Діяльність Міністерства юстиції України у забезпеченні реалізації державної правової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність Міністерства юстиції України у забезпеченні реалізації державної правової політики

Окопник O.M.,

Іващенко І.Ю.

Анотація

ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ

Окопник O.M., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри галузевого права Центрально-українського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Іващенко І.Ю., студент VII курсу факультету історії та права Центрально-українського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Стаття присвячена взаємодії Міністерства юстиції України з судовою владою України у реалізації державної правової політики.

Ключові слова: Міністерство юстиції України, повноваження, державна правова політика, нормотворчість, правовий висновок, якість судового рішення.

Статья посвящена взаимодействию Министерства юстиции Украины с судебной властью Украины в реализации государственной правовой политики.

Ключевые слова: Министерство юстиции Украины, полномочия, государственная правовая политика, нормотворчество, правовое заключение, качество судебного решения.

Annotation

ACTIVITY OF THE MINISTRY OF JUSTICE OF UKRAINE IN PROVIDING THE REAUIZATION OF STATE UEGAU POUICY

The article deals with interaction in realization of the State legal policy of the Ministry of Justice of Ukraine with the Judiciary Authority of Ukraine.

Key words: Ministry of Justice of Ukraine, annually, rule of law, standard setting, quality of court decision.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність статті зумовлюється розширенням можливості Міністерства юстиції України щодо виявлення та забезпечення усунення недоліків у нормотворчості інших органів публічної влади (на прикладі судової влади). У межах реалізації державної правової політики Міністерством юстиції України комплексно здійснюється експертне, аналітичне, інформаційне, методологічне та інше забезпечення реалізації Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу і підготовка пропозицій щодо інтеграції національного законодавства в систему міжнародного права.

Стан опрацювання. Дуже багато науковців, зокрема І.І. Забокрицький, В.А. Ватрас, М.С. Бортничук, Л.В. Данюк, Д.В. Журавльов, розглядають проблему взаємодії реалізації державної правової політики Міністерства юстиції України з судовою владою України, але не приділялось значної уваги ролі Верховного суду України, його правовим позиціям, які висловлюються в постановах Пленуму Верховного Суду України та ухвалах, рішенням Європейського суду з прав людини та основоположних свобод, їх взаємодія з Міністерством юстиції України, завданням якого є систематизація законодавства України та застосуванні права.

Метою статті є аналіз та визначення особливостей діяльності Верховного Суду України, який не має змінювати та впливати на рішення Європейського суду з прав людини та основоположних свобод, у його правових позиціях, а також встановлення ролі Міністерства юстиції України щодо застосування права.

Виклад основного матеріалу

Міжнародні договори - одне з основних джерел міжнародного права, відоме здавна. З розвитком суспільства їх значення зростало. Міжнародні договори були покликані регулювати міждержавну торгівлю, встановлення кордонів, визначати статус іноземців тощо. Для України міжнародний договір є джерелом національного права, має ознаки звичайного приватноправового договору і статус, вищий за статус закону України [12; 4; 2].

Враховуючи надзвичайно важливу роль договорів в історії міжнародних відносин, визнаючи дедалі зростаюче значення договорів як джерел міжнародного права і як засобу розвитку мирного співробітництва націй, незалежно від відмінностей в їхньому державному і суспільному ладі, Українська республіка ще у 1986 р. приєдналась до Віденської конвенції про право міжнародних договорів [1]. Ст. 26 Віденської конвенції твердить: "Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і має добросовісно виконуватись" [1].

Продовжуючи підтримувати міжнародні договори, Верховна Рада України 17 липня 1997 р. прийняла Закон "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7та 11 до Конвенції" [12].

Українське законодавство завжди поважало норми міжнародного права. Конвенції та договори, що не порушували права та інтереси українців, були ратифіковані на території нашої держави, а також були та є пріоритетом у застосуванні міжнародних договорів та практики Європейського суду з прав людини над національним внутрішнім законодавством.

