Проблема існування евтаназії як права людини у сучасному світі

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Інститут прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Проблема існування евтаназії як права людини у сучасному світі

Дубіна I.O., студентка

Анотація

У статті досліджується питання існування та застосування евтаназії. Розглянуто головні аргументи «за» і «проти» легалізації евтаназії. Також у статті розглядається евтаназія як особисте право кожної людини. Особиста увага присвячена розгляду досвіду використання евтаназії у різних країнах по всьому світу.

Ключові слова: евтаназія, право людини, право на життя, право на смерть, активна евтаназія, пасивна евтаназія.

Аннотация

В статье исследуется вопрос существования и применения эвтаназии. Рассмотрены основные аргументы «за» и «против» легализации эвтаназии. Также в статье рассматривается эвтаназия как личное право каждого человека. Особое внимание посвящено рассмотрению опыта использования эвтаназии в разных странах по всему миру.

Ключевые слова: эвтаназия, право человека, право на жизнь, право на смерть, активная эвтаназия, пассивная эвтаназия.

Annotation

The problem of the existence of euthanasia as a human right in the modern world

The article explores the issue of the existence and application of euthanasia. The main arguments for pros and cons of legalization of euthanasia are considered. Also in the article euthanasia is considered as the personal right of every person. The special attention is dedicated to examining the experience of using euthanasia in different countries around the world.

Key words: euthanasia, human right, right to life, right to death, active euthanasia, passive euthanasia.

Постановка проблеми. Право на життя визначається як невіддільне право кожної людини, яке охороняється законом, і якого ніхто не може бути свавільно позбавлений відповідно до статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Вважається, що право на життя складається з повноваження на збереження людської індивідуальності та повноваження на розпорядження життям. Щодо безпосередньо останнього повноваження, то воно має у собі можливість піддавати себе чималому ризику, а також можливості вирішувати питання щодо припинення життя. Але з цим згодні далеко не всі законотворчі, науковці та інші люди, що цікавляться цим питанням. Проблемами життя і смерті займалися майже всі філософи, починаючи з античності та завершуючи нашим часом, намагаючись зрозуміти та урегулювати той чи інший аспект цього питання. Стаття 2 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначає, що право кожного на життя охороняється законом. Це означає, що на державу покладається обов'язок робити все можливе для того, щоб людське життя не опинялося у небезпеці. Однією із найважливіших та найгостріших проблем регулювання невіддільного права людини є саме вирішення питання щодо того, чи взагалі можливо вважати задоволення прохання людини щодо евтаназії насправді законним проявом реалізації права на життя. Евтаназію як благо і для самого хворого, і для його оточення вивчали Сократ, Платон, представники стоїцизму, Ф. Бекон, 3. Фрейд та ін.

Стан опрацювання. Дослідженням питань щодо можливості легалізації та застосування евтаназії займаються багато вітчизняних та зарубіжних учених, хоча це питання й досі не є вирішеним однозначно. Враховуючи те, що у світі існують різні точки зору щодо правильного вирішення цієї проблеми, то можна виділити декілька груп учених, які у своїх працях відстоюють свої точки зору. Так до однієї з груп науковців, які вважають евтаназію «благом» і відповідно не заперечують проти можливості її застосування, але за відповідних умов, відносяться такі, як М. Малеїна, Ю. Дмитрієв, В. Глушков, А. Коні, Г. Романовський, І. Сі- улянова. Науковцями, що категорично заперечують можливість існування евтаназії у своїх працях, є С. Стеценко, С. Бородін, О. Капінус, Н. Козлова.

Мета статті. Визначити поняття «евтаназії», її види та характеристику цього поняття. Дослідити питання її застосування у різних країнах світу, а також випадки вирішення проблеми здійснення евтаназії в Європейському суді з прав людини.

Виклад основного матеріалу. Вивчаючи це питання, треба насамперед з'ясувати саме поняття «евтаназії». Слово «евтаназія» у перекладі означає «легка, гарна, щаслива, безболісна смерть». Вперше дане поняття було введено у науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом (1561-- 1625) для визначення «доброї, спокійної та легкої смерті без мук та страждань». Він вказував, що «...обов'язок лікаря полягає не лише у тому, щоб відновити здоров'я, але також у тому, щоб полегшити страждання та муки, які спричинюються хворобою, і це не лише тоді, коли таке полегшення болю, як небезпечного симптому, може призвести до видужання, але й у тому випадку, коли вже немає жодної надії на порятунок та можна лише зробити саму смерть більш легкою та спокійною, тому евтаназія вже сама по собі є немалим щастям» [3, с. 102]. Сам процес евтаназії був відомий у світі ще з давніх часів. Так, наприклад, у Спарті вбивали дітей, що народилися хворими чи з певними вадами, у Середній Азії хворих проказою, у Франції (за Наполеона) хворих чумою.

