Проблеми інституту визнання в міжнародному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми інституту визнання в міжнародному праві

The problems of тне recognation institution in the international law

Вінніченко Т.А., студентка Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Науковий керівник: Асірян С.Р., кандидат юридичних наук, асистент кафедри міжнародного права

Анотація

У статті автор розглядає проблему неефективності правових механізмів щодо визнання держав і державоподібних утворень. Проблемами інституту визнання держав займалися багато вчений, серед яких: Н. Александрова, М. Лазарев, В. Лісовський, Г. Ганум, С. Алексеев, М. Колеров, А. Большаков, В. Дівак, М. Розумний, Е.Берг, П. Колсто, Д. Лінч. Невизнані або частково визнані міжнародним співтовариством держави, їх функціонування, розвиток і місце в міжнародній системі є одним із найболючіших і найскладніших питань сучасного світу. Автор визначає дві теорії визнання: декларативну й конститутивну. Інститут визнання нових держав, будучи одним із найважливіших інститутів міжнародного права протягом усього століття, досі не кодифікований. Основним міжнародно-правовим матеріалом для користування є норми міжнародного звичаєвого права і загальновизнані принципи міжнародного права.

Ключові слова: інститут визнання, держава, принципи міжнародного права, політичний акт, теорії.

В статье автор рассматривает проблему неэффективности механизмов признания государств и державоподобных образований. Проблемами института признания государств занимались многие ученые, среди которых: Н. Александрова, Н. Лазарев, В. Лисовский, Г. Ганум, Алексеев, М. Колеров, А. Большаков, В. Дивак, М. Умный, Е. Берг, П. Колсто, Д. Линч. Непризнанные или частично признанные международным сообществом государства, их функционирование, развитие и место в международной системе является одним из самых болезненных и сложных вопросов современного мира. Автор определяет две теории признания: декларативную и конститутивную. Институт признания новых государств, являясь одним из важнейших институтов международного права в течение всего века, до сих пор не кодифицирован. Основным международно-правовым материалом для пользования являются нормы международного права обычаев и общепризнанные принципы международного права.

Ключевые слова: институт признания, государство, принципы международного права, политический акт, теории.

In the article the author views the problem of the ineffectiveness of legal mechanisms for the state and state-like entities recognition. Many scientists were involved in the problems of the Institute of state recognition, such as: Mr. N. Aleksandrov, Mr. M. Lazarev, Mr. V. Lisovsky, Mr. G. Hanum, Mr. S. Alekseev, Mr. M. Kolerov, Mr. A. Bolshakov, Mr. V. Dyvak, Mr. M. Rozumny, Mr. E. Berg , Mr. P. Colosto, Mr. D. Lynch. Unrecognized or partly recognized states by the international community, their functioning, development and place in the international system is one ofthe most painful and complex issues ofthe world today. The author defines two theories of recognition: declarative and constitutive. The Institute for the Recognition of New States, being one of the most important institutes of international law throughout the century, is still not codified. The main international legal material for use is the rules of international customary law and universally recognized principles of international law.

Key words: recognation institution, state, princips of international law, political act, theories.

Вступ

Постановка проблеми. У міжнародному праві є багато нерозкритих аспектів, які на сьогодні становлять дуже важливу ланку у світовій спільності. Одним із таких не- вирішних питань є утворення нових держав та правові наслідки, що виникають за таких обставин, проблеми інституту визнання в міжнародному праві. Актуальність обраної теми полягає в складності та неоднозначності теми дослідження, про що свідчить неефективність правових механізмів щодо визнання держав і державоподібних утворень. Дедалі актуальнішими виступають питання щодо проблеми запобігання існуючих конфліктів, пов'язаних із народженням та визнанням чи невизнанням нових держав і державоподібних утворень, а також розробка і впровадження демократичного, цивілізованого механізму, який регулював би появу та визнання таких утворень.

Стан опрацювання проблематики. Дослідженням проблемам інституту визнання держав займалися багато вчених, серед яких: Н. Александрова, М. Лазарєв, В. Лісовський, Г. Ганум, С. Алексєєв, М. Колеров, А. Большаков, В. Дівак, М. Розумний, Е.Берг, П. Колсто, Д. Лінч.

Мета статті - виявлення та систематизація проблем інституту визнання у міжнародному праві.

