Міжнародно-правові засади співробітництва України та Європейського поліцейського офісу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародно-правові засади співробітництва України та Європейського поліцейського офісу

Міжнародне співтовариство давно усвідомило, що міжнародна злочинність не є проблемою окремої держави, а виступає одним з основних чинників, що перешкоджають нормальному суспільному розвитку і встановленню міжнародного правопорядку. Для оперативної боротьби з різними проявами злочинності на території ЄС був необхідний єдиний центр, який би забезпечував акумуляцію відомостей щодо злочинців та вживав заходів щодо їх розшуку - таким центром виступив Європейський поліцейський офіс (далі - Європол). Євроінтеграційні процеси і підписання Угоди про асоціацію сприяли більш тісній взаємодії органів державної влади України з європейськими організаціями, а саме Міністерства внутрішніх справ і Європолу. Прийняття низки нормативних актів та підписання Угоди про оперативне і стратегічне співробітництво між Україною і Європолом (далі - Угода) зумовлює необхідність визначити правовий статус останнього, мету, завдання і основні напрями діяльності.

Питання діяльності Європолу досліджені в роботах П.Н. Бирюкова, Є.І. Дармичева, Х.М. Джантаєва, Є.В. Єрофеєва, Н.Н. Курко, О.І. Лежиніна, О.О. Теличкіна, 1.0. Теличкіна та багатьох інших.

Метою статті є встановлення правового статусу Європейського поліцейського офісу, аналіз правової бази як основи для співробітництва з Україною, визначення основних завдань, сфер і форм діяльності.

Європейський Союз - складне інтеграційне утворення й унікальне на сьогодні. Починаючи з середини XX ст., тенденція зближення народів Європи безперервно розвивалася, і, хоча відправним пунктом європейської інтеграції стало, перш за все, формування загальних економічних відносин, інтеграція народів тільки в одній сфері громадського життя без залучення до цього процесу інших неможлива. Не викликає жодних сумнівів висновок про те, що інтеграційні процеси поступово зменшують значення державних кордонів, роблять їх більш відкритими для міжнародної взаємодії, і громадське життя набуває міжнародного характеру. Варто зауважити, що, крім явних переваг, які вони приносятьлюдству, виникає низка супутніх їм проблем. Однією з таких проблем і є зростання транснаціональної злочинності, і саме боротьба з цією проблемою, на думку громадян ЄС, розглядається як одна з пріоритетних сфер, на яких протягом найближчих років має концентрувати свою діяльність Європейський Союз [1].

Таким чином, виникла необхідність у створенні поліцейської організації, що діє на території Євросоюзу і здійснює співробітництво з національними поліцейськими службами і відомствами з метою боротьби з організованою міжнародною злочинністю і для обміну оперативною інформацією. Власне, з метою більш тісної взаємодії дер - жав-членів Європейського Союзу наприкінці XX ст. і було створено Європейське поліцейське відомство.

Щодо формування Європолу, то перші кроки в напрямі поліцейської кооперації в Європі здійснювалися ще в 1970-ті рр., але серйозних і рішучих дій зроблено не було [2, с. 3]. Пізніше керівництва європейських країн усвідомили необхідність формалізувати співпрацю, що призвело до того, що в 1991 р. на саміті в Люксембурзі канцлер ФРН Г. Коль пропонує створити загальноєвропейську поліцейську структуру, що нагадує структуру і роботу американського ФБР. Ідею втілили в реальність після підписання 07.02.1992 р. Маастрихтського договору. Фактично, з 1994 р. служба існувала в обмеженому вигляді як «Підрозділ Європолу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків».

У повному обсязі функціонувати служба почала з 01.07.1999 р., після підписання Конвенції про створення Європейського поліцейського відомства [3, с. 83].

Згідно з положеннями Конвенції про створення Європолу були визначені і йога основні завдання, такі як координація роботи національних служб для боротьби з міжнародною організованою злочинністю, оперативність обміну інформацією поліцейськими. Основними напрямами діяльності Європолу було визначено підвищення ефективності компетентних органів держав-членів і сприяння співробітництву між ними заради реалізації ряду завдань: розкриття правопорушень у сфері нелегальної імміграції; запобігання тероризму і боротьба з ним; запобігання незаконному обігунаркотиків; заборона торгівлі людьми; запобігання торгівлі радіоактивними і ядерними речовинами; контроль торгівлі транспортними засобами; запобігання підробки грошових знаків; підвищення відсотка розкриття міжнародних злочинів; пошук і аналіз інформації; оперативна обробка отриманих даних; надання допомоги в розшуковій діяльності; захист і оперативний обмін отриманою інформацією між державами-членами ЄС; узагальнення, накопичення та ефективне зберігання інформації на електронних і паперових носіях [4, с. 63]. Таким чином, Конвенція про створення Європолу стала основою для становлення цієї організації як основної на території ЄС у сфері боротьби з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом та іншими формами тяжких злочинів.

Співпраця правоохоронних органів України та європейських країн у сфері боротьби зі злочинністю і безпеки набула системного характеру після видання Указу Президента України від 11.06.1998 р. за №615/98, яким було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу [5].

