Співвідношення земельної правосуб’єктності громадян з іншими видами правосуб’єктності

Размещено на http://www.allbest.ru

СПІВВІДНОШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ГРОМАДЯН З ІНШИМИ ВИДАМИ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ

Чабаненко М.М.,

доктор юридичних наук,

професор кафедри цивільного,

трудового та господарського права

Мірошніченко О.О.,

магістрант VI курсу

Дніпровський національний університет

імені Олеся Гончара

У статті розглянуті окремі аспекти співвідношення земельної правосуб'єктності з іншими видами правосуб'єктності та виокремлено її відмінні ознаки. Було розглянуто моменти виникнення земельної правосуб'єктності громадян на прикладі підстав набуття права власності на землю.

Ключові поняття: правосуб'єктність, земельна правосуб'єктність, право власності на землю, Земельний кодекс України.

земельний правосуб'єктність право власність

В статье рассмотрены отдельные аспекты соотношения земельной правосубъектности с другими видами правосубъектности и выделены ее отличительные признаки. Были рассмотрены моменты возникновения земельной правосубъектности граждан на примере оснований приобретения права собственности на землю.

Ключевые слова: правосубъектность, земельная правосубъектность, право собственности на землю, Земельный кодекс Украины.

The article considers approaches to the interrelation of land legal personality with other types of legal personality. Also, the moments of occurrence of land legal personality ofcitizens were considered on the example ofacquisition the title to land.

Key words: legal existence, land legal capacity of citizens, title to land, Land code of Ukraine.

Постановка проблеми

Земельне законодавство України не визначає поняття правосуб'єктності учасників земельних правовідносин. Через відсутність у чинному законодавстві даних норм виникає спірне питання, чи визнається земельна правосуб'єктність самостійним різновидом правосуб'єктності, чи вона є частиною цивільної правосуб'єктності. Усі права на землю громадян закріплені Земельним кодексом України, який визначає основні засади права на землю, порядок набуття та реалізації права на землю. Цивільне законодавство містить загальні норми щодо поняття фізичної особи, її право- та дієздатності, дає перелік основних майнових прав особи, до яких належить і право на землю. Проте зміст земельної право- та дієздатності не конкретизується.

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що в наш час відбуваються активні обговорення щодо скасування мораторію на продаж землі за прикінцевими положеннями Земельного кодексу України та надання громадянам можливості вільного розпорядження земельними ділянками. Саме тому дослідження обсягу земельної правосуб'єктності громадян під час набуття права власності на землю потребує конкретизації та уточнення.

Стан опрацювання. Деяким аспектам земельної правосуб'єктності були присвячені дослідження О.В. Венедиктова, Г.О. Аксеньонока, М.І. Краснова, Н.І. Титової та інших. Проте вченими не було виокремлено конкретних ознак земельної правосуб'єктності, за якими її можна виділити як окремий вид галузевої правосуб'єктності, що і зумовлює актуальність дослідження.

Метою статті є здійснення співвідношення земельної правосуб'єктності громадян з іншими видами правосуб'єктності шляхом виокремлення її характерних ознак.

Викладення основного матеріалу

За теорією права, правосуб'єктність підрозділяється на види залежно від кола та змісту передбачених нею прав і обов'язків. За цією ознакою розрізняють правосуб'єктність: а) загальну; б) галузеву; в) спеціальну.

Загальна правосуб'єктність є специфічною правовою категорією, що відображає своєрідність предмета конституційно-правового регулювання. Вона виражає загальну, принципово рівну можливість тих чи інших осіб бути суб'єктами майнових відносин, що складаються на основі товарного виробництва.

Галузева правосуб'єктність - це здатність особи бути учасником правовідносин того чи іншого галузевого права. Залежно від розподілу права на галузі розрізняють цивільну, адміністративну, трудову, земельну й інші правосуб'єктності осіб. З огляду на класичне розуміння права, галузева правосуб'єктність визнає за особою здатність бути учасником правовідносин у певній сфері суспільних відносин.

Спеціальна правосуб'єктність - це здатність особи бути учасником лише визначеного кола правовідносин у межах даної галузі права. Наприклад, у земельному праві - це спеціальна земельна правосуб'єктність іноземців і осіб без громадянства.

Особливості правосуб'єктності в окремих галузях права ще недостатньо вивчені. Багато авторів розглядають правосуб'єктність в адміністративному, трудовому, земельному праві за тим же принципом, що і загальну правосуб'єктність, тобто як узагальнену, абстрактну передумову володіння правом і несення юридичних обов'язків.