визнання держава міжнародний співтовариство

Виклад основного матеріалу

На сьогодні у світі існує більше ніж 5500 націй і народностей та більше ніж 200 держав, кожна нація має право на самовизначення. Тож можна лише усвідомити всю складність даної проблеми. Проблема визнання держави виникала в разі її утворення на колишній залежній території в результаті деколонізації. На сьогодні вона виникає частіше всього під час територіальних змін: при об'єднанні двох і більше держав; при їхньому розпаді (поділі, виділенні); при соціальних революціях; при нелегітимних засобах зміни політичного режиму (в результаті військового перевороту, при встановленні диктатури або виникненні нової держави в результаті збройної окупації іншої держави - наприклад, ДНР чи ЛНР).

Правове регулювання та їх наслідки мають важливе значення особливо для останнього варіанту територіальної зміни та спроби створення нової держави, який останнім часом дуже гостро стоїть перед Україною.

Політичний акт у сфері визнання держав - це використання підтримки або відмови від держави або уряду, яке є новим у міжнародному співтоваристві. Визнання є великим політичним предметом у міжнародних відносинах; деякі автори міжнародного права розглядають його як складне питання, оскільки він являє собою суміш політичних і правових наслідків, насправді це - сфера міжнародного права, де право і політика тісно переплітаються.

Мабуть, політичний аспект визнання повністю затьмарює юридичний, оскільки в міжнародному праві немає центрального уповноваженого органу, який свідчив би про те, що на певному етапі держава досягла рівня визнання. Замість цього визнання в міжнародному праві є предметом вибору. Якщо держава не хоче цього робити, то вона має свої причини, і в значній мірі ці причини є політичними.

Ця концепція випливає як на національному, так і на міжнародному рівні, тобто розглядає деякі права і обов'язки в муніципальному праві. Як тільки держава визнається, вона може здійснювати ці права, в іншому випадку вони не будуть дозволені, наприклад поява держави в муніципальному суді є одним із прав, якими користується визнана держава.

Деякі вчені розглядають визнання як знак схвалення, і тому з приватних політичних причин держави відмовляються визнати новоутворення, що можна побачити на прикладі Америки і комуністичного Китаю. Цей момент, який був підкреслений у травні 1948 році представником США у випадку Близького Сходу в ході обговорень в Раді Безпеки, стверджує, що це було б «неприйнятим, визнати, що будь-яка країна на землі може поставити під сумнів суверенітет Сполучених Штатів Америки в здійсненні високого політичного акту визнання фактичного статусу держави».

На його думку, жодна держава не може поставити під сумнів це рішення, прийняте Сполученими Штатами. Югославська арбітражна комісія в липні 1992 року також підтвердила, що визнання залежить від держави, яким хоче держава, і коли вони вважають за краще визнавати іншої в тій мірі, в якій воно відповідає вимогам міжнародного права.

І в усіх випадках становлення нової держави виникає питання про те, як має світова спільнота реагувати на факт створення нової держави. У міжнародному праві в таких ситуаціях використовується термін «визнання держави з боку інших суб'єктів світових правовідносин». У зав'язку із цим серед науковців із міжнародного права та політиків активно почалось обговорення деяких проблем: основні критерії визнання держав; політичні та правові аспекти виникнення нової держави як суб'єкта міжнародного права; яким чином впливає (і чи впливає взагалі) на статус нової держави часткове визнання її міжнародною спільнотою [1, с. 174].

М. Лазарєв висловлює: «Праву нової держави на визнання не обов'язково відповідає обов'язок інших держав визнавати її. Визнання - політичний акт, тому залежить від розсуду самої держави». В. Лісовський визначає, що визнання повністю залежить від розсуду держави, яка визнає. На думку Ф. Гасимова, визнання є добровільним актом держави, яка його надає [2, с. 24]

Історично склалися дві теорії визнання - декларативна й конститутивна.

Відповідно до декларативної теорії визнання не повідомляє дестинатору відповідної якості, а лише констатує його поява й служить коштами, що полегшують здійснення з ним контактів. Іншими словами, визнання носить декларативний (явочний) характер і спрямований на встановлення стабільних, постійних міжнародних правовідносин між суб'єктами міжнародного права. Визнання припускає внутрішню незалежність знову виниклої держави, але не створює його. Ф.Ф. Мартене писав, що «держава виникає й існує самостійно. Визнанням його лише констатується його народження» [3, с. 82].

