Водні перевезення в Україні та за кордоном: розвиток інфраструктури та правовий статус портів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Водні перевезення в Україні та за кордоном: розвиток інфраструктури та правовий статус портів

Water transportation in Ukraine and abroad: infrastructure development and the status of ports

Марченко O.B., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Бугайова Д.О., магістрант Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Анотація

У статті надана порівняльна характеристика та правове регулювання розвитку системи річкових і морських перевезень в Україні та закордонних країнах. Охарактеризована структура річкових і морських портів України. Розглянуті питання вдосконалення правового статусу річкових портів в Україні.

Ключові слова: транспорт, морський порт, річковий порт, перевезення, інфраструктура.

В статье предоставлена сравнительная характеристика и правовое регулирование развития системы речных и морских перевозок в Украине и зарубежных странах. Охарактеризована структура речных и морских портов Украины. Рассмотрены вопросы совершенствования правового статуса речных портов в Украине.

Ключевые слова: транспорт, морской порт, речной порт, перевозки, инфраструктура.

The article provides a comparative description and legal regulation of the development of the river and sea transport system in Ukraine and foreign countries. The structure of the river and sea ports of Ukraine is characterized. The issues of improving the legal status of river ports in Ukraine are considered.

Key words: transport, sea port, river port, transportation, infrastructure.

Вступ

Постановка проблеми. XXI ст. характеризується не лише як період відкриття нових технологій, а й розширенням транспортної системи перевезень. Перевезення відіграють важливу роль у господарській діяльності всіх наявних компаній, підприємств, установ і організацій. Від того, як налагоджені зв'язки, залежить їхня успішна діяльність, зокрема й на національному ринку, оскільки в ритмі сучасного життя від вчасності та налагоджених постачань залежить конкурентоспроможність підприємств.

Усі країни світу пропорційно користуються авіа-, залізничним, автотранспортом і водними видами перевезення, аби не утворювалось перевантаження одного виду транспорту та простоїв у роботі іншого. Саме для цього необхідно розвивати всі види транспорту, надаючи пріоритет найбільш ефективним і конкурентоспроможним у кожній країні окремо.

Зважаючи на те, що Україна має потужні водні ресурси та транспортний потенціал, необхідність використання внутрішнього водного (річкового та морського) транспорту не викликає сумнівів. Він визнаний найбільш економічним і екологічно чистим видом транспорту, а відсутність державного регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту України та застаріла ідеологія господарської діяльності портів значно вплинули на його розвиток, зумовивши істотне відставання від європейських темпів.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що сьогодні не було проведено загальної порівняльної характеристики правового регулювання інфраструктури водних перевезень на сучасному етапі з метою осучаснення національного законодавства та узгодження його з європейським правом.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо функціонування системи річкових і морських портів в Україні та за кордоном.

Предметом дослідження є правове регулювання інфраструктури водних перевезень і правового статусу річкових і морських портів в Україні.

Стан дослідження. Окремі аспекти правового регулювання господарських відносин у річкових і морських портах досліджували такі вчені-правники, як: О. Подцерковний, А. Журдо, Г. Іванов, С. Мельник, Д. Лічак та інші, а також економісти, серед яких можна відзначити, зокрема, праці Б. Буркинського, М. Дергаусова, С. Заволоки, О. Кібік, В. Ковалевича, С. Крижанівського, І. Левицького.

Проте комплексних досліджень і порівняльного аналізу інфраструктури водних перевезень в Україні та за кордоном не було проведено.

Метою статті є порівняльний аналіз інфраструктури й обсягів річкових і морських перевезень в Україні та за кордоном для визначення наявних проблем, надання рекомендацій щодо їх вирішення та подальшого ефективного регулювання діяльності річкових і морських портів.

водний перевезення законодавство порт

Викладення основного матеріалу

Правове регулювання відносин у господарській діяльності річкових і морських портів передбачається Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства України, Законом «Про морські порти України», постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 р. № 1307 «Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 р.», іншими нормативно-правовими актами держави.

Україна завжди прагнула до моря. Київська Русь вела велику морську торгівлю із Царградом. Відважні купці через Босфор і Дарданелли ходили в Грецію, Італію, інші середземноморські країни. Азовсько-чорноморське судноплавство активно розвивалося за часів Російської імперії. 1828 р. для швидкого й постійного сполучення між Одесою і Стамбулом засновується чорноморське пароплавне товариство, що стало вже за Радянського Союзу найбільшою судноплавною компанією світу [1,с. 23].