Відомі російські вчені Р.З. Лівшиц, Ю.П. Орловський зазначають: «У цивільному праві правоздатність і дієздатність не збігаються за суб'єктами: особа може володіти цивільною правоздатністю, проте її цивільна дієздатність може бути обмежена <...> В інших галузях права це неможливо» [1, с. 35]. В інших галузях правосуб'єктність є загальною, рівною для всіх передумовою володіння правами лише за вихідними елементами, де правосуб'єктність являє собою «бланкетну» можливість бути суб'єктом відповідного кола правовідносин (наприклад, земельних). За іншими своїми елементами правосуб'єктність у згаданих галузях має конкретизований характер.

На основі аналізу правової доктрини та законодавчих положень можна виокремити такі відмінні ознаки земельної правосуб'єктності громадян.

По-перше, на відміну від цивільного законодавства, у земельному законодавстві не визначається поняття земельної правоздатності та земельної дієздатності громадян і моменту їх виникнення та припинення. Дана неврегульованість спричинила дискусії щодо існування такого виду правосуб'єктності, окремого від цивільної. Так, О.В. Венедиктов [2, с. 24] вважав, що правосуб'єктність цивільна - це передумова виникнення земельної. Г.О. Аксеньонок [З, с. 72] підкреслював свого часу, що, незважаючи на спільність проблеми правоздатності й дієздатності в цивільному й земельному праві, правосуб'єктність останнього має деяку специфічність, пов'язану з використанням землі, особливо в сільському господарстві, де земельні права переплітаються із трудовою участю в її обробці. М.І. Краснов [4, с. 126] розглядав цивільну правосуб'єктність як таку ж галузеву, як земельна, трудова й інші, та зазначав, що правоздатність земельна, на відміну від цивільної, не є однаковою для всіх громадян. Аналізуючи останню думку, Н.І. Титова [5, с. 93] доходить висновку, що пріоритетний і найбільший обсяг земельної правоздатності стосовно земель сільськогосподарського призначення належить громадянам України в особі селян, оскільки саме вони мають право й реальну можливість бути носіями як загальної, так і спеціальної - земельної правоздатності.

Різноманітні думки висловлювалися і щодо моменту настання земельної дієздатності громадянина. В одних випадках її виникнення пов'язувалося з досягненням особою повноліття, у других - 16-річного віку, у третіх - з появою в особи здібності до сільськогосподарської праці. Останній погляд можна обґрунтувати тим, що членство в сільськогосподарському підприємстві закон дозволяє із 16-річного віку, у фермерському господарстві - із 14-річного. Проте загальновідомо, що дієздатність у повному обсязі передбачає свідому (розумну) поведінку особи у відповідних обставинах зокрема й у разі набуття земельних прав і створення для себе земельних обов'язків, а сама собою здатність до сільськогосподарської праці ще не може бути єдиним свідченням можливості такої поведінки. Тому доцільно, напевне, врахувати наявність для цього також інших чинників.

Лише за наявності всіх зазначених чинників, вважаємо, існує достатньо підстав для визнання повної земельної дієздатності громадянина. До того ж без цього він не зможе здійснити належні йому правомочності.

По-друге, на відміну від цивільної та трудової правосуб'єктності, обсяг земельної правосуб'єктності залежить не від віку особи, а від її приналежності до громадянства України. Виходячи із цього, різними є підстави для набуття земельної правосуб'єктності. Так, у цивільному праві вона виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю [6]. У земельному ж праві земельна правосуб'єктність виникає з моменту набуття особою громадянства і припиняється з моментом втрати громадянства України. Так, відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть бути у власності іноземців, осіб без громадянства, а прийняті в спадщину підлягають відчуженню протягом року [7].

По-третє, обсяг прав і обов'язків громадян як учасників земельних правовідносин залежить також і від підстав набуття права власності на землю. Земельний кодекс України визначає такі підстави для громадян України: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатну передачу із земель державної і комунальної власності; в) приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Щодо іноземців і осіб без громадянства, то Земельний кодекс України визначає лише три підстави для набуття права власності: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викуп земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини [7].

Виходячи із перелічених підстав, обсяг правосуб'єктності громадян може бути різним. Зокрема, на відміну від звичайного обсягу прав на землю, у разі виділення в натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю) громадянин має додаткове право обміну земельними ділянками всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якщо власник виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно.

По-четверте, відмінними є процедури припинення й обмеження земельної правосуб'єктності. Дана обставина зумовлена особливим правовим статусом землі. Так, на відміну від цивільної правосуб'єктності, підставою для припинення якої є смерть особи, земельна правосуб'єктність може бути припинена шляхом введення законодавчого акта або набрання чинності судовим рішенням.

