Правовий статус комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) із прав людини та її реорганізація в Раду ООН

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Інститут прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Правовий статус комісії Організації Об'єднаних Націй (ООН) із прав людини та її реорганізація в Раду ООН

Пересада Д.С., студентка

Анотація

У статті досліджено генезис Ради з прав людини ООН із забезпечення норм міжнародного права в галузі прав людини та її допоміжних органів. Крім цього, розглянуто правовий статус та функції Ради з прав людини ООН із забезпечення норм міжнародного права в галузі прав людини, починаючи з моменту її створення. право міжнародний расизм

Ключові слова: міжнародне право, Рада з прав людини ООН, Генеральна Асамблея ООН, основні функції Ради ООН, правовий статус Ради ООН, допоміжний орган Генеральної Асамблеї.

Аннотация

В статье исследован генезис Совета по правам человека ООН по обеспечению норм международного права в области прав человека и его вспомогательных органов. Кроме этого, рассмотрены правовой статус и функции Совета по правам человека ООН по обеспечению норм международного права в области прав человека, начиная с момента его создания.

Ключевые слова: международное право, Совет по правам человека ООН, Генеральная Ассамблея ООН, основные функции Совета ООН, правовой статус Совета ООН, вспомогательный орган Генеральной Ассамблеи.

Annotation

LEGAL STATUS OF THE UNITED NATIONS COMMISSION ON HUMAN RIGHT AND ITS REORGANIZATION IN THE UNITED NATIONS HUMAN RIGHT COUNSIL

The article examines the genesis of the UN Human Rights Council to ensure the norms of international human rights law and its subsidiary organs. In addition, the legal status and functions of the UN Human Rights Council to ensure the enforcement of international human rights law from the moment of its creation are considered.

Key words: international law, UN Human Rights Council, General Assembly of the UN, main functions of the UN Council, legal status of the UN Council, subsidiary body ofthe General Assembly.

Постановка проблеми. За останні сімдесят років людство зробило колосальний прорив у напрямі розроблення захисту прав людини, а саме було створено низку органів та організацій, які були покликані захищати права та свободи людей на міжнародному рівні. Один із них Рада з прав людини ООН із забезпечення норм міжнародного права в галузі прав людини, яка і стала предметом нашого дослідження. Головною метою Ради з прав людини є міжнародний захист та плекання поваги до громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини незалежно від раси, статі, мови чи релігії, на основі принципів універсальності, об'єктивності, співробітництва, як це передбачено у Статуті ООН.

Стан опрацювання. Тему правового статусу та повноважень Ради ООН із прав людини вивчала низка зарубіжних та вітчизняних учених, таких як Б.С. Крилов, А.П. Мовчан, Р.А. Каламкарян, О.А. Лукашов, А.Ю. Олійник, А. Робертсон, Р. Мюллерсон, С.Р. Асірян та інші [2, с. 174-176].

Виклад основного матеріалу. Серед органів ООН із захисту прав людини особливе місце займала Комісія Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) із прав людини. Проте у 2006 році Комісія ООН із прав людини була замінена Радою з прав людини ООН із забезпечення норм міжнародного права в галузі прав людини (далі Рада ООН із прав людини). Саме тому для того, щоб повно говорити про правовий статус Ради ООН, вважаємо за доцільне розглянути статус та особливості повноважень Комісії ООН із прав людини. Рішенням Генеральної асамблеї ООН від 16 листопада 1946 року на основі статті 68 Статуту ООН було створено Комісію ООН із прав людини. Основним напрямом діяльності Комісії ООН із прав людини було надання допомоги Економічній і Соціальній Раді ООН (далі ЕКОСОР) для виконання нею завдань із захисту прав людини.

Комісія мала повноваження представляти ЕКОСОР пропозиції, рекомендації та доповіді з питань захисту прав людини. Держави, в яких було виявлено порушення прав людини, мали обов'язок давати пояснення на поставлені Комісією ООН із прав людини питання. У разі виявлення серйозних порушень прав людини Комісія ООН із прав людини проводила розслідування, для чого залучалися незалежні експерти. У результаті розслідування формувався висновок, який зобов'язував держави провести відповідні зміни законодавчого та практичного характеру стосовно захисту прав людини у конкретній країні.

У 1947 році в межах Комісії ООН із прав людини була створена Підкомісія щодо запобігання дискримінації і захисту меншин, яка згодом була перейменована в Підкомісію щодо заохочення і захисту прав людини (далі Підкомісія). На Підкомісію покладалися дві основні функції:

1) проведення соціальних досліджень через призму Загальної декларації прав людини, на основі яких давати Комісії ООН із прав людини рекомендації, що стосуються дискримінації та порушення прав національних, мовних, релігійних меншин;

2) інші підготовчі та статистичні дослідження, які могли бути покладені на Підкомісію Комісією ООН із прав людини або ЕКОСОР [4, с. 253-255].