У багатьох країнах світу річковий транспорт досі посідає важливе місце в транспортній системі, оскільки є найбільш дешевим і зручним видом транспорту, особливо для перевезень масових вантажів.

Позитивними особливостями такого виду транспорту є висока провізна спроможність (на глибоководних річках), досить невисокі собівартість перевезень і витрати на організацію судноплавства. Річковий транспорт використовує судноплавні річки, канали, озера й інші внутрішні водойми, тому його розвиток і географія багато в чому визначаються природними умовами. З огляду на це, великі можливостями для організації річкового судноплавства мають багато країн Північної та Латинської Америки, Європи й Азії [2, с. 56].

Мережу транспортних шляхів утворюють такі основні річки й канали:

- в Європі - Сена, Рейн із притоками, Ельба, Одра, Вісла, Дунай, Дніпро, Волга, Дон та ін.;

- в Азії - Ганг, Інд, Іраваді, Янцзи, Об із Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лєна, Амур, Великий канал (Китай) та ін.;

- у Північній Америці - Міссісіпі з притоками, Св. Лаврентія, Маккензі, Береговий канал (Сполучені Штати Америки), Великі озера та ін.;

- у Латинській Америці - Амазонка і Парана;

- в Африці - Конго, Нігер, Ніл;

- в Австралії - Муррей із притокою Дарлінг.

Загальна протяжність судноплавних річок і каналів світу становить 550 тис. км, з яких майже половина припадає на Російську Федерацію та Китай (понад 100 тис. км кожна), Сполучені Штати Америки (понад 40 тис. км) і Бразилію (ЗО тис. км). За загальним вантажообігом внутрішніх водних шляхів перше місце посідають Сполучені Штати Америки (далі - США), друге - Китай, третє - Російська Федерація, далі йдуть Німеччина, Канада і Нідерланди.

С.Кузнецов зазначає, що Україна має значні й протяжні річкові ресурси, які не до кінця використовуються як зручний і дешевий спосіб доставки вантажів як по Україні, так і за її межі [3, с. 130].

Мережу транспортних шляхів в Україні утворюють чотири великі судноплавні річки: Дунай, Дніпро, Дністер і Південний Буг. Усі вони мають вихід до Чорного моря, а Дунай і Дніпро належать до п'яти найбільших річок Європи. Однак, незважаючи на наявний в Україні потенціал для розвитку транспортного сполучення за допомогою річкового транспорту, ним перевозиться лише 0,5% товарів. Серед країн Європейскього Союзу (далі - ЄС) цей показник сягає 16,3% - у Болгарії, 12,3% - у Німеччині. Загалом у країнах ЄС згаданий показник становить 6,7% [З, с. 141].

Морський транспорт України посідає не настільки значне місце в структурі внутрішніх перевезень, як в європейських країнах, але має великий транзитний потенціал, зазначає Б. Буркинський [4, с. 12]. На узбережжі Чорного й Азовського морів розташовані 20 морських торговельних портів (Ренійський, Ізмаїльський, Усть-Дунайський, Білгород-Дністровський, Чорноморський, Одеський, Південний, Миколаївський, Дніпро-Бузький, спеціалізований порт «Октябрьск», Херсонський, Генічеський, Скадовський, Євпаторійський, Севастопольський, Ялтинський, Феодосійський, Керченський, Бердянський, Маріупольський) і 12 портових пунктів, не беручи до уваги багатьох портів і пристаней, що належать підприємствам, не підвідомчим Міністерству транспорту України, рибалкам (4 морських рибних порти), металургам, суднобудівникам і нафтогазовидобувачам.

За даними Державного підприємства «Державнийо проектно-вишукувальний та НДІ морського транспорту «ЧорноморНДІпроект»», загальна довжина причального фронту основних 20 морських торговельних портів перевищує 38 км. З них - 11 км призначені для навалочних і насипних вантажів, приблизно 15 км - для всіх видів генеральних вантажів, 4,5 км - для пасажирських операцій, 1,5 км - для наливних вантажів і 4 км - для допоміжних операцій [4, с. 15].

Найбільш значними серед морських торговельних портів України є розташовані неподалік один від одного (у північно-західній частині Чорного моря) Одеський, Чорноморський і Південний порти. На їхню частку сумарно припадає майже 70% усього вантажообігу українських морських портів. Ці порти мають найкращі морські підходи (осідання прийнятих судів - від 11,5 до 14 м), тоді як інші можуть приймати судна зі значно меншим осіданням.