Визнання нової держави не торкається прав, придбаних їм до визнання в чинність законів, що мали застосування. Іншими словами, юридичним наслідком міжнародного визнання є визнаної юридичної чинності за законами й підзаконними актами визнаного держави.

Визнання чи невизнання не впливає на існування нової держави. Визнання має декларативне значення.

Конститутивна теорія базувалася на протилежному постулаті, відповідно до якого виникнення держави не рівнозначно виникненню суб'єкта міжнародного права; таким воно стає тільки після одержання визнання з боку інших держав.

Але проаналізувавши всі наукові доктрини та правові акти, виявили такі актуальні проблеми інституту визнання на сучасному етапі, які потребують вирішення:

1) політико-правовий статус невизначених, проте реально існуючих держав;

2) відсутність універсального кодифікованого акту про визнання новоутворених держав;

Н. Касперсен і Е. Херберг називають невизнані держави «неіснуючими територіями» в міжнародних відносинах, хоч вони виглядають і діють як держави, однак не є ними в загальноприйнятому чи правовому сенсі, оскільки їм не вдалося набути широкого міжнародного схвалення. До того ж, невизнані держави спричиняють невирішені конфлікти: приналежність території, яку вони контролюють, оспорюється і вирішення цього спору не знайдено. Дослідники виходять із того, що територія, на якій проголошено де-факто державу, як правило, формально належить іншій державі, яка є членом міжнародного співтовариства і не визнає її самовільної сецесії. У такому випадку факт широкого визнання чи невизнання залежить від позиції «материнської» держави, яка в переважній більшості випадків прагне повернення від'єднаної частини до свого складу [4].

Невизнані або частково визнані міжнародним співтовариством держави, їх функціонування, розвиток і місце в міжнародній системі є одним із найболючіших і найскладніших питань сучасного світу. Хоча ці утворення й володіють такими атрибутами державності, як населення, територія, уряд, збройні сили, державна символіка, національна валюта та інші, їх життєдіяльність суттєво обмежується тим, що вони не мають широкого визнання з боку держав - членів ООН.

У міжнародному публічному праві міжнародне визнання не є належним чином визначене, немає чіткого механізму, за яким невизнаний суб'єкт міг би перетворитися на визнаний, не встановлено ні кількості країн, необхідних для такого переходу, ні порядку міжнародного визнання. Показовим є приклад Косово, яке визнане більш ніж сотнею держав, однак вважається лише частково визнаною державою. Подібною є ситуація з Палестиною, яку, попри визнання більше ніж половиною держав світу, членство в Лізі арабських держав, статус спостерігача в ООН, зазвичай відносять до частково визнаних.

На світовій карті є багато територій, які існують у ситуації невизначеності, в стані «ні миру, ні війни». Упродовж тривалого часу в цих географічних периферіях держав можуть тліти невирішені (або такі, які вирішити неможливо), однак значною мірою призабуті конфлікти. П. Колсто вважає, що не здобувши міжнародного визнання або не об'єднавшись із державою-патроном, що в багатьох випадках малоймовірно, вони врешті-решт будуть поглинуті материнською державою або погодяться на автономний статус у межах материнської держави на основі федеративної угоди. Останній варіант є найбільш прийнятним для міжнародної спільноти [5, с. 68].

Висновки. Невизнані держави і проблеми, з ними пов'язані, ще довго перебуватимуть на порядку денному світової політики. Хоча вони не наділені міжнародною правосуб'єкгністю, а їх діяльність обмежена через відсутність широкого дипломатичного визнання, світове співтовариство не може їх ігнорувати. На жаль, міжнародне право не передбачає чіткої процедури трансформації невизнаної державну визнану [6, с. 174]. Це питання є прерогативою суверенних держав, кожна з яких має право визнавати чи не визнавати нове державне утворення. Колективного механізму перетворення невизнаної держави на визнану не існує. Проблему визнання варто розглядати не лише в правовій, а й у політичній площині, оскільки доля нових держав на міжнародній арені залежить від волі держав - членів ООН, позиції материнської держави, держави-покровителя, населення відокремленої частини території та її політичної еліти [7].