Враховуючи європейський досвід, у 2014 р. було створено науково-практичний журнал "Правові висновки Верховного Суду України", засновником якого є Верховний Суд України, який складає правові висновки у справах адміністративної, господарської, цивільної та кримінальної юрисдикцій. Вони представляють судову практику найвищого судового органу системи судів загальної юрисдикції у справах зі спорів із приводу реалізації державної політики у сфері господарської діяльності, захисту економічної конкуренції, державного регулювання цін і тарифів, реалізації податкової та публічної політики, політики забезпечення зайнятості населення та соціального захисту інвалідів, військовослужбовців, ветеранів, інших категорій громадян. Правові висновки Верховного Суду України у господарських справах стосуються таких питань, як забезпечення виконання зобов'язань, договори іпотеки, застосування позовної давності, відповідальність за порушення зобов'язань, адміністративно-господарські санкції, банкрутство тощо. Також представлені правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду таких категорій справ, як право власності та інші речові права, земельні правовідносини, кредитні договори та договори банківського вкладу, трудові та сімейні правовідносини тощо.

Традиційними рубриками науково-практичного журналу стали наукові статті, матеріали судової практики Європейського суду з прав людини та документи щодо міжнародних стандартів у сфері судочинства [1].

На жаль, ст. 6 Основного Закону України - Конституції України твердить: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову" [4].

Міністерство юстиції (далі - Мін'юст) України згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток [7].

Основними завданнями Мінюсту України є: підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдосконалення законодавства, сприяння розвитку правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів цивільного стану; розвиток правової інформації, формування у громадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва. Мін'юст України розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, здійснює роботу з систематизації законодавства України, веде Єдиний загальноправовий рубрикатор, здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів громадянського стану й установ нотаріату, контролює їх діяльність, сприяє роботі об'єднань адвокатів, видає й анулює спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення юридичної практики суб'єктами підприємницької діяльності тощо.

Отже, міжнародні договори, зокрема Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, мають пріоритет над національним законодавством і на сайті Мін'юсту України є рішення Європейського суду з прав людини та основоположних свобод, прийняті на основі вищевказаної Конвенції. Постає питання, яке місце у правовому полі займає Верховний Суд України [12].

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який забезпечує єдність судової практики у порядку та у спосіб, визначені процесуальним законом. Правові висновки Верховного Суду України представлено у науково-практичному виданні "Вісник Верховного Суду України" [2].

На жаль, станом на сьогодні відсутнє законодавче врегулювання взаємодії Міністерства юстиції України та Верховного Суду України щодо реєстрації постанов Пленумів Верховного Суду України, правових позицій в основних напрямах: нормотворчості, застосування права, розвиток правосвідомостію. юстиція нормотворчість судова європейський

Чимало науковців та теоретиків розглядають цю проблему, наприклад, О. Предместніков, кандидат юридичних наук, перший заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області в науковій статті "Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної правової політики: нормотворчість і правова експертиза", провів аналіз адміністративно-правового регулювання повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної правової політики, визначив основні риси, сутність та особливості здійснюваної ним нормотворчості, правової експертизи і державної реєстрації нормативно-правових актів, а також обґрунтовано пріоритетні напрями вдосконалення статусу Міністерства юстиції України. Але, на нашу думку, важливим є застосування правової позиції ВСУ на практиці та її взаємозв'язок із Міністерством юстиції України [6].

Постає питання: яким чином застосовувати право? Чи може суддя, якому відома правова позиція вищої судової інстанції з того чи іншого питання, не брати її до уваги у процесі прийняття рішення у справі? Чим керуватись судді України під час здійснення правосуддя: законом чи практикою ВСУ? Питання риторичне, адже відповідь на нього очевидна: законом! Саме так зобов'язує нас діяти Конституція - Основний Закон держави. Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України судді під час здійснення правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а ст. 126 Конституції забороняє здійснення впливу на суддів у будь-який спосіб [4; 12].

Правова політика держави - це правова програма її діяльності, що ґрунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпечення збалансованості взаємних прав, обов'язків і відповідальності держави, суспільства, особи. Правова політика держави реалізується у трьох основних напрямах: 1) нормотворчість; 2) застосування права; 3) розвиток правосвідомості і правової культури населення. Елементи цих напрямів різноманітні: вдосконалення стратегії і практики законотворчості, чітке встановлення сфер правового регулювання, реформування судової системи, спеціалізація юридичної практичної діяльності, розроблення й утвердження державного стандарту підготовки юриста, підвищення рівня правової інформованості населення, забезпечення механізму притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб у судовому порядку тощо.