В Одеському та Чорноморському торговельних портах розташовані найбільші в Україні контейнерні термінали. У гирловій частині найбільших українських рік Дніпра й Південного Бугу розташована інша група морських портів - Миколаївський, Херсонський, «Октябрьск», Дніпро- Бузький (порт глиноземного заводу), що працюють як із навалочними, так і з генеральними вантажами.

На берегах Кримського півострова розташовані морські порти, а саме: Євпаторійський, Севастопольський, Ялтинський, Феодосійський, Керченський торговельні порти. Вони призначені, насамперед, для обслуговування транспортних потреб самого Криму. Такі порти, як Ялтинський і Севастопольський, є досить перспективними для розвитку пасажирських, круїзних перевезень. Феодосійський торговельний порт посідає друге місце в Україні по перевалці нафти й нафтопродуктів. Хоча зараз ми не маємо доступу до морських портів, розташованих на Кримському півострові, проте вони входять у загальну інфраструктуру водних перевезень в Україні.

На північному узбережжі Азовського моря розташовані Бердянській і Маріупольський морські торговельні порти, для яких характерна близькість до найбільш промислово- розвинених районів України - Донбасу та Придніпров'я. Експорт металу й іншої продукції цих регіонів і забезпечує основне завантаження портів [4, с. 17].

Однак через ситуацію на Донбасі, у зоні антитерористичної операції та перекриття Керченської протоки для будівництва Російською Федерацією Керченського мосту потенціал цих морських портів різко зменшився. Така ситуація вимагає переорієнтації вантажопотоків на порти Чорного моря.

Україна має також три морських торговельні порти в низов'ях Дунаю - Ренійський, Ізмаїльський і Усть- Дунайський.

Через ці порти проходили значні вантажопотоки в напрямку придунайських країн.

Але зазначені порти в останні роки опинилися серед найбільш постраждалих підприємств: спочатку через ембарго Організації Об'єднаних Націй на торгівлю з Югославією (у 1992-- 1995 рр.), потім - через припинення наскрізного судноплавства річкою в 1999 р. внаслідок руйнування югославських мостів на Дунаї.

Будувалися українські морські торговельні порти для потреб величезної країни - Радянського Союзу - і переробляли в 1990 р. понад 120 млн. т вантажів. Розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік, розрив економічних і господарських зв'язків між виниклими новими державами, економічна криза в цих країнах призвели до різкого скорочення вантажообігу в українських портах. Пік падіння вантажообігу припав на 1996 р., коли було перероблено всього 51 млн. т [5, с. 29].

Сьогодні ситуація значно змінилась. Зокрема, Ренійський морський торговельний порт, за даними Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у січні-червні 2017 р. збільшив вантажообіг порівняно з аналогічним періодом минулого року на 21% - до 424,18 тис. т.

Т. Аверочкіна зазначає, що на берегах Дніпра і Південного Бугу розташовані 10 українських річкових портів і пристаней (Кам'янський, Дніпровський, Запорізький, Київський, Кременчуцький, Миколаївський, Нікопольський, Новокаховський, Херсонський, Черкаський річкові порти) [6, с. 8]. На Дністрі розташований Могилів-Подільський, а на Дунаї - Ізмаїльський річковий порт і Ренійський морський порт, що поєднує річковий і морський напрями діяльності.

Річкові порти є транспортними вантажопереробними комплексами, які містять: портальні, плавучі крани вантажопідйомністю від 5 до ЗО т, екскаватори, автокрани, авто- та електронавантажувачі й інші механізми; гідротехнічні споруди, зокрема й причали та захисні споруди; портові акваторії з підхідними фарватерами; відкриті складські території та закриті склади; під'їзні автомобільні та залізничні шляхи; ремонтні майстерні й інші допоміжні об'єкти [6, с. 8].

Отже, можна дійти висновку, що Україна має великий потенціал і достатню інфраструктуру для розвитку морських перевезень. Найближчою перспективою є збільшення обсягів перевезень до європейських показників.

Для подальшого правового регулювання господарської діяльності річкових і морських портів необхідно визначитись з їхнім правовим статусом, надати визначення.

Закон України «Про морські порти України» (далі - Закон), ухвалений 2012 р., узгодив терміни із загальноєвропейськими, зокрема, у ст. 1 Закону визначено, що морський порт - визначені межами територія й акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних і експедиційних робіт, а також інших, пов'язаних із цим, видів господарської діяльності [7].