Наступним документом став План дій «Україна - Європейський Союз», схвалений Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21.02.2005 р., яким було передбачено розвиток співпраці України та ЄС у подоланні спільних загроз у сфері безпеки, включаючи боротьбу з тероризмом, непоширення зброї масового знищення і боротьбу з нелегальним експортом зброї [6].

Співпраця з цією міжнародною організацією була започаткована Верховною Радою України, яка ратифікувала угоду про стратегічне співробітництво між Україною та Європолом Законом України №2576-УІ від 05.10.2010 р. [7]. Відповідно до ст. ст. 2, 3 угоди, передбачена співпраця шляхом обміну стратегічною і технічною інформацією про стан і розвиток злочинності, нові форми протидії злочинності, методи проведення поліцейських розслідувань і криміналістичних експертиз, канали переведення грошових коштів, які отримані злочинним шляхом тощо.

Із метою виконання положень Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво наказомМВС України №271 від 16.03.2015 р. затверджено Положення про Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, яким конкретизовано взаємодію з Європолом.

Зокрема, стратегічними завданнями визнавались організація та координація співробітництва компетентних органів України (Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби фінансового моніторингу України, Генеральної прокуратури України) з Європолом, а також напрацювання заходів, спрямованих на вдосконалення механізму взаємодії.

Новим етапом співпраці стало підписання Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво, яка була ратифікована Законом України №2129-УІІІ від 12.07.2017 р. [8].

Зважаючи на положення Угоди, метою співпраці є встановлення відносин співробітництва між Україною та Європолом із метою підтримки України та держав-членів Європейського Союзу в запобіганні і боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими формами тяжких злочинів, які зачіпають двох або більше держав - членів у такий спосіб, що потребує спільного підходу держав-членів, зважаючи на масштаб, значущість та наслідки таких злочинів, зокрема шляхом обміну інформацією між Україною та Європолом.

Крім обміну інформацією, співробітництво може включати обмін спеціальними знаннями, загальними зведеннями, результатами стратегічного аналізу, інформацією щодо процедур кримінальних розслідувань, інформацією про методи запобігання злочинності, участь у навчальних заходах, а також надання консультацій та підтримки в окремих кримінальних розслідуваннях.

Серед пріоритетних напрямів співробітництва між Україною та Європолом варто виокремити такі: незаконний обіг наркотиків; нелегальна діяльність, пов'язана з відмиванням коштів; злочини, пов'язані з ядерними та радіоактивними речовинами; нелегальне перевезення іммігрантів; торгівля людьми; злочини, пов'язані з автотранспортними засобами; вбивства, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; нелегальна торгівля людськими органами і тканинами; викрадення людей, незаконне обмеження свободи та взяття заручників; расизм та ксенофобія; організоване пограбування; нелегальна торгівля предметами, що становлять культурну цінність, зокрема антикваріатом та виробами мистецтва; обман та шахрайство; рекет та вимагання; підробка продукції та її піратське поширення; підробка адміністративних документів та їх незаконний обіг; підробка грошових знаків та платіжних засобів; злочин із використанням комп'ютера; корупція; нелегальна торгівля зброєю, боєприпасами та вибухівкою; нелегальна торгівля видами тварин, які перебувають під загрозою зникнення; нелегальна торгівля видами рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та їхніх підвидів; злочин проти навколишнього середовища.

Окремо варто зауважити, що Угода не завдає шкоди і жодним чином не зачіпає і не впливає на зобов'язання щодо обміну інформацією за договором про взаємну правову допомогу, будь-якою іншою угодою або домовленістю про співробітництво чи наявними відносинами між правоохоронними органами щодо обміну інформацією між Україною та будь-якою державою - членом Європейського Союзу.

Однією з умов взаємодії України та Європолу, згідно зі ст. 6 Угоди, є визначення Національного контактного пункту, яким виступає відділ по взаємодії з Європолом Національної поліції України. Він є центральним пунктом під час здійснення контактів щодо: перегляду, виправлення та/або видалення персональних даних; передачі персональних даних від юридичних осіб приватного права, створених в Україні, а також інформації від фізичних осіб, які проживають в Україні, до Європолу. Існування Національного контактного пункту не виключає можливості прямого обміну інформацією між компетентними органами (Національна поліція України, Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України тощо) і Європолом.

Співробітництво у зазначених напрямах втілюється у різних формах, а саме: обмін інформацією, взаємодія з групами аналізу, участь у спільних слідчих групах.

Сторони надають одна одній лише ту інформацію, що зібрана, зберігається і передається відповідно до їхніх відповідних правових актів та отримана без порушень їхнього чинного законодавства щодо захисту прав людини. Інформація, мета передачі якої визначена, може бути використана лише для її досягнення і має дотримуватись обмеження щодо її використання, видалення або знищення, включаючи можливе обмеження доступу загалом або за конкретних умов. Для використання інформації для іншої мети, ніж та, для якої цю інформацію було передано, має бути отримано дозвіл Сторони, що її передала. Подальша передача інформації, отриманої Україною й Європолом, обмежується компетентними органами держави і органами держав-членів Європейського Союзу, відповідальними за запобігання та боротьбу зі злочинністю відповідно.