Термін «легка смерть» використаний у «Декларації про евтаназію» від 5 травня 1980 року. Текст Декларації передбачає будь-яке суб'єктивне визначення й остаточно роз'яснює зміст евтаназії: «Під словом евтаназія розуміється будь-яка дія чи, навпаки, бездіяльність, яке по своєму змісту чи наміру призведе до смерті, яка має за мету усунути біль та страждання». Тобто в її прямому значенні, евтаназія - умисне вбивство за допомогою методу, який провокує найменші біль та страждання, виконане «з жалю» для тога, щоб покласти кінець неможливим стражданням [4, с. 34].

Розглядаючи це питання, також необхідно звернутись до поглядів відомого філософа епохи схоластики Ф. Ак- вінського. Він казав: «Загалом, людський закон повинен ґрунтуватися на законі моралі - заборона людям робити те, що не є для них злом, - не законодавство, а тиранство. Але мораль і законність не тотожні». З цього випливає очевидний висновок, що іноді те, що з точки зору моралі вважається поганим, не слід забороняти законом.

Науковцями не визначено конкретного переліку основних характеристик поняття евтаназії, але через тлумачення можна виділити такі: переривання життя обов'язково повинно здійснюватися спеціальним суб'єктом, тобто медичним працівником, який усвідомлює наслідки, що безперечно тягнуться за його діями; особа, яка хворіє на невиліковну хворобу, має відчувати нетерпимі страждання; метою вчинення евтаназії є саме припинення страждань хворого; хворий або близький родич у випадку, коли сам пацієнт у силу своєї хвороби не має такої можливості, повинні бути проінформовані про наслідок вираження прохання вчинення евтаназії - смерті [5, с. 27].

Евтаназія чітко поділена на активну (як не етичну) і пасивну. Досліджуючи це питання, найчастіше евтаназію розглядаюсь саме як активну (або, як її ще називають, «метод наповненого шприца»), тобто здійснення дій, що прямо спрямовані на припинення смертельних мук хворої людини. До активної евтаназії належить і суїцид, який ассистується (assisted suicide). Це відбувається внаслідок надання пацієнту на його прохання допомоги у здійсненні самогубства. Пасивна евтаназія полягає у тому, що хворому (необхідно зазначити, що також на його прохання) припиняюсь надавати спрямовану на продовження життя медичну допомогу, що призводить до природної смерті [6, с. 459].

У сучасному світі існує багато точок зору з великою кількістю наукових обґрунтувань щодо питання запровадження евтаназії у кожній конкретній країні, які є як позитивними, так і негативними. Прихильники висувають один з аргументів такий, що випадок евтаназії є тим випадком, коли доводиться вибирати з двох зол. Якщо одне гірше іншого, що ж неправильного у виборі меншого зла? Саме тому, на їх думку, евтаназія є беззаперечно єдиним вірним вибором, адже між тривалою та болісною смертю та миттєвою і безболісною слід обирати саме другу. В основі іншого найбільш загального доводу на користь надання дозволу на проведення евтаназії покладено твердження, що людина має право приймати свої власні рішення про дії, які впливають на них самих. Вченим Малинов- ським було сказано, що держава та суспільство обмежує особисту свободу людини тим, що відмовляє їй у праві на смерть. Науковець Дмитрієв зазначив, що неможливо діяти виключно в інтересах хворого, який благає про смерть, відмовляючи йому у цьому. Питання про вчинення евтаназії насамперед повинні вирішувати громадяни, а потім вже законодавець, як узвичаєно у більшості цивілізованих країнсвіту» [7, с. 141].

Однак між науковцями, які у цілому не заперечують можливість легалізації евтаназії, також виникають час від часу суперечки з тих чи інших питань. Насамперед розгляду підлягає питання щодо встановлення певних умов для та під час здійснення евтаназії. Вчений А. Коні зазначав допустимість застосування евтаназії до пацієнта у крайньому випадку, коли були наявними такі умови: прохання хворого, який усвідомлює наслідки, неможливість зробити страждання людини менш болісними та нетерпимими законними засобами, безперечна доведеність того, що не існує інших варіантів для врятування життя особи, що встановлена колегією професійних лікарів за обов'язкової одностайності та попередження органів прокуратури [8, с. 15].