На відміну від морських портів, законодавче визначення поняття «річковий порт» дотепер відсутнє. Спроби ухвалити нормативно-правовий акт, який би регулював судноплавство на внутрішніх водних шляхах України, були ще 2010 р., коли Кабінет Міністрів України ініціював ухвалення Закону «Про внутрішній водний транспорт». Законопроект був спрямований на визначення правових, економічних і організаційних засад діяльності внутрішнього водного транспорту, але не був ухвалений. 2015 р. Міністерство інфраструктури України розробило законопроект «Про внутрішній водний транспорт», який подали до Верховної Ради України. Міністерство запропонувало створити сприятливі умови для розвитку перевезень вантажів і пасажирів внутрішніми водними шляхами й ініціювало в проекті закону певні новації: по-перше, створення

Адміністрації внутрішніх водних шляхів; по-друге, відкриття внутрішніх водних шляхів для невійськових суден під іноземними прапорами; по-третє, введення цільового річкового збору; по-четверте, спрощення процедур контролю під час входу/виходу суден у/із внутрішніх водних шляхів, пов'язаних із дотриманням безпеки судноплавства, митними та прикордонними формальностями; по- п'яте, узгодження умов проходження шлюзами, а також порядку їх утримання із практикою провідних країн ЄС.

Законопроект також пропонує законодавчо закріпити поняття «річковий порт»: «Річковий порт (термінал) - суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, який на законних підставах використовує об'єкти інфраструктури внутрішнього водного транспорту для стоянки й обслуговування суден на річкових водних шляхах, обслуговування пасажирів, проведення вантажних, транспортних і експедиційних робіт, а також інших, пов'язаних із цим, видів господарської діяльності» [8].

Але, на жаль, дотепер Верховна Рада України не розглянула згаданий законопроект і не врегулювала питання річкових перевезень в Україні. Отже, саме питання узгодження українського законодавства у сфері річкових перевезень з європейським має стати першочерговим завданням для законодавців України після набрання чинності з 1 вересня 2017 р. в повному обсязі угоди про асоціацію України з ЄС.

Висновки

Отже, можна зазначити, що Україна посідає одне із провідних місць в Європі за потенціалом водних перевезень, має для цього відповідну інфраструктуру, але законодавство, особливо у сфері річкових перевезень, потребує досконалого перегляду та узгодження з вимогами законодавчих актів ЄС. Передусім, ухвалення Закону України «Про внутрішній водний транспорт», який би на законодавчому рівні закріпив термін «річковий порт» і визначив його правовий статус. Така зміна законодавчого регулювання повинна мати на меті збільшення питомої ваги перевезень морським і річковим транспортом і приведення показників до європейського рівня.

Список використаних джерел

1. Безгулая Н. Морское достояние Украины : [морской торговый порт «Южный»] / Н. Безгулая//Технополис. -2002. - № 7. - С. 22-25.

2. Транспортне право України : [навч. посібник] / Е. Демський, В. Пжевський, С. Демський, А. Мілошевич ; за ред. В. Пжевського, Е. Демського. - К.: Юрінком-Інтер, 2014. - 190 с.

3. Кузнецов С. Морське право : [підручник] /С.О. Кузнецов, Т.В. Аверочкіна ; НУ «ОЮА». - О. : Фенікс, 2011. -382 с.

4. Буркинський Б. Про роздержавлення морських торгових портів України : [морські порти України - практично єдині об'єкти в структурі морського господарства країни, які перебувають у повному державному управлінні і є одним із найбільших платників податків] / Б. Буркинський II Економіка України. - 2006. -№11.-С. 12-18.

5. Дергаусов М. Управління морськими портами України в умовах глобалізації економіки / М. Дергаусов II Економіка України. - 2001. - №11.-С. 28-30.

6. Аверочкіна Т. Портове право : [навчально-методичний посібник для студентів денної та заочної форми навчання] /Т. Аверочкіна. -О.: НУ «Одеська юридична академія», 2017. -144 с.

7. Про морські порти України : Закон України від 17 травня 2012 р. № 4709-УІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4709-17.

8. Про внутрішній водний транспорт : проект Закону України від 4 серпня 2015 р. № 2475а [Електронний ресурс]. - Режим доступу : 1Л(р:/Л«1.с1.габа.доу.иа/рІ5^еЬ2Л«еЬргос4_1?р13511=56230.

Размещено на Allbest.ru