З часом компетенція Підкомісії розширювалася, і на неї покладалися не лише дослідження проблеми дискримінації та захисту меншин, а і питання захисту прав людини загалом.

Аналіз створення і розвитку повноважень Комісії ООН із прав людини дає можливість говорити про те, що діяльність цього органу відігравала значну роль у формуванні універсальної системи захисту прав людини, будучи при цьому її невід'ємною частиною.

Як уже було зазначено, Рада ООН із прав людини була створена 15 березня 2006 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 60/251 замість скасованої Комісії ООН із прав людини. Цьому було дві основних причини: а) політизація Комісії вона піддалася політичному тиску у зв'язку з вибірковими розслідуваннями, а також той факт, що Комісію очолювали представники країн, в яких були найзначніші порушення; б) втрата довіри до Комісії з боку правозахисників, внаслідок чого вона була піддана жорсткій критиці. Сьогодні це єдиний функціональний орган ООН, основною спеціалізацією якого є заохочення та захист прав людини [6, с. 18]. Рада ООН із прав людини є допоміжним органом Генеральної Асамблеї. Під час створення Ради питання про його статус (допоміжний орган Генеральної Асамблеї або ж головний орган ООН) було одним із найбільш дискусійних. Багато держав, передусім із Західної та Латиноамериканської груп, закликали зробити Раду ООН із прав людини головним органом ООН. Такий розвиток подій був можливим тільки шляхом внесення поправок до Статуту ООН, що є досить складною процедурою. Тому було вирішено заснувати Раду ООН із прав людини як допоміжний орган та дати йому свого роду випробувальний термін (п'ять років). Після закінчення цього терміну Рада ООН із прав людини повинна була провести огляд своєї діяльності і функціонування, а Генеральна Асамблея остаточно визначитися зі статусом.

У 2011 р. Генеральна Асамблея постановила залишити статус Ради ООН із прав людини без змін і розглянути питання його збереження не раніше ніж через 10 і не пізніше ніж через 15 років, тобто в період із 2021 до 2026 р. [3,с. 92].

Стосовно функцій необхідно зазначити, що у п. З Асамблея постановила, що Рада повинна розглядати ситуації, пов'язані з порушеннями прав людини, включаючи грубі та систематичні їх порушення, і давати свої рекомендації. Таку компетенцію, до речі, мала й Комісія, як було зазначено вище. А ось новим у цьому пункті стало те, що Рада має сприяти «ефективній координації й інтеграції діяльності, що стосується прав людини», в межах ООН. Такі функції раніше покладалися лише на ЕКОСОР, якому підлягала Комісія. Отже, зі створенням нової Ради і підвищенням її статусу їй логічно була передана функція координації [8, с. 37-47].

До нових функцій Ради з прав людини порівняно з Комісією ввійшли такі:

- надавати рекомендації Генеральній Асамблеї ООН стосовно подальшого розвитку міжнародного права у сфері прав людини;

- на основі об'єктивної і достовірної інформації проводити всеосяжні періодичні огляди виконання кожною державою її зобов'язань і обов'язків у сфері прав людини. При цьому такий механізм має доповнювати, а не дублювати роботу договірних органів [7, с. 139].

Для досягнення цілей, визначених у Резолюції Генеральної Асамблеї щодо створення Ради, передбачено велику кількість процедур контролю за дотриманням визнаних міжнародним співтовариством прав людини. Спеціальні процедури Ради з прав людини це незалежні експерти в галузі прав людини, уповноважені інформувати і консультувати з конкретних питань у галузі прав людини або із ситуації з правами людини в певних країнах.

Рада з прав людини на регулярній основі розглядає окремі питання заохочення і захисту прав людини без прив'язки до конкретної країни або регіону. Ця діяльність постійно еволюціонує. Якщо проблематика протидії расизму, відправлення правосуддя, боротьби з тортурами, права на освіту, охорону здоров'я тощо обговорювалася в Комісії з прав людини протягом десятиліть, то питання діяльності транснаціональних корпорацій або змін клімату з'явилися в програмі роботи Ради ООН порівняно недавно.

Одним із основних питань роботи Ради є універсальні періодичні огляди (далі УПО) виконання кожною державою її зобов'язань у сфері прав людини. Отже, віднині становище з правами людини в усіх країнах-членах ООН стало предметом розгляду Ради. Проведення таких оглядів свідчить про справедливий і рівноправний підхід до кожної з держав. Раніше Комісія ООН із прав людини назначала спеціальних доповідачів для підготовки доповідей лише по тих країнах, в яких, як вона визначала в окремих резолюціях, відбувалися грубі й масові порушення прав людини. Проте і надалі країни, в яких, за визнанням Ради, є грубі й масові порушення прав людини, продовжують бути предметом доповідей спеціальних доповідачів та розгляду відповідно до встановлених ще Комісією процедур. Таким чином, урядам країн, які брутально порушують права людини, не вдасться уникнути осудження такої зловісної практики за лаштунками нової процедури.