Зокрема, Земельним кодексом України передбачена можливість припинення прав на землю шляхом викупу земельних ділянок для суспільних потреб, які перебувають у власності фізичних і юридичних осіб, та примусового відчуження земельних ділянок із мотивів суспільної необхідності. Також земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування на підставі та порядком, передбачених цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель може реалізовуватися на підставі добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення за погодженням із Верховною Радою України [7].

Також варто навести положення чинного мораторію на продаж землі за прикінцевими положеннями Земельного кодексу України, за яким не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок із метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами [7].

Особливості настання земельної правосуб'єктності можна дослідити на прикладі права власності громадян на землю. Як вже зазначалося, Земельним кодексом України передбачено п'ять видів правосуб'єктності громадян залежно від підстав набуття права власності на землю. З метою уніфікації підходів розглянемо моменти настання земельної правосуб'єктності в кожному з перелічених випадків.

Щодо першої підстави, а саме придбання права власності на землю за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, то укладення таких угод здійснюється відповідно до вимог цивільного законодавства України. Так, за ст. 374 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону [6]. Що стосується віку, то на вчинення правочину щодо нерухомого майна особа повинна мати повну дієздатність. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Тобто момент настання земельної правосуб'єктності на такій підставі залежить від набуття особою загальної повної дієздатності та від набуття особою громадянства.

Щодо другої підстави, то порядок безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності визначається безпосередньо Земельним кодексом України. Зокрема, ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України визначається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень [7]. Тобто законодавець пов'язує момент виникнення земельної правосуб'єктності з набуттям громадянства України та виникненням інтересу до безоплатної приватизації.

Щодо третьої підстави, а саме в разі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, законодавець не визначає конкретного віку, з яким пов'язане настання в особи зазначеного права. Лише зазначається, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень (ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України) [7]. Тобто законодавець пов'язує виникнення права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами з виникненням зацікавленості особи в приватизації та наявності цієї земельної ділянки в користуванні без зазначення конкретного віку. Вважаємо, що земельна правосуб'єктність у такому разі починається з моментом початку користування земельною ділянкою.

У разі набуття права власності на землю шляхом прийняття спадщини, відповідно до ст. 1222 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину [6]. У такому разі момент настання земельної правосуб'єктності визначається моментом прийняття ним спадщини незалежно від віку спадкоємця.

Останньою підставою набуття права власності на землю є виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) пов'язують із колишнім членством у колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських кооперативах, сільськогосподарських акціонерних товариствам, зокрема й утворених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також право на земельну частку (пай) мають пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на таке право встановленим законодавством порядком, і спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом [8].

Аналізуючи різні підстави набуття права власності на землю громадянами, можна зробити висновок щодо різнорідності моментів настання земельної правосуб'єктності в згаданих випадках, зумовленої особливостями виникнення даних правовідносин. Так, законодавець пов'язує виникнення права власності на землю з набуттям особою загальної повної дієздатності; з набуттям особою громадянства України чи громадянства іншої країни або відсутністю громадянства; з виникненням інтересу (щодо безоплатної приватизації та приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування); з моментом початку користування земельною ділянкою; з моментом прийняття спадщини; із членством у колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських кооперативах, сільськогосподарських акціонерних товариствам, зокрема і створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що земельна правосуб'єктність громадян є окремим видом галузевої правосуб'єктності, що зумовлюється особливостями земельних правовідносин і правовим статусом землі як основного національного багатства. Виявлення таких особливостей земельної правосуб'єктності є основою для проведення подальшого дослідження проблематики.

Список використаних джерел:

1. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право : вопросы теории / С.А. Иванов, Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. - М.: Наука, 1978. - 367 с.

2. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений / А.В. Венедиктов II Сов. гос-во и право. - 1955. -№6,- С. 23-29.

3. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР / Г.А. Аксененок. - М.: Госюриздат, 1958. - 308 с.

4. Краснов Н.И. Право землепользования в СССР и его виды / Н.И. Краснов. - М. : Юрид. лит., 1964. -362 с.

5. Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України : [наук.-навч. посібник] / за ред. Н.І. Титової. - Львів : Вид-во «ПАЮ», 2005. - 368 с.

6. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ II Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № № 40-44. - Ст. 356.

7. Земельний кодекс України : Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768--ІІІ II Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № № 3-4. - Ст. 27.

8. Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв): Закон України від 5 червня 2003 р. № 899-ІУII Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 314.

Размещено на Allbest.ru