Окремі питання адміністративно-правового регулювання відносин наукової діяльності в аграрній сфері України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоцерківського національного аграрного університету

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Окремі питання адміністративно-правового регулювання відносин наукової діяльності в аграрній сфері України

Пахомова А.О., кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті проаналізовані окремі питання щодо структури адміністративно-правового регулювання відносин наукової діяльності в аграрній сфері України. У даному дослідженні основна увага автора сконцентрована на доведенні об'єктивної необхідності та актуальності процесів інтеграції та кооперації для сфери вітчизняного агропромислового виробництва, пропонується доповнення основних принципів кооперативно-інтеграційних процесів в Україні. З урахуванням зробленого аналізу, викладені деякі авторські думки, зауваження та пропозиції.

Ключові слова: аграрна сфера, аграрно-промисловий комплекс, адміністративно-правове регулювання, інтеграція, наукова діяльність, кооперація, структура адміністративно-правового регулювання.

Постановка проблеми. Більшість дослідників при вивченні розвитку аграрної сфери акцентують увагу на аграрній політиці держави, яка насамперед, включає правове регулювання. Вивчення питань щодо удосконалення базових принципів побудови системи державного регулювання в аграрній сфері, розгляд ролі АПК у національній політиці та аналіз основних методів регулювання у сільському господарстві видаються корисними та доцільними до впровадження з урахуванням вітчизняних особливостей не лише на загальнодержавному, а й на місцевому рівні.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Наукові основи регулювання відносин, що досліджуються (у тому числі й аграрна сфера) закладені в роботах, насамперед, представників класичної економічної теорії: А. Сміта, Ф. Кене, Ж.-Б. Сея. Значний внесок у теорію підприємництва й розвиток агробізнесу зробили відомі зарубіжні вчені: Й. Шумпетер, П. Самуельсон, Ф. Хайек, М. Потер, Г. Мінцберг, А. Хопкін, Д.Е. Лінсей, а також сучасні дослідники в області теорії функціонування та розвитку агробізнесу: Е. Касл, П.Дж. Беррі, М. Бекер, А. Нельсон. Окремі аспекти означеної проблеми досліджувались у працях П.І. Еайдуцького, М.З. Згуровського, П.Т. Саблу- ка, В.В. Снітинського та інших вітчизняних вчених.

Метою даної статті є огляд структури адміністративно-правового регулювання розвитку аграрної сфери економіки та виявлення кращих прикладів для застосування в науково-практичній діяльності аграрної сфери України.

Викладення основного матеріалу. Державне регулювання є неодмінною умовою розвитку аграрної сфери економіки, це стосується й відносин щодо наукової діяльності. Метою державного регулювання є створення стабільних правових та соціально-економічних умов для розвитку сільського господарства, задоволення потреб населення в якісних продуктах харчування за соціально прийнятними цінами, охорона навколишнього середовища та, нарешті, забезпечення продовольчої безпеки країни.

Суб'єктами адміністративно-правового регулювання відносин наукової діяльності в аграрній сфері України є ті органи державного управління, що здійснюють регулювання сільським господарством, забезпечують належне виконання положень аграрного законодавства, здійснення повсякденного управління по вертикалі управлінських структури, виробничо-господарських, виробничо-обслуговуючих сільське господарство служб, а також органів сільськогосподарських інспекцій, що здійснюють контроль за діяльністю сільськогосподарських підприємств та об'єднань [1].

У нашому дослідженні об'єктами адміністративно-правового регулювання сільського господарства є, насамперед, суспільні відносини у межах наукової діяльності в аграрній сфері, а у другу чергу, необхідні матеріальні засоби та форми ведення сільськогосподарського виробництва. До останніх належать, насамперед, землі сільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва, а також галузі сільського господарства (що охоплюють рослинну, тваринну, рибну та інші суміжні галузі), соціальна сфера села та деякі інші об'єкти.