Пріоритетами правової політики в Україні є першочергові завдання, які необхідно вирішувати тепер і в найближчій перспективі: втілення принципу верховенства права, побудова правової держави, громадянського суспільства; удосконалення законодавства і практики його застосування, тобто наближення правових текстів законів і практики їх реалізації до реальних потреб та інтересів людини в суспільстві; створення надійної, порівняно стабільної правової бази державних реформ; підтримка самостійності і незалежності вітчизняної юриспруденції; боротьба зі злочинністю;

Правова політика держави деталізується в її різних правових підсистемах (видах): кримінально-правова, судова, кримінально-виправна, правоохоронна, цивільноправова, інформаційно-правова тощо. Вектором розвитку кожної з них є принцип верховенства права, забезпечення прав людини.

Правова політика держави відображена в програмно- правових документах (програма проведення правової реформи), проектах (проекти Конституції), концепціях (концепції цивільного, кримінального, адміністративного й інших кодексів), заявах, законодавчих актах, зокрема тих, які стосуються правозастосовної сфери, тобто сфери докладання праці юристів-професіоналів (суд, прокуратура, поліція, нотаріат тощо).

Правову політику в Україні формують Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд, парламентські комітети, депутатський корпус, наукові установи, представницькі і виконавчі органи.

Велику відповідальність із формування та забезпечення реалізації правової політики держави покладено на Міністерство юстиції України, що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з цієї діяльності, її основним генератором і координатором.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, узагальнено закріплюється досить розгорнутий перелік повноважень Міністерства юстиції України. На нашу думку, їх істотна деталізація, безперечно, є позитивним аспектом організації діяльності Міністерства юстиції України, проте більш оптимальним було б вичерпне врегулювання його повноважень у законодавчому порядку, що забезпечить необхідний високий рівень юридичної вивіреності та стабільності компетенції Міністерства юстиції України, а також законності його практичної діяльності. Серед повноважень Міністерства юстиції України, насамперед, варто виділити його повноваження у сфері нормотворчості, які безпосередньо зумовлюються статусом Міністерства юстиції України як провідного суб'єкта з питань забезпечення формування та реалізації державної правової політики [7].

Міністерством юстиції України також здійснюється низка повноважень щодо нормотворчої діяльності інших органів публічної влади, що має на меті підвищення якості і забезпечення законності та відкритості їх нормативно- правових актів, запобігання порушенню такими актами прав громадян, інтенсифікацію нормотворчої роботи, упорядкування чинних законодавчих та інших правових актів. Як слушно зазначає І.І. Микульця [5, с. 84], вагоме значення нормотворчої діяльності Міністерства юстиції України визначається вибором максимально оптимального варіанту юридичного регулювання для інтересів держави та суспільного розвитку. Тут важливим також є доповнення компетенції Міністерства юстиції України інтерпретаційними повноваженнями щодо надання роз'яснень із питань його діяльності та виданих актів (пп. 1, 2, 4, 32 п. 4, Положення про Міністерство юстиції України) [10]. Міністерство юстиції України може розглядатись як своєрідний загальнодержавний центр нормотворчості, який розробляє законопроекти, проекти інших нормативно-правових актів, відповідні пропозиції з удосконалення законодавства [8]. Зазначені повноваження мають доволі абстрактне формулювання, не містять обмежень предмета регулювання і видів підготовлюваних Міністерством юстиції України проектів правових актів і законодавчих пропозицій. Безперечно, нормопроектні повноваження Міністерства юстиції України мають здійснюватися у межах його конкретних напрямів діяльності та завдань, хоча при цьому не виключається й залучення Міністерства юстиції України як фахового нормотворчого органу до підготовки важливих законопроектів, проектів складних концептуальних актів глави держави й уряду тощо. Саме останнє певною мірою пояснює викладене у вищевказаному Положенні про Міністерство юстиції України формулювання цих повноважень, оскільки стосовно лише власної нормотворчості Мінюсту України правильніше було би говорити не тільки про розроблення, а й про ухвалення таких правових актів. Відповідно до Указу Президента України "Про поліпшення організації законопроектної діяльності" [10], Мін'юст України є головним розробником законопроектів, які вносяться урядом і главою держави до парламенту.

