гнєгнєв, П.І. Гришаєв, С.О. Зашроднюк, А.В. Зарубін, О.Ф. Кістяковський, М.Й. Коржанський, О.М. Лемешко, О.А. Свинарьова, М.С. Таганцев, П.Ф. Тельнов, А.М. Трайнін, В.Г. Трифонов, В.О. Туляков, О.В. Ус, В.Д. Філімонов, Б.С. Утєвський. М.Х. Хабібуллін, М.Д. Шаршродський та інші.

Метою статті є дослідження обіцяного до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин як виду причетності, а також дослідження питання про доцільність введення відповідальності за цей вид причетності.

Виклад основного матеріалу. Ст. 21 Кримінального кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки 1960 р. (далі - КК УРСР 1960 р.) визначала, в яких випадках недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин було кримінально караним діянням. Цих випадків було багато, вони були передбачені у ст. 187 цього Кодексу. Кримінальна відповідальність про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинений злочин наставала, наприклад, за недонесення про державну зраду, шпигунство, розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах, розбій, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, захоплення заручників, торгівлю людьми, одержання хабара при обтяжуючих обставинах, умисне тяжке тілесне ушкодження та інші злочини, визначені у ст. 187 [3]. Аналіз ст. 187 КК УРСР 1960 р. свідчить про те, що відповідальність наставала за недонесення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний саме тяжкий злочин. КК УРСР 1960 р. не містив класифікації злочинів за ступенем тяжкості, була лише ст. 7-1, яка мала назву «поняття тяжкого злочину» і вичерпний перелік злочинів, які вважалися тяжкими. Ст. 187 у порівнянні зі ст. 7-1 КК УРСР 1960 р. містила менший за обсягом перелік тяжких злочинів. Так, наприклад, тяжким злочином, за ст. 7-1 КК УРСР 1960 р., вважалось зґвалтування (ст. 117), а за ст. 187, відповідальність наступала за недонесення про достовірно відоме підготовлюване або вчинене зґвалтування, здійснене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої, або зґвалтування, здійснене особливо небезпечним рецидивістом чи таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само зґвалтування малолітньої (ч.ч. З, 4 ст. 117). Таким чином, проаналізувавши ст. 21 КК УРСР 1960 р., можна визначити, що відповідальність наставала за недонесення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний саме тяжкий злочин, але з переліку тяжких злочинів, наведених у ст. 187 цього Кодексу. Оскільки ми вважаємо, що таке діяння є різновидом причетності, вбачається необхідність зазначити, що у КК УРСР 1960 р. відсутнє поняття причетності, як і відсутня її класифікація.

У радянські часи причетність до злочину та її види опрацьовані правовою доктриною. Науковці переважно відносили недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин до одного з видів причетності, за який наступала кримінальна відповідальність. Так, Г.Б. Віттенберг та П.М. Панченко вказували, що в науці кримінального права матеріально-правова природа причетності до злочину залишається невизначеною. Ці науковці виділяли два види причетності до злочину: приховування та потурання. Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин відносили до потурання. Потуранням до злочину вони називали діяння особи, яка не здійснювала протидію вчиненню злочину шляхом фізичних або інтелектуальних дій [4].

Були і кардинально інші думки. Зокрема, А.А. Піонтковський недонесення про готування або вчинення злочину відносив до окремої форми співучасті - інтелектуального пособництва, оскільки, на його думку, воно перебуває у причинному зв'язку зі вчинюваним злочином [5]. Але, на нашу думку, недонесення про готування або вчинення злочину не можна відносити до інтелектуального пособництва через те, що пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Сприяння вчиненню злочину означає, що пособник своїми діями або бездіяльністю зміцнює бажання, рішучість співучасників на вчинення злочину [6, с. 154].

На сучасному етапі, з прийняттям нового Кримінального кодексу України (далі - КК України), стосовно відомого нам із КК УРСР 1960 р. недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин відбулися певні зміни. По-перше, змінився термін: «недонесення» було замінено на «неповідомлення». По-друге, це діяння було декриміналізовано, тобто припинило бути суспільно-небезпечним, за яке настає кримінальна відповідальність. По-третє, неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин дістало закріплення лише в контексті того, що це не є співучастю у злочині (ч. 7 ст. 27 КК України): «Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину» [1]. Неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин у сучасній науці кримінального права відносять до різновиду причетності. Порівняно з КК УРСР 1960 р., стосовно закріплення поняття та видів причетності нічого не змінилось, новий КК України не закріплює наведену дефініцію.

Сучасна дослідниця Л.М. Абакіна-Пилявська визначає причетність до злочину умисним або необережним протиправним діянням (дією чи бездіяльністю) без ознак співучасті, що пов'язане з основним (попереднім) злочином, яке не сприяє та не зумовлює його вчинення [7].

С.І. Селецький стверджує, що причетність аналізується як приєднання до злочинної діяльності виконавця після вчинення ним протиправної дії [8]. У науковій літературі під причетністю до злочину розуміється умисна дія або бездіяльність, яка пов'язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об'єктивної і суб'єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи [6, с. 168].