Державно-правове регулювання сільського господарства здійснюється на принципах, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, а також спеціальними законами України, таких як: «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про державну підтримку сільського господарства України» [2; 3; 4], іншими нормативно-правовими актами аграрного законодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів публічного управління в аграрній сфері в цілому.

Варто підкреслити, що законодавець розширив сферу, на яку поширюються принципи державної аграрної політики: це як безпосередньо сільське господарство, так і рибне господарство, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, аграрна наука та освіта, соціальна сфера села, їхнє матеріально-технічне та фінансове забезпечення [3,ст. 1].

Так, суспільні відносини в аграрній сфері упорядковуються і нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року, який визначає правові основи для здійснення регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності [5].

Згідно із законодавством, в аграрній підприємницької діяльності, яка стосується і наукової сфери, регуляторними органами виступають: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство економіки України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державне агентство рибного господарства України, Державне агентство лісових ресурсів України та інші уповноважені органи публічної влади.

Провідним центральним органом державного управління агропромисловим комплексом є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Правове становище та повноваження Мінагрополітики України визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 р. № 1119. Згідно з цим актом, Міністерство аграрної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує:

- формування та реалізацію державної аграрної політики, державної політики у сферах сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави;

- формування та реалізацію державної політики у сферах рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, лісового та мисливського господарства, ветеринарної медицини, безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

- формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу.

Рішення Міністерства аграрної політики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями, незалежно від форми власності, а також громадянами.

Міністр аграрної політики України несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у галузях агропромислового виробництва.

Цим документом визначені основні повноваження Мінагрополітики [6]. Варто відмітити, що у контексті даного дослідження, Мінагрополітики, відповідно до покладених на нього завдань:

- вживає заходів, спрямованих на техніко-технологічне переоснащення сфер агропромислового виробництва, сприяє розвитку машинобудування для агропромислового комплексу, енергозбереження, координації інноваційних проектів;

- забезпечує підтримку підприємств сфер агропромислового виробництва, особистих селянських і фермерських господарств, сільськогосподарської кооперації;

- готує пропозиції щодо формування та розвитку ринкових механізмів і принципів забезпечення підприємств агропромислового комплексу технічними засобами, обладнанням, зокрема для виробництва біопалива, запасними частинами, пально-мастильними матеріалами та іншими енергоресурсами;

- здійснює державну науково-технічну експертизу сортів рослин як об'єктів інтелектуальної власності; координацію діяльності підприємств, пов'язану з проведенням державного випробовування сортів сільськогосподарських рослин;

- бере участь у формуванні та реалізації бюджетної, цінової, лізингової, інноваційної, інвестиційної, страхової, тендерної політики, політики у сфері інформатизації та технічного захисту інформації, сільського туризму;

- розробляє та забезпечує виконання державних цільових, галузевих та інших програм розвитку сфер агропромислового виробництва, комплексного розвитку сільських територій, удосконалення системи управління агропромисловим комплексом;

- забезпечує у межах повноважень, передбачених законом, впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, створення системи національних інформаційних ресурсів;

- здійснює державне регулювання у сфері дорадчої діяльності, координує діяльність самоврядної організації, яка об'єднує суб'єктів дорадчої діяльності;

- здійснює у межах повноважень, передбачених законом, координацію діяльності наукових та науково-дослідних установ, що належать до сфери його управління, визначає та затверджує пріоритети розвитку аграрної науки [6, п. п. 6-8,21,39-42, 47 п. 4].

Міністерством аграрної політики та продовольства спрямовується та координується діяльність Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів; Державного агентства рибного господарства України; Державного агентства лісових ресурсів України [7].

Правоздатність цих центральних органів виконавчої влади також пов'язана з процесами адміністративно-правового регулювання відносин наукової діяльності в аграрній сфері України.