Прихильники іншої сторони зазначають, що хоча евтаназія не завжди є неправильною, але законом вона точно не може бути дозволенна. Вони стверджують, що евтаназія морально допустима лише у дуже рідкісних випадках, але навіть тоді її краще заборонити, оскільки ця практика може легко призвести до зловживання. Зазначається, що здійснення евтаназії суперечить також медичній етиці, бо, вчиняючи евтаназію, лікар зраджує також клятві, що була ним дана, яка спрямована на захист життя та здоров'я людей. А також все частіше лунає аргумент щодо того, що родичі хворих осіб, які перебувають у тяжкому стані, у випадку надання евтаназії законного вигляду можуть почати зловживати своїми правами з метою досягнення своїх майнових чи інших цілей. На думку цієї сторони, легалізація евтаназії принесе більше шкоди, ніж добра.

Проблема права на смерть породжує більше запитань, ніж відповідей і багато у чому це пов'язано саме з «неможливістю відновлення або придбання знову права на життя, яке вже закінчилося» [9, с. 130].

Неможливість однозначного вирішення питання щодо дозволу на застосування евтаназії полягає у складності пошуку конкретних наукових критеріїв стосовно розв'язання цієї проблеми, на підставі яких можна було б віришувати, що безумовно є благом для людей, а що - ні. Тому єдиним критерієм, на підставі якого можна дійти висновку про те, що є корисним для людини, є право, тобто її власний вибір [10, с. 202].

На Заході вже тривалий час функціонують різні організації, що виступають за узаконення евтаназії - Всесвітня федерація товариств, що захищають право на гідну смерть, «Хемлок сісайті» (девіз Товариства - «гарне життя - хороша смерть»), «Асоціація за право померти гідно» (Франція, Іспанія), Данська Асоціація добровільної евтаназії, Асоціація прихильників добровільного умертвіння «Екзит» (Англія) [11, с. 37].

На сьогодні активна евтаназія є легалізованою у Нідерландах, Бельгії, двох штатах США, Колумбії. У США евтаназія була легалізована у штатах Каліфорнія та Орегон у 1977 та 1994 роках відповідно. Через декілька років після цього, у 1997 році, почала здійснюватися евтаназія у Колумбії, коли Конституційний суд ухвалив рішення щодо виконання бажання безнадійно хворого пацієнта на добровільну смерть. У 2002 році евтаназія стала законною у Нідерландах. Було створено механізм, відповідно до якого створено комітети для розгляду заявок від невиліковно хворих пацієнтів і де прохання пацієнтів, підписане лікарем, що лікує, задовольняється або відхиляється. У тому ж році евтаназія була легалізована у Бельгії, але з встановленням певних вимог, наприклад, щодо досягнення особою, яка страждає невиліковною хворобою, 18 років. Після декількох письмових запитів, які підтверджують тверду рішучість хворого, лікар може провести евтаназію.

Пасивна евтаназія лише у випадках, коли хворий перебуває у стані термінальної коми, є дозволеною в Ізраїлі та Франції, а також не протизаконною у Швеції та Фінляндії. Такий вид евтаназії допускає припинення надання медичної підтримки життя пацієнта, що тягне за собою прискорення настання природної смерті. У 2004 році Франція стала третьою країною, яка юридично визнала евтаназію. Законопроект щодо цього питання було схвалено практично одноголосно депутатами Національних Зборів країни.

У Англії після довгих обговорень проблеми можливості встановлення законності здійснення евтаназії прийнято закон про безумовну заборону будь-якого виду евтаназії. Хоча за неофіційними даними пасивна евтаназія все ж таки використовується британськими медиками.

Дослідження, проведені у 17 країнах Європи, які охоплювали 4000 невиліковних хворих, зазначили, що частка випадків припинення підтримки життєво важливих функцій організму серед загальної чисельності летальних випадків у країнах Скандинавії у 1,38 раза вище, ніж у країнах Центральної Європи, та у 2,6 раза вище, ніж у країнах Південної Європи [12, с. 148].

У 2002 році у Великобританії була відкрита справа Diane Pretty v. UK. Але остаточне рішення було вже винесене Європейським судом з прав людини, після того, як була подана і відхилена Палатою лордів парламенту Великобританії апеляція, яка аргументувалася тим, що відповідно до п.1ч.2 закону про суїцид 1961 р.,в якому не визнано злочином самогубство як таке. Діана звернулася до Європейського суду з прав людини, щоб домогтися згоди на таку дію та убезпечити свого чоловіка, який був згоден їй допомогти через її безпомічність, від покарання як за злочин. Але Європейський суд з прав людини також відмовив в її праві на гідну смерть. Рішення у справі Diane Pretty говорить про неприйняття концепції активної евта- назії як судовими органами Великобританії, так і Європейським судом з прав людини, який, зокрема, заявив, що держава зобов'язана забезпечувати захист життя людини. Статтю 2 Європейської конвенції про право людини на життя не можна тлумачити як таку, що також дає повністю протилежне право, а саме - право на смерть; також не можна розуміти зі змісту цієї статті право на самовизначення у значенні надання людині права вибирати смерть, а не життя.