Сторони забезпечують, що передана або отримана інформація є захищеною технічними та організаційними заходами шляхом заборони неуповноваженим особам доступу до обладнання, яке використовується з метою оброблення персональних даних, запобігання несанкціонованому зчитуванню, копіюванню, модифікації або видаленню збережених персональних даних.

Також варто наголосити на тому, що представники Національного контактного пункту та Європолу регулярно консультуються один з одним із питань політики та питань, що становлять спільний інтерес, із метою реалізації їхніх завдань та координації відповідної діяльності; проводяться зустрічі між компетентними органами України та Європолом; представник Національного контактного пункту може бути учасником засідання голів національних підрозділів Європолу. Таким чином, можна дійти висновку, що консультації є важливими для поглиблення і посилення співробітництва, а також моніторингу ходу виконання положень Угоди.

Наступною формою співробітництва є взаємодія експертів з України з групами аналізу. Експерти мають право бути присутніми на засіданнях груп аналізу та отримувати від Європолу за запитом інформацію стосовно опрацювання пов'язаних з аналізом робочих файлів, а також отримувати результати аналізів, які стосуються України.

Також, згідно зі ст. 18 Угоди, Україна і Європол пропонують одна одному надання підтримки у створенні та функціонуванні спільних слідчих груп. Важливо зауважити, що персонал Європолу має право брати участь у діяльності спільних слідчих груп і бригад, що розслідують підвідомчі Європолу злочини на території будь-якої країни-члена ЄС. Організаційні умови участі персоналу Європолу в операціях визначаються за домовленістю керівництва Європолу і держави, на території якої реалізується певний захід. Разом із тим персоналу Європолу заборонено безпосередньо брати участь у реалізації примусових заходів. Це було і залишається прерогативою національних служб. До того ж, у процесі операцій спільної слідчої бригади персонал Європолу підпорядковується національному праву відповідної держави [9, с. 63].

Безсумнівно, співробітництво України та Європолу має здійснюватися на принципах безпеки та конфіденційності. Ці засади передбачають певні обов'язки для кожної сторони, а саме: захищати та охороняти інформацію з обмеженим доступом; забезпечити у себе наявність організації, системи і заходів щодо безпеки; забезпечити належний рівень фізичного захисту приміщення, в якому зберігається інформація; належним чином забезпечити обмеження доступу і володіння інформацією тими особами, яким відповідно до покладених на них службових функцій та обов'язків необхідно ознайомлюватися з такою інформацією та здійснювати її оброблення.

Підбиваючи підсумки, можна з упевненістю сказати, що, пройшовши шлях довжиною в три десятки років, Європол займає одне з провідних місць у світі в боротьбі з міжнародною злочинністю, забезпеченні безпеки, запобіганні тероризму та торгівлі зброєю. Налагоджена нормативна база з питань співробітництва України з Європолом виступає фундаментом для подальшої спільної роботи і свідчить про тенденцію до поглиблення дедалі тісніших зв'язків. Перспективою співробітництва України і Європолу є вдосконалення наявних та відкриття нових форм взаємодії, спільна боротьба зі злочинністю, яка виступає запорукою як внутрішньодержавного, так і міжнародного правопорядку.

Список використаних джерел

співробітництво європейський поліцейський правовий

1. Ерофеев И.В. Эволюция Европола / И.В. Ерофеев // Теория и практика общественного развития (электронный журнал). - 2015. - №3. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://teoria-practica.rU/rus/files/arhiv_zhurnala/2015/3/law/erofeev.pdf.

2. Bruggeman W. Parliamentary Control: European Co-operation in the Field of Policing and Criminal Justice II Public Seminar of the Committee on Civil Liberties, Justice and Home Affairs, European Parliament. - Brussels. -2006. - 18 December.

3. Deflem Mathieu. Policing World Society: Historical Foundations of International Police Cooperation / Deflem Mathieu. - Oxford: Oxford University Press, 2002.

4. Войников B.B. Европейское полицейское ведомство (Европол): история, задачи, структура / В.В. Войников II Российская юстиция. - 2005. - №7, - С. 61-64.

5. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11.06.1998 р. за №615/98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/615/98.

6. План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ: Погоджений на IV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС 12.12.2001 р. (м. Київ). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_494.

7. Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про стратегічне співробітництво, Україна, Європейський Союз; Угода, Міжнародний документ від 04.12.2009 р.

8. Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво, Україна, ЄС; Угода, Міжнародний документ від 14.12.2016 р.

9. Передерій О.С., Григоренко Є.І. Зміни правового статусу європейського поліцейського офісу в контексті трансформації інституціонального механізму Європейського Союзу / О.С. Передерій, Є.І. Григоренко II Вісник Харківського Національного Університету імені В.Н. Каразіна. - 2013. - №1042.-С. 61-63.

Размещено на Allbest.ru