Л.М. Абакіна-Пилявська виділяє п'ять видів причетності, а саме:

заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину;

заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом;

легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

заздалегідь не обіцяне потурання злочину;

заздалегідь не обіцяне неповідомлення про достовірно відомий особливо тяжкий злочин, що готується, вчинюється або вчинено [7].

А.С. Беніцький виділяє сім видів причетності до злочину, серед яких:

заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання та збут майна, одержаного злочинним шляхом;

заздалегідь не обіцяну легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

заздалегідь не обіцяне використання коштів, здобутих шляхом незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів;

заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності;

неповідомлення про злочин;

потурання злочину [9].

Узагальнюючи позиції науковців, можна визначити причетність як умисне або необережне діяння (дію або бездіяльність), яке пов'язано із вчиненням злочину, але не є таким діянням, за допомогою якого створюється реальна можливість вчинити злочин. Враховуючи те, що, незалежно від кількості виділених вченими видів причетності, неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин знаходить місце в кожній класифікації. Та ми погоджуємося з тим, що це діяння є причетністю.

На нашу думку, доцільно закріпити поняття та види причетності, відповідальність за окремі види, зокрема за неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Адже, як вважає Л.М. Абакіна-Пилявська, суспільна небезпечність цього виду причетності до злочину полягає в тому, що причетна особа своїм діянням ускладнює процес виявлення підготовлюваного або вчинюваного злочину та викриття осіб, які його скоїли [7]. На користь встановлення кримінальної відповідальності, на нашу думку, впливає той факт, що неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин певною мірою створює у злочинця відчуття безкарності, прихованості, що може відіграти певну роль у вчиненні майбутніх злочинів.

Ми також вважаємо, що з КК УРСР 1960 р. можна запозичити норму у тій частині, де відповідальність наставала лише за вчинення тяжких злочинів. Ступінь тяжкості відіграє істотну роль у встановленні відповідальності, адже відповідальність за неповідомлення про підготовлюваний або вчинюваний злочин невеликої тяжкості або середньої тяжкості вводити недоцільно через менший ступінь суспільної небезпеки, порівняно з тяжкими та особливо тяжкими злочинами. Тут ми посилаємось на спеціальний принцип кримінального права - принцип економії кримінальної репресії. За заздалегідь обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин відповідальність можна встановлювати стосовно тяжких та особливо тяжких злочинів.

Ще однією ознакою, яку треба зазначити під час встановлення відповідальності за обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин, є ступінь вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Небезпечність особи винного, який вчинив злочин із необережності, звісно, менша, ніж особи, яка вчинила злочин умисно [6, с. 113]. Треба врахувати той факт, що обіцянку не повідомляти особа може дати лише про достовірно відомі підготовлювані або вчинювані саме умисні злочини. Хоча й обіцяти не повідомляти про необережний злочин (наприклад, якщо в особи є підстава думати, що таке може статися) особа може зробити, а ось достовірну обізнаність особи про необережний злочин досить складно собі уявити. Також відповідальність за обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин має наставати лише за умисної форми вини причетної особи. Адже обіцяння та виконання цього обіцяння за своєю суттю не може бути необережним.

Треба звернути увагу на норму ст. 63 Конституції України, яка прямо надають право особі не свідчити проти себе та близьких родичів, коло яких визначається законом [10]. Тобто у кримінально-правових приписах варто закріпити обставини, які звільнюють від відповідальності визначене коло осіб за неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин.

Отже, враховуючи все вищезазначене щодо доцільності введення відповідальності за заздалегідь обіцяне неповідомлення про підготовлюваний чи вчинюваний злочин, ми пропонуємо додати до чинного КК України відповідну статтю в такій редакції:

«Стаття 396-1. Неповідомлення про злочин.

Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення вчинення злочину) неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний умисний тяжкий або умисний особливо тяжкий злочин, - карається... .

Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь обіцяне неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний умисний тяжкий або умисний особливо тяжкий злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила це діяння, коло яких визначається законом».

З огляду на це, пропонуємо внести змінну ч. 7 ст. 27 КК України та викласти її в такій редакції: «Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину та/або у випадках, передбачених ст. 396-1 цього Кодексу».

Список використаних джерел

відповідальність обіцяний злочин причетність

1. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonO.rada.gov.ua/laws/ з1юш/2341-14.

2. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03.

3. Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки: Закон від 28.12.1960 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2001-05.

4. Виттенберг Г., Панченко П. Прикосновенность к преступлению по советскому уголовному праву / Г. Виттенберг, П. Панченко. - Иркутск, 1976. - С. 5-6.

5. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву/А.А. Пионтковский. - Москва, 1961.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / [Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько, О.О. Дудоров та ін.]; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - 5-те вид., переробл. та допов. - К.: Атіка, 2009. - 408 с.

7. Абакіна-Пилявська Л.М. Інститут причетності до злочину в кримінальному праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 08: «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»/Л.М. Абакіна-Пилявська. - О., 2014. -22 с.

8. Селецький С.І. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб. для студ. юрид. вузів і юрид. фак.] / С.І. Селецький. - К.: Центр навч. літер., 2008. - 248 с.

9. Беніцький А.С. Причетність до злочину: проблеми кримінальної відповідальності/А.С. Беніцький. - Луганськ, 2014. - С. 19.

10. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254K/96-Bp.

Размещено на Allbest.ru