Інститут визнання нових держав, будучи одним із найважливіших інститутів міжнародного права протягом усього століття, досі не кодифікований. Основним міжнародно-правовим матеріалом для користування є норми міжнародного звичаєвого права і загальновизнані принципи міжнародного права, що регулюють загальні, але не спеціальні питання визнання. Існування різних, іноді протилежних за змістом теорій і доктрин визнання, різноманітних видів, форм, засобів і типів визнання з їхніми різними юридичними наслідками свідчить про те, що практика держав у цьому питанні далека від одноманітності. Наведені тут приклади засвідчують те, що певні питання з визнання врегульовуються у двосторонніх і багатосторонніх угодах, є об'єктом обговорень та постанов універсальних і регіональних міжнародних організацій, містяться в політичних і дипломатичних актах окремих держав. Історичний досвід і сучасна практика врегулювання питань визнання нових держав та урядів нагально потребує її систематизації та кодифікації в універсальному міжнародному договірному праві, що відповідало б його сучасному рівневі розвитку в інших галузях та інститутах міжнародного права.

Висновки

Невизнані держави і проблеми, з ними пов'язані, ще довго перебуватимуть на порядку денному світової політики. Хоча вони не наділені міжнародною правосуб'єктністю, а їх діяльність обмежена через відсутність широкого дипломатичного визнання, світове співтовариство не може їх ігнорувати.

На жаль, міжнародне право не передбачає чіткої процедури трансформації невизнаної державну визнану [6, с. 174]. Це питання є прерогативою суверенних держав, кожна з яких має право визнавати чи не визнавати нове державне утворення.

Колективного механізму перетворення невизнаної держави на визнану не існує.

Проблему визнання варто розглядати не лише в правовій, а й у політичній площині, оскільки доля нових держав на міжнародній арені залежить від волі держав - членів ООН, позиції материнської держави, держави-покровителя, населення відокремленої частини території та її політичної еліти [7].

Інститут визнання нових держав, будучи одним із найважливіших інститутів міжнародного права протягом усього століття, досі не кодифікований.

Основним міжнародно-правовим матеріалом для користування є норми міжнародного звичаєвого права і загальновизнані принципи міжнародного права, що регулюють загальні, але не спеціальні питання визнання. Існування різних, іноді протилежних за змістом теорій і доктрин визнання, різноманітних видів, форм, засобів і типів визнання з їхніми різними юридичними наслідками свідчить про те, що практика держав у цьому питанні далека від одноманітності.

Наведені тут приклади засвідчують те, що певні питання з визнання врегульовуються у двосторонніх і багатосторонніх угодах, є об'єктом обговорень та постанов універсальних і регіональних міжнародних організацій, містяться в політичних і дипломатичних актах окремих держав. Історичний досвід і сучасна практика врегулювання питань визнання нових держав та урядів нагально потребує її систематизації та кодифікації в універсальному міжнародному договірному праві, що відповідало б його сучасному рівневі розвитку в інших галузях та інститутах міжнародного права.

Список використаних джерел

1. Александрова Н.В. Правовой институт признания государств : дис. кандидата юридических наук : 12.00.01 / Н.В. Александрова. - Н. Новгород, 2009. -174 с.

2. Гасымов Ф.Р. Признание государств и правительств, современная межнародно-правовая теорія и практика : дис. ... кандидата юридических наук : 12.00.10/ Ф.Р. Гасымов оглы- Казань, 2005. - С. 23.

3. Моджорян Л.А. Субъекты международного права / Л.А. Моджорян. - М.: Госюриздат, 1958. - С. 82.

4. Дівак В.В. Деякі проблеми міжнародно-правового визнання невизнаних держав / В.В. Дівак//Держава і право. -2011. - Вип. 52. - С. 579-587.

5. Теленко О.М. Особливості функціонування невизнаних держав / О.М. Теленко II Грані. - 2016. -№1.-С. 68.

6. Александрова Н.В. Правовой институт признания государств : дис. кандидата юридических наук : 12.00.01 / Н.В. Александрова. - Н. Новгород, 2009. -174 с.

7. Мережко О.О. Проблеми теорії міжнародного публічного та приватного права / О.О. Мережко. - К. : Юстиниан, 2010.

Размещено на Allbest.ru