Так, наприклад, Держрибагентство, відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює ліцензування господарської діяльності, пов'язаної з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм та річок;

- розробляє порядок штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів та їх використання;

- погоджує науковим установам програми на проведення дослідного вилову водних біоресурсів;

- бере участь у проведенні експертизи проектів будівництва нових та розширення, реконструкції, технічного переобладнання діючих підприємств, документації з пе- репрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, виконання інших робіт, а також впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, що впливають або можуть вплинути на стан рибогосподарських водних об'єктів (їх частин);

- забезпечує підготовку, перепідготовку, сертифікацію фахівців у сфері рибного господарства згідно з вимогами міжнародних договорів України, інших нормативно-правових актів;

- здійснює контроль за діяльністю галузевої системи науково-технічної інформації;

- виступає, відповідно до законодавства, державним замовником науково-дослідних робіт, координує їх проведення, сприяє впровадженню у виробництво наукових розробок та поширенню передового досвіду;

- здійснює державну атестацію наукових установ, що належать до сфери управління Держрибагентства;

- розробляє програми науково-технічного розвитку у сфері рибного господарства та організовує їх виконання [8, п.п. 29-32, 54, 55, 61-63 п. 4]».

Держлісагентство, відповідно до покладених на нього завдань, виступає в установленому порядку замовником науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, необхідних для виконання державних цільових програм розвитку лісового і мисливського господарства, забезпечує впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, а також нових технологій і передового досвіду, організовує, відповідно до законодавства, діяльність метрологічної служби на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління [9, п.п. 31 п. 4].

Таким чином, протягом вже більш ніж двадцяти років залишається невирішеним питання чіткої регламентації відносин між розробниками наукоємної продукції та сільськогосподарським виробником, тому стверджувати у цьому сенсі про помітне удосконалення структур адміністративно-правового регулювання на місцях відносин наукової діяльності в аграрній сфері поки неможливо [10]. Практична відсутність визначеного спеціального механізму правового регулювання також не сприяє прискоренню сучасних процесів у перспективному напрямку, але ж саме від конкретної обраної (обраних) організаційно-правової форми кооперації та інтеграції буде залежати, які принципи ляжуть в основу процесів перетворення місцевих структур правового регулювання в аграрній сфері України (відносин наукової діяльності зокрема), наскільки збережеться самостійність суб'єктів у сфері сільськогосподарського виробництва та буде забезпечена справедливість розподілу між учасниками кінцевого результату їхньої спільної діяльності зокрема.

кооперація аграрний політика

Список використаних джерел

1. Сільнова А.О. Система і повноваження органів державного управління науково-дослідною роботою в галузі сільського господарства / А.О. Сільнова II Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук, праць. - 2008. -№2,- С. 85-92.

2. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон України від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ зі змінами та доповненнями: за станом на 01.01.2015 р. II Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 45. - Ст. 602.

3. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України від 18 жовтня 2005 року № 2982-ІУ зі змінами та доповненнями: за станом на 18.10.2015 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2006. -№1.-Ст. 17.

4. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 червня 2004 року № 1877-ІУ зі змінами та доповненнями: за станом на 01.01.2017 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 49 - Ст.527.

5. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: року: Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІУ зі змінами та доповненнями: за станом на 26.11.2016 р. II Відомості Верховної Ради України. - 2004. -№9,- Ст. 79.

6. Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 р. № 1119: за станом на 29.07.2017 р. II Відомості Верховної Ради України. -Урядовий кур'єр. -2016. -№1.-5 січня.

7. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442: за станом на 13.01.2017 р. II Офіційний вісникУкраїни. - 2014. - № 74. -23 вересня.

8. Положення про Державне агентство рибного господарства України: Постанова Кабінету Міністрів України від ЗО вересня 2015 р. № 895: за станом на 30.09.2015 р. II Офіційний вісник України. - 2015. - № 90. - 20 листопада.

9. Положення про Державне агентство лісових ресурсів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521: за станом на 08.10.2014 р. II Офіційний вісник України. -2014. - № 82. -21 жовтня.

10. Пахомова А.О. Адміністративно-правові аспекти науково-дослідної системи АПК / А.О. Пахомова II Форум права. - 2011. - № 2. -С. 715-721

Размещено на Allbest.ru