У своїй діяльності Рада ООН із прав людини керується принципами універсальності, неупередженості, об'єктивності а також принципом конструктивного міжнародного діалогу та співробітництва з метою сприяння заохоченню та захисту всіх прав людини громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на розвиток.

На відміну від Комісії Рада з прав людини є допоміжним органом Асамблеї ООН, що означає пряму підзвітність всім членам Організації Об'єднаних Націй. Рада з прав людини є головним форумом ООН для діалогу і співпраці в галузі прав людини. Його обирають всі члени організації. І кожна держава має можливість увійти до його складу.

У параграфі ООН постановила, що до складу Ради будуть входити 47 держав членів ООН (до складу Комісії входило 53 держави), кожна з яких вибирається більшістю членів Генеральної Асамблеї ООН шляхом прямого таємного голосування. Згідно з принципом справедливого географічного розподілу місця в Раді надаються таким чином:

- групам африканських і азійських країн по 13 місць;

- групам східноєвропейських країн 6 місць;

- групі країн Латинської Америки і Карибського басейну 8 місць;

- групі західноєвропейських та інших держав 7 місць [1,с. 13].

Членство в Раді ООН із прав людини відкрито для всіх держав членів ООН. Водночас під час вибору в Раду з прав людини Генеральна Асамблея має приймати до уваги внесок кандидатів у справу сприяння та захисту прав людини та їх обіцянки щодо цього. Члени Ради ООН із прав людини повинні повного мірою співпрацювати з Радою та підтримувати найвищі стандарти захисту прав людини.

Україна надає пріоритетного значення співробітництву з Радою ООН у сфері захисту прав людини, розглядаючи цю діяльність як важливий внесок у зміцнення міжнародної стабільності і безпеки та поширення демократичних стандартів у світі.

Висновки

Отже, питання захисту прав людини сьогодні є надзвичайно актуальним, про що свідчить функціонування Ради ООН із захисту прав людини, а саме винесення цього питання на міжнародний рівень. Досліджуючи практику функціонування Ради, треба сказати, що вона не просто формальна, а дійсно у низці країн проводилися розслідування порушень прав людини.

Під час створення Ради ООН як політичного органу збереглися процедури та механізми Комісії з прав людини. Недоліком стало проведення ревізії вже наявних органів, а не формування власної системи нових. Крім цього, повноваження Ради ООН не визначені чітко, Генеральна Асамблея ООН у резолюції про заснування Ради не дала чіткого уявлення про можливі напрями її діяльності, створюючи дипломатичний орган з обговорення проблеми, а не з її розв'язання. Таким чином, на практиці у Ради ООН існують нормативні та політичні підстави виходу за межі повноважень.

Список використаних джерел

1. Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Теорія і практика / М.М. Антонович. К. : Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2007. -С. 13.

2. Асірян С.Р. Створення та діяльність Комісії ООН з прав людини (1946-2006 р.) / С.Р. Асірян II Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2013. Вип. 4. -Т. 2. -С. 174-176.

3. Гердеген М. Міжнародне право / М. Гердеген; пер. з нім. К.: «К.І.С.», 2011. -С. 92.

4. Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці / Джек Донеллі; пер. з англ. Т. Завалій. Львів : Кальварія, 2004. С. 253-255.

5. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 г. II Международные акты о правах человека. Сборник документов / Сост. и вступ, от.: Карташкин В.А., Лукашева Е.А. М. : Норма, Инфра-М, 1998. С. 539-569.

6. Кавун В.Ф. Механізми міжнародного контролю у сфері прав людини: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук :

12.0. 11 «Міжнародне право»/ В.Ф. Кавун. К., 2008. 18 с.

7. Мицик В.В. Права людини у міжнародному праві. Міжнародноправові механізми захисту : підручник для ВУЗІВ / Київ. нац. ун. ім. Тараса Шевченка, Ін. міжнар. відносин. К. : Видавничий дім «Промені», 2010. 722 с., с. 139 (Бібліотека кафедри міжнародного права).

8. Мицик В.В. Статут ООН про права людини та інституційне будівництво Ради ООН з прав людини / В.В. Мицик//Сучасні механізми захисту прав людини: зб. наук, праць / За ред. Мирослави Антонович, Всеволода Мицика. К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013. С. 37-47.

9. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность / РА. Мюллерсон. М.: Юрид. лит., 1991. 160 с.

Размещено на Allbest.ru