У п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що, відповідно до положень ст.ст. 57, 61 Сімейного Кодексу (далі - СК) України та п. 29 ст. 52 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних від цієї діяльності доходів [13].

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" [13-14].

Вищевказана норма права жодним чином не узгоджується з п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України.

Міністерство юстиції України також уповноважується здійснювати планування законопроектної роботи, координацію і контроль нормотворчості центральних органах виконавчої влади та їхньої діяльності з питань систематизації законодавства (пп. 11, 20 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України) [9].

Висновки

Отже, Міністерство юстиції України має своєчасно реагувати на правову позицію Верховного Суду України, яка має відповідати міжнародним договорам, підписаним Україною та ратифікованим парламентом України, в тому числі консультативній раді європейських суддів (далі - ЄКПЛ), щоб законодавство було чітким та простим у застосуванні.

Якість судового рішення залежить не тільки від окремого судді, а й від низки перемінних, зовнішніх величин щодо процесу відправлення правосуддя, таких як якість законодавства, адекватність ресурсів, наданих системі правосуддя, та якість юридичної освіти. Таким чином, вибір, зроблений законодавчими органами, впливає на тип та обсяг справ, що надходять до суду, та на порядок їх розгляду. На якість судових рішень можуть впливати занадто часті зміни в законодавстві, недосконале написання проектів законів або нечіткості в змісті законів, а також недоліки процесуальних правил. Тому народні депутати України під час прийняття законів мають оцінювати та стежити за впливом чинного законодавства й законопроектів на систему правосуддя і передбачати належні перехідні та процедурні положення, які даватимуть суддям змогу вводити їх у дію, приймаючи суддівські рішення високої якості. Законодавець має забезпечити, щоб законодавство було чітким та простим у застосуванні, а також відповідало нормам і правилам ЄКПЛ, а також постійно змінювалось відповідно до міжнародних правових норм. Щоб сприяти тлумаченню, документи, пов'язані із законопроектною роботою, мають бути легко доступні та написані зрозумілою мовою. Будь-який правовий висновок суду та діяльність Верховного Суду України не можуть ґрунтуватися тільки на поглядах та правовій позиції більшості суддів, які висновок ухвалюють: він має бути обговорений, у першу чергу, з Мін'юстом України як основним генератором та координатором [3, с. 377-392].

Список використаних джерел

1. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14 квітня 1986 р. II Відомості Верховної Ради УРСР. - 1986 р. -№17,- Ст. 343.

2. Гусак М. Актуальні питання здійснення правосуддя в Україні / М. Гусак, М. Артеменко II Вісник Державної судової адміністрації. - 2012. -№ 3(24). - С. 6-11.

3. Збірник Європейські міжнародні стандарти у сфері судочинства: Київ 2015. - 708 с.

4. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. II Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

5. Микульця І. Адміністративно-правовий статус органів юстиції України: дис... канд. юрид. наук. спец. 12.00.07 "Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право" / І. Микульця; Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х.,2014. -203 с.

6. Предместніков О. Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної правової політики: нормотворчість і правова експертиза /О. Предместніков II Підприємство, господарство і право. -2016. - № 4. -С. 56-61.

7. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 р. II Офіційний вісник України. - 2014. - № 54. - Ст. 1455.

8. Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 18липня 2007 р. //Офіційний вісник України. - 2007. - № 54. - Ст. 2180.

9. Про поліпшення організації законопроектної діяльності: Указ Президента України від 26 листопада 2003 р. II Офіційний вісник України. - 2003. -№51,- Ст. 2661.

10. Про поліпшення організації законопроектної діяльності: Указ Президента України від ЗО грудня 1997 р. II Офіційний вісник України. - 2003. -№51- Ст. 2661.

11. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 р. II Вісник Верховного суду України. - 2008. -№1. - Ст. 5.

12. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 09.02.2006 р. II Офіційний вісник України. - 1997. - № 29. - Ст. 11.

13. Сімейний Кодекс України: Закон України від 26 грудня 2002 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2002. -№21,- Ст. 135.

14. Цивільний Кодекс України: Закон від 19червня 2003 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2003,- № 40. - Ст. 356.

Размещено на Allbest.ru