У тому ж році, 22 березня 2002 року, Верховний суд Великобританії дозволив паралізованій громадянці країни Miss В, ім'я якої не повідомляється досі, померти. Це перший випадок в англійській судовій практиці. Згідно з рішенням суду, лікарі тепер не повинні надавати хворій допомогу. Жінка вимагала відімкнути штучну легеню, за допомогою якого лікарі підтримують її життя. Вона знаходилася у повній свідомості, проте повністю паралізована. Адвокати стверджували, що їхня клієнтка має право на смерть відповідно до Декларації Прав Людини. Вони посилалися на статті про повагу приватного життя та заборону жорстокого і принизливого ставлення. У той же час, відповідно до чинних законів, допомога у самогубстві карається 14-річним ув'язненням. 29 квітня 2002 року «міс Б.» була відімкнута від апарату штучної вентиляції легенів [13].

Однією з найважливіших справ 2015 року є справа «Ламбер проти Франції», що стосувалася евтаназії. Суд зіткнувся з відсутністю між державами-членами Ради Європи консенсусу стосовно припинення лікування для штучної підтримки життя людини. Суд вирішив, що положення законодавства Франції складають правову базу, яка досить чітко регулює прийняття рішень з різних питань, включаючи поведінку лікарів у таких ситуаціях. Очевидно, суд цілком розумів порушені у зв'язку з цією справою правові, медичні та моральні питання, що постали. Ним було постановлено, що насамперед національні органи повинні здійснювати перевірку за відповідністю рішень про припинення такого лікування національному законодавству, а також зважати на будь-які побажання, які міг би висловити хворий. Європейський суд з прав людини підтримав рішення французького суду, який дозволив відімкнути паралізованого чоловіка від системи підтримки життєдіяльності.

Висновки

евтаназія право легалізація

На сьогодні немає єдиного прийнятного вирішення такої глобальної проблеми як легалізація евтаназії. Як науковці, так і законотворчі не можуть прийти до єдиного висновку з цього питання. У сучасному суспільстві перед тим, як надавати їй правомірного характеру треба переконатися у тому, що це не потягне за собою серйозних негативних наслідків. В умовах розвитку кожної окремої країни потрібно вирішувати питання щодо можливості встановлення якого виду та форми є найбільш доречним у цей період розвитку суспільства. Існує необхідність встановлення нагляду та контролю над вчиненням евтаназії, щоб дана дія не перетворилася у засіб умертвіння одиноких престарілих, інвалідів, хворих на рак та СНІД та інших пацієнтів, які страждають тяжкими стадіями невиліковних хвороб, на утримання і лікування яких не вистачає коштів у держави.

Список використаних джерел

1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Лйр://2акоп2. rada.gov.ua/laws/show/995_043

2. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004

3. Слома В.М. До питання евтаназії в сучасному суспільстві / В.М. Слома II Вісник прокуратури №1(139) січень 2013. - С.102.

4. Борисевич Н.М. Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення) / Н.М. Борисевич II Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції 17-18.04.2008, м. Львів. - 2008. - С. 34.

5. Анікіна Г.В. Перспективи легалізації евтаназії в Україні / Г.В. Анікіна II Форум права. - 2009. -№3,- С. 27.

6. Мірошниченко О.А. Евтаназія та право людини на життя у міжнародному та національному праві / О.А. Мірошниченко II Форум права. - 2012. - №3. - С. 459.

7. Апахвердієва Е.Ш. Право на евтаназія як складова права на життя / Е.Ш. Алахвердієва II Європейські перспективи №8, 2013. - С. 141

8. Бондаренко Д.Ю. Евтаназія : реалізація права на смерть чи порушення права на життя / Д.Ю. Бондаренко, Л.О. Шапенко II Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2014. - С. 15.

9. Половой Е.А. Право на смерть или свобода смерти? / Е.А. Половой //Альманах современной науки и образования, № 1 (20) 2009, часть 2. - С. 130.

10. Ворона В.А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В.А. Ворона II Право України, № 5. - 2010. - С. 37.

11. Богомягкова Е.С. Эвтаназия как социальная проблема: стратегии проблематизации и депроблематизации / Е.С. Богомягкова II Журнал исследований социальной политики. - Том 8.-№1.- С. 202.

12. Качур І.В. Біоетичні проблеми: аналіз громадської думки про легалізацію евтаназії в Україні / І.В. Качур, К.О. Полонська. - Донецьк. -С. 148.

13. Дело «мисс Б.». Как ей разрешили умереть II Тема дня. - 2002.

Размещено на Allbest.ru